attachments / 09-3743
.pdf
41 
розвиваються знаряддя праці, відкривається можливість концентрувати зусилля на одній операції, зберігається час на перехід до інших операцій тощо. З погляду результатів діяльності господарських одиниць (готового продукту) поділ праці являє собою сукупність органічно пов’язаних між собою виробничих операцій.
Важливо підкреслити, що поділ праці передбачає зміни в усіх елементах процесу праці — діяльності людей, предметах і знаряддях праці. Основним напрямом розвитку знарядь праці стало їх пристосування до виконання спеціалізованих дій людей. На цьому шляху розвиток ручних знарядь праці, пройшовши етап глибокої спеціалізації, поступово привів спочатку до появи ручних інструментів (спеціалізованих знарядь праці), потім до робочої машини, а згодом і до створення техніки. Робоча машина поєднує у собі кілька спеціалізованих знарядь праці, а техніка (машина1) охоплює, крім робочої машини, ще і машину, що є джерелом енергії, передавальний пристрій енергії до робочої машини та контрольно-керівний пристрій за дією робочої машини. Техніка — невід’ємний складник діяльності людини з виробництва певних благ, а її розвиток завжди відображає зміну ролі та місця людини у виробничому процесі2.
У своєму розвиткові техніка пройшла шлях від простого поєднання ручних знарядь праці (інструментів) до автоматизованих комплексів машин. Дуже важливе у цьому процесі не лише використання досвіду виконання трудових операцій, а й наукове застосування дії фізичних принципів — важеля, удару, нагрівання, охолодження, качання, розподілу сил за допомогою блоків тощо. Згодом революційну роль у розвитку техніки відіграло використання хімічних і біологічних реакцій та процесів.
Розвиток техніки зумовлює зміни усіх її складників — робочої машини, машини-двигуна, передавального та контрольно-керівного пристроїв. Фізична енергія людей, що застосовувалася при використанні ручних знарядь праці, поступово замінювалась енергією падаючої (стікаючої) води, вогню, вітру, сонця, приручених тварин. З появою робочої машини вирішальну роль почали відігравати енергія пари, двигуна внутрішнього згоряння, електрична енергія, енергія радіоактивного випромінювання, ядерна енергія тощо. На кожному етапі змін в енергетичному забезпеченні виробництва важливе місце займали знання та досвід. У нинішніх умовах розвитку господарської діяльності людей вирішального значення набуває духовна енергія та інтелект. Форма й обсяги енергії, що використовуються у виробничих процесах, характеризують рівень технічного та інтелектуального розвитку суспільства.
За процесом розвитку техніки, що застосовується при виробництві благ і послуг, можна простежити, виявивши зміни місця та ролі людей у цьому
1Машина (лат.) — знаряддя, механізм, використовуваний людиною у своїй діяльності.
2Іноді невиправдано поширюють поняття техніки (машини) на всі знаряддя праці, що історично використовувала людина, розглядаючи його не в суспільно-економічному, а технократичному значенні.
42
процесі. Так, поява робочої машини зумовила звільнення людини від виконавських дій, машини-двигуна — від затрат фізичної енергії на приведення знарядь праці в дію; контрольно-керівного пристрою — від нетворчих функцій. На наступних етапах автоматичний пристрій дав змогу звільнити людину від контролю і безпосереднього керування операціями, комп’ютери та роботи — від безпосередньої участі людей у процесі виробництва.
