59

Вступ

Динаміка розвитку сучасного суспільства, зростання наукової інформації, піднесення соціальної ролі особистості, її знань, інтелекту, компетентності, духовності, інформаційної культури дає підстави для значних змін у галузі загальної середньої освіти, органічною складовою якою є освітня галузь «Мистецтво». Сьогодні перед педагогічною громадськістю постає важлива проблема - забезпечувати якісний супровід навчально-виховного процесу в загальноосвітній школі, внести в начальну діяльність закладів цікаві нові ідеї, педагогічні інновації, які сприяли б підвищенню загального рівня навчання.

Основна мета освітньої галузі «Мистецтво» полягає в тому, щоб у процесі сприймання, інтерпретації, практичної діяльності та оцінювання творів мистецтва, формувати в учнів систему ключових, міжпредметних естетичних і предметних мистецьких компетентностей як інтегральної основи світогляду, здатність до художньо-творчої самореалізації та культурного самовираження.

Музична педагогіка загальноосвітньої школи, спираючись на спільну діяльність учителя і учнів, домагається органічної єдності принципів навчання, що орієнтують на розв'язання дидактичних завдань та методів виховання, спрямованих на формування в учнів ціннісного ставлення до світу і до себе. Музичне мистецтво має стати відкритою інтонаційно-образною моделлю входження дитини у світ культури, тому необхідно надати методам, формам і педагогічним технологіям діалогічного характеру. Саме діалогічна стратегія педагогічної взаємодії (діалог із митцем, внутрішній діалог) забарвлена позитивними емоційно-естетичними переживаннями, захопленням музичною діяльністю.

Реалізація цих завдань зумовлена «Національною доктриною розвитку освіти України в ХХІ столітті», змістом освітніх галузей «Мистецтво» та «Естетична культура» Державних стандартів початкової і загальної середньої освіти, Концепцією і Комплексною програмою художньо-естетичного виховання в загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах, профільністю навчання, які передбачають реалізацію принципів гуманізації, демократизації освіти, прилучення школярів до різних видів мистецтва, включення учнів у відповідні види музичної діяльності, ознайомлення з основними складовими української та світової художньої культури.

Загальна педагогiка – базова наукова дисципліна, яка вивчає основні закономiрноcтi процесу, спрямованого особистісного розвитку, розробляє загальні основи педaгoгiчного процесу в загальноосвітній школі. Важливим при організації процесу навчання музики є використання загальнодидактичних принципів, що робить тему даної курсової роботи актуальною.

Ефетивність принципів навчання залежить від знання їх суті, класифікацій, уміння розробляти раціональні способи їх реалізації. В основу класифікацій принципів навчання вченими-дидактами покладені ті ідеї та наукові підходи, які стали пред­метом їх фундаментального дослідження.

На основі ідеї оптимізації навчально-виховного процесу Ю. К. Бабанський дав таку класифікацію принципів навчання: принцип науковості, зв'язку навчання з життям, послідовності, стимулювання по­зитивного ставлення учнів до учіння свідомості, активності у навчанні при керівній ролі педагога, наочності, оптималь­ного поєднання фронтальних, групових і індивідуальних форм організації навчального процесу; створення сприятливих умов для ефективного навчання, оперативний контроль за ходом засвоєння учнями знань, умінь, навичок спеціального та загальнонавчального характеру, міцності результатів навчаль­ного процесу.

Вітчизняні дидактики В. О. Оніщук та В.І. Паламарчук в ос­нову класифікації принципів навчання поклали ідею забезпе­чення єдності освітньої, виховної та розвивальної функцій навчання. Вони запропонували таку класифікацію принципів навчання: принцип виховуючого навчання, розвивального навчання­, науковості, зв'язку теорії з практикою, навчання з життям, наочності, доступності, систематичності і послідовності, самостійності й активності учнів у навчанні, цілеспрямованості і мотивації, індивідуального підходу до учнів, оптимізації навчального процесу.

