Методичка по истории

житлово-побутових проблем. Усього страйкувало 182 шахти. Страйк завершився

30 липня 1989 р. задоволенням майже всіх вимог страйкарів.

8-10 вересня 1989 р. у Києві відбувся установчий з’їзд НРУ. Склад учасників з’їзду відбив соціальну базу опозиційного руху в Україні – це був рух переважно інтелігенції (72% делегатів мали вищу освіту), переважно із Західної (близько половини) й Центральної (35%) України. Слабко був представлений робітничий рух, а також регіони Південної та Східної України.

Сильною стороною НРУ стало уважне ставлення до проблематики національних меншин в Україні. З’їзд ухвалив постанову на підтримку кримських татар, засудив антисемітизм та звернувся з проханням до росіян в Україні підтримати національно-демократичний рух. Програма НРУ на той момент не включала вимоги незалежності України, натомість закликаючи до утворення суверенної Української держави, яка б будувала свої стосунки з іншими республіками СРСР на основі нового союзного договору.

Формування багатопартійної системи в другій половині 1980-х – на початку 1990-х рр. Монополія КПРС у політичній сфері утрачена, що й було закріплено скасуванням ст. 6 Конституції СРСР, яка проголошувала керівну і спрямовуючу роль КПРС у суспільстві.

Закон «Про громадські організації» від 15 жовтня 1990 р. створив правові передумови для виникнення багатопартійної системи в СРСР. На зміну неформальним громадським об’єднанням прийшли політичні партії.

Некомуністичні організації мали одну загальну мету – усунути КПРС від влади.

Найбільш впливовим серед них був політичний рух «Демократична Росія», який виник у січні 1990 р. Комуністи – прихильники реформування КПРС – також створювали свої партії: Російська комуністична партія, «Демократична платформа в КПРС» тощо.

Осередки «Демократичної платформи» виникли й в Україні, але її учасники досить швидко позбулися ілюзій щодо можливостей реформування КПРС і в грудні 1990 р. утворили Партію демократичного відродження України (ПДВУ).

Крім того, в Україні були створені Українська християнсько-демократична партія

531

(УХДП), Українська Народно-Демократична партія (УНДП), Українська Республіканська партія (УРП), Українська селянсько-демократична партія

(УСДП), Партія зелених України (ПЗУ), Спілка трудящих України за соціалістичну перебудову (СТУ) та ін.

Особливістю формування багатопартійної системи в Україні було те, що в

1989–1991 рр. тут фактично склалась своєрідна двопартійна система. Комуністам активно протистояв НРУ та інші громадські організації національно-

демократичного спрямування, котрі й стали базою для створення політичної опозиції у Верховній Раді УРСР.

Вибори до Верховної Ради УРСР 1990 р. У березні 1990 р. пройшли вибори народних депутатів до Верховної Ради України та місцевих Рад народних депутатів. Вони вперше за радянських часів були альтернативними (на 450

мандатів до Верховної Ради УРСР претендувало майже 3 тис. кандидатів).

Уперше в історії України Верховна Рада УРСР 15 травня 1990 р. почала працювати в парламентському режимі (сесія тривала не 1-2 дні, а 60 робочих днів).

УВерховній Раді України утворилися парламентська більшість («група 239»),

уякій поряд з прагматиками, що адекватно реагували на різкі зміни обставин,

було чимало відвертих консерваторів, та парламентська опозиція – Народна рада

(125 депутатів), яка складалася з прибічників як поміркованих, так і радикальних,

безкомпромісних поглядів. Першим головою українського парламенту було обрано В. Івашка, який до того, замінивши В. Щербицького, очолював ЦК Компартії України. Опозиція з перших днів роботи Верховної Ради відігравала помітну роль. Її представники (І. Юхновський, О. Ємець, Д. Павличко, Л. Танюк,

В. Яворівський та ін.) очолили 7 із 23 постійних комісій. Саме з її ініціативи 16

липня 1990 р. було прийнято Декларацію про державний суверенітет України.

Попри те, що 85% депутатів Верховної Ради були членами КПРС (на 16,5%

більше, ніж у попереднє скликання), позиція КПРС у ряді регіонів похитнулася.

Понад дві третини місць у Львівській обласній раді посіли активісти НРУ та інших некомуністичних організацій. Опозиція завоювала майже 40% мандатів у Київській міській раді, близько 65% у Харківській обласній і міській радах.

532

Декларація про державний суверенітет України. Багатогранність суверенітету України була закріплена Декларацією про державний суверенітет України, схваленою 16 липня 1990 р. Верховною Радою УРСР. Державний суверенітет України означає верховенство державної влади в середині держави і незалежність її в зовнішніх відносинах.