Інтеграцію виробничих операцій, що виконуються на основі поділу праці із застосуванням техніки, забезпечують кооперація праці та технологія виробництва. Кооперація праці характеризує господарський процес (процес виробництва) з боку взаємодії людей зі створення готового продукту. Кооперацію розуміють як спільні дії індивідів у процесі створення матеріальних благ і послуг. Прості форми кооперації існували задовго до появи машин, але вони не передбачали поділу праці під час виготовлення продукту. Її роль принципово змінюється з організацією виробництва на засадах поділу праці. Вона стає обов’язковим елементом виробничого процесу і перетворює діяльність окремих працівників у єдиний, планомірно організований, взаємно узгоджений процес праці — у сукупну працю. Живу працю (затрати робочої сили) в процесі виробництва представляє комбінований, за спеціальностями і кваліфікацією, сукупний працівник. Його поява, структура, рівень суспільного розвитку та масштаби стають важливими чинниками, що впливають на організацію кожної господарської одиниці.
Технологія виробництва характеризує господарський процес з боку готового продукту, раціональність поєднання виробничих операцій, що з’явилися внаслідок поділу праці. Вона включає в себе кооперацію праці та взаємозв’язок між технічними знаряддями, які використовує сукупний працівник. Результати виробництва, його обсяги, якість та номенклатура створеної продукції стають головними критеріями розвитку технологій.
Для досягнення цього завдання необхідне не лише раціональне поєднання існуючих виробничих операцій, а також їх розробка на основі наукових принципів. Тому важливе завдання, що стоїть перед технологами виробництва, полягає у поділі його на нові операції, оновлення їх технічного оснащення, удосконалення організації праці та проведення такої комбінації цих складників, яка гарантує більш високі результати виробництва. Технологія є одним із напрямів організації виробництва і передбачає запровадження таких організаційних принципів, як раціональна спеціалізація виробничих операцій, пропорційність різних складників виробничого процесу, його безперервність та ритмічність, гнучкість і надійність.
Технологія, разом із винаходами та організаційною культурою, належить до важливих факторів виробництва, є проявом дії цивілізаційних чинників. Факти появи нової техніки та технології виробництва стають важливими показниками розвитку окремих господарських одиниць і господарської системи в цілому. У своєму історичному розвиткові вони пройшли шлях від простої кооперації ремісників, що працюють під одним дахом над однорідними
43 
виробами, до автоматизованих виробництв, що спираються на «безлюдні» технології.
Вивчення виробничих характеристик господарських одиниць відповідної господарської системи передбачає не лише розкриття її галузевої структури та особливостей виробничих одиниць, що її утворюють. В їх пізнанні виняткову роль відіграють характеристики техніки та технології, яку вони застосовують у виробничій діяльності, рівень розвитку поділу праці та кооперації тощо. Для дослідження історичних форм господарських одиниць зазначені характеристики мають важливе значення, дають змогу конкретизувати необхідний складник науковості предмета історії економіки та економічної думки.
Окрім виробничої, кожна господарська одиниця має і соціальноекономічну сторону, що пов’язана з існуванням різних категорій осіб, які зайняті у виробничому процесі, системою інтересів та стимулів їх діяльності. Для дослідження цього аспекту господарських одиниць необхідно розглянути форми власності на ресурси, що використовуються для створення благ і послуг, а також суспільний статус учасників господарських процесів, зумовлений власністю. Так, наприклад, статус особисто залежного працівника кріпосної мануфактури, майстра чи помічника майстра цеху (підмайстра), вільно найнятого робітника чи члена кооперативу, акціонера дозволяє показати соціальні особливості тієї чи іншої форми господарської одиниці та ефективність її функціонування.
Подібне значення при дослідженні форм господарських одиниць мають і особливості управління господарськими процесами, яке може змінюватися починаючи від різних форм ієрархічного управління до мережевої побудови системи координації дій структурних підрозділів. У сучасних умовах способи управління господарськими одиницями в поєднанні з різноманітними формами приватної власності на засоби виробництва вирішальним чином впливають на організаційні форми господарських одиниць.
