- •Розділ III Орфографія
- •Розділ IV Морфологія і правопис
- •Розділ V Графіка
- •Розділ VI Усне ділове мовлення
- •Роль і значення мови в суспільному'житті
- •Українська мова серед інших мов світу
- •Функції мови
- •Мовна норма
- •Офіційно-діловий стиль
- •1 Євангеліє від Матвія 7. 18.
- •2 Євангеліє від Марка 14.
- •1 Див. Розділ «Особливості використання дієслівних форм у ділових паперах». 1 Див. «Російсько-український словничок типових мовних зворотів» — Додаток 3.
- •1 Дивергенція (від латин, йіьегдеге — відхилятися, розходитися) — тут утворення самостійних стилів.
- •1 Конвергенція (від латин, сопьегдепііо на грунті сагшегдо — сходжусь, наближаюсь) — тут розвиток подібних рис у різних стилях унаслідок тісних і тривалих контактів.
- •Загальні вимоги до укладання та оформлення
- •1 Реквізит (від латин, гедиізііит — необхідне, потрібне) — тут обов'язкові (вихідні) дані як елемент правильного оформлення офіційних документів.
- •2 Формуляр (нім. Рогтиіаг, від фр. (огтиіаіге, на грунті латин, (огтиіа) — форма.
- •Вимоги до укладання та оформлення документів
- •1 Документ (від латин, боситепіит) — доказ, свідоцтво, взірець, повчальний приклад.
- •Оформлення сторінки
- •Текст і його оформлення
- •1 Виняток становлять документи, текст яких складається з одного речення (напр., заява на відпустку тощо).
- •Скорочування слів і словосполучень
- •Стандартизація ділового тексту
- •Реквізити ділових паперів
- •61049, Харків-491
- •Професійна лексика
- •Організаційні документи
- •Розпорядчі документи
- •2. У наказах про переведення на іншу роботу зазначають:
- •Довідково-інформаційні документи
- •30.11.2002 (Підпис)
- •1 Кореспонденція (від латин, саггехропсіео — відправляю, повідомляю) —
- •1 Автобіографія (відгрец. Аиіоз — сам, Ьіоз — життя, дгарНо — пишу) — опис свого життя.
- •Зміни приголосних при їх збігу
- •2. Прикметникові
- •Після шиплячих, м'яких або й з наголосом на закінченні
- •Твердої групи
- •М'якої та мішаної груп
- •Суфікс -ір-(-ир-) уживається й у дієсловах
- •Складні випадки правопису слів іншомовного походження
- •Іменник
- •2„ Рахівниця — прилад для лічби (не фах).
- •13. Іменники з дієсловами відмовлятися, ухилятися слід уживати в р. Відмінку з приймеником, наприклад:
- •1 Про вживання присвійних прикметників у діловій мові див. Тему «Особливості використання прикметників у ділових паперах».
- •Числівник
- •Займенник
- •Дієслово
- •Дієприслівник
- •2. Уникати умовного способу:
- •Неправильно правильно
- •Прислівники (складні)
- •Прийменники (складні)
- •1. Разом пишуться
- •1. З уживається:
- •2. Окремо пишуться
- •Основи культури мовлення
- •Культура усного ділового мовлення
- •1 Лекція (від латин. Іесііо — читання) — публічний виступ на яку-небудь тему.
- •Ділова бесіда
- •Ділове спілкування
- •Синтаксис1 усного й писемного ділового мовлення
- •1. Сформулюйте поняття «термін» і «професіоналізм».
- •1. Які іменники чоловічого роду однини II відміни у Кл. Відмінку мають закінчення:
- •1. Що таке доручення? Які бувають доручення за походженням?
- •- Внутрішніх справ ввс
- •Уленшпіґель Тіль
Українська мова серед інших мов світу
Серед майже шести тисяч мов, які налічуються в сучасному світі, більшість не мають своєї писемності й державного статусу, ними послуговується незначна кількість мовців. Українська мова належить до давньописемних мов, її писемність налічує понад тисячу років. Наша мова, як і будь-яка інша, посідає своє уні
кальне місце. Вона належить до східнослов'янської підгрупи слов'янської гілки індоєвропейської сім'ї мов, і найближчою до неї є білоруська. Іноземні дослідники часто підкреслюють милозвучність і лексичне багатство української мови, найчастіше зіставляючи її з італійською. Показово, що 1934 р. в Парижі було проведено своєрідний конкурс мов світу, на якому українська посіла третє призове місце, після французької та перської .мов. Українська літературна мова сформувалася на базі серед-ньонаддніпрянських говірок. Основоположником нової української літературної мови є Тарас Шевченко, який своїм творчим подвижництвом підніс її на високий рівень суспільно-мовної та словесно-художньої культури.
