1.3. Методичні особливості проблеми реалізації загальнодидактичних принципів на уроках музики

Сьогодні, коли перебудовується традиційна система загальної освіти і кожна школа шукає своє «обличчя», дуже важливо в гонитві за модними напрямами у навчанні (типу «школа економіки та менеджменту») не втратити головне – людину, особистість, яка не тільки має знання у галузі економіки і техніки, а й здатнв розуміти і відчувати прекрасне, а це означає розуміти і співпереживати іншим людям. Кожнй шкільний предмет має, як уже згадувалося, свою специфіку. Головне завдання одних – озброїти учнів науковими знаннями, інших – допомогти оволодіти певними способами діяльності. А є предмет – основна мета якого визначається в дидактиці «формування досвіду емоційно-цінних відносин». Це предмет – музика. Вчителі і керівники шкіл ставляться до цього предмету по-різному – залежно від своєї компетентності та рівня педагогічної культури. Вважають цей предмет легким і другорядним. Так вважають і більшість батьків учнів. Таке поціновування музики виховує в наших дітей однобічне розуміння музики, при якому вона сприймається лише як розвага. В шкільній практиці ми спостерігаємо і цілком протилежне явище. Адміністрація школи і вчителі ставляться до уроку музики як до серйозної наукової дисципліни, де від учителя музики вимагається точне дотримання навчальної програми.

Методистами України, провідними вчителями музики були запропоновані і розроблені різноманітні, цікаві, корисні та демократичні нетрадиційні типи уроків:

• Урок вікторина;

• Урок-оркестр;

• Урок-конкурс;

• Урок-подорож;

• Урок-«круглий стіл»;

• Урок-самопізнання;

• Урок-картинна галерея;

• Урок-монографія;

• Урок-КВД тощо.

Такі типи уроків у своїй структурі містять ті ж самі форми роботи, що й стандартні уроки. Але нестандартність ситуації, що вони створюють підвищують зацікавленість учнів. Особливо, цікавими є уроки-проекти, де кожен учень відчуває себе активним діячем і учасником проекту. Наприклад, проект «Веснянки в творчості М.В. Лисенка та П.І. Чайковського», «Дивовижний світ вальсу».

Кожний з цих уроків має свою мету, специфіку та методичну основу. Наприклад: урок-вікторина, урок-концерт проводяться в кінці півріччя з метою підсумувати знання учнів. Урок-подорож вибудовується на відображенні в музиці картин природи («Подорож по морях та океанах», «Подорож по Україні» і ін.). Урок - «круглий стіл» – це передусім – слухання музики і бесіда про неї. При цьому головна мета одних – допомогти оволодіти певними засобами діяльності, інших – розвинути творчу уяву, здібності. Деякі з уроків підводять до глибоких роздумів про музику, а інші просто настроюють на веселий лад.

Рекомендовані типи уроків музики різнопланові. Запропонована типологія уроків не суперечить тій, що розроблена в дидактиці. Вчитель завжди усвідомлює головне дидактичне завдання уроку: чи то (повернення) повторення музичного матеріалу, його закріплення, чи то набуття умінь і навичок, засвоєння нових понять, закономірностей або ж прагнення до реалізації декількох дидактичних завдань, що має місце в комбінованому уроці... Важливо відмітити, що проведені нетрадиційно уроки музики стимулюють творчість як вчителя, так і його вихованців, створюють сприятливі умови для співробітництва учнів між собою і разом з учителем.

Традиційно, до уроку музичного мистецтва застосовувався термін «комбінований». Але за умови тематичного планування уроків, в залежності від ступеня розкриття теми семестру (чверті) визначають такі сучасні типи уроків музичного мистецтва:

• вступний – урок введення в тему;

• урок – поглиблення теми;

• урок – узагальнення;

• домінантний урок (урок хорового співу, урок-слухання музики, урок-інсценізація, урок-виконання музики, тощо);

• синтетичний урок (інтегрований, комбінований, бінарний).