У практиці роботи загальноосвітніх навчальних закладів широко впроваджуються й інші класифікації принципів на­вчання. До них відноситься класифікація М. Скаткіна [20], яка включає принцип всебічного розвитку особистості школяра в процесі навчання, науко­вості і посильної трудності, свідомості й творчої активності учнів при керівній ролі вчителя, наочності навчання і розвит­ку творчого мислення, систематичності, зв'язку навчання з життям, переходу від навчання до самоосвіти, міцності результатів навчання і розвитку пізнавальних сил учнів, колективного характеру навчання і врахування індивідуальних особ­ливостей учнів, позитивного емоційного фону навчання.

І. Ф. Харламов [21] науково обґрунтував систему дидактич­них закономірностей, а принципи розглядає як похідну від них. До дидактичних закономірностей він відносить: науковість і ідейно-політичну спрямованість навчання; проблемність, на­очність, активність і свідомість учнів у процесі навчання; до­ступність, систематичність і послідовність, циклічність на­вчання; єдність освітньої, розвивальної і виховної функцій навчання.

Існує низка й інших класифікацій принципів навчання, висвітлених у зарубіжній та вітчизняній психолого-педагогічній літературі. Оцінюючи їх в основному позитивно, нам видається доцільною така класифікація: принцип науковості і доступності навчання, проблемності, наочності, активності і свідомості учнів у процесі навчання, систематичності і послідовності, зв'язку теорії з практикою, навчання з життям, врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів у процесі навчання; єдності освітньої, розвивальної і виховної функцій навчання.

Учителям та керівникам загальноосвітніх навчальних зак­ладів необхідно бути обізнаними у питаннях існуючих класифі­кацій принципів навчання, вміти раціонально їх використову­вати у своїй практичній діяльності. При цьому слід пам'ятати, що не всі принципи навчання реалізуються на уроці разом і рівною мірою. Як правило, серед кількох принципів, що реалізуються на уроці, виділяються один-два домінуючі. Вибір і ступінь їх реалізації об'єктивно обумовлюються метою, завданнями та змістом навчального матеріалу, що вивчається на уроці.

Учителеві необхідно знати суть кожного принципу навчан­ня, його характерні ознаки та оптимальні шляхи реалізації. При підготовці до уроку слід проаналізувати навчальний ма­теріал і з'ясувати ступінь реалізації в ньому того чи іншого принципу навчання; в разі необхідності добирати чи розроб­ляти навчальний матеріал з метою більш повної та ефектив­ної їх реалізації на уроці; розглядати сутність принципів на­вчання і способів їх реалізації на уроці.

Методика музичного виховання, як педагогічна наука, підкоряється закономірностям загальної педагогіки і, подібно до будь-якої методики, спирається на загальні дидактичні принципи і методи. Таким чином, музичне мистецтво, як навчальний предмет, складова освітніх галузей «Мистецтво» та «Естетична культура», Державних стандартів освіти, повинен мати свою власну дидактику - художню дидактику, тобто принципи і методи, що розкривають його специфіку. У сучасній шкільній практиці, як і в музичній практиці, реально існують два історично складених підходи у викладанні музичного мистецтва. Один із них - викладання музики як шкільного предмета, більш систематизований, що розглядає музику на загальнодидактичних принципах. Другий - викладання музики як живого образного мистецтва (Б. Асаф'єв, Б. Яворський, Д. Кабалевський) - враховує загальнодидактичні принципи, що випливають із природи самого мистецтва. На питання - який з цих підходів кращий, можна відповісти таким чином: кожний учитель обирає для своєї роботи той підхід, який йому ближчий, у якому він бачить більше можливостей щодо досягнення мети викладання.

Теоретичне усвідомлення змісту компонентів музичної освіти знаходимо в працях сучасних українських представників художньої дидактики (А.Болгарського, Б.Бриліна, О.Дем’янчука, І.Зязюна, Л.Коваль, О.Кузнецової, Л.Масол, В.Медушевського, О.Лобової, Н.Лисіної, Г.Падалки, Т.Плесніної, В.Рагозіної, О.Ростовського, О.Рудницької, Т.Смирнової, Б.Теплова, Л.Хлебнікової, О.Щолокової та інших), присвячених різним напрямам розвитку емоційної сфери учнів – вихованню музичного і художнього смаку, розвитку інтересу та любові до музики, заохоченню до сприймання та використання мистецтва тощо.

