attachments / 09-3743
.pdf
51 
його діяльності, яку соціальну форму і статус набувають працівники і т. д. Наповнення конкретно-історичним змістом наукового поняття «господарська одиниця» дає змогу розкрити важливі характеристики господарської системи, показати, як зміни в господарських одиницях конкретизують процес історичного розвитку господарських систем.
Наступного, більш високого рівня узагальнень історичних фактів та подій у господарському житті суспільствдосягаютьзадопомогоювстановлення зв’язків між ними та відображення цих зв’язків у відповідних законах. Як закон розуміють сутнісний, постійний, часто повторюваний причинно-наслідковий зв’язок між різними групами фактів та подій, відображених відповідними поняттями. Закон допомагає пояснити причинний зв’язок між фактами та подіями господарського життя і передбачити можливий напрям їх розвитку. Цього досягають через пізнання (розкриття) характеру зв’язку, що відображається у законі, та оцінюваннярезультатів, якіз’являються внаслідок реалізації такогозв’язку.
Розрізняють два типи зв’язків, що відображаються економічними законами: причинно-наслідковий та вірогідності. Перший тип зв’язку виникає тоді, коли розглядаються незмінні умови його формування, коли одна і та сама повторювана причина приводить до тих же однозначних, передбачуваних наслідків, що стає основою для визначення прогнозу. Даний тип законів має детерміністський характер і не враховує час і простір, в яких перебуває господарська система. Саме тому детерміністські закони використовуються переважно для характеристики її стану і мають обмежене застосування для пізнання її історичного розвитку.
Вірогіднісні зв’язки виникають за постійної зміни умов їх формування, коли має місце не лише вплив причини на наслідок (дія зовнішньої сили, механічний рух), а й зворотний вплив наслідку на причину (дія внутрішніх сил), коли такі зв’язки мають нерегулярну повторюваність (стохастичність). Результати (наслідки) таких зв’язків точно не можна передбачити, тому і закон відображає їх лише як тенденцію змін та встановлюється на підставі великої кількості нерегулярно повторюваних зв’язків. Дія вірогідних (статистичних) законів спирається на так званий принцип невизначеності, який обґрунтував В. Гейзенберг. Він довів, що невизначеність — об’єктивна характеристика зв’язків між взаємозалежними фактами, колимаємісцепостійназмінаумовїхвзаємовпливу.
Прикладами детерміністських та вірогідних законів є закон зростання продуктивності праці та закон попиту і пропозиції. Перший відображає зв’язок між фактами появи нової техніки і технології виробництва, розвитком кваліфікації працівників та зумовлене цими змінами збільшення виробництва матеріальних благ і послуг. Закон попиту і пропозиції відображає взаємозв’язок між кількістю товарів і послуг, які потребують споживачі, та їх обсягом, що пропонує виробник. Пропозиція впливає на попит через асортимент товарів та ціни на них, а попит впливає на структуру та динаміку виробництва. Ця залежність діє як тенденція, а рівновага між ними майже ніколи не настає, є бажаною точкою, до якої намагаються дійти сторони.
52
Найбільш високого рівня узагальнення історичних фактів та подій розвитку господарської системи досягають через створення економічних теорій. Теорія — це структурована (за допомогою наукових категорій, понять, законів) система достовірних теоретичних та емпіричних знань, яка дає цілісне пояснення всього різноманіття фактів та подій господарського життя певної економічної системи. Економічні теорії з’являються лише тоді, коли реальні об’єкти, які вони покликані пояснити, досягають своєї зрілості, стають цілісними, коли обґрунтовуються наукові поняття та категорії, що характеризують їх окремі сторони. До утвердження приватної власності, наприклад, не могли бути створені теорія вартості, капіталу, ренти, оскільки в попередні епохи реальні факти, що засвідчували їх існування, мали неявно виражений характер. А перші теоретичні системи, що розкривають сутність господарської системи як цілісного утворення, почали з’являтися лише тоді, коли у ХVІІ ст. завершився процес їх становлення в країнах Західної Європи, коли вони відносно відокремилися від держави. Серед перших теоретичних систем економічних знань, що з різною повнотою відображали функціонування господарських систем, називають меркантилізм, теоретичну систему фізіократів та класичну економічну теорію. У міру розвитку товарно-грошової економічної системи були створені марксистська, неокласична, кейнсіанська та інші системи економічних знань.