Декларація про державний суверенітет України закріпила такі прояви

(компоненти) державного суверенітету:

верховенство Конституції і законів Республіки на своїй території;

громадянство України;

недоторканність території України;

економічна самостійність України;

самостійність України в організації охорони природи і використання її природних ресурсів;

самостійність у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації і всіх національностей, що проживають на її території;

право України на власні збройні сили, внутрішні війська, органи державної безпеки.

Декларація не розривала федеративних відносин з Радянським Союзом,

проте недвозначно проголошувала право українського народу на створення

самостійної держави.

Спроба державного перевороту в СРСР і Україна. Проголошення незалежності України. У грудні 1990 р. IV з’їзд народних депутатів СРСР ухвалив постанову «Про загальну концепцію нового Союзного договору і порядок його укладення», що передбачала перетворення СРСР на «добровільний рівноправний союз суверенних республік – демократичну федеративну державу».

На підтримку цього плану збереження радянської імперії 17 березня 1991 р. був проведений референдум з питання збереження СРСР як федерації рівноправних суверенних республік. Цей загальносоюзний референдум відбувся, але не уточнив змісту нового союзного договору і подальшої долі СРСР; кожна республіка проводила референдум на власний розсуд, а деякі навіть відмовились від нього. В

533

Україні на референдум було винесено додаткове питання: «Чи Ви згодні з тим,

щоб Україна була частиною Союзу Радянських Суверенних держав на основі Декларації про державну суверенність України?». На перше питання ствердно відповіли 70,5% учасників референдуму в Україні, на друге – 80%.

Робота над текстом нового союзного договору виявила значні розходження між республіками. Зокрема. Верховна Рада УРСР прийняла рішення про відкладення розгляду договору на вересень. Але уже наприкінці липня М. Горбачов заявив про завершення роботи над проектом союзного договору. Цей проект залишав фактично недоторканою монополізацію центром найважливіших повноважень і понадцентралізацію прийняття рішень з основних питань державного, господарського і соціально-культурного будівництва. Церемонію попереднього укладення союзного договору було призначено на 20 серпня 1991 р.

Але й у такому вигляді договір являв собою загрозу для контрреформаторів, яких немало було в союзному керівництві. За цих обставин вони вирішили вдатися до державного перевороту.

19 серпня 1991 р. у Москві було проголошено усунення від влади Президента М. Горбачова і перебирання вищої влади Державним комітетом з надзвичайного стану, до складу якого увійшли заступник Президента СРСР Янаєв, голова КДБ Крючков, міністр оборони Язов та ін. Офіційне керівництво України зайняло щодо путчистів вичікувальну позицію; опозиція однозначно висловилась проти них.

Завдяки рішучій протидії путчистам з боку демократичних сил, перш за все,

у центрі подій – у Москві – заколот був придушений, а путчисти арештовані.

Невдала спроба державного перевороту пришвидшила розпад СРСР. 24 серпня

1991 р. Верховна Рада УРСР, з огляду на небезпеку внаслідок державного перевороту, прийняла Акт проголошення незалежності України і на 1 грудня

1991 р. призначила проведення республіканського референдуму щодо підтвердження цього Акта та всенародні вибори Президента України.

Референдум 1 грудня 1991 р. і вибори Президента України. Розпад СРСР.

На референдум 1 грудня 1990 р. було винесено питання про підтвердження Акту

534

проголошення незалежності України, на яке дали ствердну відповідь понад 90%

його учасників. Одночасно проходили вибори Президента України. Першим всенародно обраним Президентом став Л.М. Кравчук, який отримав 61,6% голосів виборців. Друге місце із 23,3% голосів посів колишній політв’язень, голова НРУ В. Чорновіл, причому в західних областях він отримав переконливу перемогу.

7-8 грудня 1991 р. на нараді у Біловезькій Пущі керівники України, Росії і Бєлорусі уклали Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД).

Цей документ був відкритий для підписання усіма республіками колишнього СРСР. 10 грудня Верховна Рада України прийняла постанову «Про ратифікацію Угоди про створення СНД» із застереженнями, які забезпечували незалежність України як суб’єкта міжнародного права. 21 грудня 1991 р. на зустрічі в Алма-Аті керівники Азербайджану, Бєларусі, Вірменії, Казахстану, Киргизстану, Молдови,

Росії, Таджикистану, Узбекистану й України підписали Декларацію про СНД. 25

грудня 1991 р. перший і останній президент СРСР М. Горбачев заявив про свою відставку. СРСР як суб’єкт міжнародного права і геополітичне утворення перестав існувати.

Питання для самостійного опрацювання:

1.Як проходив період післявоєнної відбудови в Україні?

2.З якою метою здійснювались примусове переселення українського населення з Польщі до СРСР та операція «Вісла»?

3.Охарактеризуйте процес радянізації Західної України. Доведіть, що антикомуністичний опір у західних областях УРСР наприкінці 50-х – на початку 60-х років ХХ ст. не припинявся.

