Методичка по истории

почався процес «первинного накопичення капіталу» при загальному різкому зубожінні населення країни.

Крім того, широкого поширення набуло надання державних дотацій підприємствам та їх пільгове банківське кредитування. При крупних заводах і фабриках виникла безліч приватних «малих підприємств», які використовували державні фінанси, виробничі потужності, територію і робітничу силу своїх господарів, при цьому часто забираючи і реалізовуючи їх продукцію. Склалися всі умови для криміналізації економічного життя в країні. «Нові українці» тісно співробітничали з представниками «тіньової» економіки, допомагаючи їм

«відмивати» незаконно отримані капітали, у тому числі і приховані гроші колишньої КПРС–КПУ. За допомого нескладних махінацій і «потрібних зв’язків» часто державні ресурси на «законних» підставах почали переводити в структури приватного сектору.

Протягом 1991 р. національний прибуток України скоротився на 10%, а в

1992 р. – ще на 14%. Валова продукція промисловості в ці ж роки знизилася на

13,5%, а сільського господарства – на 18%. Україна наближалася до економічної катастрофи.

Восени 1992 р. уряд В. Фокіна запропонував фактично відмовитися від проведення ринкових реформ і повернутися до командно-адміністративної системи управління економікою. Проте ця пропозиція викликала різку опозицію в суспільстві і парламенті. Уряд В. Фокіна вимушений був подати у відставку.

В кінці жовтня 1992 р. Верховна Рада затвердила склад нового Кабінету міністрів, на чолі якого став Л. Кучма. Уряд Л. Кучми зробив декілька спроб вивести країну з глибокої економічної кризи. Були зроблені кроки по відновленню галузевого централізованого управління народним господарством, введенню директивних цін, обмеженню доходів. Одночасно в економіку невпевнено впроваджувалися й ринкові елементи. Розповсюджувалася акціонерна форма власності підприємств, з’явилися ринки валют і нерухомості, лібералізувались ціни, в приватну власність почали переходити магазини, готелі, ресторани, кафе,

підприємства побутового обслуговування. Проте всі ці заходи уряду так і не

551

наблизили Україну до цивілізованої економіки. У вересні 1993 р. Л. Кучмі не залишалося нічого іншого, як піти у відставку. З цього моменту, за рішенням Верховної Ради, всю повноту виконавчої влади було зосереджено в руках Президента України Л. Кравчука. Але він робив ставку, передусім, на адміністративні методи регулювання економічних процесів. Повною мірою вдалося лише загальмувати динаміку інфляції, але зроблено це було за рахунок відстрочення бюджетних виплат.

Економічна криза в країні продовжувала посилюватися. Тільки третина українських підприємств мали закінчений технологічний цикл і випускали готову для споживання продукцію. Коефіцієнт залежності України від імпорту склав 41% (для порівняння: у Японії – 14%, в США – близько 10%). Технологічна відсталість більшості українських підприємств обумовлювала не конкурентоспроможність їх товарів, що, у свою чергу, не давало можливості швидко інтегруватися в міжнародний розподіл праці. До застарілих, фізично і морально зношеним відносилося до 60% основних фондів промисловості, будівництва і транспорту.

Ресурси нафти, газу і лісу виявилися практично вичерпаними. У першому кварталі 1994 р. національний прибуток України скоротився щодо відповідного періоду 1993 р. на 36%, обсяг виробництва промислової продукції – майже на

40%.

Новообраний Президент Л. Кучма в жовтні 1994 р. проголосив нову соціально-економічну стратегію «прискореного реформування як єдиної умови і основного засобу виходу з кризи та економічної стабілізації». Реалізація цього курсу виявила, що ринок не є всесильним. Зокрема, природні монополісти

(вугільна та залізорудна галузі, енергетика тощо) не реагують на ринкове ціноутворення. Ринок є практично непридатним для вирішення соціальних проблем та розвитку невиробничої сфери. Тому уже у 1995 р. Президент Л. Кучма знову звертається до адміністративних методів керівництва економікою.

Таке хитання між ринковим та адміністративним підходами щодо регулювання економічних процесів супроводжувало практично всію історію економіки незалежної України.