Цей спектр проблем окреслює погляд на освіту з позиції інтеграції взаємопов'язаних систем: музичної освіти та музичної культури в сучасній художній дидактиці. Підтвердженням цьому є місце музичного мистецтва як основного в Державному освітньому стандарті за напрямом «Естетична культура» [8]   та шкільних програмах художньо-естетичного циклу [18].

Актуальність теми даної курсової роботи зумовлена недостатньою кількістю конкретних педагогічних експериментальних досліджень, які розкривають проблему реалізації загальнодидактичних принципів на уроках музики в загальноосвітній школі; в науково-методичній літературі робіт, спеціально присвячених проблемі використання принципів загальної дидактики у викладанні циклу «Мистецтво», обмаль. Тому тема обраної курсової роботи нами сформульована так:

«Проблема реалізації дидактичних принципів на уроках музики в загальноосвітній школі».

Об’єкт дослідження – сукупність загальнодидактичних принципів навчання.

Предмет дослідження – проблема використання загальнодидактичних принципів при побудові навчального процесу на уроках музики.

Мета дослідження полягає у розкритті проблеми реалізації дидактичних принципів, теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці педагогічних умов їх ефективного використання в процесі музичної діяльності учнів в загальноосвітній школі.

Проблема дослідження - створення педагогічних умов для реалізації дидактичних принципів на уроках музики в загальноосвітній школі.

У відповідності з проблемою, об’єктом, предметом, метою дослідження в курсовій роботі вирішуються наступні завдання:

1. Розглянути поняття принципу навчання як значущого поняття в дидактичній науці.

2. Знайти відмінність між поняттями «дидактичні принципи», «принципи навчання», «принципи дидактики», «наукові принципи» з метою їх правильного логічного і смислового відокремлення та чіткого розуміння.

3. Визначити основні принципи навчання на уроках музики згідно програми з музичного мистецтва.

4. Проаналізувати стан проблеми реалізації загальнодидактичних принципів в музично-педагогічній діяльності.

5. Охарактеризувати особливості використання принципів навчання на уроках музики та розробити плани-конспекти уроків для ілюстрування.

Гіпотеза – використання загальнодидактичних принципів в музично-педагогічній діяльності сприяє підвищенню якості знань з предмету, а саме:

• підвищенню активності, зацікавленості учнів, що відбивається на результатах праці;

• розвитку любові до музичного мистецтва, швидкому і міцному засвоєнню знань, які переростають в уміння та навички;

• розвиває такі якості, як: сприйняття, увагу, мислення, пам’ять, мову, самоконтроль…;

• формує вміння застосовувати отримані знання на практиці, культуру сприймання музичних творів, загальну культуру учнів.

Курсова робота складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків.

Розділ I. Теоретичні засади дослідження загальнодидактичних принципів на уроках музики в загальноосвітній школі.

У Розділі I ґрунтовно розглядаємо принципи навчання як значущі поняття в дидактичній науці, визначаємо основні принципи навчання на уроках музики згідно програми з музичного мистецтва, аналізуємо стан проблеми реалізації загальнодидактичних принципів в музично-педагогічній діяльності учнів в загальноосвітній школі.

1.1.Характеристика загальних принципів навчання як системи освітніх дидактичних вимог до навчання.

Аналіз закономірностей навчання, виявлення описуваних в них зв’язків між різними компонентами освітнього процесу, дозволяє формулювати ключові принципи, необхідні для практичної організації навчального процесу в загальноосвітній школі. Дидактичні принципи за своєю суттю - це основні положення та нормативні вимоги, що визначають зміст, організаційні форми і методи процесу навчання, за допомогою яких досягаються дидактичні цілі. Система принципів будується на певній методологічній або світоглядній основі, що включає внутрішні протиріччя. Такою основою Я.А. Коменський вважав принцип природовідповідності, з яким узгоджувалися інші принципи в його дидактиці. К.Д. Ушинський до дидактичних принципів відносив свідомість і активність навчання: наочність, послідовність, міцність знань і навичок.

З XVI-XVII ст. в європейській філософії принцип тлумачили як теоретико-пізнавальну категорію. Ще з тих часів філософи почали розрізняти те, що лежить в основі дійсності, - принципи буття, і те, що лежить в основі пізнання цієї дійсності – принципи пізнання, побудови теорії [3].

