attachments / 09-3743

12

Зокрема, обґрунтовується сутність цивілізаційної парадигми, що використовується як методологічна основа пізнання сутності й історичного розвитку господарської системи, розкривається зміст наукового об’єкта та предмета історії економіки й економічної думки. Дається опис специфічних методів, що використовуються для дослідження історико-економічних процесів, та наводяться критерії оцінювання рівня науковості здобутих знань. Для історичної дисципліни виняткового значення набуває обґрунтування періодизації розвитку господарської системи суспільства. У розкритті цього переліку методологічних засад історії економіки та економічної думки полягає головне завдання у вивченні даної теми, що й зумовлюєїї структуру.

1.1. ЦИВІЛІЗАЦІЙНА ПАРАДИГМА ПІЗНАННЯ СУСПІЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ

Суспільство є однією з найбільш складних форм об’єктивної реальності. На відміну від неживої та живої природи, суспільні процеси проходять у свідомо створеному людьми середовищі (світі штучних і природних об’єктів) та наповнені цілеспрямованою діяльністю людей. Їх пізнання ускладнюють швидкі зміни умов та чинників, що впливають на суспільне життя, яке потребує урахування фактора часу, коли історія стає ареною їх розгортання та перебігу. Ці та інші особливості розвитку суспільства вимагають чітко окреслених наукових принципів пізнання, певного переліку теоретичних положень, визнаних науковим співтовариством як аксіоми, використання наукової моделі, що пояснює функціонування і розвиток суспільства. Зазначені вимоги до наукового пізнання суспільства зазвичай називають науковою парадигмою суспільствознавства. Від її довершеності та обґрунтованості залежать успіхи наукового дослідження, рівень достовірності висновків та надійність прогнозів подальшого розвитку1.

Нині в суспільствознавстві використовуються переважно дві парадигми

— формаційна та цивілізаційна. Окрім них, в дослідженнях економічних процесів широкого застосування набули позитивістські підходи, згідно з якими перевага віддається дослідженню практичного життя людей, вироб- ничо-перетворювальній діяльності, пізнання якої здійснюється на засадах наукового раціоналізму, що поєднує емпіризм і логіку. В наукових дослідженнях пріоритет надавався аналізу практичних інтересів людей, природ-

1 Поряд із поняттям наукової парадигми в літературі зустрічається близьке за значенням поняття науко- во-дослідної програми (НДП), обґрунтоване Імре Лакатошем. Суть НДП зводиться до використання в науковому дослідженні «жорсткого ядра» — сукупності незмінних принципів аналізу та «гнучкої оболонки», під якою розуміють будь-які підходи, положення та методи, що використовуються дослідниками залежно від об’єкта аналізу. Головним при застосуванні НДП є отримання достовірних результатів дослідження, незважаючи на склад суб’єктивно обраної оболонки.

14

тивних сил і виробничих відносин, що у діалектичній єдності утворюють певний суспільний спосіб виробництва. У функціонуванні останнього важливу роль відіграє юридична та політична надбудова, що разом з існуючими формами свідомості являє собою відображення виробничих відносин (економічного базису). Взаємозв’язок усіх сторін суспільного життя — способу виробництва з притаманним йому економічним базисом, політико-юридичною та ідеологічною надбудовою — відображає сутність суспільно-економічної формації.

За своєю природою політико-юридична та ідеологічна надбудови консервативні, оскільки закріплюють у формі правових актів, законів, ідеологічних норм, органів управління тощо певний стан суспільства. Унаслідок цього гальмується розвиток способу виробництва та всі суспільні відносини, що призводить до загострення внутрішньої суперечності між складниками суспільно-економічної формації. Наслідком дії такого механізму розвитку суспільства є зміна формації, перехіднабільшвисокийрівеньорганізаціїсуспільства.

Нова загальнонаукова методологія досліджень передбачає системносинергетичний підхід до аналізу будь-яких процесів. Вона формувалася поступово, через узагальнення наукових досягнень Лейбніца, Гете, Дарвіна, Менделєєва, Ейнштейна та інших видатних учених і має низку фундаментальних принципів, що суттєво відрізняються від класичної загальнонаукової методології1. Вони стали однією з підвалин у становленні цивілізаційної парадигми суспільствознавства.