Традиційними ще є і такі типи уроків:

• Організаційний;

• Комбінований;

• Домінантний (переважає один із видів музичної діяльності: спів, слухання, МРР, гра на ДМІ, творчі завдання).

• Контрольно-перевіряючий;

• Комплексний;

• Урок-інтерв’ю;

• Урок-захист;

• Телеурок з використанням учбових програм;

• Тематичний;

• Підсумковий, заключний.

Щоб учень полюбив класичну музику, чи народну музичну спадщину, сприймав її, щоб насичував себе емоційними музичними враженнями, розвивав свій естетичний смак та духовну культуру, необхідно створити благодатні емоційні умови для розвитку його духовного світу.

Для розробки поурочного плану уроку вчитель може використати наступну композиційну побудову та драматургічний хід уроку (за Ковальовою С.В.). [7]

Рекомендований варіант розробки плану та композиційної побудови уроку музики:

• Тема.

• Мета.

• Завдання.

• Технологічний інструментарій (дидактичне, методичне забезпечення, технічні засоби, мультимедійні технології).

• Програмовий матеріал (музичні твори для слухання музики та виконавської діяльності).

        У структурі уроку можна виділити чотири рівні організації матеріалу: музичний, словесно-вербальний, наочно-дидактичний, ілюстративний. Головне завдання вчителя музики полягає в організації та створенні умов для духовного осягнення музики в процесі діалогового міжособистісного спілкування.

Драматургічний хід уроку (композиція, сценарій). Драматургія уроку та комбінування різних видів музичної діяльності  визначається метою та способами, засобами розкриття теми на основі організації діалогічного спілкування з музикою у взаємодії вчитель – музика – діти.

• Організаційний момент.

• Актуалізація базових знань та стимулювання розвитку музичних здібностей у створенні проблемних емоційно-пізнавальних музично-педагогічних ситуацій.

• Організація видів музичної діяльності школярів: слухання музики; вокально-хоровий спів; музично-ритмічні рухи; музикування; диригування, музично-дидактичні ігри; імпровізація (вокальна, інструментальна, ритмічна); інсценізація.

• Результативний підсумок уроку та оцінювання.

• Творчі завдання для учнів

• Використана література.

Урок музики повинен цілком спиратись на дидактичні принципи. Наприклад, застосування принципу наступності і послідовності у процесі навчання дітей музики полягає у поступовому переході засвоєння інформації від відомого до невідомого, від загального до конкретного. Музичне виховання має становити єдину, цілісну струнку систему. В перехідний період від дитячого садка до школи система не повинна перериватися, методи і форми музичного розвитку дітей мають змінюватись плавно, а не стрибкоподібно. Повторюваність творів корисна дітям, оскільки вони міцніше закріплюють певні навички, а також мають змогу на відомому матеріалі детальніше і яскравіше відтворити музичний зміст цих творів.[5,c.51].

Критерієм успішності навчання стає те, наскільки учні відчули і зрозуміли головну тему. Підпорядкування матеріалу уроку його основній темі створює можливість для вчителя вільно замінювати один твір іншим з аналогічними художньо-педагогічними якостями. Взаємозв’язок між темами чвертей збагачує враження учнів, систематизує набуті знання, розвиває музичні здібності. Внутрішня наступність встановлюється також між усіма роками навчання. Наприклад, при розкритті тем 1-го класу «Які почуття передає музика», «Про що розповідає музика», «Як розповідає музика» учні «забігають» до теми «Три типи музики - пісня, танець, марш»(2-й клас), слухаючи і виконуючи твори цих жанрів. У свою чергу тема «Три типи музики-пісня, танець, марш» тісно пов’язана з темами «Куди ведуть нас пісня, танець, марш» і «Пісня, танець, марш переростають у пісенність, танцювальність, маршовість» (3-й клас). Хоча тема «Інтонація» вивчається у 3-му класі, учні опосередковано звертаються до неї під час розгляду тем «Як розповідає музика?» (1-й клас), «Про що говорить музика?» і «Що таке музична мова?» (2-й клас). Тема «Музика мого народу» (4-й клас) значною мірою є узагальнюючою, оскільки вона використовується у всіх чвертях попередніх класів. Такий взаємозв’язок тем чвертей усіх класів забезпечує безперервність розвитку музичної культури учнів.[10,с. 98]