Пізніше принципи почали розглядати не тільки як необхідність розгортання дійсності, як закон руху, а і як логічний вираз пізнання, в якому принцип є центральним поняттям, вихідною ідеєю, яка пронизує певну систему знання.

Отже, коли йдеться про навчання, доцільно вживати термін «принципи навчання», або «дидактичні принципи». Коли ж йдеться про теоретичну систему знання, тобто про дидактику як науку, яка займається побудовою дидактичних теорій, досліджує їх цілісно чи по компонентам, то доцільно вживати термін і поняття «принципи дидактики».

Принцип – це основоположення, керівна ідея, основне правило поведінки, діяльності. Це те, що лежить в основі сукупності фактів, теорій, науки.

Принципи навчання - це положення, на основні яких здійснюються процес навчання. Вони відображають загальні вимоги до змісту і організації навчально-виховного процесу, вибору і реалізації засобів навчання, форм організації навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Дидактичні принципи певної мірою закладені у змісті навчального матеріалу. Але, залежно від потреби, той чи інший принцип у процесі навчання може реалізовуватися більш інтенсивно за рахунок вибору чи розробки навчального матеріалу і способів його реалізації.

Ю. Бабанський принципами навчання (принципами дидактики) називав певну систему вихідних, основних дидактичних вимог до процесу навчання, дотримання яких забезпечує його необхідну ефективність[3, с.142].

Під термінами «дидактичні принципи», «принципи навчання» та «принципи дидактики» вчені розуміють одну й ту ж сутність – основні вимоги до процесу та його організації. Всі принципи навчання тісно взаємозв’язані, взаємопроникають і взаємоконтролюють один одного, і чим більше їх реалізовано під час уроку, тим вища його результативність та ефективність. Як зазначає професор В. Бондар [4], одні принципи чітко проявляють свою дію, інші – є загальним дидактичним фоном, а деякі неможливо реалізувати в конкретній навчальній ситуації. При організації навчально-виховного процесу вчителі актуалізують свої знання про закони діалектики, закономірності виховання чи навчання.

У практичній роботі процес навчання організовується таким чином, щоб він був ефективним і якісним. Реалізації закономірностей і законів навчання сприяє знання принципів навчання, якими вчителі керуються все своє професійне життя [3, с. 145].

Ці принципи можна класифікувати таким чином:

• принципи, що регулюють мету й завдання процесу навчання (спрямованість навчання на здійснення завдань освіти, виховання й розвитку особистості дитини);

• принципи, що забезпечують орієнтацію вчителя на особистість дитини (активно-діяльнісний характер навчання; єдність мотиваційної сфери особистості; забезпечення успіху в оволодінні знаннями; розкриття здібностей і творчих задатків учнів; врахування їхніх вікових та індивідуальних особливостей);

• принципи, що забезпечують орієнтацію вчителя на добір змісту підручника і уроку (науковість навчання, доступність і послідовність змісту, наочність навчання, зв'язок навчання з життям, виховного і розвиваючого навчання тощо);

• принципи, що регулюють операційно-діяльнісний компонент процесу навчання: наочності, свідомості й активності учнів за керівної ролі вчителя, поєднання різних методів, засобів і форм організації навчання;

• принципи, що дають змогу оцінювати результативність навчання (міцності знань, свідомості навчання, дієвості знань, виховую чого та розвиваючого навчання) [3].

Але мало знати принципи навчання, їхню сутність і дію на певні компоненти процесу навчання. Треба бути глибоко й всебічно обізнаним в галузі їхньої практичної реалізації, володіти традиційними й інноваційними засобами реалізації принципів навчання, досвід використання яких набувається у процесі практичної роботи постійної пошукової діяльності [3, с.146].

Кожний принцип навчання містить у собі певне положення чи ідею, яка має бути реалізованою у процесі навчання. Можна говорити, що існують засоби, за допомогою яких вчитель, керуючись принципом, реалізує на практиці закладену в ньому ідею. До засобів впровадження таких ідей слід віднести зміст виучуваного матеріалу, форми організації навчальної діяльності учнів, методи й засоби навчання, саму особистість вчителя, вікові та психологічні особливості учнів тощо.