552

Разом із тим слід відмітити, що за роки реформ в Україні було сформовано власну фінансову, податкову, митну, банківську та інші системи. У 1996 р. була запроваджена нова грошова одиниця – гривня. Шляхом приватизації та зарубіжних інвестицій створений потужний приватний сектор економіки. На початок 2001 р. понад 70% загального обсягу промислової продукції вироблялося на недержавних підприємствах. Значні зміни відбувалися в аграрному секторі, де завершився перший етап земельної реформи – роздержавлення землі та передання її у власність юридичним особам. Розпочалася реалізація головного завдання другого етапу реформи – формування реального власника на землю. На початок

2001 р. до 6 млн. громадян стали власниками земельних ділянок (паїв).

Українська економіка витримала світову фінансову кризу 1997–1998 рр. Уже за результатами 2000 р. відмічається зростання валового внутрішнього продукту та експорту. Проте досі в Україні економічна ситуація навіть не наблизилася до того, що у розвинутих країнах називають сталим розвитком. Структура економіки України залишається сировинною та енергозалежною. Основні виробничі фонди застаріли. Навіть отримуючи величезні прибутки, власники металургійних,

хімічних та інших матеріалота енергомістких виробництв не поспішають вкладати гроші в їх модернізацію. Справжньою бідою та загрозою національній безпеці України стала «тіньова» економіка, прибутки від якої не можуть,

внаслідок їх приховування, бути обкладені податками.

Положення в сільському господарстві. Економічна криза в Україні завдала значного удару і по сільському господарству республіки. Практично недоторканною залишалася колишня радянська колгоспно-радгоспна система. Під тиском потужного «сільськогосподарського» лобі парламент і уряд приймали все нові рішення про додаткове фінансування українського села. Проте мільйони і мільярди доларів, що виділялися для розвитку сільського господарства, просто не доходили до рядового виконавця і працівника. Ці гроші осідали на рахунках різних банків, потрапляли до багаточисельних посередників і сільських керівників всіляких рангів. Наслідком таких дій було лише збільшення темпів інфляції в країні. Переважна більшість колгоспів і радгоспів розорялися і ставали вічними і

553

безнадійними боржниками. Влада не йшла на рішучу зміну в положенні селянства,

абсолютна більшість якого як і раніше були відчужені від результатів своєї праці.

Не вирішувалося головне питання села – введення приватної власності на землю.

Правда, з’явилась деяка кількість нових фермерських господарств, але їх було ще дуже мало і вони були дуже слабкі, щоб зробити помітний вплив на положення в сільському господарстві України. У 1995 р. в українських селах налічувалося лише трохи більше 30 тис. фермерських господарств. Крім того, розвиток українського фермерства відчував сильну протидію з боку керівників аграрного комплексу республіки.

Сталися зміни і у фінансовій системі країни. Під гаслом демонополізації і поліпшення існуючих економічних стосунків, при прямій участі Національного банку України, в республіці з’явилося більше 220 нових банків і банківських установ. Практично всі вони були створені на комерційній основі, інколи за участю іноземного капіталу. Цей процес відбувався достатньо стихійно, і не мав чіткої законодавчої основи. Виникли реальні умови для проведення широкомасштабних фінансових афер і зловживань в банківській сфері.

Крім того, відчуваючи постійний дефіцит державних доходів, влада пішла по шляху посилення податкового пресу. Розміри оподаткування українських підприємців стали чи не найвищими в світі. Біля комерційних структур були тільки два виходи з положення, яке склалося: або згорнути свою діяльність, або піти в «тіньову» економіку і не платили податки. Більшість з них віддала перевагу саме другому шляху, приховуючи свої доходи від держави. В результаті мільярди доларів почали покидати Україну і осідати в зарубіжних банках. Таким чином,

фінансова сфера в Україні також опинилася в стані глибокої кризи.

