§ 2. Формування в учнів уміння виразно читати

Виразному читанню, як одному з видів мовленнєвої діяльності, притаманні всі її функції: виховна, комунікативна, пізнавальна, естетична.

Виразне читання є не лише цінним загальноосвітнім умінням, це важливий засіб виховання і розвитку мовленнєвої, емоційної та етичної культури учнів. Виразне читання і мовлення учнів значною мірою віддзеркалює виразність мовлення самого вчителя. Уміння вчителя добре володіти своїм голосом не замінить фонозапис, бо виразність його читання — передумова інтересу дітей до уважного, вдумливого читання. Відомо, що молодші учні дуже чутко реагують на модуляції голосу вчителя, розрізняючи таким чином, що він схвалює і що засуджує. Тому у навчанні дітей виразному читанню мають органічно поєднуватися виховні можливості природного наслідування учнями виразного мовлення вчителя із цілеспрямованим і систематичним розвитком в учнів уміння виразно читати текст на основі його розуміння.

Готуючись до виразного читання, школярі глибше, повніше усвідомлюють зміст і тональність твору, аналізують мотиви вчинків дійових осіб, їхнє мовлення. Ці дії сприяють розвитку в учнів логічного і образного мислення, мовлення, уяви, співпереживання дійовим особам.

В методиці тривалий час співіснують різні визначення сутності поняття «виразне читання в школі». Одні автори ототожнюють його з художнім читанням (декламаційним мистецтвом), інші — розуміють як читання, що вимагає спеціальних умінь, треті — звужують це поняття лише до використання інтонаційних засобів виразності. Ці розходження зумовлені різним розумінням співвідношення у читанні логічного, образно-емоційного та естетичного аспектів. Підкреслимо, що ще К. Д. Ушинський пропонував учителям поєднувати у навчанні молодших школярів виразному читанню логічну та емоційну сторони. На становлення методики виразного читання у XX ст. помітно вплинула методика К. С. Станіславського, за якою існуючі підходи доповнювались такими важливими вимогами як залучення творчої уяви читача, необхідність природного звучання мовлення, співпереживання героям, вияв авторської позиції.

Уміння виразно читати ми розглядаємо як комплексне інтелектуально-емоційне утворення, яке охоплює низку інших умінь. Оволодіння ним є складним процесом. Спеціальні дослідження дозволяють зробити висновок про те, що у багатьох батьках діти читають монотонно, не дотримуються їм важко визначити логічний наголос, передати емоційне ставлення до прочитаного. Вказівки вчителі «Читай виразно!», «Читай правильно і красиво!» «Читай, як я прочитала!» малоефективні.

Сучасні методисти вважають, що виразне читання школярів об'єднує два напрями — розвиток техніки мовлення, і підвищення культури мовлення та оволодіння емоційно-логічними засобами виразності (М. Р. Львов, 3. А. Агейкіна, М. С. Вашуленко, А. Й. Капська, Г. А. Олійник, Т. А. Потапова, Н. М. Зорька та ін.). Ознайомлення із відповідною літературою дозволяє визначити типові методичні прийоми інтонування учнями текстів: на основі наслідування, врахування особливостей жанру твору, аналізу тексту, його структури, орієнтації на слухача, усвідомлення мовцем задачі читання тощо.

Складність формування в учнів виразного читання зумовлена передусім залежністю цієї якості від багатьох умов, які прямо чи опосередковано на неї впливають.

Методичними умовами формування у молодших школярів виразного читання є:

– розвиток чіткої, правильної вимови усіх звуків, володіння диханням, голосом, дикцією; .

— засвоєння норм літературної вимови;

—оволодіння прийомами інтонування (тон, темп, паузи, логічні наголоси);

— розвиток уяви, емоційності читання;

—сформованість в учнів усіх складових навички читання;

—розуміння смислу прочитаного, мотивів і почуттів дійових осіб.