При цьому слід пам’ятати, що із суті кожного принципу навчання випливає певна сукупність вимог, врахування яких на уроці чи в системі уроків, інших форм організації процесу навчання забезпечує оптимальний хід навчання, нормальний перебіг процесу засвоєння знань, умінь і навичок, розвитку психічний процесів, виховання особистості учнів. Як певний орієнтир їх визначення можна на прикладі окремих принципів подати вимоги, дотримання яких створює оптимальні умови для ефективного й якісного перебігу навчально-виховного процесу.

Принцип цілеспрямованості навчання - застосування цього принципу вимагає від учителя знання основної мети освіти, завдань навчання в сучасній школі, уміння в конкретній ситуації ставити оптимальні завдання навчання, розвитку і виховання, враховуючи реальні навчальні можливості учнів даного класу, забезпечувати усвідомлене виконання навчальних дій; проектувати проміжні і кінцеві результати навчання; конкретизувати основну мету навчання в завданнях; показувати учням перспективи успішного навчання.

Як зазначено в програмних документах основними освітніми завданнями є: оволодіння учнями системою наукових знань, практичних умінь і навичок, специфічних для кожного навчального предмета; розвиток розумових здібностей і пам’яті, волі, емоцій особистості, її потреб, інтересів, здібностей; формування наукового світогляду, моральної, трудової, естетичної, екологічної, фізичної та іншої культури.

Плануючи урок, зміст, методи і форми навчання, учитель повинен забезпечити усвідомлення учнями всього комплексу завдань кожного уроку. Ці завдання повинні відображати основні ланки процесу засвоєння знань: від сприймання навчальної інформації до використання знань на практиці.

Принцип міцності - вимагає запам’ятовувати навчальний матеріал у поєднанні з вивченим раніше.

Вимоги, які висуває до процесу навчання принцип міцності знань, умінь та навичок:

– запам’ятовувати навчальний матеріал в поєднанні з пройденим раніше;

• повторювати навчальний матеріал за розділами і структурними смисловими частинами;

• виділяти при повторенні основні, провідні ідеї;

• використовувати самостійну роботу учнів (творче застосування знань);

• використовувати асоціативні зв’язки нового матеріалу з уже відомим, добре засвоєним;

– постійно звертатися до раніше засвоєних знань з метою їх поглиблення.

Принцип ґрунтовності - передбачає точність, доказовість і повноту знань.

Для реалізації цього принципу від вчителя вимагається послідовно застосовувати всю систему дидактичних принципів, законів і закономірностей; здійснювати засвоєння матеріалу певними частинами; виконувати оптимальну кількість навчальних вправ; систематично і правильно будувати повторення вивченого матеріалу; домагатися осмисленого засвоєння знань, використання їх на практиці; здійснювати установку на запам’ятовування знань.

Принцип свідомості - принцип, що передбачає використання логічних операцій і позитивного, відповідального ставлення учнів до навчання. Знання передати неможливо. Вони стають надбанням людини лише в результаті самостійної свідомої діяльності. Свідоме учіння не може обмежуватися лише розумінням учнями необхідності вчитися, життєвої корисності знань. Більш важливим є усвідомлення сутності основних наукових понять. Для підтримання свідомості навчальної діяльності важливо розуміти її мету (важливість конкретних знань), бачити перспективу їх застосування [21, с.122].

Принципи активності та самостійності у навчанні. Процес оволодіння знаннями – це результат активної самостійної пізнавальної діяльності. Учитель не має змоги «передавати» знання. Він може лише спонукати учня до навчальної праці, озброїти методами такої роботи.

Уже за своєю природою кожна дитина прагне до активної самостійної дії у будь-якій сфері діяльності. Не випадково малюкам властива фраза: «Я сам!» Це природне прагнення у процесі пізнання навколишньої дійсності виявити самостійність і активність. Тому педагогам будь-якого рівня (батькам, вчителям дитячих садків, учителям загальноосвітніх шкіл) треба зважати на це природне прагнення, не руйнуючи його, не намагатися підмінювати це прагнення дитини своїми діями, а всіляко підтримувати, заохочувати, підкреслювати результативність щонайменших дій вихованця [21, с.123]. У своїй роботі доцільно використовувати у процесі навчання частково-пошукові бесіди, створювати проблемні ситуації; спонукати учнів до різноманітних видів творчості; показувати значення навчального предмету для вирішення життєвих проблем; використовувати у процесі навчання мислительні операції (аналіз, синтез, індукція, дедукція, узагальнення); навчати учнів раціональним прийомам організації навчальної діяльності; вчити учнів складати план відповіді.

