attachments / 09-3743
.pdf
31 
1.3. ПРЕДМЕТ ІСТОРІЇ ЕКОНОМІКИ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ
Поняття наукового об’єкта та предмета були обґрунтовані ще в середньовіччі для визначення напрямів пізнання природи і суспільства. Вони дають змогу здобути різні наукові знання: перший напрям передбачає встановлення емпіричних знань, а другий — сутнісних, теоретичних знань. Відповідно емпіричні — ті, що отримані безпосередньо та відображають зовнішні характеристики, — пов’язані з розкриттям наукового об’єкта, а теоретичні — з розкриттям наукового предмета. Лише в єдності цих рівнів знань, єдності наукового об’єкта та наукового предмета можна виконати наукове дослідження.
|
Оскільки всі процеси і явища в природі та суспіль- |
|
Об’єкт історії |
||
стві пов’язані між собою безліччю зв’язків, то ви- |
||
економіки |
никає необхідність для їх вивчення відносно відо- |
|
та економічної думки |
||
|
кремити певну частину умовною лінією. Науковий |
|
|
||
|
об’єкт — це частина об’єктивної реальності (конкретного життя), межі якої встановлює дослідник задля отримання наукових знань про неї.
Тривалий час об’єкт наукового пізнання визначали суб’єктивно, залежно від цілей дослідження. Системний підхід передбачає визначення наукового об’єкта на основі певних принципів. Серед них — принцип цілісності, за яким до об’єкта належать лише ті факти та події реальності, складники яких внутрішньо взаємозв’язані. Іншим важливим принципом, на основі якого факти та події включаються до наукового об’єкта, є залежність їх від системних (емерджентних) властивостей об’єкта, коли ці властивості впливають на складники об’єкта. До системних властивостей слід віднести цілі господарської системи, особливості розвитку суспільного поділу праці та наявних форм власності на засоби виробництва, інші загальні характеристики господарської системи.
Цілісність наукового об’єкта передбачає розгляд його як підсистеми більш широкої системи, в рамках якої він функціонує і розвивається відносно самостійно. Тому, обґрунтовуючи науковий об’єкт, важливо встановити не лише його межі, а й зв’язки із навколишнім середовищем, іншими системами, до яких він належить та які впливають на нього.
Зазначені принципи мають методологічне значення і використовуються для обґрунтування наукового об’єкта в кожному дослідженні. Суспільство
— надзвичайно складне і багатоаспектне утворення, функціонування та розвиток якого проявляється в різноманітних суспільних процесах і явищах. Їх пізнання здійснюється під різними кутами зору окремими суспільними науками, кожна з яких визначає власний об’єкт дослідження. Виокремлення із багатоаспектного суспільного життя фактів та подій, що відображають ство-
32
рення та споживання людьми матеріальних благ і послуг, дає змогу встановити науковий об’єкт економічних наук (науки економіки), яким виступає господарська система суспільства (національна економічна система).
Важливим кроком у характеристиці наукового об’єкта економічних наук є встановлення зв’язків між господарською системою та іншими системами суспільства — політичною, соціальною, духовно-культурною, природним середовищем, їх впливу на господарську діяльність людей. Лише на основі встановлення внутрішніх взаємозв’язків між фактами та подіями господарського життя, впливу на них названих систем суспільства можна описати науковий об’єкт економічних наук.
Факти та події, що входять до економічної системи, своєю чергою можуть бути об’єднані у відносно цілісні утворення за різними ознаками. Наприклад, ті з них, що відображають виробництво матеріальних благ, рух товарів і грошей, функціонування капіталу та робочої сили, можуть утворювати самостійні наукові об’єкти, якими виступають виробнича система, система обміну, система соціально-трудових відносин тощо. Поділ господарської системи на окремі підсистеми стає об’єктивною основою для класифікації економічних наук.
Економічна теорія, до якої нині належать такі дисципліни, як політекономія, мікроекономіка, макроекономіка, історія економіки та економічної думки, об’єктом дослідження має економічну систему як цілісне утворення, в той час як усі інші економічні науки досліджують лише її окремі аспекти (сторони) чи підсистеми. Це означає, що економічна теорія зосереджує свої дослідження на процесах і явищах, які відображають становлення та розвиток господарської системи як цілісного утворення (її генезису), на процесах і явищах господарського життя, що відображають структурну будову та зв’язки між складниками господарської системи та зумовлюють її самостійне (відносно відокремлене) функціонування.