Підсумовуючи короткий аналіз господарських одиниць, слід сказати, що їхні історичні форми залежать від стану господарської системи суспільства та внутрішніх чинників їх розвитку. Останні пов’язані головним чином з поділом і кооперацією праці, розвитком техніки і технології виробництва, статусом працівників, їх мотивацією до праці та системою управління. До зовнішніх чинників розвитку господарських одиниць належать: стан господарської системи суспільства як натурального, товарного чи грошового господарств; форми власності на засоби виробництва; централізований, децентралізований чи змішаний способи організації господарської системи; цивілізаційні чинники, представлені освітою, культурою, духовним розвитком суспільства. Під впливом перелічених факторів і виникають певні форми господарських одиниць.
Так, на етапі існування господарської системи натурального виробництва в античній общині були такі форми господарських одиниць, як лати-
44
фундії та ергастрерії, вілли та сальтуси, військово-землеробські господарства в колоніях — клерухії, господарства колонів на орендованих землях, парцелярні господарства повноправних громадян тощо. В господарській системі феодального періоду існували алоди, гурфи, помістя сеньйорів,
азгодом — феоди, маноріальні помістя васалів тощо.
Угосподарській системі товарного виробництва функціонували господарства ремісників, середньовічні цехи, мануфактури, фабрики. Згодом у то- варно-грошовій системі з’явилися різні акціонерні компанії, міжгалузеві та транснаціональні корпорації, банки, фінансові установи тощо. Кожна форма господарських одиниць була наслідком специфічного поєднання дії вищезазначених чинників і з’являлась як новий спосіб організації виробництва задля отримання найбільших його результатів.
Таким чином, історико-економічне пізнання господарської системи суспільства, окрім розкриття методологічних засад її становлення, функціонування та розвитку, передбачає:
•обґрунтування наукового об’єкта пізнання;
•встановлення наукового предмета пізнання.
Обґрунтування наукового об’єкта пізнання здійснюється через відокремлення певної частини господарської системи умовною лінією, в межах якої кожна економічна наука веде пошук нових знань. Для істори- ко-економічної науки таким об’єктом пізнання є сукупність історичних фактів і подій, що засвідчують якісні зміни в господарській системі, а також емпіричні дані про становлення та етапи її розвитку як цілісного утворення.
Визначення наукового предмета історико-економічної науки спрямоване на встановлення сутнісних характеристик та закономірностей історичного розвитку господарських систем суспільств. Цей напрям наукового дослідження передбачає розгляд еволюції господарських одиниць, встановлення особливостей їх історичних форм; розкриття специфіки взаємодії на кожному історичному етапі розвитку господарської системи; економічних інститутів, що створюють умови для функціонування і розвитку господарської системи; змін в економічній думці, що відображає ці процеси.
1.4.МЕТОДИ ІСТОРІЇ ЕКОНОМІКИ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ
Розглянуті в попередньому параграфі методологічні засади, об’єкт і предмет історико-економічної науки є напрямами пізнавальних дій, притаманних кожній економічній науці. Разом із тим, для здобуття знань в кожній з них потрібно застосовувати відповідні лише цій економічній науці засоби пізнання, які зазвичай називають методами наукового дослідження. Як метод розуміють правила і порядок пізнавальних дій, завдяки дотриманню яких підвищується точ-
45 
ність (істинність) наявних та відкривається доступ до нових знань. Вони дають змогу відділити все те, що викривляє (спотворює) дійсність.
Історія економіки та економічної думки вивчає історичний розвиток господарських систем суспільств відповідних цивілізацій та відображення цього процесу в економічній думці. Як і кожна наука, вона використовує кілька груп методів, що мають на меті дістати: методологічні знання; емпіричні знання, що характеризують науковий об’єкт; систему теоретичних знань, сформованих на основі предмета історико-економічної науки. Різна глибина і спрямованість знань про історичний розвиток господарської системи, здобутих із кожного з цих напрямів, зумовлюють суттєві відмінності між методами, що застосовуються в історико-економічній науці.