Принцип наочності - Треба зважати, що на початковому етапі навчання (в дошкільному і молодшому шкільному віці) мислення дітей характеризується конкретно-образними проявами. Використання наочності у навчанні сприяє поєднанню конкретного з абстрактним, раціонального з ірраціональним, теоретичних знань з практичною діяльністю.

Ще Я. А. Коменський стверджував, що все, що тільки можна, треба надавати для сприймання органами відчуттів; це має стати для учителів золотим правилом [17].

У процесі навчання всі види мислення розвиваються у тісній взаємодії. Поняттєве мислення неможливе без наочного. Від педагога вимагається здійснювати навчання на конкретних образах, які безпосередньо сприймаються учнями; спрямовувати сприймання учнів на найістотніші ознаки і особливості предметів; створювати тенденції в пізнавальній діяльності учня до уявлення реальних предметів, явищ навколишньої дійсності; звертати увагу учнів на внутрішню суть зображень; забезпечувати оптимальне співвідношення конкретного і абстрактного; раціонально поєднувати всі засоби навчання, забезпечувати розвиток образного мислення учнів.

Принцип емоційності - передбачає формування в учнів інтересу до знань.

Принцип емоційності навчання випливає з природи розвитку й діяльності особистості. Емоції (від лат. emoveo – хвилюю, збуджую) – особливий вид психічних процесів і стану, пов'язаний із інстинктами, потребами і мотивами, які проявляються у формі безпосередніх переживань (задоволення, радості, страху та ін.) і впливають на життєдіяльність людини. Емоції, на думку С. Л. Рубінштейна, суттєво впливають на протікання діяльності; вони відіграють роль внутрішньої спонукальної сили у навчальній діяльності. У цьому разі треба мати на увазі позитиви емоції. Емоції страху, ненависті та іншого не відіграють роль спонукального заряду у навчанні. Навпаки, вони гальмують дії, активність думки. Успішність навчання більшою мірою зумовлюється почуттям впевненості учнів у своїх силах, прагненням подолати певні труднощі у навчанні, задоволенням у досягненні поставленої мети. У системі колективної навчальної діяльності важливо підтримувати позитивні емоції, забезпечувати мажорний тон. Це знімає м’язове напруження, психологічні гальмування, «розкріпачує» особистість [3, с.130].

Реалізується принцип через жвавий, образний виклад матеріалу, мову учителя, його ставлення до учнів, зовнішній вигляд, використання цікавих прикладів, застосування наочності і технічних засобів навчання, створення в учнів почуття виконаного обов'язку. Вчитель виховує в учнів почуття радості від успіху в навчанні; формує почуття подиву засобами навчання; формує в кожного учня вміння володіти своїми настроями, контролювати свої емоції.

Принцип доступності навчання та врахування індивідуальних особливостей учнів. Принцип доступності навчання ґрунтується на необхідності зважати на природні особливості і можливості учнів певних вікових груп, не забуваючи про індивідуальні особливості фізичного і психічного розвитку кожної особистості.

Реалізуючи вимоги цього принципу, учитель не повинен підпорядковуватись наявному рівню фізичного і соціально-психічного розвитку, а вести за собою, розраховувати на близьку зону розвитку. Доступність визначається віковими можливостями учнів з погляду типових особливостей фізичного, психічного і соціального розвитку. Але пропоновані навчальні завдання не повинні бути легкими, бо інакше вони не сприятимуть розвитку особистості, не зможуть стимулювати цей розвиток. Вони мають бути такими, щоб учні певної вікової групи справлялися з ними при достатньому напруженні фізичних і психічних сил.