Сформованість на достатньому рівні техніки читання є первинною умовою досягнення його виразності. Адже виразно читати будь-який текст може лише той учень, який володіє навичкою правильного, плавного, свідомого і достатньо швидкого читання. У програмі з читання визначено вимоги до формування виразності читання у кожному класі. Окрім достатньої сформованості швидкості і правильності читання, вже у 2 класі учні мають користуватися такими прийомами виразності як дотримання пауз між реченнями, зумовленими розділовими знаками і змістом твору, регулювання темпу, тону читання, сили голосу залежно від змісту та жанрової специфіки твору.

З 3-4 класах уміння виразно читати вдосконалюється, з допомогою вчителя і самостійно учні вивчають І застосовують під час читання мовленнєві би виразності: тон, темп, логічний наголос, логічні паузи.

Залежно від мети виразного читання молодші школярі мають враховувати загальний настрій твору, емоційний стан героїв, розуміти ставлення автора до описуваних подій, передавати своє ставлення до зображеного. Закінчуючи початкову школу, учні повинні вміти самостійно підготуватися до виразного читання, користуватись під час декламації та інсценування мовленнєвими та позамовними засобами художньої виразності, передавати з їх допомогою своє ставлення до змісту твору.

Протягом усіх років навчання учитель має знаходити можливості для розвитку техніки мовлення дітей. З методики виразного читання відомо і такі рекомендації щодо оволодіння правильним диханням. Зокрема, слід дотримуватися таких вимог: 1) дихати непомітно, безшумно, глибоко вдихати носом і ротом (у приміщенні); 2) вдих робити під час мотивованої паузи; 3) не переповнювати легені повітрям; 4) непомітно поповнювати повітряний запас до останку (воно зігріває, зволожує голосові зв'язки); 5) спокійно, плавно, повільно видихати повітря; 6) враховувати довжину фрази, використовувати запас повітря економно; під час пауз робити добір.

На уроках читання можна виконувати нескладні тренувальні вправи: 1) вдих на рахунок «1—3» (про себе), затримка повітря на «1—3» (про себе), рахунок на 3» вголос; 2) повільно на видиху вимовляти голосні, ніби «вистрілюючи» в повітря, кілька разів промовляти приголосні; 3) вдих, пауза, видих з вимовою слів поскладах: подивився; 4) читання речень на одному диху (поступово збільшується кількість слів); питання віршів: з вдихом перед кожним рядком; два на одному вдиху; із збільшенням рядків.

Щоб реалізувати зазначені вправи, необхідно включити в роботу над текстами систему спеціальний завдань, яка охоплює основні компоненти інтонаційної виразності мовлення. Зокрема, вона має бути спрямована на досягнення: 1) логічної виразності, що переконливо передає зміст тексту; 2) образної виразності, що відтворює образність мови; 3) емоційної виразності, що передає певні почуття, ставлення до зображеного; 4) стильової виразності, яка відображає особливості читання творів різних жанрів. Отже, виразне читання має бути органічною частиною і результатом глибокого опрацювання всіх аспектів сприймання учнями художнього твору.

У початкових класах правильне інтонування тексту випливає з поглибленого аналізу прочитаного, виховання в учнів естетичних почуттів, розуміння емоційного стану дійових осіб, врахування жанру твору. У підручниках з читання, починаючи з 2 класу, майже до кожного твору серед завдань є «Прочитай виразно...». Воно містить орієнтири, що підказують дітям, як підготуватися до виразного читання даного твору. Наведемо зразки завдань для відпрацювання різних складових уміння виразно читати:

— Прочитай слова мишенят з різною інтонацією (казка «Колосок»);

— Знайди у другому абзаці речення, яке виражає здивування, прочитай його з відповідною інтонацією («Наше відкриття» О. Буценя );

— Прочитай текст і знайди у ньому авторську підказку щодо інтонації читання;

— Читаючи вголос, зверни увагу на слова, що підказують силу голосу, темп та інтонацію читання. («Дрібний дощик» Ю. Ярмиша);

— Яку інтонацію читання підказують слова ой, гей? («Співанка про місяці» М. Підгірянки);