Методологічні знання утворюють теоретичний фундамент для усіх економічних наук. Як такі зазвичай розуміють загальнонаукові підходи, ключові аксіо-
ми, теоретичні положення, схеми (принципи) пояснень, що використовуються в наукових дослідженнях. На нинішньому етапі розвитку економічних наук в їх методологічних засадах відбуваються принципові зміни, пов’язані з переходом до використання принципів системного аналізу, заміною формаційної на цивілізаційну парадигму суспільствознавства.
Для історико-економічної науки виняткове значення мають ті методологічні положення, що дають ключ до розуміння процесу становлення й історичного розвитку господарської системи суспільства як цілісної сфери, яка відносно відокремлено функціонує в конкретному суспільстві. Не менш важливими є також теоретичні положення, які характеризують механізм розвитку господарської системи, природу появи якісно нових змін у ній, причини входження її в новий етап розвитку. Здобуття цих знань передбачає використання таких принципів системного аналізу, як цілісність, складність, організованість, наявність головної мети, єдності диференціації та інтеграції тощо. Послідовне і точне застосування зазначених принципів в історико-економічних дослідженнях дає змогу розглядати їх як методи здобуття методологічних знань.
Принцип цілісності господарської системи означає, що вона складається із різних (відмінних між собою) частин, які, проте, не можна розглядати відокремлено одна від одної, бо вони внутрішньо взаємозв’язані. Властивості господарської системи як цілісного утворення не можуть бути виведені із характеристик окремих складників, вони є результатом їх єдності. Наприклад, суспільний поділ праці, власність на засоби виробництва, гроші — мають сенс лише на рівні господарської системи і є результатом взаємодії усіх її складників. Саме такі властивості цілого (які зазвичай називають емерджентними характеристиками) вирішальним чином впливають на розвиток складників господарської системи в цілому та відображають її цілісність.
Відомо, що господарська система, як і кожний системний об’єкт, у своєму розвиткові проходить різні етапи набуття цілісності: співіснування, сим-
46
біозу та синтезу1. На етапі становлення господарської системи мало місце співіснування територіальних общин, в яких велося натуральне господарство. Об’єднавчими засадами тут виступали військово-політичні, культурні, мовні та інші чинники неекономічного характеру. З посиленням суспільного поділу праці, розвитком грошової системи вигоди від взаємного обміну результатами виробництва зумовили симбіоз інтересів, що привело до формування господарської системи товарного виробництва. Згодом, під впливом подальшого розширення поділу праці, появи кредиту, розвитку акціонерної форми приватної власності, інших системних (цілісних) властивостей господарської системи, вона набула форми товарно-грошового господарства, яка відповідає стадії синтезу. Принцип цілісності, постійне посилення ролі емерджентних властивостей у розвитку господарської системи надає можливість встановити зміст основних історичних етапіву її історико-економічному розвитку.
Принцип складності потребує розгляду господарської системи як внутрішнього дискретного утворення, що складається з якісно відмінних господарських одиниць, розташованих на різних її рівнях та функціонально пов’язаних між собою. Господарські одиниці кожного рівня виникають для виконання певних функцій, і разом із системою взаємозв’язків вони утворюють структуру господарської системи. Полюсами цієї структури виступають економічний центр (держава), що втілює у собі цілісність системи, та господарські одиниці. Цей принцип дає змогу здобути базові знання для історико-економічних досліджень про появу нових сфер і галузей виробництва, про розвиток підсистем у межах господарської системи, про роль та функції економічного центру (держави) і форми господарських одиниць, що притаманні певному етапу історичного розвитку господарської системи.
Принцип організованості передбачає встановлення рівня (міри) упорядкованості господарського життя суспільства. Цей принцип зумовлений тим, що усі економічні процеси здійснюються внаслідок свідомої діяльності людей. Залежно від глибини усвідомлення цілей, які вони ставлять перед собою, діяльність, за висловом О. О. Богданова, «об’єктивно може бути або організувальною, або дезорганізувальною»2. Рівень організованості господарської системи залежить від досконалості її структурної будови та створення умов для безперешкодної взаємодії, що суттєво впливають на результати господарювання. Для історії економіки та економічної думки методологічне значення мають знання про цілі, які стоять перед суспільством у господарській сфері та проявляються в економічній політиці держави, про економічні реформи, які суттєво змінюють господарську систему. Ці знання відіграють важливу роль в аналізі стану і перспектив історичного розвитку господарської системи та економічної думки певного суспільства.