Науковий об’єкт історико-економічної науки включає в себе станов-
лення та історичний розвиток господарської системи і знання про проце-
си, що проходять в ній. Тобто, всі зміни в господарському житті суспільства, що свідчать про еволюцію господарської системи як цілісного утворення1, розвиток економічних знань про неї, входять до об’єкта історії економіки та економічної думки (історико-економічної науки).
Важлива особливість наукового об’єкта історико-економічної науки полягає у виділенні двох етапів його розвитку: становлення господарської системи як цілісного утворення, а згодом — її історичний розвиток. Хронологічно перший етап розпочався після розпаду кровноспоріднених общин у країнах Європейської цивілізації й утвердження державної організації суспільного життя, що тривав майже до кінця ХVІІ ст. Як зазначав відомий американський дослідник Р. Хайл-
1 Історичний розвиток знань про окремі сфери економічної науки досліджують конкретно-економічні науки.
33 
бронер, до середини ХVІІ ст. світ господарських процесів «…ще не вирвався із соціального контексту свого часу. Світ практичних операцій до тих пір нерозривно пов’язаний зі світом нашого політичного, суспільного і релігійного життя»1. Тому центром уваги історико-економічної науки на етапі становлення господарської системи є процеси, що привели до відокремлення її від інших сфер суспільногожиття, формуванняекономічноїдумкипронеї.
Наступний етап розвитку об’єкта історико-економічної науки — набуття більш високих рівнів цілісності господарської системи та розвиток теоретичних систем економічних знань про неї — включає в себе ті факти та події господарського життя суспільств, що відображають якісні зміни в господарській системі. Вони стосуються появи нових галузей виробництва, нової техніки та способів створення матеріальних благ і послуг, форм господарських одиниць, особливостей обміну результатами виробництва, нових способів інтеграції в цілісність тощо. Економічні знання набувають форми перших теоретичних систем, коли розрізнені погляди на господарське життя стають логічно взаємозв’язаними, коли виникають системи економічних знань. Історичні зміни в господарських системах суспільств і теоретичних системах знань про них утворюють об’єкт дослідження історико-економічної науки на етапі утвердження економічної системи як відносно самостійно функціонуючої цілісної підсистеми суспільства.
До наукового об’єкта історії економіки та економічної думки належать емпіричні дані про господарське життя людей, які завжди мають конкретноісторичний зміст (наповнення) 2. Зміст цих даних на кожному етапі еволюції господарської системи конкретизується за допомогою понять «історичні факти та події». Використання їх для опису наукового об’єкта історикоекономічної науки передбачає чітке визначення цих понять та встановлення ознак, які дають змогу відносити безкінечний ряд фактів і подій у житті людей до історичних.
Факт (у перекладі з лат. — зроблене, те що відбулося) — момент дійсності, в якому відбивається (фіксується) результат дій, — поняття, що відображає взаємодію суб’єкта і об’єкта. Людина встановлює факти в процесі пізнання реальності, створює концептуальні підходи, мову і методи її вивчення. При цьому у фактах відбивається об’єктивна дійсність, яка впливає на теоретичні підходи до їх пізнання. Тому факти, будучи моментом реальності, виступають у формі знань про неї, завжди являють собою відображення дійсності у свідомості людини, категорію онтології. Зовні факт уявляється як безпосередньо отримані (емпіричні) знання про реальну дійсність, що протиставляються абстрактним знанням, які містяться в гіпотезах або теоріях.
1ХайлбронерР. Л. Философыотмирасего: Пер. сангл. — М.: КоЛибри, 2008. — С. 27.
2Теорія пізнання протиставляє поняттю «сутність», що характеризує внутрішню (невидиму) сторону наукового об’єкта, поняття «явище», що характеризує зовнішню (емпіричну) його сторону.
34
Історичними є лише ті факти, що, по-перше, пов’язані з життєдіяльністю людей, адже історія — це суспільна наука. По-друге, історичними вони стають тоді, коли засвідчують якісні зміни в господарській системі, коли вперше з’явилися в господарському житті і суттєво вплинули на нього. По-третє, важливу ознаку історичних фактів становить їх часова визначеність, приналежність їх до певного суспільства, його стану на даному етапі історичного розвитку. По-четверте, на відміну від інших економічних наук, які встановлюють факти у безпосередньому сприйнятті дійсності, історико-економічна наука розглядає факти давноминулих часів. Тому емпіризм історичних фактів завжди містить суб’єктивну оцінку тих людей, що їх встановили й описали, адже вони осмислювалися в рамках панівних на той час методологічних підходів. Така особливість історичних фактів дає підстави для їх характеристики як науково-історичних фактів.