В дидактичній системі важливою є організація самостійної пізнавальної роботи, в якій використовуються наступні дидактичні засоби:

• Інформаційні – електронні енциклопедії («Класична музика»), ресурси Інтернета, мультимедійні презентації, які використовуються для пояснення нового та додаткового матеріалу, для закріплення та контролю знань (тести) (Додаток), для дослідницької роботи.

• Мисленнєво-мовні вправи - плакати з текстами пісень, картки опитування, віршв про музику, реферати, диктанти, кросворди, вікторини, словники характеру музики.

• Музично-дидактичні ігри - доміно, картки на поєднання – композитор-твір, композитор-напрямок, композитор-країна …

Отже, навчання музичного мистецтва здійснюється на основі дидактичних принципів, за допомогою яких і будується навчально-виховний процес, вирішуються загальні і спеціальні задачі, які входять в цей процес.

Не менш важливими є методичні особливості проблеми реалізації загально дидактичних принципів на уроках музики. Розробка методів пов’язана зі слідуючими проблемами: взаємозв’язок їх із змістом музичного виховання, розвитком музичних і творчих здібностей учнів, розвитком музичного слуху і голосу, віковими і індивідуальними особливостями виховання музики, можливостями виховання музики, можливостями різноманітних видів музичної діяльності в розвитку учнів загальноосвітньої школи та інше.

Метод, як відомо, - це шлях, спосіб досягнення будь-якої мети, вирішення конкретного завдання; сукупність прийомів та операцій практичного та теоретичного засвоєння дійсності. Музична педагогіка загальноосвітньої школи, спираючись на сумісну діяльність учителя і учнів, домагається їх органічної єдності. Методи музичної педагогіки пов'язані з дидактичними методами, що розкривають специфіку окремих етапів навчання, а також із загальнодидактичними методами, що відображають загальні способи досягнення мети освіти. До найбільш важливих і дійових методів відносяться: метод порівняння (порівнюючи музичні твори, частини одного твору між собою, учні приходять до висновку, що музика будується на основі контрасту і повтору). В якості порівняння можуть виступати музичні явища різного рівня: висота звуків, різні лади, регістри, жанри, форми, тембри тощо. Порівняння допомагає дітям краще почути і зрозуміти музичні особливості твору.

Словесні методи (бесіда, пояснення, розповідь, дискусія, лекція). «Слово вчителя, - писав В. Сухомлинський, - інструмент впливу на душу вихованця. Мистецтво виховання включає, перш за все, мистецтво розмовляти, звертаючись до людського серця. Слово ніколи не може до кінця пояснити всю глибину музики, але без слова не можна наблизитись до цієї найтоншої сфери пізнання почуттів… Пояснення музики має нести в собі щось поетичне, щось таке, що наблизило би слово до музики…».

Наочні методи. Завдяки звуковій природі музичного мистецтва, наочно-слуховий метод або метод слухової наочності набуває особливого значення. Пріоритетним видом наочності на уроці музики є звучання самої музики, що демонструє музичні твори як у живому звучанні, так і з використанням аудіотехніки. Особливу цінність представляє виконання музики дітьми: хоровий спів, приспівування окремих тем-мелодій, вокалізація, елементарне музикування, пластичне інтонування, диригування музично-сценічної вистави тощо. Обсяг і якість звучання музики на уроці, а також її функція в драматургії уроку, є важливим показником успішності музично-педагогічного процесу.