— Прочитай останній абзац тексту і знайди вислів (або речення), які слід вимовити з різною силою голосу («Ловля летючих риб» М. Трублаїні);

— Прочитай цей абзац так, ніби ти учасник розмови

— Прочитай вірш мовчки, розглянь, які в ньому розділові знаки; якою інтонацією це слід передати при читанні (наприклад, інтонація) питального, спонукального речення, перелічування ознак тощо);

Прочитай частину тексту, знайди у ньому роздум (опис, висновок тощо). Поміркуй, з якою інтонацією його треба читати. Знайди уривок тексту (або речення, вислів), який треба прочитати з почуттям суму (обурення, радості);

Знайди і прочитай уривок тексту, який виражає найбільше напруження (хвилювання, здивування). Як його краще прочитати? Важливою умовою опанування учнями навичками виразного читання є зразок мовлення і читання вчителя. Використання зразка (у будь-якій формі) для наслідування виразності читання має супроводжуватися коментарем вчителя, зосередженням уваги дітей на тому, які засоби виразності відповідають задуму читця.

Організовуючи слухання учнями виразного читання своїх товаришів, доцільно використовувати прийом зіставлення різних варіантів звучання твору. У 4 класі доступним, з нашого погляду, є зіставлення таких варіантів читання, які показують різне місце логічного наголосу, передають різне ставлення до описуваної події. Ефективним прийомом у 3—4 класах є спостереження учнів за зміною передачі смислових відтінків тексту, залежно від розвитку сюжету, зміни настрою дійових осіб.

У багатьох творах, що читають діти, розкривається динаміка емоційного стану героїв. У 3—4 класах це такі твори, як «Для чого людині серце» А. Дімарова, «Про що розповіли Незабудки» І. Калинця, «Кінь утік» В. Сухомлинського, «Перебите крило» Є. Гуцала, «Ловись, рибко!» Я. Стельмаха, «Краще з друзями разом» А. Костецького, «Ми розбили склянку з чаєм» О. Сенатович, «Чорна кішка, або магічне число «сім» В. Чемериса та ін. Читаючи їх, діти вчаться розпізнавати почуття, які переживають дійові особи передавати ці емоції під час читання. Спеціальні дослідження показали, що учні початкових класів можуть розрізняти до двадцяти емоційних станів дійових осіб (3. Агейкіна). Але не завжди вчителі звертають увагу дітей на цей аспект аналізу твору. Ми переконані: якщо дитина розуміє стан героя, його почуття, це стимулює її до точної передачі свого ставлення до зображуваного. При цьому слід уникати штучного інтонування, «підроблювання» голосу; інтонація читання має бути природною.

Підготовка учнів до читання в особах має певні особливості. Для формування цього уміння доцільно добирати добре структуровані тексти з діалогами і авторськими підказками щодо вибору тону читання, його емоційної забарвленості. Наприклад, у 2 класі цей прийом вводиться вже у першій темі підручника «Наче вулик, наша школа» під час опрацювання оповідання О. Буценя «У новій школі». Воно побудоване на діалозі двох дівчаток, тут легко розрізняти слова автора і дійових осіб. Учні одержують завдання: «Підготуйся до читання оповідання в особах. Зверни увагу, де слова Галі, а де — Нюри. Поміркуй, з якою інтонацією слід читати запитання. А відповідь? З яким почуттям читатимеш останнє речення?» Або інший варіант вказівок для читання в особах: «Підготуйся до читання в особах. Скільки треба читців? Знайди у тексті слова, що підказують, з якою інтонацією слід читати слова дідуся, мами, тата, Дениска, Мар'янки» («Той ще не музика, що в дудку дме» А. Григорука); «Підготуйся і прочитай діалог руденького хлопчика з дідусем. Зверни увагу на виділені речення» («Руденький» В. Нестайка).