При включенні історичних фактів до наукового об’єкта історико-економіч- ного аналізу певного суспільства необхідно оцінити рівень їх науковості; перевірити дані про них, отримані з різних джерел, переосмислити факти з позиції сучасних знань, дати їм нове тлумачення. Невідворотним стає перегляд історичних фактів, «…розгляд подій минулого з висоти накопиченого у наш час досвіду»1. Тому науковий об’єкт історії економіки та економічної думки органічно поєднує в собі як знання про реальні факти господарського життя, так і оцінку рівня їх наукового відображення в пам’ятках економічної думки. Це дає підстави для віднесення до самостійного напряму історико-економічних досліджень опису та переосмислення науково-історичних фактів, що характеризують господарську систему на певному етапі її історичного розвитку.
Близьким та пов’язаним з історичним фактом є поняття історичної події, яке дає змогу розкрити його зміст. Подія вказує на учасників дій, що спричинили якісні зміни в господарській системі, відображені в історичному факті, і передбачає розкриття цих змін. Якщо в історичному факті відбивається певний момент часу, то в історичній події — період, протягом якого відбувалися зазначені зміни. Тобто історичний факт та історична подія відрізняються як статична і динамічна характеристики суттєвих змін у господарській системі2.
Таким чином, об’єктом історико-економічної науки є науково-історичні факти і події, що засвідчують якісні (етапні) зміни в господарській систе-
мі. Їх зміст відображає дії людей та суспільства в цілому, що привели до появи нових структурних частин господарської системи (нових галузей і сфер господарської діяльності), нових господарських одиниць, форм взаємозв’язків, техніки і технології, обсягів створених матеріальних благ тощо. Історичність фактів та подій визначається лише з висоти пройденого часу, ко-
1Селигмен Б. Основные течения современной экономической мысли: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1968.
—С. 25.
2Іноді подія трактується як унікальне, неповторне явище, що відбувається в певний момент розвитку господарської системи і фактично веде до ототожнення її з історичним фактом.
35 
ли підтвердиться їх значення та вплив на подальший розвиток господарської системи. Історико-економічна наука постійно звертається до відомих фактів та подій, з огляду на історичний досвід і набуті знання дає їм нову оцінку, змушує розкрити досі невідомі їх сторони.
Інший напрям пізнання історичного розвитку господарської системи суспільств передбачає отримання сутнісних, зовні невидимих і недоступних для
безпосереднього сприйняття, знань. Вони являють собою теоретично осмислені знання, здобуті в процесі наукового узагальнення емпіричних даних, відображених в історичних фактах і подіях. Ключовою ознакою теоретичних знань є їх внутрішній взаємозв’язок, логічність побудови насамперед завдяки використанню одного чи кількох базових принципів як основи узагальнення емпіричних даних, об’єднання знань у певну систему.
Принцип ще з античних часів розуміли як первоначало, те, що лежить в основі певної сукупності фактів, яке І. Ньютон називав першопричиною будь-якого об’єкта. Об’єктивна першооснова в процесі пізнання виступає основоположною (керівною) ідеєю, базовим положенням (вимогою), що об’єднує знання у систему. Один або кілька основоположних принципів, на базі яких формується логічно несуперечлива система знань про сутнісні властивості певного об’єкта, зазвичай називають його науковим предметом. Предмет завжди пов’язаний з науковим об’єктом дослідження та спрямований на розкриття внутрішніх (сутнісних) його характеристик.
Знання про історичні факти та події, що відображають становлення та розвиток господарської системи і знань про неї — науковий об’єкт історикоекономічної науки, — можуть бути об’єднані в цілісну систему на основі суспільної залежності людей. Адже вона є головним (системотвірним) зв’язком суспільства в усіх його складниках. Тому, обґрунтовуючи науковий предмет історико-економічної науки, необхідно звернутися до форм суспільної залежності людей у господарській сфері як на етапі її становлення, так і на етапі розвитку, коли вона стає цілісною, відносно відокремленою системою суспільства.
Суспільна залежність у господарській сфері виникає та реалізується у кількох напрямах, а тому предмет історико-економічної науки стає складним, багатоаспектним поняттям. Так, залежність, що виникає внаслідок існування та розвитку поділу праці та власності на засоби виробництва, реалізується через формування господарських одиниць, в яких відбувається поєднання індивідів і засобів виробництва. Тому господарські одиниці стають одним із складників наукового предмета історії економіки та економічної думки.