Легкість не сприяє активності. Долаючи значні труднощі під час навчання, особистість відчуває певне задоволення не лише від оволодіння певною сумою знань, але й від психологічного відчуття подолання труднощів. Важливо врахувати індивідуальні особливості учнів щодо їх фізичного і психічного розвитку: стан здоров’я, темперамент, увага, пам'ять, інтереси тощо. На цій основі має забезпечуватися диференційований підхід до конкретних учнів щодо визначення змісту й обсягу навчального матеріалу, індивідуальних завдань та ін. У колективі класу навчаються учні з різним рівнем інтелектуальних можливостей, не кожна дитина у сфері розумової діяльності може досягти високих успіхів навіть при достатньому напруженні своїх сил. Тому для вчителя так важливо проявити педагогічну майстерність, щоб забезпечити соціальну справедливість, не допустити морального приниження тих учнів, які відчувають значні труднощі у навчанні [3, с.128]. Вчитель повинен обов’язково враховувати рівень розумового розвитку учня; здійснювати аналіз досвіду учнів; вивчати мотиви учіння школярів; надавати індивідуальну допомогу учням у навчанні; враховувати рівень пізнавальної і практичної самостійності учня; вольового розвитку кожного учня класу.

Принцип науковості - Учні мають засвоювати достовірні факти, явища, процеси, розуміти сутність науково обґрунтованих законів, особливості розвитку і становлення певних наукових відкриттів у їх історичному аспекті, бачити перспективи нових наукових пошуків. Важливо залучати школярів до самостійних досліджень, озброювати доступними методами дослідницької роботи. Все це має передусім сприяти формуванню наукового світогляду вихованців [3, с.119].

Для реалізації принципу науковості навчання необхідно керуватися такими вимогами: знайомити з історією відкриттів (коли є така можливість і необхідність); об’єктивно розкривати наукові факти, поняття, теорії, знайомити з новими досягненнями; показувати перспективи розвитку науки за відомими прогнозами; своєчасно виправляти помилки, неточності, допущені учнями; знайомити і озброювати учнів методами відповідної науки; вносити корекцію в знання, отримані учнями самостійно; пов’язувати знання з життям, розкривати роль теорії для практики; вчити учнів застосовувати знання на практиці; розкривати внутрішні зв’язки і відношення тощо.

Принцип систематичності і послідовності випливає з того, що пізнання навколишнього світу можливе лише у певній системі, і кожна наука становить систему знань, які об’єднані між собою внутрішніми зв’язками. Тому і цей принцип означає послідовне (з урахуванням логіки конкретної науки та віковим можливостям школярів) розгортання змісту знань, способів діяльності у навчальних програмах, підручниках, навчальних посібниках та ін.., дотримання такого самого порядку засвоєння знань, формування вмінь та навичок. При цьому попередній рівень знань має виступати фундаментом ефективності засвоєння наступної частини знань. Потреба дотримання систематичності і послідовності у навчанні зумовлена природою. Ще Я. А. Коменський зазначав, що якщо у природі все поєднано одне з одним, то і в навчанні треба пов’язати одне з одним так, а не інакше.

Досить образно і переконливо про важливість дотримання систематичності і послідовності у навчанні говорив К. Д. Ушинський: «Тільки система…розумна, що виходить із самої суті предметів, дає нам повну владу над нашими знаннями» [3, с.120] передбачає дотримання логічних зв’язків навчального матеріалу. За такої умови засвоєння навчального матеріалу проходить в більшому об’ємі і забезпечує економію часу. Цей принцип реалізується в різноманітних формах планування (порядок вивчення окремих питань теми, послідовність теоретичних і лабораторних робіт).

Принцип послідовності і систематичності передбачає безперервний перехід від нижчого до вищого ступеня викладання та учіння. Використання цих принципів дає змогу встановлювати міжпредметні зв’язки і співвідношення між поняттями під час вивчення теми, навчального предмета; використовувати логічні операції аналізу та синтезу; забезпечувати послідовність етапів засвоєння знань; здійснювати планомірний порядок навчання; розподіляти навчальний матеріал на логічно завершені фрагменти; визначати змістові центри кожної теми, виділяти головні поняття, ідеї, встановлювати зв’язки між ними, структурувати матеріал уроку; розкривати зовнішні і внутрішні зв’язки між теоріями, законами і фактами, використовувати міжпредметні зв’язки; визначати місце нового матеріалу в структурі теми чи розділу.