На підставі розглянутих вище методів історико-економічних досліджень можна розкрити сутність господарської системи на певному історичному етапі її розвитку. Разом із тим, історична наука покликана встановити зв’язок між різними етапами еволюції господарської системи як у просторі, так і в часі. Зв’язок історії відіграє вирішальну роль у розвитку пізнання історичних змін у господарській системі, для розкриття його використовують:
•історико-генетичний метод;
•метод моделювання;
•метод ідеальних типів.
Історико-генетичний метод поєднуєу собі дві різні, але тісно пов’язані між собою сторони зв’язку між розділеними вертикаллю часу фактами та подіями. Перша сторона — історичний аналіз досліджуваних фактів та подій, що має на меті їх пояснення за допомогою минулого, через встановлення того, що їм передувало, виявлення спадковості у розвитку господарської системи. Це досягається у процесі встановлення та опису фактів і подій попереднього періоду, визначення часу, протягом якого вони виникли та існували. Завдяки історичному підходу встановлюється безперервність історичного розвитку господарської системи, відкривається можливість відшукати у минулому невідомі (неописані) факти та події, що вплинули на досліджувані явища, або змусити «заговорити» попередників — розкрити інформацію, яка дасть змогу глибше та повніше висвітлити об’єкт пізнання. Тобто, розвиток у часі зв’язку між досліджуваними історичними фактами та подіями, з одного боку, та всього того, що їм передувало і впливало на них, — зіншого, є головним моментом історичного аналізу.
53 
Якщо історичний підхід передбачає пошуки відповідей на питання, що
іколи вплинуло на історичний розвиток господарської системи, де час має вирішальне значення, то другу сторону зв’язку дозволяє розкрити генетичний підхід, який ставить у центр питання, чому і як здійснювався цей вплив, який логічний зв’язок при цьому існує, під тиском яких причин відбулися якісні зміни в господарській системі і як ці причини діяли. У цьому разі час має другорядне значення, а на перше місце виходить логіка розвитку (набуття нової якості) господарського життя.
Для встановлення внутрішнього зв’язку між станами господарської системи на різних історичних етапах розвитку необхідно відобразити ці стани у відповідних системах наукових категорій, понять, законів та економічних теорій. Розвиток їх змісту відображає еволюцію реального зв’язку між станом господарської системи на різних історичних етапах, а сам зв’язок набуває не історичного, а логічного виразу (форми).
Прикладом генезису може бути розвиток наукового поняття «господарська одиниця», яке нині представлене головним чином сучасною компанією (корпорацією). Вона може бути розкрита лише на основі встановлення логічного зв’язку з попередніми формами господарських одиниць, що мали місце на різних етапах розвитку господарської системи. В промисловій сфері це були — реміснича майстерня, мануфактура, фабрика, різного масштабу акціонерні та кооперативні організації, асоціації тощо.
Кожне з названих наукових понять характеризує особливість господарської одиниці у певних історичних умовах. Кожне наступне поняття не лише якісно відрізняється від попереднього, а й відображає генетичний зв’язок із ним. Так, можемо представити поняття «господарська одиниця» як таке, що історично розвивається, і в кожній його наступній формі знаходимо логічний зв’язок, що відображаєреальніпричинирозвитку.