4.Поміркуйте, наскільки радикальною була спроба змінити політичний режим в Україні після смерті Сталіна.

5.Якими були наслідки часткової реабілітації жертв культу особи та політичних і соціально-економічних реформ М. Хрущова?

6.До яких засобів вдавалась партноменклатура для консервації тоталітарної системи?

535

7.Охарактеризуйте опозиційний рух в УРСР у другій половині 60-х – першої половині 80-х років ХХ ст.

8.Доведіть, що в період другої половини 60-х – першій половині 80-х років ХХ ст. відбувалось поглиблення системної кризи радянської влади.

9.Поясніть, чому дехто із учених кваліфікує УРСР другої половини 80-х років як

«заповідник застою».

10.Чим була зумовлена спроба реформувати суспільство в СРСР шляхом перебудови?

11.За яких умов та яких форм набувала політизація суспільства наприкінці 80-х – на початку 90-х років.

12.Наскільки політичне структуроване українське суспільство було на початку

90-х років?

13.Яку роль відіграла у вітчизняній політичній історії Декларація про державний суверенітет України?

14.До яких наслідків привела політика перебудови і гласності?

Орієнтовні теми рефератів:

1.Діяльність УРСР на міжнародній арені (кінець 40-х – 50-ті рр.).

2.Депортації українського населення (1944–1947 рр.).

3.Підпільно-партизанська боротьба ОУН–УПА з тоталітарним ладом.

4.Антисемітська кампанія Сталіна та України.

5.«Шестидесятники» та їх роль у національно-культурному житті країни.

6.Політичні репресії 60-х – 70-х рр. Зародження дисидентського руху.

7.Економічні проблеми в Україні.

Література для самостійної роботи:

Алексєєв Ю.М. Україна на зламі історичних епох (Державотворчий процес 1985– 1999 рр.): навч. посібник / О.М. Алексеєв, С.В. Кульчицький, А.Г. Слюсаренко. –

К.: ЕкоОб, 2000. – 296 с.

536

Бажан О. Процес десталінізації в Україні (друга половина 1950-х – початок 1960- х рр.) / О. Бажан // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. – 1999. – № 1/2.

Баран В.К. Україна в умовах системної кризи (1946–1980-ті рр.) / В.К. Баран, В.М. Даниленко. – К., 1999.

Баран В.К. Україна після Сталіна: нарис історії 1953–1985 рр. / В.К. Баран. – Львів: МП «Свобода», 1992. – 182 с.

Бойко О.Д. Україна в 1985–1991 рр.: основні тенденції суспільно-політичного розвитку / О.Д. Бойко. – К.: ІПІУНД, 2002.

Литвин В.М. У другому повоєнному десятилітті (1956–1965) / В.М. Литвин. – К.: Видавничий дім «Лі-Терра», 2004. – 272 с.

Лозицький В. Політбюро ЦК Компартії України: історія, особи, стосунки 1918–

І. Романюк. – Вінниця: Книга, Вега, 2005.

Русначенко А.М. Національно-визвольний рух в Україні: середина 1950-х – початок 1990 рр. / А.М. Русначенко. – К.: Вид-во імені Олени Теліги, 1998.

Тимченко С. Українське село: проблеми етносоціальних змін. 1959–1989 / С. Тимченко. – Запоріжжя, 1995. – 195 с.

Шаповал Ю.І. Україна 20–50-х років: сторінки ненаписаної історії / Ю.І. Шаповал.

– К.: Наукова думка, 1993. – 351 с.

Шаповал Ю.М. М. Хрущов на Україні / Ю.М. Шаповал. – К.: Знання, 1990.

Тема 13. Україна в умовах незалежності

1991–2014 рр. незалежності України заповнені соціально-економічними та політичними складнощами. Молода українська держава зіткнулася з глибокою

537

економічної кризою, спричиненою розривом усталених економічних зв’язків між колишніми радянськими республіками, труднощами переходу від планово-

директивної до ринкової моделі економіки, запеклою політичною боротьбою прибічників і противників незалежності України. У цій боротьбі Українська держава вистоює з великою напругою, поступово розв’язуючи соціально-

економічні та політичні проблеми. Найважчою з них є проросійська агресивна акція по відношенню до українства, зрада України з боку деяких її колишніх керівників.

Лекція № 17. Політична й економічна ситуація в Україні в умовах незалежності.

1.Початок будівництва суверенної держави. Конституційний процес в Україні в

1990-х – на початку 2000-х рр. Конституція України 1996 р.

2.Зовнішня політика незалежної держави.

3.Економічна ситуація після розпаду СРСР. Промисловість і сільське господарство в незалежній Україні.

4.Розвиток культури. Освіта. Стан науки.

5.Релігійне життя в незалежній Україні.