1Й. Шумпетер пов’язував усі проблеми, що виникають у суспільному житті людей, з досягненням цілісності суспільства чи його сфер.
2Богданов А. А. Тектология: всеобщая организационная наука: В 2 кн. — М.: Экономика, 1989. — Кн. 1.
—С. 69.
47 
Принцип головної мети потребує при пізнанні будь-якої системи встановлення механізму її збереження від розпаду, умов виживання та здатності адаптуватися до змін у навколишньому середовищі. Ключову роль тут відіграє збереження та розвиток головного зв’язку, що об’єднує усі складники системи в цілісність. У господарській системі роль системотвірного зв’язку виконує економічна залежність, що відображається у формах власності на засоби виробництва та виступає основою кожної економічної системи. Відтворення і розвиток власності на засоби виробництва стає головним напрямом у збереженні та еволюції економічних систем. Встановлення форм власності, умови і тенденції їх розвитку мають фундаментальне значення для іс- торико-економічного аналізу.
Принцип розвитку означає, що кожен системний об’єкт постійно змінюється в певному напрямі, перебуває у стані руху. Системний підхід суттєво доповнює традиційне розуміння процесу розвитку, що пов’язується з відомими законами діалектики (єдності та боротьби протилежностей, переходу кількісних змін у якісні, заперечення заперечень), єдністю процесів диференціації та інтеграції.
Розвиток цілісного об’єкта відбувається через диференціацію, що призводить до постійного наростання його дезорганізації. Хаос, що виникає унаслідок загострення внутрішніх суперечностей, розглядається як об’єктивний стан кожної системи, що розвивається. Після досягнення крайньої межі хаосу, в точці біфуркації, починаються процеси впорядкування: створюються необхідні умови для встановлення нових зв’язків, здійснюється рух у бік цілісності системного об’єкта. Цей процес зазвичай називають інтеграцією складників системи, він нерозривно пов’язаний (супроводжує) із процесом диференціації. Процес розвитку системного об’єкта забезпечують різні рушійні сили — внутрішні, що пов’язані з розв’язанням внутрішніх суперечностей, і — зовнішні, що йдуть від більш широкої системи, частиною якої є об’єкт. Залежно від напрямів (векторів) прикладення цих сил формується енергія розвитку, виникає синергетичний ефект чи взаємне погашення прикладених сил.
Застосування в історико-економічному пізнанні принципу розвитку потребує розкриття процесів диференціації та інтеграції в кожній господарській системі. Насамперед важливо встановити появу нової техніки і технології виробництва, в яких матеріалізується розвиток поділу праці та проявляються процеси диференціації та інтеграції1. Використання нової техніки та технології сприяє суттєвим змінам у господарському житті, змінам місця та ролі людей у виробничих процесах, зростанню благ для забезпечення суспільних потреб. Іншим напрямом диференціації господарської системи є розвиток форм власності на засоби виробництва.
1 Поділ праці є однією з найбільш важливих форм диференціації господарської системи, фундаментальне значення якої для розвитку виробництва всебічно розкрив А. Сміт (див.: Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов: Пер. с англ. — М.: Эско, 2007. — 960 с.).
48
Не менш важливого значення набуває створення суспільних умов для безперешкодної взаємодії людей: для формування нових зв’язків, нових форм і способів взаємодії. Такі умови зовні мають форму законодавчих актів, встановлення нових правил господарської діяльності, нових координувальних структур, системи стимулів тощо. Сукупність суспільних умов, що утворюють середовище взаємодії економічних суб’єктів у певних сферах господарської діяльності, які зазвичай називають економічними інститутами, являють собою засіб інтеграції господарської системи. Знання про застосування нової техніки та технології, про утвердження нових економічних інститутів мають методологічне значення для пізнання історичного розвитку господарської системи.