Системний аналіз господарської сфери суспільства зумовлює виняткове значення для її пізнання методу моделювання. Він дає змогу відобразити функціонування та розвиток господарської системи чи підсистем, що входять до неї, урахувати дію різнорівневих та різноспрямованих чинників впливу на її стан і розвиток, показати місце і значення прямих та зворотних зв’язків між рівнями господарської системи тощо. Модель — це опис структурних елементів господарської системи та виконуваних ними функцій. У моделі завжди відображаються сутність і властивості системного об’єкта, тому вона постає як спрощена
ісимволічна схема(конструкція), щозамінює собоюреальний об’єкт.
Удослідженні історичного розвитку господарських систем метод моделювання має особливе значення. На відміну від статичного стану, який пояснюється детерміністськими економічними законами і при цьому розглядаються причинно-наслідкові зв’язки, розвиток господарської системи, поява нових якісно відмінних ознак супроводжується порушенням рівноваги, має місце взаємовплив причини і наслідку. Тут діють вірогідні (статистичні) закони, засновані на нерегулярних, змінних функціональних зв’язках.
54
Останні органічно поєднують як прямі (з боку причини), так і зворотні (з боку наслідку) впливи пов’язаних між собою різних рівнів господарської системи. Включення до моделі зворотних зв’язків допомагає відобразити вплив результату (наслідку), до якого привела дія причини. Так досягається урахування в моделі основних властивостей господарської системи (чи її підсистем), стає можливим відображення дії різновекторних сил.
Існує кілька видів моделей: вербальна (словесний опис), графічна та математична1. Однією з перших була модель відтворення суспільного продукту, яку в ХVІІІ ст. створив придворний лікар французького короля Франсуа Кене. У своїй «Економічній таблиці» він відобразив взаємообмін створеного в сільському господарстві продукту між продуктивним класом, «класом землевласників» та «безплідним класом», що уособлювали троїстість тогочасної класової структури суспільства. Нобелівський лауреат з економіки Василь Леонтьєв побудував математичну модель «витрати—випуск», в якій відобразив основні зв’язки між створеним суспільним продуктом і необхідними для цього ресурсами в економічній системі США. Вона заснована на системі лінійних виробничих функцій, які описують реально існуючі взаємозв’язки між випуском (конкретних) продуктів і ресурсами, необхідними для їх виробництва.
Метод ідеальних типів передбачає створення абстрактної моделі, в якій суб’єктивно формується ідеальний зразок певного елемента господарської системи, що містить окремі, найбільш важливі, на думку дослідника, аспекти. Такий зразок, наприклад, господарських одиниць, будується на основі суспільно визнаних норм, розглядається як найбільш доцільний у конкретних умовах та виступає як ідеальний варіант для суспільства. Порівняння реально існуючих господарських одиниць з їх ідеальною моделлю відкриває можливість глибше і повніше зрозуміти та оцінити ті форми господарств, що мали місце насправді.
По суті метод ідеальних типів близький до аналізу економічних процесів з позиції нормативного і позитивного підходів. Один із них передбачає відображення фактів і подій у повній відповідності з реальністю (як є насправді), а інший — характеризує найбільш правильний, з погляду суспільства, напрям їх протікання (як має бути). Так, наприклад, сформована ідеальна модель кооперативної економічної організації, в якій оптимізовані індивідуальні, колективні та суспільні цілі й інтереси, стає засобом (мірилом) виявлення недоліків оцінки реально існуючих кооперативів.
Історико-економічне дослідження господарської системи має дві взаємозв’язані сторони — пізнання історичних фактів та подій, що характеризують її стан і 
розвиток, та відображення цих знань в економічній
думці, теоріях і теоретичних системах. Якщо перший аспект вказував на вияв-
1 На початку минулого століття у США була створена електрична модель, в якій за допомогою системи електролампочок відтворювались основні зв’язки економічної системи країни.
55 
лення того, що потребує пояснень, що має значення для економічної історії, то другий в центр уваги ставить економічні знання про господарські процеси, встановленнятого, яклюдирозумілиподії тафактигосподарськогожиття.