1. Початок будівництва Української держави.

Одним з головних завдань незалежної України було формування нових державних структур. Як в будь-якій демократичній державі, в Україні необхідно було створити три основні гілки державної влади – законодавчу, виконавчу і судову, а також органи управління на містах. Найвищим законодавчим органом країни була Верховна Рада України, що обиралася загальним, прямим голосуванням раз на 4 роки в кількості 450 народних депутатів. Обрана весною

1990 р. (ще до отримання країною незалежності) Верховна Рада повинна була функціонувати до наступних виборів, тобто до весни 1994 р.

Верховна Рада ХІІ скликання (нумерацію проводили з 1937 р.) ухвалила Декларацію про державний суверенітет у 1990 р. й Акт проголошення

538

незалежності України у 1991 р. За чотири роки вона дала суспільству 402 закони і

1108 постанов нормативного характеру. Це були вагомі результати.

Вибори до Верховної Ради України ХІІІ скликання відбулися у березні – квітні 1994 р. Уперше вони проводилися на багатопартійній основі. На 1 липня

1994 р. у складі Верховної Ради налічувалося 9 депутатських груп і фракцій:

фракція «Комуністи України за соціальну справедливість і народовладдя» (84

депутати); фракція Народного руху України (27); Соціалістична фракція (28);

груп «Центр» (28); група «Єдність» (25); група «Державність» (25); «Міжнаціональна депутатська груп» (25); 20 народних депутатів не входили до складу фракцій і груп. Головою Верховної Ради України був обраний соціаліст О. Мороз.

Вища виконавча влада була покладена на президента України, за наданням якого Верховну Раду затверджував склад Кабінету Міністрів і прем’єр-міністра.

Новим в системі виконавчої влади було введення у всіх областях посади Представників президента України, які були вищими посадовими особами місцевої державної виконавчої влади. Цей захід повинен був ослабити владу місцевих рад, що залишилася з радянських часів. Ослаблялася влада міністерств,

яких залишилося тільки 26. Вони позбавлялися права безпосереднього управління трудовими колективами, але несли відповідальність за здійснення державної політики у відповідних сферах народного господарства. В країні виникло двовладдя. Парламент вважав, що повнота влади на місцях повинна належати не представникам президента, а головам рад та їхніх виконкомів. Між ними виникали конфлікти внаслідок невизначеності посадових функцій.

Вища судова влада зосередилася в руках Верховного суду України і підлеглих йому загальних, арбітражних і військових судів. Генеральна прокуратура України здійснювала контроль за дотриманням законності на всій території країни.

Серед перших документів нового українського уряду були наступні. 8 жовтня 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон «Про громадянство України»,

який носив достатньо демократичний характер. Отримання громадянства

539

оголошувалося невід’ємним правом людини, якого її ніхто не може позбавити. На відміну від багатьох інших республік колишнього СРСР, де отримання громадянства обумовлювалося різними вимогами, Україна вдалася до «нульового варіанту». Українське громадянство було надане всім бажаючим, які у момент ухвалення Закону перебували на території України.

Найважливіший елемент державотворчого процесу – визначення державних кордонів й укладення відповідних домовленостей із сусідами про визнання цих кордонів. Згідно із Законом «Про державний кордон», прийнятий Верховною Радою 7 листопада 1991 р., кордон СРСР із Польщею, Словаччиною, Угорщиною та Румунією на території України став державним кордоном України.

Адміністративний кордон із трьома колишніми союзними республіками

(Молдовою, Білоруссю) теж став державним кордоном. Поступово прикордонні війська взяли під охорону весь державний кордон України протяжністю 7014 км.

6 грудня 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон «Про Збройні Сили України»,

що передбачав створення національної армії. Проголошувалося прагнення України стати нейтральною, без’ядерною, позаблоковою державою і сформувати власні Збройні Сили. В основу будівництва української армії були покладені принципи розумної достатності за чисельністю, структурою і озброєнням військ.

Передбачалося, що загальна чисельність нової армії повинна перебувати в межах

400 тис. чол., замість 1,5 млн. солдатів і офіцерів у військових округах на території України. Армія повинна була складатися з сухопутних військ,

військово-повітряних сил і військово-морських сил. Закон забороняв використання української армії без рішення Верховної Ради для виконання завдань, не пов’язаних з обороною країни. Крім того, у військах заборонялася діяльність будь-яких політичних партій і рухів. Обов’язки Головнокомандувача Збройними Силами України перейняв нас себе Президент республіки.

У жовтні 1993 р. Верховна Рада прийняла воєнну доктрину, у якій наголошувалося, що Україна не вбачає в сусідніх країнах ворогів і не є потенційним противником жодної держави. З огляду на цю доктрину Україна не мала утримувати того велетенського воєнного потенціалу, який успадкувала від

540