Соціальні проблеми. Складнощі в економічному житті республіки не могли не позначитися і в соціальній сфері. Перш за все, в Україні достатньо складною є демографічна проблема. Згідно останнього Всесоюзного перепису населення

(1989 р.) в Україні проживало 51,4 млн. чол. З них 46% складали чоловіки і 54% –

жінки. На початку 1990-х рр. приріст населення в республіці забезпечувався тільки за рахунок мігрантів з інших країн, кількість же українців в країні почала

554

зменшуватися. Різко скоротився рівень народжуваності. Так, якщо в 1991 р.

смертність в Україні перевищувала народжуваність на 40 тис. чол., то в 1992 р. –

вже на 100 тис. чол. Ця тенденція продовжує зберігатися і сьогодні. Тривалість життя в Україні на 6-7 років менше, ніж в країнах Західної Європи, вдвічі вище,

ніж в цих країнах, рівень дитячої смертності. Дуже висока смертність українського населення в працездатному віці: кожен третій чоловік не доживає до пенсійного віку.

Особливою проблемою є занепад українського села. Продовжується його швидше старіння, оскільки значна частина сільської молоді вже впродовж декількох десятиліть активно покидає село. У 1994 р. в 20% українських сіл не народилося жодної дитини. Багато сіл вже сьогодні є «безперспективними»,

такими, що практично не мають майбутнього.

До 2004 р. населення України склало близько 47 млн. чол. і продовжує скорочуватися. З причин такої демографічної ситуації слід вважати, насамперед,

низький життєвий рівень населення і його слабку соціальну захищеність.

Спостерігається процес скорочення чисельності робітників і селян в Україні.

Негативні тенденції розповсюджуються і серед інтелігенції. Низька заробітна плата і падіння престижності багатьох видів розумової праці негативно впливають на поповнення лав інтелігенції і якість її кваліфікації. Розповсюджується явище

«витоку мізків» за кордон.

Свого часу, Радянський Союз займав 77-е місце в світі по рівню споживання на душу населення. Незалежна Україна на початку 1990-х рр. опустилася за цим показником на 83-е місце в світі. Протягом перших трьох років незалежності купівельна спроможність населення скоротилася в 5 разів. Сталася різка диференціація суспільства: утворилося дуже обмежене коло багатих і дуже багатих людей, але основна маса населення опинилася за межею бідності. Дуже повільно йде процес створення в Україні «середнього класу», який є, як відомо,

гарантом стабільності будь-якого суспільства.

4. Розвиток культури. Освіта. Стан науки.

555

Утвердження незалежності та скасування жорстокого ідеологічного диктату мало сприяти розвитку культури України. Культура розглядається як один із головних чинників національного відродження, подолання соціально-економічної та політичної кризи, збереження національної самобутності українців та національних меншин України.

Для розвитку освіти за часи незалежності України характерне урізноманітнення форм шкільної освіти, що враховує інтереси, нахили, здібності дітей. Адже отримання повної загальної середньої освіти є конституційним обов’язком кожної людини. На сьогодні існує 10 типів загальноосвітніх середніх навчальних закладів, щоб кожна дитина, незалежно від її здібностей, стану здоров’я, поведінки могла отримати середню освіту. Входження України до світового освітнього простору зумовлює перехід до 12-річного навчання в середній школі.

Намітилися значні зрушення в реалізації державного статусу української мови. Уже 1993 р. в перші класи українських шкіл прийшло 66% дітей. Зросла кількість учнів нацменшин, які навчалися рідною мовою: у 1992/93 навчальному році 25,3 тис. дітей навчалося румунською мовою, 18,8 тис. – угорською, 6,4 тис.

– молдавською, 0,6 – польською, 0,3 тис. – кримськотатарською.

Розвиток освіти гальмується недостатнім фінансуванням. До кінця 1997 р.

учителі нерегулярно отримували зарплату, яка до того ж була мізерною. У 2003 р.

заробітну плату вчителям підвищили майже на 30%, підвищення відбувалися й далі, але все-таки за рівнем оплати вчительська професія не належить до числа престижних.