Формування наукового об’єкта та наукового предмета історії економічної думки зумовили завдання, структуру та логіку даного напряму історикоекономічного пізнання. Розвиток економічних знань тісно пов’язаний з еволюцією господарської системи, з її відображенням в економічній думці, економічних теоріях чи теоретичних системах. Тому в історії економічних вчень слід виділити два періоди, що відповідають двом етапам еволюції господарської системи, — етап її становлення та етап функціонування як цілісного утворення. Методи оцінювання наукового рівня економічних знань в кожному з цих періодів мають певні особливості: одні критерії оцінювання економічних знань використовуються на етапі становлення господарської системи, а інші — на етапі її функціонування як цілісної системи.
Спочатку економічна думка формувалась як розрізнені погляди, накопичені знання про окремі сторони господарського життя в суспільствах із системою натурального господарства. На перше місце виходило авторське бачення (різних людей і сформоване в різний час) питань ведення домогосподарства, торгівлі, ремісництва тощо. Висвітлення трактувань одних і тих самих питань окремими авторами, відсутність взаємозв’язку між окремими економічними думками, фрагментарність економічних знань стало головною ознакою першого етапу розвитку історії економічної думки. Критерієм їх оцінювання є точність та повнота відображення стану господарського життя тогочасного суспільства. Важливо оцінити, якою мірою науковий апарат, що використовується в тих чи інших вченнях, відповідає загальноприйнятим вимогам до нього. Вичерпність формулювань категорій, понять і законів, логічність зв’язку між ними, точність і повнота відображення в них реальних фактів та подій виступають важливими показниками науковості економічної думки.
З набуттям господарською системою ознак цілісності змінюються і критерії оцінювання економічних знань, що відображають її розвиток. На перше місце виходить відображення економічними вченнями цілісності господарської системи, набуття ними якостей економічних теорій (систем теоретичних знань). В їх оцінюванні вирішальна роль відводиться логіці взаємозв’язку знань та адекватності відображення ними реального стану господарської системи. Томас Кун підкреслював, що історичний підхід до розвитку економічної думки насамперед полягає у цілісності системи наукових понять, категорій, законів, що характеризують теорії та теоретичні системи (напрями) економічних знань.
В історії економічних вчень нині виділяють кілька основних теоретичних систем економічних знань, що відображають функціонування і розвиток то- варно-грошової (ринкової) економічної системи на різних етапах її зрілості. До них належать класична економічна теорія, марксистська економічна теорія, неокласична економічна теорія, кейнсіанська економічна теорія та ево-
56
люційна (інституціональна) економічна теорія, яка перебуває на етапі свого становлення1. Кожен із цих напрямів набув якостей теоретичної системи економічних знань, оскільки спирається на певну сукупність методологічних принципів досліджень, на фундаментальні теоретичні положення, що використовуються як аксіоми аналізу, на власне обґрунтування наукового об’єкта та предмета, на власні методи досліджень та розвивається групою вчених, об’єднаних вищеназваними підходами.
На нинішньому етапі розвитку економічної науки з’явились економічні знання, що не входять до жодної з перелічених теоретичних систем знань. Економічні ідеї, погляди, наукові розвідки та теорії, що не відповідають вимогам системності знань, розглядаються як часткові (фрагментарні) економічні знання, як специфічні економічні теорії. Їх кількість постійно зростає, а відсутність адекватної методологічної бази для їх об’єднання в систему стає однією з найважливіших проблем розвитку економічної науки на сучасному етапі.
Оцінювання економічних знань, що утворюють теоретичні системи та відображають функціонування і розвиток товарно-грошової (ринкової) економічної системи, здійснюється за такими критеріями:
•якою мірою економічні знання спираються на основні положення наукової парадигми, що лежить в основі даної теоретичної системи;
•яка роль економічних знань у розвитку теоретичної системи, яке значення вони мають у набутті такою системою стану довершеності;
•рівень прогресивності економічної думки, якою мірою вона сприяє по-
доланню хаосу в господарській системі, слугує знаряддям свідомої організації людьми господарських процесів2;
•рівень адекватності відображення економічними знаннями реального стану господарської системи, здатність теоретичної системи знань відобразити нові факти та явища, що з’являються в господарському житті.
