53 Українська література в діаспорі

Значний вплив на процес національно-культурного відродження зробила творчість письменників-представників української еміграції. Знаходячись за кордоном, вони все одно продовжували брати участь в українському літературному процесі.

Високохудожню спадщину залишив відомий поет, есеїст, критик і публіцист Є. Маланюк (1897 – 1968 рр.), чиї художньо-естетичні принципи формувалися в період втрати української державності. Поразку УНР він сприйняв як національну трагедію. Аналізуючи причини цих подій, мистець звертається до визначення ролі національно свідомої особистості в українській історії, його поезія сповнена історико-філософських роздумів про долю народу, призначення людини в добу політичних і соціальних потрясінь.

У вірші «Доба» (1940) поет наголошує, що запорукою відродження України є активність, воля і наполегливість народу, вміння не тільки досягти, а й зберегти свободу: «Щоб кріз дим і вогонь, мимо скреготу смерти, // Мов по трупах років, перекрочить добу, // Щоб не зрадило серце, щоб віддих упертий // Ще останнім зусиллям вдихнув боротьбу».

Певний час Є. Маланюк перебував під впливом ідеології імморалізму, поглядів Д. Донцова щодо виховання української нації в дусі культу сильної ніцшеанської людини. Однак творчіть митця не вкладається в жодні штучні ідеологічні рамки. Є. Маланюк – самобутній національний поет і стиліст. Він органічно синтезував необарокові та неоромантичні форми в єдності неокласичної поетики. За своїм змістом його творчіть споріднена з гуманістичними ідеями І. Франка та М. Хвильового. Окреме місце в поезії Є. Маланюка займає оригінальна концепція «України-Скитії, степової Гелади». Є. Маланюк є також автором оригінальних есе, присвячених філософії української культури.

Є. Маланюк відноситься до так званої «Празької школи», до якої також входять О. Лятуринська, О. Ольжич, О. Теліга, Н. Лівицька-Холодна, Л. Мосендз. Під цією умовною назвою об’єднана група українських митців, творчість яких припала на період між Першою та Другою світовими війнами. Творили вони переважно в Подєбрадах і Празі. Учасники групи не мали статусу чи програми; їх об’єднували спільні риси в творчості: історіософізм, націотворчий пафос, стильовий синтез у ліриці тощо. Під час Другої світової війни О. Теліга й О. Ольжич загинули, Є. Маланюк виїхав до Америки, і група перестала існувати.

Між українською та світовою культурою будував мости С. Гординський (нар. 1906, з 1944 – за кордоном) – поет, перекладач, художник, мистецтвознавець. Людина енциклопедічних знань, великий знавець української поетики і мови, він написав ряд поетичних збірок, прикметних своєю класичною формою, здійснив один з найкращих переспівів «Слова о полку Ігоревім». С. Гординський перекладав вірші Горація, Овідія, В. Гюго, Ш. Бодлера, Г. Апполінера, Е. Верхарна, Дж. Байрона, Е. По, Й. В. Гете, Ф. Шіллера тощо.

Літописцем змагань українського народу протягом сучасного йому півстоліття став Улас Самчук, автор трилогії "Волинь", роману "Марія". В своїх творах письменник шукає місце України у світі й шляхи її національно-культурного і державного становлення. Улас Самчук відомий як засновник і голова МУРу – Мистецького українського руху, об’єднання українських митців в еміграції, які після Другої світової війни опинилися в таборах для переміщених осіб, переважно в Німеччині та Австрії. Об’єднання припинило свою діяльність у зв’язку з переїздом його учасників на постійне проживання в інші країни та неоднорідність емігрантського середовища; серед досягнень МУРу - досить широкого резонансу набула концепція «національно-органічного стилю» Ю. Шереха.

Серед письменників, які викривали тоталітарну систему нищення особистості, привертає увагу творчість І. Багряного (1907 – 1963 рр.). Він навчався в Київському художньому інституті, належав до літературного об’єднання «Марс». Був репресований 1932 р., а 1945 р. емігрував за кордон. Його романи «Звіролови» (1944 р., перевиданий 1947 р. під назвою «Тигролови») і «Сад Гетсиманський» (1950 р.) розкрили перед світом національну трагедію поневоленого в центрі Європи народу. Твори написані на документальному матеріалі і особистих переживаннях автора, їм притаманні глибокий філософсько-художній аналіз світоглядних і моральних засад антилюдяної державної політики.

Роман «Сад Гетсиманський» у своїй образній довершеності і людяності співзвучний з кращими творами світової літератури, передусім Е. Ремарка, Б. Брехта, Т. Драйзера. Попри деяку публіцистичність «Сад Гетсиманський» належить до визначних творів ХХ ст., стоїть в одному ряді з такими визначними творами ХХ ст., як романи Л. Кестлера «Сліпуча пітьма» (1940 р.) та Дж. Орвелла «1984» (1948 р.).

Спочатку до Німеччини, а потім до США від’їхав Василь Барка. Його творчості притаманна глибока християнська релігійність, часті посилання на Біблію, для видання якої він присвятив багато праці. Йому завдячуємо мовну редакцію, літературне опрацювання «Об'явлення» («Апокаліпси») на підставі давньо-грецьких джерел. Це найповніше ілюстроване видання, що появилось в 1963 році в Римі. В поезії Василя Барки часто знаходимо біблійні мотиви, які у високомистецькій формі віддзеркалюють події з історії українського народу, зокрема його трагедію під час Великого голоду. Василь Барка написав відомий роман про страхіття Голодомору – «Жовтий князь», за яким створено фільм «Голод-33».

Ще одне емігрантське об’єднання, утворене українськими еміграційними митцями, - Нью-Йоркська група. Вони мали спільні погляди на творчість як можливість найповнішого самовияву духовної індивідуальності митця. Вони орієнтувалися на поетику модернізму, відхід від традиції та засвоєння нових течій у світовій літературі. Яскравими представниками цієї групи були Емма Андрієвська з Німеччини, Віра Вовк із Бразилії, Богдан Бойчук зі Сполучених Штатів Америки. Це об’єднання близьке за поглядами до шістдесятників.