За часи незалежності суттєвих змін зазнала система вищої освіти. Уведено чотири кваліфікаційні рівні фахівців, яких можуть готувати ВНЗ 1–4 рівнів акредитації – молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр. Поряд із державними ВНЗ створена мережа недержавних навчальних закладів, що надають освітні послуги на платній (контрактній) основі. Відчутна тенденція до підвищення акредитаційного рівня ВНЗ – більшість із них перетворені на академії та університети. Прикметною рисою вищої школи стало зростання чисельності

556

ВНЗ економічного та юридичного профілю, що невдовзі може призвести до дефіциту інженерних кадрів.

В останні роки революційним чином змінилась система складання вступних іспитів – через зовнішнє незалежне оцінювання знань випускників шкіл.

Через недофінансування і, відповідно, відтік кваліфікованих кадрів складним залишається становище української науки. Внаслідок падіння престижу наукової праці спостерігається зниження професіоналізму вчених, небажання молоді вступати до аспірантури і відсутність там конкурсу.

Разом із тим з середини 1990-х років поступово відроджуються традиції фундаментальних досліджень, активізуються гуманітарні науки. Зокрема, в

системі Національної академії наук засновано інститут української мови, інститут сходознавства імені А. Кримського, інститут світової економіки і міжнародних відносин, інститут соціологічних досліджень.

Розвиток української літератури за часи незалежності відмічений такими рисами: відмова від монополії методу соціалістичного реалізму; використання нових, нерідко авангардних форм; повернення до кращих традицій української літературної спадщини, в тому числі – творів представників української діаспори.

Особливо, слід відмітити творчість О. Гончара, М. Вінграновського, І. Драча,

І. Дзюби, Л. Костенко, Р. Лубківського, П. Мовчана, Б. Олійника, С. Плачинди,

Д. Павличка, В. Яворівського та ін.

Суперечливою є ситуація у сфері періодичної преси та книговидавництві.

Незважаючи на спрощення процедур реєстрації видань, пільговий податковий режим для видавничої справи, протягом усього періоду незалежності спостерігається тенденція до зменшення обсягів видання літератури та преси українською мовою, тоді як російськомовних газет стало вдвічі більше.

Катастрофічно падає інтелектуальний рівень книг та газет, що видаються.

З великими труднощами відроджується українська кінематографія, яка майже втратила національний характер. Лише поодинокі фільми здобули визнання в Україні та за кордоном. Зокрема, у 1990 р. вперше в історії українського кіно фільм «Лебедине озеро. Зона» одержав нагороди найпрестижнішого

557

кінофестивалю в Каннах. Однак порівняно з радянськими часами кіностудії випускають набагато менше фільмів.

І навпаки, театральне мистецтво переживає своє піднесення. За часи незалежності створено ряд нових театральних колективів, на сцену вийшли молоді талановиті актори та режисери. Світову славу здобули постановки режисера Р. Віктюка.

5. Релігійне життя в незалежній Україні.

Відмова Української держави від атеїстичної ідеології та скасування заборон на релігійну діяльність привела до посилення інтересу людей до релігії та церкви.

Особливістю України у релігійній сфері життя є співіснування багатьох релігій,

зокрема, різних християнських конфесій.

Нині на території України знаходиться близько 11 тис. парафій Української православної церкви, підпорядкованої Московському патріархату Російської православної церкви. Разом із нею в останні десятиліття активно діють інші релігійні формування: Українська греко-католицька церква (3438 парафій),

Українська православна церква Київського патріархату (3685), Українська автокефальна церква (1164), нетрадиційні конфесії неорелігії (Корейська методистська церква, релігійні громади Товариства Свідомості Крішни, буддистів,

віри Бахаї, даосистів, ведантистів та ін.).

На жаль, в Україні непоодинокими є конфлікти на релігійному грунті. Як правило, приводом для них найчастіше стають поділ сфер впливу, боротьба за лідерство, за культові споруди та приміщення, майно.

Принципи взаємостосунків церкви і держави закріплені Конституцією України і конкретизовані Законом України «Про свободу совісті і релігійні організації» (1991).

Питання для самостійного опрацювання:

15. Дайте характеристику сучасної моделі державотворення в Україні.