Господарські одиниці своєю чергою залежать від суспільних умов, що впливають на їх діяльність. Останні зазвичай називають економічними інститутами (економічним середовищем господарської діяльності), які також стають складником наукового предмета. Наступний напрям залежності ін-
36
дивідів та утворених ними господарських одиниць пов’язаний з особливостями організації господарської системи, зі способами координації їх дій. Вони проявляються у взаємодії господарських одиниць між собою та суспільством (в особі держави) в цілому. На цій підставі взаємодія складників господарської системи також входить до наукового предмета її пізнання.
Таким чином, сформований на засадах цивілізаційної парадигми предмет історико-економічної науки включає в себе господарські одиниці (економічні суб’єкти), економічні інститути та механізми (процеси) взаємодії структурних елементів господарської системи. В науковому предметі відображаються як структурні (економічні суб’єкти та економічні інститути), так і функціональні (процеси взаємодії) аспекти господарської системи. У своїй єдності названі складники наукового предмета утворюють основу для формування логічної та цілісної системи знань про її стан та розвиток на кожному етапі еволюції.
Для розкриття предмета історико-економічної науки необхідно не лише вказати на причини та основні напрями формування суспільної залежності індивідіву господарській сфері, з якою пов’язується сутність предмета. Не менш важливим є розкриття процесу реалізації суспільної залежності: в який спосіб здійснюється, на яких рівнях проходить, яких форм набуває. В цьому процесі відображається здійснення головного (системотвірного) зв’язку господарської системи, досягнення нею головноїмети — збереження цілісності.
У господарській системі суспільна залежність виступає у формі залежності від матеріальних благ і послуг, необхідних для забезпечення індивідуальних, колективних та суспільних потреб, проявляється як залежність споживання від виробництва. Ця залежність реалізується у процесі суспільного виробництва, який включає в себе створення (виробництво), розподіл, обмін та споживання матеріальних благ і послуг. Взаємна відповідність зазначених фаз суспільного виробництва характеризує рівень цілісності господарської системи.
На етапі становлення господарської системи виробництво та споживання були пов’язані безпосередньо: створення матеріальних благ і послуг здійснювалося для власного споживання, в межах домогосподарств і спиралося на статево-віковий поділ праці. Суспільне виробництво мало форму натурального, в якому виробництво і споживання виступало як протилежності, як дві різні сторони одного процесу виробництва в межах домогосподарства. Головна суперечність господарської системи набувала форми відповідно до необхідних умов, які створює суспільство (військовий захист, утвердження певної форми власності, розвиток інфраструктури тощо) для успішного функціонування домогосподарств.
Розвиток суспільного поділу праці привів до відносного відокремлення зазначених сторін суспільного виробництва — створення матеріальних благ і послуг здійснюють одні індивіди, а споживають їх продукт — інші. Створені блага набувають форми товару, а господарська система переходить від
37 
стану натурального до товарного виробництва, яке своєю чергою історично змінюється (від простого товарного до товарно-грошового та грошовокредитного виробництва).
Ключовою характеристикою товарного виробництва є переростання протилежності між виробництвом і споживанням, що мала місце у натуральному господарстві, у суперечність. Її суть полягає в тому, що безмежне зростання суспільних потреб призводить до постійного відставання виробництва, до невідповідності між споживанням і виробництвом. Суперечність між ними стає головною суперечністю розвитку товарного виробництва. Господарська система досягає своєї цілісності (призначення) залежно від того, в якій мірі суспільство забезпечує єдність між виробництвом і споживанням, які знаходять шляхи розв’язання суперечності між ними.
Як в натуральному, так і в товарному виробництві ключову роль відіграють люди. Лише вони можуть створювати певні блага, що відповідають суспільним потребам, лише індивідам притаманна здатність формувати цілі, свідомо направляти свої дії на їх досягнення. Лише людина є творцем, який здатний поєднати дух і матерію, стати суб’єктом творення. В основоположній ролі індивідів у процесі виробництва слід вбачати прояв людиноцентризму дослідження господарської сфери суспільства.
Разом із тим, для процесу виробництва, окрім індивідів, необхідні матеріальні та суспільні умови. Залежність людей від них виступає формою прояву суспільної залежності як головного зв’язку господарської системи на її структурних рівнях. Розкрити процес виробництва на різних рівнях господарської системи можна пізнанням процесу реалізації зазначених форм залежності людей.