Принцип ґрунтовності навчання має сенс, якщо учні ґрунтовно засвоюють необхідні знання, на основі яких у них формуються уміння та навички. Ґрунтовними знаннями слід вважати такі, які добре усвідомлені, систематизовані, пов’язані з практикою, стають надбанням довготривалої пам’яті. Міцне засвоєння головного, суттєвого, що є передумовою подальшого просування у навчальному процесі, приносить радість учневі, стимулює пізнавальну діяльність, виступає важливим фактором інтелектуального розвитку[3, с.125].

Принцип зв’язку навчання з практичною діяльністю. Навчання лише тоді буде успішним, коли кожна особистість постійно відчуватиме користь здобутих знань у задоволенні життєвих потреб. Адже мета усіх навчальних закладів – підготовка людини до продуктивної праці, до активної, свідомої діяльності у сфері створення духовних і матеріальних цінностей. Використання принципу дає змогу показувати учням зв’язок розвитку науки і практичних потреб особистості; використовувати оточуючу дійсність як джерело знань і як сферу застосування теорії; використовувати зв’язок школи і виробництва; доцільно використовувати проблемно-пошукові і дослідницькі завдання; поєднувати розумову діяльність з практичною; розвивати та переносити успіхи учнів з одного виду діяльності на інші; використовувати зв’язок навчання з життям як стимул для самоосвіти.

Останнім часом у педагогіці виокремлюють нетрадиційні принципи навчання:    Принцип демократизації. Означає організацію навчального процесу відповідно до умов розвитку суспільства і тенденцій розвитку цивілізації, врахування особливостей навчання залежно від розвитку дитини та використання ефективних форм впливу на неї.

Принцип виховання здорової дитини. Реалізується в процесі навчання через створення певної системи фізичного виховання (урок фізкультури кожного дня), поєднання фізичної культури з моральним, інтелектуальним та естетичним вихованням, створення матеріальної бази для зміцнення здоров'я школярів.    Принцип диференціації навчального процесу. Передбачає дозування навчального матеріалу для учнів з урахуванням їх загального розвитку, намаганням кожного школяра розвивати свої здібності на основі відповідних умов у школах-ліцеях, школах-гімназіях.

Принцип оптимізації навчально-виховного процесу. Базується на досягненні школярами високого рівня знань, умінь і навичок, розвитку їх психологічних, інтелектуальних функцій, вдосконаленні способів та шляхів навчально-пізнавальної діяльності з допомогою вчителів-професіоналів, яких запрошують для викладання у школи на конкурсній основі за контрактом.    Принцип нетрадиційності системи навчання. Полягає у використанні в класно-урочній системі нових форм навчання, які сприяють засвоєнню учнями знань на основі колоквіумів, заліків, рефератів, наукових повідомлень, участі в олімпіадах, конкурсах тощо. Передбачає навчання різновікових груп учнів і базується на тому, що старші допомагатимуть засвоїти навчальний матеріал молодшим.

Дидактичні принципи взаємопов'язані, зумовлюють один одного. При організації навчального процесу вчитель повинен керуватися всіма принципами. У цьому йому допомагають правила навчання (окремі вимоги до викладання). Вони розкривають і конкретизують різні аспекти принципів навчання. Формулюються в категоричній формі: «Не допускай нудьги на уроках!», «Навчай так, щоб учні усвідомлювали необхідність знань для життя!», «У процесі навчання став запитання так, щоб викликати активне мислення учнів!», «Навчай енергійно!» та ін.

Основне в принципах – це вимоги до організації пізнавальної діяльності учнів. Результативне навчання є наслідком творчої реалізації вчителем вимог, які органічно витікають із самої сутності дидактичних принципів.

Отже, принципи навчання – це основні вимоги, вихідні положення, які лежать в основі проектуючої і реалізуючої вчителем діяльності: намагатися будувати навчання таким чином, щоб воно було доступним, наочним, науковим; не забувати про вік дітей, їхні психологічні особливості тощо. У практичній роботі процес навчання організовувати таким чином, щоб він був ефективним і якісним. Треба бути глибоко й всебічно обізнаним в галузі практичної реалізації дидактичних принципів, володіти традиційними й інноваційними засобами реалізації принципів навчання, досвід використання яких набувається у процесі практичної роботи постійної пошукової діяльності.