28.1. Неспецифічні запальні захворювання

жіночих статевих органів

Серед неспецифічних запальних захворювань жіночих статевих органів за локалізацією вирізняють:

1. Запалення зовнішніх статевих органів (вульвіт, бартолініт).

2. Запалення внутрішніх статевих органів (кольпіт, ендоцервіцит, ендометрит, сальпінгіт, оофорит,

параметрит, пельвеоперитоніт).

Вульвіт (vulvitis)

Запалення вульви можуть бути первинними (ізольованими) або вторинними. Виникненню первинного

вульвіту сприяють недотримання правил гігієни зовнішніх статевих органів, хімічні, термічні, механічні

(розчухи, зсадини) впливи, ендокринні розлади (цукровий діабет, гіпофункція яєчників), запальні процеси в

переанальній ділянці. Частіше ізольовані запалення вульви виникають у дівчаток та жінок похилого віку. У

дорослої жінки первинні вульвіти зустрічаються рідко, що пов’язане з тканинними властивостями епітелію

вульви, що забезпечує його резистентність до інфекції.Вторинні вульвіти є наслідком патологічних виділень із

вульви та шийки матки і мають характер вульвовагінітів.

Виділяють гострий і хронічний вульвіт. При гострому запаленні хворі скаржаться на печію, болючість

та свербіж у ділянці зовнішніх статевих органів, які посилюються під час ходьби та сечовиділенні, а також

липкі білі.

При огляді спостерігається набряк, дифузна гіперемія зовнішніх статевих органів, а часто і внутрішньої

поверхні стегон із слідами розчухувань та дрібні виразки із гнійним виділенням. При адекватному лікуванні

вульвіт зникає безслідно, але може переходити в хронічну форму. При хронізації процесу вираженість ознак

дещо зменшується (зникає гіперемія, зменшується набряк, білі стають менш інтенсивними), але періодично

вони відновлюються знову.

Лікування комплексне, включає місцеві і загальнозміцнюючі засоби. Необхідно додержуватися

ліжкового режиму, утримуватися від статевого життя, два-три рази на день проводити туалет зовнішніх

статевих органів теплим (36-37С) розчином перманганату калію (1:10000), теплим настоєм ромашки (1 столову

ложку ромашки залити стаканом окропу і настояти протягом 20 хв), 2-3% розчином борної кислоти. Можна

застосовувати примочки з розчином фурациліну (1:5000) 3-4 рази протягом доби. При сильному свербіжу

вульву змащують 5% анестезіновою маззю. Необхідно проводити лікування супутніх захворювань (гнійні

ураження, діабет, гельмінтози, цервіцити), на фоні яких нерідко розвивається вульвіт.

Бартолініт (bartolinitis)

Бартолініт – це запалення великої вестибулярної залози, яке виникає внаслідок проникнення збудника

у її вивідну протоку, що призводить до набряку останньої і її закупорювання. Секрет залози затримується і

утворюється псевдоабсцес. Шляхи перебігу захворювання – самостійний розрив абсцесу або затихання

процесу. Досить часто мають місце рецидиви. Проникнення мікробів у паренхиму залози і оточуючу

клітковину призводить до виникнення істинного абсцесу.

Клінічна картина складається з сильного болю у ділянці статевої губи при сидінні, ходьбі, нездужання,

гіпертермії, тахікардії.

При об’єктивному обстеженні спостерігається набряк та гіперемія в ділянці статевої губи, при

утворенні абсцесу – зона розм’якшення з наявністю флюктуації.

Лікування зводиться до розкриття абсцесу і його дренування. Розріз проводиться по внутрішній

поверхні статевої губи до нижнього полюсу гнійника. Рану промивають, дренують марлевою полоскою з

використанням гіпертонічного розчину хлориду натрію або антисептичних мазей. Одночасно призначають

антибіотики. У “холодній” стадії проводиться енуклеація залози разом з вивідним протоком.

Кольпіт (colpitis)

Кольпіт – це запалення слизової оболонки піхви. Неспецифічний кольпіт може бути викликаний

окремим видом бактерій або їх асоціацією. Найчастіше причиною є умовно патогенна мікрофлора (стафілокок,

стрептокок, ентерокок, ешеріхії, протей та ін.).