Вищевикладені принципи системного аналізу господарської сфери суспільства взаємно доповнюють один одного і у своїй єдності розглядаються як методи здобуттяметодологічнихзнаньпроісторичнийрозвитокгосподарськоїсистеми. Вони стають надійною основою для формування (визначення) наукового об’єкта її дослідження, оскількидаютьзмогувідібратиісторичніфактиіподіїісторичногорозвитку господарських систем, наповнити конкретним змістом об’єкт пізнання історіїекономікитаекономічноїдумки.
|
Емпіричні методи використовують для всебічного |
Методи емпіричних |
|
досліджень |
опису відібраних за допомогою попередньої групи |
|
методів історичних фактів і подій. До таких методів, |
|
|
|
як правило, належать спостереження, порівняння, вимірювання, проведення експерименту1. Методологічні принципи та емпіричні методи взаємно доповнюють один одного і допомагають на різних рівнях окреслити межі кожного іс- торико-економічного дослідження, обґрунтувати його науковий об’єкт.
Проте використання емпіричних методів для висвітлення давноминулих фактів та подій має певну специфіку. Неможливо вимірювати та безпосередньо спостерігати за процесами, що належать історії, складно відтворити усю сукупність умов для проведення експерименту2. Тому емпіричні знання про історичні процеси отримують з різноманітних джерел інформації: пам’ятників матеріальної культури, усних та письмових пам’яток, народної творчості тощо. Емпіризм цих знань полягає у тому, що вони формувалися під враженням безпосередніх учасників або в результаті передачі цих вражень наступними поколіннями. Ці знання відображали чуттєве (безпосереднє) сприйняття фактів та подій, оцінювались, виходячи з життєвого досвіду, накопиченого людьми на той час.
1Спостереження завжди має мету, обґрунтовану методику, здійснюється систематично та передбачає обробку і тлумачення даних. Вимірювання здійснюється за допомогою обраної системи одиниць, правил порівняння та складання результатів, опису процедури вимірювання.
2Відомий дослідник Т. Кун запропонував реконструювати події минулого на основі наявних знань, створити модель з дійсними історичними фактами та критично порівняти їх між собою. На його думку, цей експеримент дасть змогу отримати нову інформацію про досліджувані факти та події.
49 
Методи наукової обробки такого роду емпіричного матеріалу зводяться до певних правил роботи з джерельною базою про історичні факти та події, що передбачають:
•пошук та систематизацію усіх джерел інформації про досліджуваний період;
•порівняння даних, отриманих з різних джерел, та усунення суперечливої інформації;
•порівняння поглядів різних авторів на досліджувані факти та події;
•систематизацію здобутої інформації, досягнення однозначності її трактування тощо.
До емпіричних знань зазвичай належать також цифрові дані, що відображають кількісні характеристики історичних фактів та подій. Їх здобувають за допомогою статистичних методів і відкривають можливість через кореляційний зв’язок встановити не відображені у писемних джерелах дані про господарські процеси. Кількісна (цифрова) база даних містить дані про чисельність населення, величину природних ресурсів, які використовуються у господарській діяльності, обсяги створеного багатства (яке нині прийнято вимірювати показником внутрішнього валового продукту), урожайність, обсяги споживання тощо. Єдиної науково обґрунтованої системи кількісних характеристик розвитку господарської системи, яка б використовувалась для їх характеристики на різних етапахісторичногорозвитку, покищоісторико-економічнанаука несформувала.
