24 Братства та їх роль в українському Просвітництві

У XVI ст. країни Європи були охоплені Реформацією – антикатолицьким рухом за переоблаштування церкви. Її учасники виступали проти надмірного втручання церкви в усі сфери життя, за зменшення впливу церкви і духовенства, за здешевлення церкви і спрощення церковних служб. Унаслідок Реформації виник протестантизм – третій напрямок у християнській релігії (після католицизму і православ’я). Із 30-40-х рр. XVI ст. реформаційні ідеї проникають в Україну. Вони поширюються передусім серед шляхти й міщан Волині, Поділля, Галичини, а згодом і в Києві.

В Україні найбільше поширюються такі протестантські напрямки, як кальвінізм (передусім розповсюджений серед представників шляхти) і соціанство (сповідувало ідеї про свободу й духовну чистоту людини, людську природу Ісуса Христа, неприйняття ікон у богослужінні, необхідність ліквідувати смертну кару; соціани відкривали школа, типографії, поширювали літературу; їхніми покровителями виступали князі, посадовці).

Реформація знайшла відгук у виникненні наприкінці XVI ст. братств – громадських релігійних об’єднаннях православних українців (міщан, духовенства, козаків, шляхти), що були засновані у Львові (1586 р.), Рогатині, Галичі, Вінниці, Лубнах, Києві (1615 р.), Луцьку та в інших містах. Метою діяльності братств було захистити національно-релігійні права українців, протистояти окатоличенню та спольщенню українського народу. Для цього братства здійснювали такі заходи:

• виступали за право міських общин брати участь в управлінні церковними справами, контролювати діяльність вищого духовенства;

• захищали інтереси православних ремісників при вступі до цеху;

• займалися просвітницькою діяльністю: створенням шкіл і типографій.

Кожне братство мало свій статут, який виводив організацію з-під влади епископів.

Засади Реформації вплинули на опір наступу католицизму та розвиток власне української православної церкви. Ідея перекладу Біблії на народну мову реалізована в україномовному Пересопницькому Євангелії (1556-1561 рр.), створеному на Волині: як відомо, однією з ідей Реформації є переклад святого письма рідною мовою.

Але вже наприкінці XVI ст. у Польщі починається наступ католицької церкви на своїх противників – Контрреформація як обурення вищого православного духовенства на підсилення авторитету братств.

В XV и XVI століттях Україна-Русь не мала можливості повноцінно розвивати свою національну культуру. Класи суспільства, яки стояли при владі, втрачали національний характер і поступово полонізувався, відриваючись від народу та звертаючись до польської культури. Лише православна церква та братства протистояли наступаючому католіцизму і зберігали традиції давньоруської культури, мову, розуміння своєї сторонньості від прищеплюваної зверху польської культури.

25 Музична культура в Україні XVII-XIX ст.

На початку даного періоду, в XVII ст., продовжують розвиватися такі музичні напрямки, як церковна, світська і інструментальна музика. В церковній музиці з’являються багатоголосні (партесні) співи (замість восьмиголосних), нотне письмо; музиці навчають в Київському колегіумі. В світській музиці з’являються пісні для хору або триголосного ансамблю – канти жартівливої, повчальної, величальної та іншої тематики. Інструментальна музика поширена у козаків, містах існують музичні цехи. Поширені такі інструменти, як цимбали, кобзи, ліри, сопілки, скрипки.

В другій половині XVII – першій половині XVIII ст. поширюються козацькі маршові пісні, серед міського населення поширюються канти або псалми – побутовий багатоголосний пісенний жанр, що широко використовувався в шкільному театрі та вертепі. Тривав розвиток партесних (багатоголосних) співів. Музику викладали в колегіумах, а в 1737 р. було відкрито спеціалізоване музичне училище в Глухові. Видатними композиторами початку XVIII ст. були А. Ведель і Д. Бортнянський, який, отримавши гарну музичну освіту, першим відійшов від італійської традиції у складанні хорових духовних творів і запровадив українські народні мотиви до церковних мелодій. На творах Бортнянського вчилися видатні українські композитори М. Лисенко, Б. Лятошинський, Л. Ревуцький. Розвивалася музична теорія: український композитор Н. Дилецький створив «Музичну граматику». Виникали цехи музикантів, що обслуговували урочисті церемонії, військові походи та розваги.

В другій половині XVIII ст. центрами музичної освіти стають Глухівська співоча школа та Києво-Могилянська академія. Видатними композиторами цього періоду є М. Березовський (перша українська опера «Демофонт»), продоД. Бортнянський (опери, твори церковної музики), А. Ведель (хорові концерти). Спостерігається поширення пісень-романсів, в основу яких покладено народні мотиви.

В кінці XVIII - першій половині ХІХ ст. помітен значний розвиток музичного фольклору (колядки, щедрівки, народні пісні й танці). Поширеними були народні ансамблі – троїсті музики (скрипка, цимбали, бубон). Активно проявляє себе козацьке мистецтво, найвідоміший кобзар – Остап Вересай. Зароджується українська симфонічна музика (симфонія М. Овсянико-Куликовського на основі українських пісень).

Друга половина ХІХ ст. відзначилася написанням С. Гулак-Артемовським першої української опери «Запорожець за Дунаєм», операми «Мазепа» і «Богдан Хмельницький» П. Сокальського, «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Тарас Бульба», «Пан Коцький» М. Лисенка. М. Лисенко обробив понад 600 зразків українського музичного фольклору. Пісня М. Вербицького на слова П. Чубинського «Ще не вмерла Україна...» виконувалася як національний гімн (з 2001 року є Державним гімном України).

Таким чином, за період з XVII по ХІХ ст. музична культура проходить від етапу багатокранньої і самобутньої музики козаків через добу професіоналізації музичного мистецтва, розвиток якого відбувався під впливом театрального мистецтва, через паростки національно-культурного відродження у дворянський період, і до ідеї національного відродження, якою була пройнята музика доби кінця ХІХ ст.