Критеріями оцінювання специфічних економічних теорій, які не нале-
жать до жодної теоретичної системи та відображають часткові (фрагментарні) економічні знання, виступають3:
♦володіння ними більшою пояснювальною силою порівняно з економіч-
ними знаннями, що входять до теоретичних систем;
♦органічне поєднання об’єктивного емпіричного матеріалу та наукових узагальнень, глибина їх відображення у змісті економічної теорії;
♦логічна послідовність, строгість, точність та простота викладення;
1Меркантелізм і теорія фізіократії відображають господарську систему на етапі її становлення, а тому для їх оцінювання мають бути використані інші критерії.
2Тривалий час в літературі домінували погляди на суспільний прогрес як незворотні зміни, як рух, в основі якого лежить механізм храповика. Таке розуміння ідеї прогресу себе дискредитувало і не знайшло підтвердження в житті. Нині його сутність пов’язують з посиленням ролі свідомої організації людьми суспільних процесів, з розв’язанням головної проблеми людства — витіснення хаосу й утвердження свідомого та доцільного контролю за суспільними процесами.
3Про критерії оцінювання сучасних економічних теорій див.: Боннер К. Логика и рост научного знания. Избр. работы: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1983. — С. 328.
57 
♦відкритість для критики (фальсифікації) та можливість перевірки основних положень (верифікації) економічних знань;
♦операбельність економічних знань, можливість випробувати закладені в них ідеї на практиці та порівняти сформовані нею передбачення з реальним перебігом подій тощо.
Економічні знання втілюються у наукових текстах, які також потребують оцінювання. Серед методів наукового аналізу економічних текстів слід виділити герменевтику і компаративістику. Для тлумачення текстів, пошуку в них нових непрочитаних знань використовуються прийоми герменевтики. Вони передбачають формування з позиції сучасної науки гіпотез стосовно викладеного в досліджуваному тексті змісту. Потім текст розбивається на окремі фрагменти, які інтегруються з позиції сформованої гіпотези. Завершується аналіз корекцією загальногозмістутексту наосновізановопрочитанихфрагментів.
Компаративістика передбачає порівняння змісту економічних текстів, підготовлених різними авторами. Порівняння різних підходів та тлумачень окремих їх положень дає змогу виявити важливі сторони (аспекти) економічних знань, у різнихтекстахвиявитиоригінальну трактовку чинепоміченийранішезміст.
Таким чином, історія економіки та економічної думки спирається на потужний та різнобічний арсенал методів наукового пізнання історичного розвитку господарських систем. До нього належать:
•методи методологічних досліджень, зокрема застосування таких принципів системного аналізу, як цілісність, складність, організованість, наявність головної мети розвитку та ін.;
•методи емпіричних досліджень, що включають прийоми опису господарської системи — спостереження, порівняння, вимірювання, проведення експерименту та відповідні засоби обробки емпіричного матеріалу;
•методи теоретичних досліджень, що спрямовані на виявлення сутності господарських процесів:
а) у статичному стані господарської системи за допомогою типізації економічних фактів та подій, формулювання наукових категорій та понять, обґрунтування економічних законів і теорій;
б) у розвитку господарської системи, через застосування історикогенетичного методу, методів моделювання та методу ідеальних типів;
•методи аналізу економічних знань, які дають змогу оцінити рівень їх наукової довершеності.
Всі вони пов’язані між собою спільним науковим об’єктом і науковим предметом історії економіки та економічної думки.