Цивілізаційна парадигма реалізує підходи, обґрунтовані не лише системним аналізом, а й онтологією, і спирається на арсенал наукових категорій, понять і законів, розроблених діалектикою. Зокрема вона передбачає дослідження суспільних процесів на основі таких принципів, як системність, цілісність, структурність, організованість тощо. Онтологічний підхід передбачає в центрі наукових досліджень розглядати людину, яка діє в реальному середовищі. На відміну від гносеології, коли головна увага зосереджується на пізнанні людиною об’єктивного світу, онтологія охоплює як пізнавальну, так і предметноперетворювальну діяльність людей. Використання здобутків системного аналізу, онтології та діалектики дало змогу сформувати нові методологічні засади пізнання суспільства — цивілізаційну парадигму.

Головні положення цивілізаційної парадигми суспільствознавства полягають у такому:

По-перше, суспільство розглядається як цілісне утворення, що належить до більш широких систем: людства; однієї з світових цивілізацій; регіону, що об’єднує сусідські держави і народи; природного середовища. Кожна з цих систем впливає на стан та історичний розвиток суспільства. Це проявляється у використанні ним надбань людства і світових цивілізацій, у характе-

1 Докладніше див.: Арутюнов В. Х., Мішин В. М., Свінціцький В. М. Методологія соціальноекономічного пізнання: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — С. 130—197.

16

зв’язком емерджентні (системні) характеристики суспільства дають змогу розкрити його сутність та відіграють вирішальну роль у збереженні цілісності суспільства в процесі функціонування та історичного розвитку.

По-третє, суспільство, як і кожне системне утворення, має власну структуру із політичною (владною), економічною, соціальною та духовно-культурною підсистемами1. Вони поступово формувались як відносно самостійні сфери суспільного життя для більш ефективної реалізації життєво важливих функцій. Разом з тим, ці підсистеми органічно взаємозв’язані та впливають одна на одну такою самою мірою, як пов’язані між собою функції суспільства.

Економічні науки досліджують господарську систему суспільства, призначення якої полягає у створенні матеріальних благ і послуг для забезпечення потреб суспільства. Господарська система своєю чергою розглядається як цілісне утворення, на функціонування і розвиток якої впливає навколишнє середовище. Ним є політична, соціальна і духовно-культурна підсистеми суспільства; регіон, в якому знаходиться суспільство; світова цивілізація, до якої належить суспільство; глобальне середовище (людство); приро- дно-кліматичні умови ведення господарської діяльності.

По-четверте, розвиток суспільства здійснюється через розгортання двох взаємозв’язаних процесів — диференціації та інтеграції. В основі диференціації лежить безмежний поділ суспільства та його структурних складників на частини заради адаптації до постійних змін навколишнього середовища і більш ефективного виконання своїх функцій. Інтеграція передбачає об’єднання нових елементів у структуру, формування між ними нових зв’язків, утворення нових структурних рівнів.

Розвиток господарської системи здійснюється головним чином на основі поділу праці (функціональної її диференціації) та розвитку форм власності на засоби виробництва (соціальної диференціації) з наступною їх інтеграцією. Інтеграція здійснюється через об’єднання індивідів та засобів виробництва в суспільному середовищі і проявляється у формуванні різноманітних господарських одиниць (форм господарств). Історично форми господарських одиниць та інших структурних складників господарської системи пройшли шлях від патріархального домогосподарства античного суспільства до транснаціональних корпорацій, що переростають межі національної господарської системи.

По-п’яте, головна мета суспільства — збереження його від розпаду як передумови існування суспільних індивідів — досягається його організацією. «Щоб зв’язати між собою різні рівні опису та врахувати взаємозв’язок між поведінкою цілого й окремих частин, необхідне поняття організації»2. Організація будь-якої системи має дві взаємозв’язані сторони — організацію структури і організацію процесу взаємодії між її складниками та суспільством у цілому. Перша передбачає формування суспільних суб’єктів та їх

1Таку структуру сучасного суспільства обґрунтував Т. Парсонс, івона знайшла підтримку багатьох дослідників(див.: ПарсонсТ. Системасовременныхобществ. — М.: Аспект-Пресс, 1997).

2Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса. — М.: Ком. книга, 2005. — С.153.

18

спільних цілей індивіди, об’єднуючись, утворюють колективні суб’єкти різного масштабу та спрямування.