Перебіг кольпіту досить часто поєднується з цервіцитом, псевдоерозією шийки матки, іноді –

уретритом.

Основною ознакою кольпітів є значні серозні або гноєвидні, жовтого чи зеленуватого кольору

виділення з неприємним запахом, свербіж і печія піхви та вульви.

При огляді за допомогою дзеркал виявляється гіперемія і набряк стінок піхви. В тяжких випадках може

відбуватися локальна десквамація дистрофічно зміненого епітелію, в результаті чого на стінках піхви

утворюються дрібні яскраво-червоні цяточки, що кровоточать при дотику.

У хронічну стадію процесу, коли ознаки запальної реакції стають менш виразними, розпізвананню

кольпіту допомогає проведення кольпоскопії (виявляються грануляційні зміни в сосочковому шарі епітелію).

Для діагностики кольпіту і встановлення його етіології необхідно дослідити нативні мазки і мазки, які

пофарбовані по Граму або метиленовим синім. Інколи необхідно провести культуральні дослідження. Доцільне

визначення чутливості збудників до антибіотиків.

Перебіг кольпітів тривалий; нерідко після менструації або перенесених інтеркурентних захворювань

виникають загострення.

Лікування кольпітів включає місцеві і загальні засоби. Місцева терапія полягає в туалеті зовнішніх

статевих органів, спринцюванні та піхвових ванночках (небільше 3-5 днів) розчинами перманганату калію,

фурациліну, хлоргексидину, хлорфілліпту або настоями трав. У піхву вводять тампони з галаскорбіном,

облепіховим маслом або піхвові таблетки “Поліженакс”, “Гінілгін”, “Хлорхіналгін” та ін. В хронічних стадіях

процесу місцево використовують масляні розчини естрогенів. При виражених ознаках запалення або

резистентності до лікування можуть бути застосовані антибіотики, вітаміни групи А, В, С, гіпосенсибілізуючі

препарати, фізіотерапія.

Після проведення курсу лікування доцільне відновлення нормальної вагінальної мікрофлори шляхом

застосування молочнокислих бактерій (біфідум-, лактобактеріну та ін.). В подальшому рекомендовано

проведення протирецедивного лікування через 4-5 місяців.

Ендоцервіцит (endocervicitis)

Запалення слизової оболонки цервікального каналу рідко виникає самостійно і частіше

супроводжується виникненням псевдоерозій шийки матки, ектропіону, поліпу або ендометриту. Розвитку

ендоцервіциту сприяють травми шийки матки в пологах, при абортах або під час внутрішньоматкових

маніпуляцій.

Основними скаргами, що перед’являють хворі на ендоцервіцит є значні густі білі, іноді – тупий біль

внизу живота, гіпертермія, нездуження. При огляді в дзеркалах спостерігається гіперемія слизової оболонки та

її набряклість, особливо виражені в гострій стадії захворювання. Іноді поверхневий епітелій злущується. При

подальшій регенерації може відбуватися часткове заміщення циліндричного епітелію плоским.

Тривалість перебігу ендоцервіциту різна і залежить від персистенцій інфіційного агенту в криптах і

складках слизової оболонки.

Обстеження і лікування ендоцервіциту повинно проводитися як і при кольпіті. Обов’язковим є

використання засобів виявлення гонококів, хламідій та інших збудників. В плані онконастороженості доцільне

проведення кольпоскопії з біопсією (в підгостру стадію процесу).

Лікування повинно бути етіотропним (антибактеріальна терапія з урахуванням чутливості збудників до

препаратів). Після затихання ознак гострого процесу призначається місцеве лікування: вагінальні ванночки з

використанням хлоргексидину, ваготілу, коллоідного срібла, бетадіну, інстиляції цервікальног каналу або

ін’єкцій антибіотиків підслизову оболонку цервікального каналу. При розвитку ендоцервіциту на фоні розривів

шийки матки після протизапального лікування показана пластична операція.

Ендометрит (endometritis)

Запаленню слизової оболонки тіла матки сприяють аборти, діагностичні вишкрібання,

внутрішньоматкові контрацептиви, ускладнення, пов’язані з патологічними пологами та ін. Іноді до розвитку

ендометриту призводять грип, ангіна та інші запальні захворювання.