Кількісні виміри економічних процесів у поєднанні зі статистичними та гіпотетичними моделями кількох альтернативних версій їх розвитку дають змогу відтворити невідомі раніше сторони розвитку господарської системи. Так, у середині ХХ ст. у США сформувався окремий напрям історико-економічних досліджень — «кліометрика», або «нова економічна історія». Використання економетрики для вивчення економічної історії відкриває шлях для математизації історико-економічної науки. Цей напрям має свої переваги та недоліки. Обмеження його використання пов’язані з неможливістю формалізації багатьох сторін суспільного життя людей.
Методи теоретичних досліджень використовуються для розкриття сутнісних характеристик історичного розвиткугосподарськихсистем, здобуттятеоретичних знань про нього. Вони покликані узагальнити емпіричні знання про історичні факти та події господарсько-
го життя, розкрити внутрішні властивості та зв’язок між ними, встановити тенденції подальшого розвитку господарської системи. Ці методи безпосередньо пов’язані з науковим предметом історико-економічних досліджень, є засобами подальшого розгортання і конкретизації базових принципів(положень), щоутворюютьпредметісторико-економічноїнауки.
Якісні зміни, що виникають у процесі історичного розвитку господарської системи, мають не одиничний характер, а проявляються у певній су-
50
купності історичних фактів та подій. Тому виникає необхідність узагальнити знання про нові сторони в розвитку господарської системи, встановити природу таких змін. Науковий аналіз сутнісних характеристик господарської системи, що притаманні новим історичним фактам і подіям, здійснюється через типологізацію фактів, розробку наукових категорій і понять, обґрунтування законів та створення теорій.
Перелічені засоби наукового пізнання, доповнюючи один одного, утворюють систему, завдяки якій можна розкрити сутність об’єкта пізнання із різних сторін та з різною глибиною. Важливо підкреслити, що кожна економічна наука, маючи власний об’єкт пізнання, застосовує відповідну систему наукових засобів пізнання (науковий апарат). Історія економіки та економічної думки своїм об’єктом має сукупність історичних фактів про становлення і розвиток господарської системи суспільств Європейської цивілізації. Науковий апарат пізнання даного об’єкта ґрунтується на цивілізаційній парадигмі.
Типологізація дає змогу об’єднати факти і події у відповідні групи за певною ознакою, що розрізняє їх між собою. Наприклад, усе різноманіття господарських одиниць, що діють у певній господарській системі, за різними формами власності на засоби виробництва можуть належати до індивідуальних, кооперативних чи акціонерних господарських одиниць. Різні типи господарських одиниць виділяють у господарській системі, розробляючи їх класифікацію за певним критерієм, простим переліком окремих груп чи створенням різних каталогів.
Наукові категорії допомагають узагальнити історичні факти і події, встановити у них сутнісні спільні ознаки. В усіх господарських одиницях даної економічної системи обов’язково мають бути засоби виробництва та люди, що приводять їх у дію, тощо. Наприклад, у товарно-грошовій господарській системі засоби виробництва характеризуються науковою категорією «капітал», а індивіди, що їх використовують, — категорією «робоча сила» або «найм». Завдяки цим категоріям можна вказати на сутнісні ознаки кожної господарської одиниці товарно-грошової системи.
Наукові поняття створюють і використовують для узагальнення спільних та відмінних ознак, притаманних історичним фактам і подіям певної господарської системи. Фактично наукові поняття поєднують у собі характеристики, що відображаються типологізацією та науковими категоріями. Прикладом може бути одне з ключових понять історико-економічної науки — поняття господарської одиниці. В ньому узагальнюються спільні риси для всієї сукупності господарств певної господарської системи: виробництво матеріальних благ і послуг, наявність засобів виробництва та людей, що їх використовують, власність тощо. Разом із тим, наукове поняття «господарська одиниця» передбачає розкриття особливостей вищеназваних спільних ознак у конкретній економічній системі, а саме — виробником яких конкретних благ і якої галузі є господарство, яку техніку і технологію використовує, яка форма власності лежить в основі