Сам термін «цивілізація» безпосередньо пов’язаний з людиною, походить від латинського слова civilis, що означало в античні часи такі риси людини, як гідність, доброзичливість, вихованість та інші якості, котрі протиставлялись природним інстинктам і пристрастям людини. Згодом цивілізованість стала означати не лише розвиток суспільних засад людини, а й зростаюче значення цих якостей у полегшенні її життя, матеріальному та духовному прогресі всього суспільства. Постійне зростання в кожній людині людських (суспільних) засад, соціалізація усіх сторін її життя стає основним вектором її історичного розвитку. Причиною цього розвитку є суперечність між природною (інстинктивною) і соціальною (культурною) сторонами кожної людини, розв’язання якої здійснює кожен індивід упродовж усього життя1. Культура, мораль, духовність кожної людини відображають її дійсний цивілізаційний розвиток, стають втіленням прогресу кожного суспільства. Зростання духовно-культурних цінностей суспільства, як прояву емерджентних (системних) його властивостей, відіграє виняткову роль у його історичному поступі.

Доповненням до характеристики сутності цивілізаційної парадигми суспільствознавства може слугувати порівняльний аналіз характеристик суспільства на методологічних засадах формаційної та цивілізаційної парадигми. Варіант такого порівняння подано у табл. 1.1.

Таблиця 1.1

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ХАРАКТЕРИСТИК СУСПІЛЬСТВА НА ЗАСАДАХ ФОРМАЦІЙНОЇ ТА ЦИВІЛІЗАЦІЙНОЇ ПАРАДИГМИ

1 Суперечність між природними і соціальними засадами людини на рівні суспільства набуває форми суперечності між стихією та свідомою організацією суспільного життя. Однією з причин світової фінансової кризи 2008—2009 рр. стала жадібність керівників фінансових установ, домінування природних пристрастей цих людей.

20

турні основи та відносно стійкі, довготермінові структури економічних, сус- пільно-політичних і культурних форм»1.

Використання положень цивілізаційної парадигми для дослідження господарської сфери суспільства стає центральним завданням економічних наук. При цьому кожна з них вивчає господарську систему під кутом зору власного предмета. Так, історико-економічні науки досліджують її генезис, розвиток господарської системи на різних етапах історичного поступу суспільства та економічну думку, що його відображає.

1.2. ГОСПОДАРСЬКА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА ТА ЇЇ ЕВОЛЮЦІЯ

Методологічні засади формаційної та цивілізаційної парадигм зумовлюють різні підходи до пізнання господарського життя суспільства. Формаційний аналіз передбачає зосередження уваги на матеріальних умовах життя людей, на дослідженні необхідних матеріальних благ, їх руху по фазах суспільного виробництва — створення (виробництва), розподілу, обміну та споживання. До матеріальних умов життя людей належать спосіб виробництва, навколишнє природне середовище та населення. У їх історичному розвиткові вирішальну роль відіграє спосіб виробництва як діалектична єдність продуктивних сил і виробничих відносин. Спосіб виробництва відображає особливості господарського життя суспільства на кожному етапі історичного розвитку та дає змогу розкрити причини переходу до нової суспільноекономічної формації. Джерелом розвитку тут виступає суперечність між динамічною зміною у продуктивних силах і консервативними виробничими відносинами. Тому історико-економічний аналіз суспільства з позиції формаційної парадигми спирається на дослідження різних сторін суспільного способу виробництва матеріального життя.

Цивілізаційна парадигма в центр дослідження ставить людину, особливості її суспільної залежності в господарській сфері, суспільні умови та цілі діяльності у процесі створення матеріальних благ і послуг. Вона являє собою базовий (неподільний) елемент суспільства і його господарської системи, що є визначальним у господарському житті. Тому в історичному аналізі господарської сфери суспільства на засадах цивілізаційної парадигми основне місце відводиться поняттю господарської системи, що об’єднує індивідів та утворені ними у процесі господарської діяльності господарські одиниці (форми).

Вона розглядається як складник суспільства, що на певному етапі його історичного розвитку відносно відокремився і функціонує самостійно. Інші підсистеми суспільства — політична, соціальна та духовно-культурна — виступають як складники зовнішнього середовища, що впливає на структуру

1 Цивилизационные модели современности и их исторические корни. — К.: Наук. думка, 2002. — С. 8.