При ізольованому ендометриті вражається функціональний і місцями базальний шари епітелію. В

підслизовому шарі утворюються лейкоцитарний вал, що запобігає подальшому проникненню інфекції в

глибину тканин. Слизова оболонка ендометрію руйнується, відторгається, а з нею виділяються і скупченнями

крові. При цьому можливе навіть самовиліковування. Та в більшості випадків захворювання прогресує і

інфекція лімфогенно поширюється на м’язовий шар (метроендометрит) та серозний покрив матки (периметрит).

Іноді розвивається флебіт і тромбофлебіт судин матки і навіть сепсис.

Можливий гострий і хронічний перебіг ендометриту. У гострій стадії захворювання хворих турбує біль

внизу живота, що віддає в поперек, нездужання, гіпертермія, значні серозні та серозно-гнійні виділення. При

дворучному дослідженні матка болюча, м’якувата, злегка збільшена.

Триваліть гострого ендометриту – 8-10 днів при переході гострої фази в хронічну вираженість ознак

зменшується, однак, морфологічні функціональні зміни, що виникають в ендометрії призводять до патологічної

афферентної імпульсації в відділи центральної нервової системи, які регулюють роботу гіпоталамо-

гіпофізарно-яєчникового комплексу. Гіпофункція яєчників призводить до неповноцінної трансформації

ендометрію і порушення процесів десквамації і регенерації в ньому. В зв’язку з цим з’являються атрофічні,

кістозні або гіпетрофічні зміни в ендометрії, а також порушення менструального циклу, що проявляється пост-,

пременструальними, а найчастіше – міжменструальними кровотечами. Нерідко хронічний ендометрит

ускладнюється безплідністю або звичним викиднем.

При гострому ендометриті призначається ліжковий режим, холод на низ живота, загальна

антибактеріальна терапія (антибіотики і сульфаніламідні препарати) в залежності від тяжкості процесу,

тривалості захворювання, чутливості збудників до антибіотиків, знеболюючі (анальгін 50% – 2,0мл;

ацетилсаліцилова кислота по 0,5г – 3 рази), гіпосенсибілізуючі (димедрол 0,05г; супрастін 0,025г; діазолін

0,05г – 2 рази) засоби, вітаміни, які нормалізують проникливість судинної стінки (рутин 0,02г – 3 рази на добу,

аскорбінова кислота по 0,05г – 3 рази). Показане внутрішньоматкове введення охолоджених розчинів

(димексид, лідаза, настоянка колендули, новокаїн, дімедрол). При кров’яних виділеннях призначають

препарати, які скорочують матку (ерготал по 0,001г – 2-3 рази на добу, гіналгін (метронідазол) 0,5г – 2-3 рази).

При хронічному ендометриті для покращення гемодинаміки органів малого тазу та підвищення імунологічної

реактивності організму призначаються фізіопроцедури (ультразвук, електрофорез, лікувальні грязі, ванни).

Сальпінгооофорит (salpingooophoritis seu adnexitis)

Запалення макових труб та яєчників виникає внаслідок проникнення збудника висхідним шляхом із

матки, нисхідним – з очеревини, лімфогенним – із прямої, сигмовидної кишок чи хробакоподібного відростка, а

також гематогенним шляхом.

Запалення починається з слизової оболонки труби (ендосальпінгіт), а потім розповсюджується на

м’язевий шар. Разом з вмістом маткових труб через абдомінальний її кінець мікроорганізми потрапляють в

черевну порожнину, інфікують черевний покрив труби (перисальпінгіт) та яєчників (периоофорит). Після

розриву фолікула загальний процес виникає і в самому яєчнику (сальпінгооофорит). Внаслідок склеювання

фімбрій і розвитку злук, просвіт труби зактивається з накопиченням серозного (гідросальпінкс) або гнійного

(піосальпінкс) вмісту. При осумкуванні гнійного ексудату в яєчниках утворюється абсцес – піоовар. Змінені

яєчник і труби зливаються, утворюючи так звану тубооваріальну “пухлину”. Процес проліферації сполучної

тканини призводить до швидкого утворення злук з кишечником, сальником, парієтальною очеревиною малого

тазу. Перебіг захворювання може бути гострим, підгострим і хронічним.