Уміння молодших школярів користуватися паузою є найважливішою ознакою виразності читання. Для оволодіння цим умінням рекомендуємо такі види завдань:

— спостереження під керівництвом учителя за роллю паузи в кінці і в середині речення (з опорою на розділові знаки);

— зіставлення варіантів читання речення, коли неправильне додержання пауз порушує розуміння змісту;

— знаходження речення, після якого має бути найдовша пауза;

— знаходження речення, перед яким треба зупинитися;

- визначення тривалості паузи в кінці віршованого рядка;

- зазначення пауз у передачі настроїв героїв, описі подій (з допомогою вчителя);

– розмітка в межах строфи або абзацу тривалості пауз (довга — ///, середня — //, коротка — /) з урахуванням розділових знаків та емоційного стану дійових

осіб;

–читання твору ланцюжком, коли читець закінчує читати на довгих паузах.

Якщо вчитель ставить за мету навчити учнів користуватися при читанні паузами, доцільно, щоб кожен вид завдань вони багаторазово виконали на текстах різних жанрів. Продемонструємо цю роботу на фрагментах уроку «Людина без книги, як криниця без води» (3 клас, тема «Похвала книгам»). Його метою є: виховання в учнів бажання самостійно читати книжки; удосконалювати уміння виразно читати; знаходити і пояснювати образні вирази. Основним матеріалом для читання на уроці є два вірші: «Як краплини у Дніпрі» Олександра Пархоменка і «Соняшник» Дмитра Павличка. Ці твори є досить складними для інтонування саме з погляду додержання пауз різної тривалості. Звернемося спочатку до поезії «Як краплин у Дніпрі». Перш ніж читати вголос, діти ознайомлюються з віршем мовчки і визначають, що у ньому шість рядків, а речень — три, вжито різні розділові знаки (коми, два тире, знак оклику, крапки). Відбувається колективне обговорення: де при читанні має бути найдовша пауза (між реченнями — ///), де середня (знаки тире — //), де коротка (на комах, які підказують інтонацію перелічування — /). Діти олівцем означають у тексті спочатку найдовші паузи, потім середні і короткі.

Крім пауз і логічних наголосів, важливе значення я сприймання твору маємелодика звучання — його ищення або пониження, а також сила і тривалість та ання. Малюнок мелодії звучання позначається такими знаками: підвищення , пониження ,монотон, однотонне звучання—►. Отже, маємо таку партитуру віриша:

Як краплин у Дніпрі,/

як зірок угорі,/

як листви на гіллі —// ,

стільки книг на землі!//

Є великі й малі, / є легкі і важкі.///

На полицях, / в столі — // наші друзі книжки.

Перше читання вголос може супроводжуватися відстукуванням ритму, наступне — з опорою на партитуру.

Складним для дітей є інтонування вірша Дмитра Павличка «Соняшник». Це зумовлене особливістю побудови твору, у якому діалог дівчинки з Сонцем і Соняшником перемежовується із словами поета. У вірші використано весь діапазон розділових знаків, що відомі молодшим школярам: коми, тире, двокрапка, три крапки, знаки питання і оклику, які вжито разом і окремо. Вже цей перелік показує, наскільки різноманітним має бути інтонування вірша за розділовими знаками. Окрім того, у тексті діти за допомогою вчителя мають віднайти місце і психологічним паузам, адже у вірші виразно підкреслено почуття Соняшника («Соняшник здивувався! Засоромлено пооглядався і до вікна підкрався»).

Доцільною, з нашого погляду, є така послідовність підготовки дітей до виразного читання вірша. Спочатку вони читають назву вірша, розглядають малюнок, на якому зображено всіх дійових героїв, і висловлюють припущення, про що може йти мова у творі. Після цього читають мовчки. Щоб з'ясувати, як діти зрозуміли вірш, вчитель запитує: хто дійові особи вірша. Поміркуйте, чому Соняшника образило прохання дівчинки. Знайдіть і прочитайте, що здивувало соняшника. Чому? Якщо сюжет твору зрозумілий, тоді наступним кроком є таке завдання: перечитайте текст визначте слова-підказки щодо вибору інтонації кожної дійової особи. Дівчинка «прохала» і «жартувала», Соняшник «мовив», «здивувався», «дуже довго дивився, «засоромлено пооглядався». А Сонце? Воно «сторінки перегортає й світло вливає». Діти аналізують якої інтонації вимагають розділові знаки, де закінчуються межі речень, хто бере участь у діалозі. Лише після підготовчої роботи вчитель пропонує учням прочитати виразно текст.