1.5. ПЕРІОДИЗАЦІЯ ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ ГОСПОДАРСЬКИХ СИСТЕМ
Наукове обґрунтування історичних етапів розвитку господарських систем суспільств має наукове і навчальне значення. Періодизація надає можливість встановити логіку історичної еволюції господарської сфери суспільств, від-
58
шукати ключ до відбору історичних фактів та подій, їх тлумачення та нового прочитання. Разом із тим, логіка зв’язку між історичними етапами розвитку господарств суспільств стає основою структуризації навчальної дисципліни «Історія економіки та економічної думки». Зокрема, вона допомагає обґрунтувати розділи навчальної програми, аргументувати виділення в них окремих тем, показати зв’язок між поняттями і категоріями, що узагальнюють історичні факти і події, які мали місце на кожному історичному етапі господарського розвитку.
Під періодизацією зазвичай розуміють узагальнену характеристику процесу історичного поступу господарської системи — відображення якісних змін в ній та встановлення причинно-наслідкового зв’язку між цими змінами. Головним тут стає визначення наукового критерію періодизації — сутнісних ознак господарської системи, що пронизують (об’єднують) усі етапи її розвитку та набувають певних особливостей на кожному з них. Цим періодизація історикоекономічного розвитку відрізняється від періодизації громадянської (загальної) історії, де як основа береться астрономічний час, розглядається хронологія історичних подій, а періоди визначаються роками, століттями, тисячоліттями, ерами.
Для історико-економічної періодизації важливий не час, коли відбувалися певні події чи факти, а якісні зміни, що відбулися в господарській системі, появу яких вони засвідчили. В центрі уваги стоїть дослідження причин, що зумовили зазначенізміни, наслідків, доякихвони(причини) привели, якцізмінивідбилися на подальшому розвитку господарської системи. Тобто, періодизація історикоекономічного розвитку встановлюється не плином біблійної ріки Лети, а ходом змін у кожній господарській системі, де час має індивідуальну визначеність, де суспільні процеси відбуваються з різною швидкістю. Індивідуальність темпів історичного поступу кожного суспільства не дозволяє об’єднати у єдині хронологічні рамки (на основі астрономічного часу) зміни, що відбуваються в господарській сфері різних суспільств. Кожному суспільству притаманна власна хронологія історико-економічного розвитку, коли якісні зміни в господарській системівідбуваютьсяврізнийчас, асамізмінимаютьзначніособливості.
У першому параграфі було розкрито два підходи до пізнання суспільних процесів — формаційну та цивілізаційну парадигми, — що широко використовуються в науковій та навчальній діяльності. Вибір парадигми суттєво впливає на періодизацію історичного розвитку суспільств та їх господарських систем. Для формаційного підходу характерним є лінійне розуміння історичного розвитку, суть якого зводиться до об’єктивного (необхідного) проходження кожним суспільством послідовно первіснообщинного, рабовласницького, феодального, капіталістичного і комуністичного етапів свого розвитку. На кожному з них формується відповідний спосіб виробництва, особливості якого стають основою характеристики господарської системи. Тому періодизація історичного розвитку господарської системи зумовлена історичною зміною суспільноекономічних формацій та притаманним їм способам виробництва.
59 
Основою основ цивілізаційного аналізу історичних етапів розвитку суспільства і його господарської сфери є суспільний розвиток людини. Тобто основним критерієм тут стає людиноцентризм, коли усі зміни в суспільному та господарському житті пов’язуються зі зміною суспільних рис людини, її місцем і роллю в цих процесах.
При цьому важливо наголосити, що суспільні риси людини (процес формування людини як складника природи уже завершився) формуються під впливом суспільства і розвитку людства. Саме з цих причин періодизація історичного розвитку суспільства і його господарської сфери в рамках цивілізаційної парадигми передбачає встановлення етапів розвитку людства, особливості яких суттєво впливають на історичний поступ суспільств, а останні зумовлюють розвиток суспільних якостей людей. Фактично тут реалізується базовий принцип системного аналізу, згідно з яким більш широка система (людство) визначальним чином впливає на свою підсистему (суспільство), яка своєю чергою зумовлює розвиток людей, що йогоутворюють.