Симптоматика сальпінгооофориту поєднує в собі місцеві та загальні прояви. До місцевих проявів

належать: ниючий постійний інтенсивний біль у здухвинній ділянці, що віддає в крижі та посилюється після

переохолодження, перед або під час менструації; білі слизового, серозного чи гнійного характеру; порушення

менструального циклу (полі- або олігоменорея, альгодисменорея, ановуляція та ациклічні кровотечі); безпліддя.

До загальних симптомів відносяться всі загальнозапальні симптоми. Часто з’являються порушення

функції травлення (коліти, ентерити та ін.) та сечовидільної системи (бактеріурія, цистіт).

Об’єктивно можна виявити симптоми подразнення очеревини та, у відлогих місцях, притуплення

перкуторного звуку, пов’язане з утворенням випоту. При великих розмірах тубооваріального запального

утворення його можна пропальпувати.

При гінекологічному дослідженні виявляють гнійні виділення з цервікального каналу, болючість при

зміщенні шийки матки та біль при пальпації матки, з боку від якої пальпуються потовщені, м’які, болючі

додатки чи пухлиноподібний конгломерат. При наявності випоту в черевній порожнині спостерігається

потовщення та нависання заднього й бокового склепіння.

Діагноз запалення додатків матки базується на даних анамнезу, особливостях скарг, даних

об’єктивного обстеження перебігу захворювання, зміні гематологічних показників.

Запалення додатків матки у гострій стадії найчастіше доводиться диференціювати з апендицитом,

перекрутом ніжки пухлини яєчника, при хронічному перебігу – з трубним абортом.

При сальпінгооофориті початок захворювання поступовий, йому передують ознаки гінекологічного

захворювання в анамнезі. Під час бімануального дослідження визначається наявність болючого утворення з

однієї або з обох боків від матки, болючість під час спроби змістити матку, симптоми подразнення очеревини

відсутні або не різко виражені. У клінічному аналізі крові – значне прискорення ШОЕ, помірний лейкоцитоз із

зсувом ліворуч. Протизапальне лікування призводить до покращення стану хворих.

Для гострого апендициту характерний різкий початок захворювання, біль часто починається в

епігастральній ділянці, турбує нудота, можлива блювота. Різко виражені симптоми подразнення очеревини

(Ровзінга, Щеткіна-Блюмберга, Сітковського та ін.), напруження м’язів передньої черевної стінки. У клінічному

аналізі крові вже в перші години захворювання виявляються високий лейкоцитоз з вираженим нейтрофільним

зсувом. У динаміці всі ознаки хвороби прогресують, загальний стан хворих погіршується, симптоми перитоніту

зростають.

Інколи виникають труднощі при диференціації гострого запалення додатків матки з перекрутом ніжки

пухлини яєчника. Для останнього характерні різкий початок, відсутність в анамнезі вказівок на запальний

процес, визначення в ділянці додатків пухлиноподібного утворення округлої форми, болючого при зміщенні.

Лікування сальпінгооофориту в гострій стадії відповідає загальним принципам лікування запальних

процесів. Призначається ліжковий режим, повноцінне вітамінізоване харчування. Антибіотики використовують

при болях з урахуванням тяжкості процесу (при легких формах можливе застосування per os, при більш тяжких

– внутрішньом’язове або внутрішньовенне введення масивних доз) впродовж 7-10 днів. Антибіотикотерапію

слід проводити на фоні прийома протигрибкових препаратів, а після її завершення обов’язково застосовувати

імуномодулюючі засоби (левамізол 0,05г, Т-активін 0,01%–1мл, тімоген 0,0001г). Одночасно з антибіотиками

призначаються протизапальні (діклофенак по 150мг, напроксен по 1-1,5г на добу та ін.), десенсибілізуючі

засоби (дімедрол 0,05г, тевегіл 0,001г, супрастін 0,025г), почергове введення вітамінів В1 та В6 , антиоксиданти

(вітаміни А, Е, С). З моменту призначення антибактеріальних засобів для підвищення резистентності організму

призначають аутогемотерапію по зростаючій схемі через день.

При стиханні гострих явищ запалення для досягнення фібринолітичного ефекту застосовують

біостимулятори рослинного (гумізоль, екстракт алое 1мл) та тваринного походження (плазмол, екстракт

плаценти, стекловидне тіла), а також розсмоктуючі засоби (трипсин, лідаза та ін.) внутрішньом’язево або

шляхом електроферезу. В підострій стадії доцільне призначення фізіотерапевтичних процедур (ультрозвукова

терапія, електроферез з солями цинку і йоду та ін.).