Реалізаціязалежностілюдейвідматеріальнихумов, необхіднихдлястворення благ (ці умови зазвичай зводять до засобів виробництва), здійснюється через відкриття доступу до них для індивідів. Поєднання зазначених двох сторін процесу виробництва (людей та засобів виробництва) відбувається завдяки створенню господарських одиниць. Господарські одиниці являють собою не лише необхідну форму реалізації суспільної залежності людей у господарській сфері, а й основну ланкувиробничоїструктуригосподарськоїсистеми.
Залежність господарської діяльності людей від суспільних умов проявляється у необхідності існування певних правил і норм, що дають змогу узгоджувати цілі та інтереси людей, відкривають шлях для їх взаємодії. Реалізація цієї форми залежності здійснюється через створення економічних інститутів, які утворюють суспільне середовище діяльності людей. Прикладами можуть бути інститут власності на засоби виробництва, цехові інститути, інститут підприємництва, інститут найму тощо.
Історично економічні інститути розвиваються, часто змінюючи один одного. Наприклад, цехова регламентація господарської діяльності була відмінена у результаті прийняття закону про вільний їх вибір в Англії (1814), що знаменувало зміну інституціонального середовища, в якому домінантну
38
роль почало відігравати підприємництво. Відміна законів про бродяжництво відкрила шлях для вільного вибору місця та сфери зайнятості людей.
Економічні інститути, що забезпечують координацію взаємодії господарських одиниць, важливого значення набувають в умовах товарного виробництва. Залежно від способу організації господарської системи — здійснюється вона на адміністративно-командних чи ринкових засадах — формуються різні методи координації економічної діяльності на різних рівнях господарської системи. В одних випадках взаємодія спирається на план, державне замовлення, матеріально-технічне постачання, а в інших — на попит і пропозицію, ринкову ціну та прибуток, конкуренцію, рекламу тощо.
Лише у єдності усіх складників предмета історико-економічної науки — реалізації суспільної залежності індивідів через формування господарських одиниць, створення економічних інститутів, організації взаємодії в процесі суспільного виробництва, можна розкрити його природу. Аналіз причин виникнення суспільної залежності індивідів та форм її реалізації надає змогу побудувати систему знань про історичний розвиток господарської системи на основі наукового предмета.
Разом із тим, вищевикладене розуміння предмета історико-економічної науки є недостатнім, оскільки в ньому відсутній складник, що відображає еволюцію економічної думки про природу та історичний розвиток господарської системи. Необхідність його включення зумовлена існуванням нерозривного зв’язку між об’єктом і предметом пізнання, тим, що науковий предмет завжди спрямований на розкриття внутрішніх (сутнісних) рис певного об’єкта дослідження. Як було показано вище, об’єкт історико-економічної науки містить дві невід’ємні сторони — об’єктивну реальність господарського життя та її відображення у свідомості людей. Тому до предмета цієї науки слід включити, окрім господарських одиниць, економічних інститутів та механізмів взаємодії суб’єктів господарської системи, також історичний розвиток знань про неї.
Протягом багатьох років розвиток економічних знань був самостійним об’єктом наукових досліджень, які здійснювалися в рамках історії економічних вчень. Ця наука розглядала виникнення та еволюцію економічних поглядів, думок та теорій, що відображали окремі сторони господарського життя чи господарської системи в цілому. Важливе місце в ній посідало висвітлення особливостей розуміння та трактування окремих економічних проблем різними авторами, формування наукових течій та шкіл економічної думки. Такий підхід до економічних знань відповідав традиціям класичної загальнонаукової парадигми, що тривалий час вирішальним чином впливала на розвиток наук.
Диференціація економічних наук, в тому числі й самостійне існування історії економічних вчень, не лише були виправдані методологічно, а й сприяли накопиченню знань про окремі аспекти суті та історичного розвитку господарських систем. Однак на певному етапі розвитку економічних наук цей
39 
шлях призвів до втрати зв’язку не лише між різними економічними науками, а й у межах окремих економічних наук. Частковість економічних знань стала однією з найбільш глибоких проблем, яка стримує розвиток економічної науки. Існує гостра потреба в об’єднанні економічних знань на основі певних принципів. Одним із напрямів інтеграції історико-економічних знань стало їх об’єднання в рамках історії економіки та економічної думки на базі єдиного наукового предмета та наукового об’єкта.