Розглянуте в першому параграфі поняття цивілізації є одним із основних наукових понять, що використовується для пізнання історії людства. Тому і періодизація останньої, в рамках сучасних підходів, передбачає виділення таких стадій: становлення основ цивілізаційного розвитку людства, формування і розвиток світових цивілізацій та поява перших ознак світової (глобальної) цивілізації. Хронологічно перша стадія визначається періодом від 12—10 тис. років до н. е. до VIII ст. до н. е., друга — з VIII—ІІ ст. до н. е. до кінця ХХ ст. нової ери і третя припадає на початок третього тисячоліття н. е. Особливості господарського життя суспільств, що перебували на першій стадії розвитку людства, розглядаються відповідно у першому розділі цього посібника.
На другій стадії розвитку людства сформувалися дві лінії світових цивілізацій — Східна і Західна, в яких суспільне життя організоване у формі держави. Особливість державного устрою суспільств стає однією з головних ознак належності їх до Західноєвропейської, Східноєвропейської, Латиноамериканської цивілізацій, що утворюють західну лінію цивілізаційного розвитку людства, та Китайської, Індійської, Близькосхідної (мусульманської) цивілізацій, що утворюють Східну лінію. В них по-різному розглядається місце і роль людини у суспільному житті, а зв’язок людини із суспільством (державою) набуває різного характеру. Звужується фокус аналізу історичного розвитку суспільств через визначення належності їх до певної світової цивілізації, до встановлення особливостей державної організації в них, до впливу держав на господарську діяльність людей. Кожна держава своєю чергою має відмінні від інших умови господарювання, свій історичний досвід, традиції, культуру господарської діяльності тощо. Тому їй притаманні власний темп історичного розвитку, специфічні риси функціонування господарської сфери, які слід ураховувати, визначаючи історичні періоди розвитку господарських систем.
60
Таким чином, періодизація історичного розвитку господарської сфери суспільств на засадах цивілізаційної парадигми (в основі якої лежить критерій людиноцентризму суспільних процесів) включає в себе три взаємозв’язані аспекти. До них належать: встановлення стадій цивілізаційного розвитку людства, особливості світових цивілізацій, що виникають у різних регіонах світу, та специфіка організації суспільства, що належить до певної цивілізації. Кожен із цих аспектів впливає на господарську діяльність людей та має бути відображений для встановлення періодів історичного розвитку господарських систем.
Господарські |
Суспіль- |
Західна |
Світові |
Людство |
|
системи |
ство |
цивілізація |
цивілізації |
||
|
Рис. 1.1
При дослідженні історичних змін суспільних рис, місця і ролі людей в господарському житті необхідно послідовно врахувати особливість стадії, на якій перебуває людство (стадійність); специфіку світової цивілізації, до якої належить суспільство (полілінійність розвитку людства); національні особливості організації суспільства (дискретність розвитку людства). Критерій людиноцентризму дає змогу поєднати три різні аспекти цивілізаційного аналізу суспільства та врахувати впливи на його розвиток: людства, однієї зі світових цивілізацій та особливостей організації суспільного життя, сформувати схему, що відображає взаємозв’язок між ними та вплив кожної із них на розвиток господарської системи суспільства (рис. 1.1).
Наступний рівень періодизації історико-економічного розвитку на засадах цивілізаційної парадигми спрямований на встановлення основних етапів розвитку суспільств Європейської (головним чином Західноєвропейської) цивілізації. Сутність Європейської цивілізації пов’язана з утвердженням людини як суспільного індивіда, що відносно відокремлено веде господарську діяльність, та виникненням держави як нового (після розпаду кровноспорідненої общини) способу організації суспільного життя. Сформувався суспільний зв’язок, що робить суспільство цілісним утворенням, — взаємозалежність між індивідами і державою як двома полюсами суспільства. Суспільна залежність між ними стає