Хворі із піосальпінксом, піооваром, тубооваріальним утворенням, які не піддаються консервативній

терапії, підлягають оперативному лікуванню. Обсяг оперативного втручання вирішується під час операції.

Параметрит (parametritis)

Запалення навколоматкової клітковини найчастіше виникає після патологічних пологів, абортів,

оперативних втручань, травм. Параметрити розподіляють на передні, бокові і задні. Запалення всієї клітковини

малого тазу називається пельвеоцелюліт.

У перебігу параметриту виділяють три стадії: інфільтрації, ексудації й ущільнення ексудату. Нагноєння

спостерігається рідко. При адекватному лікуванні і сприятливому перебігу ексудат підлягає резорбції і

заміщенню сполучною тканиною. Для клінічної картини властиві гіпертермія, погіршення самопочуття, тупий

біль внизу живота, загальнозапальні зміни та відсутність симптомів подразнення очеревини.

При гінекологічному дослідженні – склепіння піхви резистентні, можливе визначення малоболючого

інфільтрату, який простягається від бокової поверхні матки до стінок тазу. Спочатку він має м’яку

консистенцію, а при рубцюванні пальпується у вигляді щільного тена.

При перкусії визначається притуплення перкуторного звуку в ділянці інфільтрату із співпаданням

перкуторної і пальпаторної меж. Лікування параметриту проводиться за загальними принципами

протизапальної терапії. При нагноєнні інфільтрату проводять його розкриття і дренування параметрією.

Пельвеоперитоніт (pelveoperitonitis)

Запалення тазової очеревини може виникати вторинно – при переході запального процесу з будь-якого

органа малого тазу та первинно – гематогенним чи лімфогенним шляхом. Первинне джерело інфекції може

бути в маткових трубах, яєчниках, клітковині малого тазу, хробакоподібному відростку. Можливий розвиток

пельвіоперитоніту при нагоєнні позаматкової гематоми, кісти або кістоми, перфорації піосальпінксу.

Гостра стадія процесу характеризується розладом мікроциркуляції, пропотіванням кріз стінки судин

плазми і утворенням серозного, а потім і гнійного ексудату. Вихід із судинного русла великої кількостю

фібрину і посилене відкладання його волокон на брюшині, внаслідок активації фібробластів, під дією

біологічно активних речовин, що виділяються в процесі запальної реакції, призводить до масивного утворення

злук, що сприяє швидкому відокремлення запального процесу в межах органів малого тазу і попереджає

розвиток дифузного перитоніту.

У клінічній картині спостерігаються: різкий біль у животі, особливо в нижніх його відділах,

гіпертермія, тахікардія, нудота, блювота, здуття живота та затримка газів і випорожнень, ознаки інтоксикації.

При об’єктивному дослідженні визначаються симптоми подразнення очеревини, особливо в нижніх

відділах живота, квола перистальтика кишок, притуплення перкуторного звуку у відлогих місцях. При

дворучному обстеженні визначається нависання заднього склепіння, болючість при пальпації та зміщенні

шийки матки.

В аналізах крові спостерігається значне зростання кількості лейкоцитів за рахунок юних та

паличкоядерних нейтрофілів, прискорення ШОЕ, гіпопроеїнемія, а також зміни в електролітному складі.

Негайне оперативне лікування пельвіоперитоніту є помилковим і може призвести до розвитку

розлитого перитоніту. При своєчасно розпочатому і правильно проведеному консервативному лікуванні в

перші ж години, перераховані симптоми захворювання стають менш вираженими і поступово зникають.

Рекомендується ліжковий режим, висококалорійна їжа. Парентеральне харчування повинно включати розчини

натрію хлориду, калію, білкові розчини, глюкозу з вітамінами. Призначають холод на низ живота, знеболюючі і

снодійні препарати, внутрішньовенне ведення 5-10мл 10% розчину кальцію хлориду. Для покрашення

перистальтики кишечника застосовують прозерин. З метою нормалізації мікроциркуляції призначають

реополіглюкін та гепарин в малих дозах.

Обов’язкова масивна антибіотикотерапія в поєднанні з внутрішньовенним введенням метрагілу (по