29.4. Пельвіоперитоніт та перитоніт

Перитоніт – це гостре запалення очеревини. Під пельвіоперитонітом розуміють запальний процес

очеревини в межах малого тазу. Інколи ступінь поширення запального процесу визначається тільки при

лапаротомії. Однак диференційна діагностика місцевого та поширеного перитоніту необхідна у зв’язку з

принципово різним підходом до лікування таких хворих.

29.4.1 Пельвіоперитоніт

Пельвіоперитоніт являє собою місцевий обмежений перитоніт, який виникає внаслідок інфікування

очеревини малого тазу при серозному або гнійному сальпінгітах та гнійних тубоваріальних утвореннях, піоварі

та піосальпінгсі. Він може бути серозним, фібринозним та гнійним.

Клініка пельвіоперитоніту характеризується різким посиленням болю внизу живота, з’являється

нудота, інколи блювота. Стан хворої погіршується: шкіра стає вологою, набуває землистого відтінку,

температура тіла підвищується до 38С і більше. Пульс прискорюється і випереджає температуру. Язик

спочатку вологий, але з часом стає сухим, з’являється білий наліт. Живіт приймає участь у диханні, різко

болісний під час пальпації, декілька здутий та напружений у нижніх відділах, де визначаються позитивні

симптоми подразнення очеревини прослуховується в’яла перистальтика.

Проведення гінекологічного обстеження ускладнюється у зв’язку з виразною болючістю і напругою

м’язів передньої черевної стінки. Дані бімануального обстеження залежать від причини, яка викликала

пельвіоперитоніт. Загальними симптомами є посилення болю при зміщенні шийки матки та сплощення або

нависання склепінь піхви внаслідок наявності вільної рідини в малому тазі.

У погодинному клінічному аналізі крові відмічається поступове підвищення лейкоцитозу, незначний

зсув лейкоцитарної формули вліво, лімфопенія, підвищення ШОЕ.

Для підтвердження діагнозу проводять пункцію черевної порожнини через заднє склепіння піхви або

лапароскопію. В залежності від характеристики отриманого пунктату обирають тактику лікування.

Лікування пельвіоперитоніту залежить від поширення та ступені його тяжкості.

До відокремлення запального процесу хворій призначається ліжковий режмим, місцеву гіпотермію

(холод на низ живота на 1-1,5 години декілька разів через годину перерви), аналгетики, висококалорійне

харчування

При проведенні лікування продовжують постійний нагляд за хворою з урахуванням змін лабораторних

показників. У випадках, коли навіть при адекватному лікуванні, перебіг захворювання не набуває тенденції до

покращення впродовж 4-6 годин, або ж спочатку стан жінки надто тяжкий, показане хірургічне втручання.

Хірургічне втручання потребує пельвіоперитоніт, що проходить та тлі піосальпінкса, піовара або

тубооваріального абсцесса.

29.4.2 Перитоніт

Перитоніт – тяжка хірургічна і гінекологічна патологія, яка виникає при поширенні запального процесу

на всю очеревину черевної порожнини і характеризується ендогенною інтоксикацією, внаслідок порушень

мікроциркуляції; виникнення деструктивних змін в нирках, печінці, тонкому кишечнику.

У перебігу перитоніту виділяють три фази: реактивну, токсичну та термінальну.

Реактивна фаза перитоніту характеризується збереженням компенсаторних механізмів. Стан хворої

відносно задовільний. Відмічаються підвищення температури тіла і тахікардія, яка випереджає температурну

реакцію. Живіт болісний і напружений, позитивні симптоми подразнення очеревини. Має місце незначний

парез кишечника, вислуховується в’яла перистальтика. У крові помірний лейкоцитоз, зсув лейкоцитарної

формули вліво, прискорення ШОЕ.

Токсична фаза розвивається внаслідок зростання інтоксикації. Хвора скаржиться на нудоту, блювоту,

відрижку, рідкий кал. З’являється в’ялість. Язик сухий обкладений. Живіт болісний, не приймає участі в

диханні, напружений, здутий, перистальтики кишечника немає. Лейкоцитоз і зсув лейкоцитарної формули вліво

зростають.

Термінальна стадія перитоніту відрізняється виразністю всіх перерахованих симптомів на тлі появи

симптомів ураження центральної нервової системи. Хворі знаходяться у важкому стані, загальмовані. Шкіра

бліда з сірим відтінком, липкий піт, риси обличчя загострені. Артеріальний тиск знижений. Пульс частий,

аритмічний. Виразна задишка. Кишечник атонічний.

Діагноз перитоніту є показанням до оперативного лікування. Передопераційна підготовка проводиться

протягом двох годин і включає в себе промивання шлунку, інфузійну терапію з метою дезинтоксикації і

стабілізації стану жінки; внутрішньовенне введення антибіотиків.

Об’єм оперативного втручання залежить від конкретної ситуації. Обов’язковим є видалення гнійного

осередку, санація черевної порожнини розчином фурациліну 1:5000. Проводять дренування черевної

порожнини під правим і лівим куполами діафрагми та в обох здухвинних ділянках.

У післяопераційному періоді проводиться інтенсивна інфузійна та антибактеріальна терапія.

Призначаються антибіотики широкого спектру дії, поповнюється вміст електролітів і білків, проводиться

корекція кислотно-лужного балансу, вводяться дезинтоксикаційні речовини. Одним з найважливіших

складових частин післяопераційного лікування є поновлення моторно-евакуаційної функції шлунково-

кишкового тракту.

Сучасним доповненням післяопераційної терапії перитоніту є методи гравітаційної хірургії крові –

екстракорпоральна гемосорбція та плазмоферез. Патогенетично обґрунтоване ультрафіолетове опромінювання

крові та гіперболічна оксигенація.

Контрольні запитання