В окремих школах успішно використовується методика хорового читання віршів з рухами, розроблена Заслуженим вчителем України Н. С. Вітковською (м. Вінниця). Тривалий час працюючи з молодшими школярами, вона (тепер викладач Вінницького педуніверситету) помітила, що дітям складно виразно читати пейзажну лірику, на яку багаті наші підручники. Щоб поезія пройшла крізь почуття і розум дитини, необхідно допомогти їй осягнути роль кожного слова у вірші, створити умови для активного сприймання і читання. З цією метою Надія Семенівна радить для підготовки виразного читання ділити текст на дрібні смислові частини і розбирати кожну з них колективно. При цьому у дітей є можливість не лише читати, а й представляти кожне слово через інтонацію і рухи, жести, ритм, передаючи текст наче наочну картину, у якій поєднуються різні емоційні настрої і ритми.

Ось як, наприклад, діти читають і «показують» поезію Павла Тичини (з досвіду школи «АІСТ», м. Вінниця):

Навшпиньках підійшов вечір,

(Діти повільно, тихо, навшпиньках роблять 2—3 маленьких кроки.)

Засвітив зорі.

(Уявною чарівною паличкою ніби засвічують на небі кілька зірок.)

Прослав на трави тумани

(Чаклують хвилеподібними рухами.)

І, на вуста поклавши палець, (Прикладають пальчики до вуст, похитують голівками, ніби від втоми.)

Ліг.

Наші спостереження за використанням цієї методики дають змогу стверджувати, що цей підхід, крім вже згаданого, позитивно впливає на артистизм дітей свободу самовираження у колективній декламації.

Формування уміння виразно читати передбачає визначення логічного наголосу. Воно охоплює:

— розпізнавання учнями на слух логічних наголосів у читанні вчителя, читця;

— самостійне знаходження слів, які слід прочитати з логічним наголосом;

— читання речення так, щоб слово з логічним наголосом було яскраво виділено інтонаційно;

— зіставлення мети висловлювання з місцем логічного наголосу у реченні.

Наприклад, у процесі перечитування оповідання В. Сухомлинського «Як же все це було без мене?» (2 клас) вчитель пропонує дітям прочитати речення з тексту «Це перша твоя сорочечка», щоразу змінюючи місце логічного наголосу. На дошці робиться відповідний запис:

Це перша твоя сорочечка.

Це перша твоя сорочечка.

Це перша твоя сорочечка.

Чи змінюється інтонація читання? У текстах, які діти готуються виразно прочитати, слід знаходити такі речення, у яких додержання логічного наголосу переконливо ілюструє його роль у передачі ставлення читача до зображуваного.

У формуванні уміння учнів виразно читати враховуються жанрові особливості творів, їх тональність, настрій. У початкових класах діти читають різні твори усної народної творчості та авторські тексти: казки, вірші, оповідання, легенди, повісті, байки, п'єси, загадки, скоромовки. Усвідомлення жанрових особливостей та їх наступне врахування під час читання є також засобом літературного розвитку школярів.

Якщо вчитель визначає спеціальну задачу уроку - вдосконалення вміння учнів читати виразно, то насамперед слід брати до уваги можливості конкретного твору. Він має бути цікавим за змістом, емоційно насиченим, доступним, особистісно значущим для дітей. Саме це є передумовою їхньої уваги та інтересу до смислового, образного та емоційного навантаженні тесту. Не слід недооцінювати підготовку до виразного читання та перекладати її на рівень розуміння дитини. Важливо також, щоб учні поступово усвідомлювали, з якою метою вони хочуть виразно читати, що прагнуть нести слухачам, тоді читання набуває рис спілкування, звертання до особистості. У читанні будь-якого художнього твору присутні логічна, образна, емоційна і стильова виразність. Але її виявлення має свої особливості, які опосередковані саме змістом і жанром твору.