Іншою причиною включення історії економічної думки до предмета істо- рико-економічної науки є необхідність урахування в історичному розвитку господарської системи ролі свідомої діяльності індивідів та суспільства в цілому. Економічні знання, як форма суспільної свідомості, впливають на формування господарських цілей, процес праці та організацію виробництва, вибір форм і способів взаємодії господарських одиниць тощо. На наукових знаннях та розумінні господарських процесів людей ґрунтувались усі дії зі здійснення господарських реформ або економічних революцій. Глибина та наукова довершеність економічних знань суспільства свідчить не лише про рівень його розвитку, а й про його господарську систему.
Включення історії економічної думки до предмета дисципліни «Історія економіки та економічної думки» дає змогу зняти давнє протиставлення емпіричних і теоретичних економічних знань про історичний розвиток господарської системи суспільства. Емпіричні знання зазвичай здобувалися та систематизувалися в дисципліні «Економічна історія», а теоретичні — в «Історії економічних учень». При цьому дослідження господарської сфери суспільства як цілісної системи передбачає органічне поєднання емпіричних і теоретичних знань про неї, які різняться лише глибиною наукового узагальнення.
Кожен із перелічених складників предмета наукової та навчальної дисципліни «Історія економіки та економічної думки» потребує докладнішого аналізу, що передбачається в кожній її темі. Разом із тим, особлива роль господарських одиниць в історичному розвитку господарських систем вимагає більш ґрунтовного розгляду їх сутності.
Досягнення головного завдання, яке ставить суспільство перед господарською системою, — створення матеріальних благ і послуг для забезпечення 
потреб суспільства — здійснюється на рівні госпо-
дарських одиниць. Кожна з них виконує свою функцію і є необхідною ланкою у функціонуванні господарської системи. Вони змінюються разом з еволюцією господарської системи, набувають різних історичних форм. Вивчення історичних форм господарських одиниць, розкриття їх сутності та чинників, що впливають на розвиток господарських одиниць, — важливий напрям історико-економічної науки. Він дає змогу розкрити еволюцію господарської системи з протилежної, щодо її цілісності, сторони — з боку уча-
40
сті структурних елементів системи у забезпеченні суспільних потреб матеріальними благами та послугами. Призначення кожної господарської одиниці, її місце в структурі господарської системи зумовлене здійсненням певних функцій в єдиному процесі руху матеріальних благ і послуг — від виробництва до споживання.
Упізнанні суті господарських одиниць та їх історичних форм висхідним
єїх належність до конкретної господарської системи, тільки в межах якої вони і можуть існувати. При цьому важливо встановити місце господарських одиниць в суспільному поділі праці — визначити сферу, галузь, підгалузь виробництва тощо. Виробнича структура господарської системи та особливості господарських одиниць, що її утворюють, виступають однією з перших характеристик історичного розвитку господарських систем суспільств.
Утой же час системний підхід передбачає розгляд господарських одиниць як підсистеми господарської системи й аналіз їх як відносно самостійних та цілісних утворень. Тому при дослідженні природи господарських одиниць важливо врахувати не лише вплив з боку господарської системи (зовнішнього середовища), а й дію внутрішніх чинників, насамперед особливості організації діяльності господарських одиниць.
Як і в кожній системі, організація функціонування господарської одиниці по суті зводиться до взаємодії цілого та частин. Цілісність господарської одиниці відображає готовий продукт як результат її функціонування. Тому організація зводиться до певного способу поєднання окремих ланок господарської одиниці, що беруть участь у його створенні. Досягнення найкращих результатів функціонування господарської одиниці, а саме — обсягів виробництва, якості продукції, номенклатури (тобто урахування у виробництві всього спектра потреб), свідчить про рівень організації господарської одиниці, ефективності її функціонування.
На організацію господарської одиниці впливають поділ праці та рівень розвитку техніки, що застосовується у виробництві, кооперація та технологія, що поєднують виробничі операції, форма власності на засоби виробництва і мотиви діяльності учасників виробничих процесів, методи координації (управління) взаємодії людей. Зазначені чинники впливу на господарські одиниці є проявом процесів диференціації та інтеграції, що лежать в основі розвитку кожного системного об’єкта. Дослідити історичні форми господарських одиниць можна лише через виявлення основних етапів розвитку вищеназваних складників.
Поділ праці пов’язаний з диференціацією процесу праці, коли в ньому відбувається відносне відокремлення видів діяльності людей з наступною спеціалізацією на виконанні певних трудових операцій. А. Сміт у праці «Дослідження про природу та причини багатства народів» обґрунтував провідну роль поділу праці в розвитку господарської сфери суспільства, показав, що завдяки поділу праці підвищується майстерність працівників,