У музично-педагогічній практиці широко використовується наочно-зоровий метод або метод зорової наочності. Наприклад, наочні дидактичні посібники, схеми, таблиці, репродукції. Необхідно використовувати таку наочність, яка зумовлена сутністю музики як самостійного слухового інтонаційного мистецтва, змістовою інтонаційно-звуковою формою твору і музичною діяльністю учнів.

У сучасній музичній практиці використовуються методи, що активізують розвиток сприйняття музики учнями.

Метод роздумів про музику (Д.Кабалевський) спрямований на особистісне, творчо-індивідуальне засвоєння учнями духовних цінностей. «Важливо, щоб вирішення нових питань, - писав Д. Кабалевский, - набувало форму коротких співбесід учителя з учнями. В кожній співбесіді має відчуватися три поєднаних моменти: перший - чітко сформульоване вчителем завдання; другий - послідовне вирішення спільно з учнями цього завдання; третій - висновок, який повинні зробити самі учні». Наприклад, «Мистецтво Японії», «Вплив народної музики на творчість М.В. Лисенка», «Тема Батьківщини у творчості російських композиторів».

Метод забігання вперед і повернення до вивченого (Д. Кабалевський) або метод перспективи і ретроспективи в процесі навчання дозволяє встановити зв'язок між темами програми, формуючи в учнів цілісне уявлення про музику. Метод створення композицій спрямований на об'єднання різних форм спілкування учнів з музикою під час виконання одного твору. Наприклад, «Тема України у творчості композиторів світу».

Метод музичного узагальнення (Е.Абдулін) - провідний метод організації музичних занять, спрямований на засвоєння учнями ключових знань про музику, втілених у темах програми, формування художнього мислення, а також на досягнення цілісності уроку на основі теми семестру. Наприклад, «Жанри українських народних пісень» [1].

Метод створення художнього контексту (Л.Горюнова) спрямований на розвиток музичної культури школярів через інтеграцію з іншими суміжними видами мистецтва, історією, життєвими ситуаціями, створення художньо-педагогічного середовища. Даний метод дає можливість представити музику в багатстві її різноманітних зв'язків, зрозуміти схожість та відмінність від інших видів мистецтва, інших сфер суспільної свідомості. Наприклад, «Ми - музичні критики» (аналіз творів).

Метод моделювання художньо-творчого процесу (Л.Школяр) [22]спрямований на підвищення активного засвоєння творів мистецтва. Саме метод моделювання художньо-творчого процесу, коли учень виконує роль творця-композитора, творця-поета, творця-художника, який немов би заново створює твір мистецтва для себе та інших людей, забезпечує дитині прожиття знання і розуміння сенсу своєї діяльності. Особливо це важливо під час засвоєння учнями великих класичних творів, що завжди були призначені тільки для «слухання»; це важливо, також, і для засвоєння фольклору, коли школярі заглиблюються в народження музики, самі створюють загадки, приказки і прислів'я; це важливо і під час засвоєння (розучування) будь-якої пісні та для інструментального музикування. «Словесний портрет композиторів».

Метод інтонаційно-стильового досягнення музики (Л.Школяр)[22] орієнтований на особистісну інтерпретацію музичної мови і припускає цілеспрямований відбір творів різних індивідуальних, національних або епохальних стилів. Вслуховування в музичну мову будь-якого композитора формує потребу в знаннях. При цьому учні, спираючись виключно на інтонаційно-образне сприйняття музики, здійснюють таку інтерпретацію твору, характеристикою якої є цілісність, емоційна виразність. Наприклад, «Як створити шедевр»; «Мистецький альманах: Романтизм в музиці. Шопен. Шуберт. Шуман»; «Історія одного твору».

Таким чином, методи музичного виховання являють собою різні способи спільної діяльності вчителя і учнів, де провідна роль належить педагогу. Розвиваючи уявлення, емоційну чутливість, музичне мислення, учитель прагне до того, щоб спілкування з мистецтвом викликало в дітях почуття радості, задоволення, а формування навичок і вмінь сприяло виявленню їх активності та самостійності.