За новими підручниками у кожному класі діти читають багато віршів. Ці твори мають різну структуру, обсяг, емоційну тональність, інтонаційний малюнок. Зважаючи на складність інтонування твору, вчитель вирішує, яким чином краще організувати підготовку до його виразного читання. У підручниках вірші, як правило, невеликі за обсягом, тому різноманітність вправлянь у їх читанні і охоплення ними усіх без винятку дітей є обов'язковою умовою цікавого уроку.

У 2 класі первинне сприймання учнями віршів відбувається переважно через слухання виразного читання вчителя. Перш ніж читати, вчитель створює відповідну установку: пропонує, щоб діти сіли зручно і налаштувались уважно слухати вірш. Наступний крок читання вірша можна організувати по-різному: діти читають вірш мовчки і готують запитання до вчителя про слова, вирази, які їм незрозумілі. Якщо зміст вірша доступний, можна запропонувати його читання напівголосно всіма учнями. Але перед цим вчитель звертає їх увагу на наголос слів, записаних на дошці, на вимову власних назв. Для віршів характерною є ритмічна мова, яка вимагає уваги читців до звукової сторони, передачі рими.

Готуючись до виразного читання, спершу діти мають розглянути, як побудовано вірш. Структура віршів, що є у «Читанках», різноманітна. Насамперед вони відрізняються довжиною строф (від 2 до 19 рядків); в) в середині строф трапляється повторення рядків; є вірші-описи, вірші-діалоги, вірші-безконечники тощо. На відміну від прози у віршах членування строфи за допомогою пауз, як правило, не збігається із синтаксичною паузою. Тому треба поступово привчати дітей, читаючи вірш, членувати його не за рядками, а за смисловими одиницями; таке членування задається розділовими знаками, мелодією, римуванням рядків.

У підготовці учнів до виразного читання відбувається осмислення і розуміння змісту вірша, визначення його інтонаційного малюнка. Добре, якщо ілюстрація до твору збагачує враження дітей від тексту, а образне мислення і уява створюють відповідний настрій. Такий аналіз на основі перечитування твору сприяє розумінню дітьми його загального настрою, тональності, емоційності читання окремих частин, висловів. У деяких випадках роботу з виразного читання доцільно завершити хоровим читанням. Цей прийом сприяє охопленню всіх учнів читанням, піднесенню емоційного настрою.

Для читання ліричних віршів характерною є підвищена емоційність, помірний темп, ритмічність, мелодійність звучання. Наприклад, у 3 класі учні читають ліричний вірш Ліни Костенко «Вже брами літа замикає осінь», який написано дистихом (строфою з двох рядків). В ньому виразно передано почуття поетеси, зачарованої осінньою природою. Окремими словами, наче короткими мазками, створює авторка образ ранньої осені:

Задощило. / Захлюпало./ Серпень випустив серп.//

Цвіркуни й перепілочки /припинили концерт...//

Паузи після коротких речень, запитання і відповіді, насичення алітераціями («Осінь, ось вона, осінь! Осінь, ось вона, ось»), незвичні образи створюють почуття світлого суму і водночас замилування і спокою. Саме тому, готуючи дітей до виразного читання вірша, доцільно звернути їхню увагу на те, як сприймає природу поетеса, які почуття, настрій викликає в неї прощання з літом, які рядки слід прочитати як опис картини природи, а які — як роздуми, сповнені жалю? Отже, створення відповідного емоційного настрою є передумовою для проникнення у поетичний світ вірша.

