.

Корот кочасні коливання водності річок можуть бути перш за все природними й обумовленими як метеорологічними факторами (зливові дощі, коливання температури повітря в районах поширення льодовиків), так і геологічними процесами (попуск води льодовикових озер унаслідок прориву морен на річках із льодовиковим живленням, загачування річок у результаті гірських обвалів тощо).

Короткочасні коливання водності річок можуть бути обумовлені й антропогенними факторами, до яких відносяться попуски у нижні б’єфи гідровузлів.

4.6.2. Фази водного режиму

Фази водного режиму – це характерний стан водного режиму річки, що повторюється в певні гідрологічні сезони, пов’язані зі змінами умов живлення. Основними фазами водного режиму є водопілля, межень (літня та зимова), паводки.

Водопілля – це фаза водного режиму річки в період весняного сніготанення, що характеризується високою водністю. За походженням водопілля може бути сніговим, снігово-дощовим або дощовим. За часом настання водопілля може бути весняним – танення снігу на рівнинах та невисоких горах; веснянолітнім – танення снігу в горах; літнім – танення вічних снігів та льодовиків у горах та випадання мусонних дощів.

Різновидністю водопілля є повідь. Повідь – затоплення території водою, що часто стає стихійним лихом.

Паводок – це фаза водного режиму річки, що може багаторазово повторюватися в різні сезони року, характеризується інтенсивним збільшенням витрат і рівнів води внаслідок дощів чи сніготанення під час відлиг. За часом на-

стання паводки можуть бути зимовими, літніми, осінніми та протягом усього року. Паводки поділяються на місцеві та транзитні.

Межень – це фаза водного режиму річки, що повторюється щороку в одні й ті самі сезони та характеризується невеликою водністю, яка створюється внаслідок зменшення живлення. В цей час річка живиться переважно підземними водами. За часом настання межень на Україні буває літньою та зимовою. В зоні надмірного і достатнього зволоження річки зазвичай мають стійке ґрунтове живлення, яке забезпечує достатньо високий стік літньої межені. Стік у таких річок у зимову межень менший, ніж у літню. У зоні недостатнього зволоження, навпаки, річки у літню межень мають менший стік, ніж у зимову межень. Малі річки цієї зони в літню межень можуть навіть пересихати.

4.6.3. Розчленування гідрографа за видами живлення

Гідрограф – це хронологічний графік зміни води в певному створі водо-

току.

При значній тривалості спостережень можна побудувати типовий гідрограф. Типовий гідрограф – гідрограф, що відображає загальні риси внутрішньорічного розподілу витрат води в річці .

54

.

Розчленування гідрографа – це графічне виділення на гідрографі об’ємів води, які сформувалися за рахунок різних джерел живлення (рис. 6).

Рис. 6. Схема розчленування гідрографа річки за видами живлення:

1 – при відсутності гідравлічного зв’язку річкових і поверхневих вод; 2. на малих і середніх річках; 3. при наявності постійного зв’язку; 4. якщо немає гідравлічного зв’язку; 5. при тривалому стоянні високих рівнів; 6. льодостав; 7. льодохід.

І – снігове, ІІ – дощове, ІІІ – підземне; А, Б та В – початок, кінець і пік повені; 1-5 – лінії, що розділяють снігове та підземне живлення в період повені при різному характері взаємодії річкових і ґрунтових вод

Найбільш складно визначити підземне живлення в період повені або великих паводків. В залежності від характеру взаємодії поверхневих і підземних вод, Б. В. Поляков, Б. І. Куделін, К. В. Воскресенський, М. І. Львович, О. В. Попов та інші дослідники запропонували схеми розчленування гідрографа. Найбільш загальні закономірності такі. При відсутності гідравлічного зв’язку річкових і ґрунтових вод, що характерно для гірських річок, підземне живлення в період повені або паводка повторює хід гідрографа, але в більш згладженому вигляді і з деяким запізненням максимуму в часі (рис. 6,1). При наявності постійного або тимчасового гідравлічного зв’язку річкових і ґрунтових вод на підйомі повені в результаті підпору ґрунтових вод підземне живлення зменшується і досягає мінімуму під час найвищого рівня води в річці (рис. 6,3). При тривалому стоянні високих рівнів, що найбільш характерно для великих річок, відбувається фільтрація річкової води в ґрунт (“від’ємне підземне живлення”, рис. 6,5), а на спаді повені або на початку межені ці води повертаються до річки. Якщо не має даних про взаємозв’язок річкових і ґрунтових вод, часто для рівнинних річок умовно приймають величину підземного живлення в період піка повені рівною нулю (рис. 6,4). Але в багатьох випадках, особливо на малих і середніх річках, межу підземного живлення на гідрографі проводять по прямій лінії, яка з’єднує точки початку і кінця повені (рис. 6,2).

55

.

4.6.4. Класифікація річок за водним режимом

В. Д. Зайков поділив усі річки колишнього СРСР на три основні групи : 1- річки з весняним водопіллям (рис. 7); П – річки з водопіллям в

теплу пору року (рис. 8) і Ш – річки з паводковим режимом (рис. 9). У річок першої і другої групи щорічно спостерігаються значні витрати води, приурочені, відповідно, до весни чи до теплої пори року. В останню пору року спостерігаються межень і паводки. Для річок третьої групи характерні паводки, що мають систематичний характер.

За характером весняного водопілля та іншими особливостями режиму річки першої групи поділені на п’ять типів: казахстанський, східноєвропейський, західносибірський, східносибірський і алтайський.

Річки казахстанського типу характеризуються дуже різко вираженою високою хвилею весняного водопілля, в інші пори року річки дуже маловодні, багато з них навіть пересихають. Це річки посушливих районів Казахстану, Заволжя, Туринської низовини.

Східноєвропейський тип річок характеризується високим весняним водопіллям, низькою літньою й зимовою меженню та підвищеним осіннім стоком за рахунок дощів. Найбільш показовими прикладами річок цього типу є Волга, Дніпро, Дон.

Західносибірський тип річок відрізняється невисоким і розтягнутим весняним водопіллям, підвищеним літньо-осіннім стоком та низькою зимовою меженню. Це річки Західносибірської рівнини (Об, Іртиш).

Для річок східносибірського типу характерне високе весняне водопілля, літньо-осінні паводки і дуже низький стік у зимовий період (аж до повного перемерзання річок). Це пояснюється незначною роллю ґрунтового живлення в умовах багаторічної мерзлоти. Це річки Алдан, Колима та ін.

Алтайський тип річок відрізняється невисоким і розтягнутим водопіллям, підвищеним літньо-осіннім і низьким стоком у зимовий період. Такий характер водопілля в основному визначається режимом танення снігу в горах і умовами стоку дощових опадів. Крім Алтаю, річки з таким режимом є на Кавказі, в Середній Азії та на Сахаліні (річки Том, Бія).

56