.

5. Коефіцієнт розвитку вододільної лінії басейну (m) характеризує конфігурацію річкового басейну і являє собою відношення довжини вододільної лінії (S) до довжини кола круга (S/), площа якого дорівнює площі басейну

(F) і обчислюється за такою формулою:

m = S/S/ = S/2√ПF = 0/282 S/√F

6. Ухил басейну (I) визначається за такою формулою:

I = H1-H2/L,

дe: Н1, Н2 – абсолютні відмітки поверхні басейну відповідно у верхній і нижній його частинах, м; L – довжина басейну, м.

4.3.3. Фізико-географічні й геологічні характеристики басейну річки

До числа найголовніших фізико-географічних і геологічних характеристик річкового басейну відносяться:

1)географічне положення басейну на континенті, яке подається у вигляді географічних координат його крайніх точок;

2)географічна зона (зони) чи висотні пояси; 3)геологічна будова, тектоніка, фізичні й водні властивості підстилаючих

ґрунтів, гідрогеологічні умови; 4)рельєф, який характеризується через похил;

5)клімат (характер циркуляції атмосфери, режим температури і вологи повітря, кількість і режим атмосферних опадів, випаровування);

6)ґрунтово-рослинний покрив, який характеризується даними про частку площі басейну ( % ), зайнятої лісами і ґрунтами того або іншого типу;

7)характер річкової мережі; 8)наявність і особливості інших водних об’єктів – озер, боліт, льодовиків.

Кількісно частку лісів, озер, боліт можна визначити за допомогою коефіцієнтів лісистості, озерності й заболоченості (k) за формулою: k=f/F, f – площа, зайнята лісами, озерами або болотами: F – уся площа басейну

Суттєве значення в сучасних умовах має господарська діяльність. При цьому необхідно розрізняти штучне перетворення поверхні басейну (вирубка лісів, оранка сільськогосподарських угідь тощо) та штучне перетворення гідро-

графічної мережі басейну і режиму річок ( спорудження гребель і водосховищ,

каналів ставків тощо).

4.3.4. Річка і річкова мережа

Кожна річка має витік, гирло, русло, довжину, ширину, площу басейну, глибину, падіння, рівень, швидкість течії, витрати води, певний хімічний склад води.

Річкова мережа – частина гідрографічної (руслової) мережі, яка складається з чітко виявлених русел постійних водотоків. Річкову систему складають головна річка, що впадає в океан, море, безстічне озеро та всі притоки, які впадають у неї.

Витік річки – місце на земній поверхні, де з’являється постійна течія води в руслі річки. Витоком може бути джерело, болото, озеро, льодовик.

45

.

Гирло річки – місце, де річка впадає в іншу річку, озеро або море. Інколи річка закінчується в тому місці , де вода повністю розтікається по поверхні суші, витрачаючись на випаровування і просочування в ґрунт, або ж її повністю забирають на господарські потреби. Місця, де такі річки припиняють свою те-

чію, називають сліпими гирлами.

Довжина річки (L) – це відстань від витоку до гирла.

Звивистість річки характеризується коефіцієнтом звивистості (К) – це відношення довжини річки (L′) на даній ділянці до довжини прямої (L1) між кінцевими точками річки на цій ділянці:

К = L/L′

Ширина річки (В) – відстань між урізами двох берегів.

Протяжність річкової мережі – це сумарна довжина усіх річок у межах басейну.

Густота річкової мережі –довжина річкової мережі, що припадає на квадратний кілометр певної території і характеризується коефіцієнтом густоти (Д, км/км2) – це відношення сумарної довжини річкової мережі на даній ділянці (∑L ,км) до величини цієї площі (F, км2):

Д=∑L/F.

Густота річкової мережі по території України змінюється у широких межах. Значною густотою мережі відзначаються гірські райони – Карпати ( 1,49 км/км2) та Кримські гори ( 0,61 км/км2). Цей показник на височинах коливається від 0,21 (південно-західні відроги Середньоросійської височини) до 0,55

км/км2 (Подільська височина); на низовинах він переважно дорівнює 0,13-0,16 км/ км2.

Густота річкової мережі по характеру малюнка може бути деревоподіб-

ною (або центричною), прямокутною, доцентровою та ін.

4.3.5. Річкова долина й русло річки

Долина – вузьке витягнуте зниження форми рельєфу, яке характеризується похилом свого ложа від одного кінця до другого.

Річкові долини за походженням можуть бути тектонічними, льодовиковими і ерозійними.

У поперечному профілі долини (рис. 3) виділяють схили долини (ділянки земної поверхні, що обмежують долину з боків) і дно (або ложе ) долини – найбільш знижена частина долини. У межах дна (ложа) долини знаходяться русло річки (1) ерозійна заглибина у дні долини, вироблена водним потоком і заповнена його водами; 2) найбільш низька частина долини, яка заповнена водою в межень) і заплава (частина дна річкової долини, що затоплюється в період водопілля).

Русла річок за формою у плані поділяють на прямолінійні, звивисті, роз-

ділені на рукава, розкидані.

Тальвег – безперервна звивиста лінія, яка з’єднує найнижчі точки дна до-

лини.

46