Читання байок є особливо цікавим для учнів, бо у творах наявні динамічний сюжет, виразні характеристики дійових осіб, яскрава, метка мова, висновок–мораль. Зміст байок має значний потенціал для виховання дітей, їхнього літературного розвитку. Однак виразне читання байок і для старших учнів є складним, бо при цьому через інтонацію, міміку слід «показати» не лише характери дійових осіб, а й ставлення автора до зображеного.

Байки, як правило, містять діалоги, тому діти мають добре знати, де чиї слова, де вони починаються і закінчуються, який образ (позитивний чи негативний) уособлює той чи інший персонаж. У байках сюжет дуже динамічний, почуття дійових осіб швидко змінюються, і це треба відображати під час читання. Так, у 3 класі, читаючи байки Леоніда Глібова, діти щоразу одержують різні завдання, які мають на меті підготовку до виразного читання. Наприклад: підготуйся прочитати байку вголос; подумай, з якою інтонацією треба читати кожну строфу («Лебідь, Щука і Рак»); простеж, як і чому змінювалася поведінка Коника, передай ці зміни голосом («Коник-стрибунець»). У яких словах виявляється самовпевненість, безсердечність Голуба? Передай це під час читання вголос («Чиж та Голуб»). Перед читанням моралі байки треба зробити довгу паузу і впевнено прочитати мораль з повчальною інтонацією.

Починаючи з 3 класу, коли техніка читання у дітей переважно сформована, збільшуються можливості для глибшого сприймання тексту, «вичитування» настрою, з’ясування підтексту. Це створює основу для усвідомленої передачі в процесі читання тональності, логічних наголосів, пауз. Після аналізу твору для підготовки до виразного читання можна використовувати складання партитури. Радимо використовувати такі умовні позначення:

— логічний наголос_________ ;

– паузи: коротка__ /, середня___//, довга___///;

– висота голосу: підвищення ., зниження ;

– темп: уповільнений_ _ _; пришвидшений ^^~^^.

Вчителю необхідно систематично спільно з учнями, використовуючи позначення, робити розмітку уривків, потім керувати відповідно до неї читанням учнями вголос індивідуально, групою чи хором (залежно від складності тексту).

Виразне читання народних казок відрізняється низкою особливостей. Ці твори мають своєрідну тональність і композицію. У казках яскраво передається боротьба добра і зла, розуму і дурості, вони завжди закінчуються перемогою добра. Отже, важливим є висновок про утвердження оптимістичного ставлення до життя. Це треба мати на увазі, готуючи дітей до читання казок уголос. Казки мають динамічний сюжет, у якому можна чітко розрізнити експозицію (вступну частину), зав'язку, кульмінацію, розв'язку, кінцівку (епілог). Кожна з частин читається по-особливому.

Так, зав'язку, яка вводить слухачів у сюжет, доцільно прочитати дещо уповільнено з підкресленою зацікавленістю, щоб слухачі зрозуміли, що далі буде розгортатися незвичайне, таємниче дійство. Кульмінацію необхідно також виділити зміною темпу і сили голосу (залежно від зображуваної ситуації голосно або тихо, повільно або швидко), логічним наголосом. Розв'язка є, переважно заключною сценою твору. Тому її слід читати в уповільненому темпі, щоб слухачі відчули завершення сюжету. Перед читанням цього уривка і можна зробити невелику паузу, а після — довгу, що допоможе вийти із ситуації сприймання дійства.

Узагальненим алгоритмом підготовки учнів 4 класу і до виразного читання після проведення смислового аналізу є така послідовність дій:

1) позначення у тексті пауз;

2) визначення слів, на які падає логічний наголос;

3) з'ясування темпу читання відповідно до жанру і змісту тексту;

4) визначення тону читання (радісний, веселий, спокійний, сумний, гумористичний, ласкавий тощо).

Таким чином, навчання молодших школярів виразному читанню є обов'язковою частиною роботи над змістом тексту, а також шляхом удосконалення читацької навички. Успішність оволодіння цим складним умінням залежить від рівня сформованості техніки читання, розуміння прочитаного, різноманітності і систематичності проведення відповідних вправ.