558

16.Визначте основні етапи конституційного процесу в Україні. Вкажіть проблеми,

які мала вирішити Конституційна угода 1995 р.

17.Проаналізуйте економічне становище в Україні в 90-ті роки ХХ ст. Вкажіть,

які галузі України найбільше постраждали від економічної кризи.

18.З’ясуйте основні чинники аграрної реформи в Україні.

19.Охарактеризуйте життєвий рівень населення в період здобуття Україною незалежності. Визначте особливості безробіття в Україні.

20.Поясніть, у чому полягає особливість демографічної ситуації в Україні.

21.Визначте головні риси багатопартійності в Україні.

22.Розкрийте сутність російсько-українських відносин наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст.

23.Вкажіть етапи та особливості співробітництва ЄС з Україною.

Охарактеризуйте сучасний стан взаємин Україна–ЄС.

24.Назвіть характерні ознаки й основні досягнення української культури наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст.

25.Поясність, які зміни передбачає нова освітня концепція в Україні.

26.Визначте головні чинники церковного розколу в Україні. Поясніть, чому важко подолати розкол українського православ’я.

Орієнтовні теми рефератів:

8.Державний устрій сучасної України.

9.Прийняття нової Конституції.

10.Україна і СНД: проблеми, підходи та перспективи.

11.Українсько-російські відносини на сучасному етапі.

12.Міжнаціональні відносини в Україні.

13.Релігійні відносини в Україні.

Література для самостійної роботи:

Бойко О. Д. Історія України: підручник / О. Д. Бойко. 4-те вид.,доповн. –

К.:Академвидав, 2012. – 704 с.

559

Державна регіональна політика в Україні: особливості та стратегічні пріоритети:

монографія / За ред. З.С. Варналія. – К.: НІСД, 2007. – 768 с.

Здіорук С.І. Суспільно-релігійні відносини: виклики України ХХ століття:

монографія / С.І. Здіорук. – К.: Знання України, 2005. – 552 с.

Зовнішня політика України в умовах глобалізації. Анотована історична хроніка міжнародних відносин (1991–2003) / відп. ред. С.В. Віднянський. – К.: Генеза, 2004. – 616 с.

Інноваційна стратегія українських реформ / А.С. Гальчинський, В.М. Геєць,

А.К. Кінах, В.К. Семиноженко. – К.: Знання України, 2002. – 936 с.

Історія українського селянства: нариси: в 2-х т. – К.: Наукова думка, 2006. – Т. 2.

Історія України. Нова доба: навч.посібник / В. М. Литвин, В. Ф. Колесник, А. Г.

Слюсаренко та ін. За ред. В. М Литвина. – К.: Академвидав, 2012. – 480 с.

Кафарський В.І. Політичні партії України: конституційно-правове регулювання організації та діяльності: монографія / В.І. Кафарський. – К.: Логос, 2008. – 560 с.

Котигоренко В.О. Етнічні протиріччя і конфлікти в сучасній Україні:

політологічний концепт / В.О. Котигоренко. – К.: Світогляд, 2004. – 722 с.

Кресіна І.О. Парламентські вибори в Україні: правові і політичні проблеми:

монографія / І.О. Кресіна, Є.В. Перегуда. – К.: Ін-т держави і права ім.

В.М. Корецького НАН України, 2003. – 368 с.

Корсунський С.В. Енергетична дипломатія: навч. посіб. / С.В. Корсунський. – К.:

Вища школа, 2008. – 159 с.

Культура історичної памяті: європейський та український досвід / Ю. Шаповал, Л.

Нагорна, О. Бойко та ін.. За заг.ред. Ю Шаповала. – К.: Інст.іст. Укр. НАНУ, 2013.

– 600 с.

Касьянов Г. Україна в російському історичному дискурсі: проблема дослідження та інтерпретації / Г. Касьянов, В. Смолій, О. Толочко. – К.: ін.-т іст. Укр. НАНУ, 2013. – 128с.

Колесник І. Українська історіографія: концептуальна історія / І. Колесник. За ред..

В. Смолія. – К.: Ін-т. іст. Укр. НАНУ, 2013 – 566 с.

560