Закон «Про мови в Українській РСР», який було прийнято 1989 р., попри всі негаразди набуває юридичної сили і дає змогу українській мові посісти належне їй місце, що й закарбовано в ст. 10 Конституції України: «Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України».
Упродовж століть Україна зазнавала від своїх найближчих сусідів спланованих і жахливих за своїми наслідками акцій Геноциду, голодомору, лінгвоциду й денаціоналізації. На найвищому державному рівні видавалися закони, постанови та розпорядження про заборону, викорінення й асиміляцію української мови. Результати цієї політики відлунюють у сьогоденні. Мова однієї з найдавніших націй почала втрачати природну якість, натомість у багатьох регіонах утворився її своєрідний покруч — «суржик»1.
1
Суржик — суміш зерна пшениці й жита,
жита й ячменю, ячменю й вівса та ін.;
борошно з такої суміші. Тут — нечиста
мова; мішанина елементів (звуків, слів,
словосполучень) різних мов, породжена
невмінням мовців відділяти явища однієї
мови від іншої, низьким рівнем мовної
культури.
жж^отм і шкідливим, бо паразитує на мові, що формувалася ■го.лсзж віків, і може призвести до її спотворення та навіть ага ння. Спотворена ж мова робить мислення людини при-«тзням. Адже мова стимулює свідомість, підпорядковує її собі, Оточує й розвиває, а не лише виражає думку.
Апологети асиметричного білінгвізму дбають радше не про да ї про одну з двох мов (російську), бо їм так «легче», вони так * — иььгкли». За визначенням мовознавця Л. Масенко: «Асимет-:жчний масовий білінгвізм має наслідком не тільки зовнішнє нглсення сфери вживання української мови. Він «підточує» її зсередини, створює ґрунт для її внутрішнього розкладу, активізу-тоі процеси змішування російської й української мов» [27, с. 25].
Не до кінця позбувшись одного мовного суржику, певна частика «всеїдних» уже смакує іншими. «Фейс», «лейбл», «шоп», <ноу-хау»,«єс!», «о'кей!» та ін. англомовні запозичення, поряд з полонізмами: «здибати», «злапати», «ніц» та ін. часто можна ~очути сьогодні. «Дай Боже, щоб люди навчилися англійської човн, але не дай Боже, щоб вона стала другою «общепонятною» [57, с. 99— 101]. Це застереження одного з найвидатніших уче-них-мовознавців XX ст. Юрія Шевельова (Шереха) прозвучало на Першому міжнародному конгресі україністів.
З утратою рідної мови руйнується сам спосіб світосприй-чання, національного мислення, що, зрештою, призводить до денаціоналізації. Згідно з думкою О. Потебні, для народу, який денаціоналізується, цілком природно складаються надто погані умови для інтелектуального розвитку; його розум перестає бути самостійним, він змушений пристосовуватися, зважати на кон'юнктуру. Та й узагалі, денаціоналізація, як стверджує наш видатний лінгвіст, «зводиться до поганого виховання, до моральної недуги: на неповне використання наявних засобів сприймання, засвоєння чи ослаблення енергії думки, на мерзлоту запустіння на місці витіснених, але нічим не замінених форм свідомості, на ослаблення зв'язку підростаючих поколінь із дорослими, що замінюються лише кволим зв'язком із чужими; на дезорганізацію суспільства, аморальність, спідління» [40, с. 239].
Утративши свою мову, народ гине як окрема історична величина і стає населенням, контингентом, електоратом, біомасою тощо. «Різні мови... є в дійсності різними світоглядами... Своєрідність мови впливає на сутність нації, як тієї, яка розмовляє нею, так і тієї, для якої вона чужа, тому уважне вивчення мови повинно включати в себе все, що історія й філософія пов^язує із внутрішнім світом людини», — зазначав німецький мовознавець В. Гумбольдт.
Виховувати в собі повагу до мови, якою спілкуємося, — це, передусім, шанувати себе, виявляти повагу до народу, його історії, культури. Адже мова — своєрідний генетичний код нації, а не лише засіб спілкування.
Розвиток мови особистості — непростий процес. Лише людина, яка невпинно працює над оволодінням мовою, повсякчас прагне правильно говорити, виявляти в усному та писемному мовленні свою індивідуальність, може наблизитися до мовної довершеності. Досягти ж її — ілюзорна мрія, оскільки мова — це океан, який не має меж.
Нерозумно вважати, що знаєш рідну мову досконало. Як мудро зауважено, іноземну (чужу) мову можна вивчити за півроку, а свою треба вчити все життя.
Не дуріте самі себе, Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь.
Кобзареві слова ще довго будуть злободенними, оскільки їх адресовано «і живим, і ненарожденним».
Мова не лише одна з ознак нашої національної самобутності, а й дієвий засіб плекання цього почуття.
Будьмо ж розсудливими, не губімо своєї неповторної, Богом даної мови!