Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ЗМІ.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
26.11.2019
Размер:
37.45 Кб
Скачать

Регулювання авторського права і суміжних прав в українській мас-медійній галузі

В Україні протягом досить тривалого часу відносини у сфері авторського права визначалися російськими нормативно-правовими актами. На сьогодні першочерговим завданням законодавців у цьому розумінні є створення національної системи охорони інтелектуальної власності в цілому з її орієнтацією на ринкову економіку та відповідністю всім міжнародним стандартам.

Верховна Рада прийняла Закон України “Про авторське право і суміжні права” у редакції від 11.07.2001 р., в якому зроблено акцент на публіцистичності творів, що підлягають охороні.

Авторське право проголошено у двох статтях (ст. 41 і ст. 54) Конституції України. Воно охороняється також четвертою книгою Цивільного кодексу (статті 418 – 470), однією з переваг якого є розміщення цієї книги відразу після третьої, яка обумовлює юридичний бік права власності та інших речових прав, що лише підсилює товарно-матеріальну роль інформації в умовах існування сучасного інформаційного суспільства.

Удосконалено ст. 176 чинного Кримінального кодексу на предмет збільшення штрафних санкцій за порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності, навіть до ув’язнення. Проте навряд чи цією нормою можна захистити права журналістів, оскільки розмір заподіяння матеріальної шкоди визначається як великий та особливо великий, а також необґрунтовано пом’якшено відповідальність службових осіб за таке порушення внаслідок використання ними свого становища щодо підлеглої особи.

Провідною організацією колективного управління майновими правами авторів є Українське агентство з авторських і суміжних прав, що, зокрема, здійснює моніторинг телерадіопростору щодо дотримання цих прав користувачами творів. В цілому поки що існує відносно невелика кількість таких організацій.

Принципово новим регулюванням інформаційної діяльності стала ст. 13 тематичного закону, згідно з якою, крім журналіста, співавтором інтервю є особа, яка дала інтервю, і опублікування запису інтервю допускається лише за згодою цієї особи. Останнє твердження видається логічним лише з огляду на затвердження респондентом примірника інтервю перед його опублікуванням з метою уникнення фактологічних помилок, що могли виникнути при розшифруванні матеріалу, проте це не конкретизовано в законі.

Натомість за законом винагорода за використання твору повинна належати журналісту і респонденту порівну. Але існують деякі аспекти інтервювання, що не завжди дають змогу дотримуватися цієї норми: інтервю може замовити сам респондент або видання, воно може бути використане лише як вихідний матеріал тощо. Проте нині не існує навіть законодавчого визначення терміна “інтервю”.

Немає також визначення “програми/передачі телерадіоорганізації/організації мовлення”. Водночас розклади телерадіопередач визнані об’єктами, що не охороняються авторським правом, хоча очевидно, що терміни “програми телерадіопередач” та “розклади телерадіопередач” вживаються як синоніми.

Існує два підходи до трактування належності майнових авторських прав у журналістиці: виключне право видавця газети чи журналу на використання видання в цілому і право журналіста чи автора твору, який зберігає права на свої твори незалежно від видання (ст. 19 Закону “Про авторське право і суміжні права”). Тобто не є порушенням ситуація, коли журналіст опубліковує власний матеріал на шпальтах декількох видань, але ця норма діє тільки в разі, коли він не перебуває в трудових відносинах з власником видання, оскільки ст. 16 закону про авторське право закріплює виключне майнове право на службовий твір саме за роботодавцем.

Хоча закон передбачає укладання договорів на використання матеріалів у пресі в усній формі, будь-яке відчуження на користь ЗМІ авторських прав на твір, який може бути неодноразово використаний або є композиційно складним, варто оформити письмовим договором. При цьому переваги підписання таких договорів не тільки на боці авторів, адже видавець може обумовити таким чином монополію на використання твору, передбачити продаж отриманих прав, уможливити опублікування за межами держави і навіть покласти відповідальність на автора в разі виникнення непорозумінь.

Значно складніше врегулювати авторсько-правові відносини з позаштатними авторами, оскільки останнім іноді надзвичайно складно оцінити можливості потенційного використання їхнього матеріалу в майбутньому.

Досить актуальною є проблема плагіату, оскільки згідно з законом кожна щонайменша зміна твору може вважатися новим обєктом правової охорони. Вважаємо за доцільне обумовлювати захист творчої праці автора не тільки поняттям форми твору, а й критеріями художньої образності. Недосконалість вітчизняного законодавства у контексті забезпечення правомірного використання творів призводить до того, що головним фільтром під час написання матеріалів є ступінь моральності кожного автора, що послуговується у своїй роботі здобутками попередників. Часто можна зустріти вислови типу “крадіжка чужих ідей”, “привласнення чужих ідей” тощо, які свідчать про те, що саме ідеї, а не слова, в які їх втілено, є мірою авторства, проте згідно зі ст. 8 тематичного закону авторське право не поширюється на ідеї.

Крім того, Кодекс етики українського журналіста зараховує авторське право до категорії етичних норм: так, плагіат суперечить професійній етиці журналіста, є підставою для осуду його колегами і оцінюється ними як ганебний вчинок.

Щоб запобігти звинуваченням у привласненні плодів чужої творчості, слід оволодіти нормами посилання на джерела, які використовуються. Це ще й вигідно для самого автора матеріалу, адже, крім поваги до своїх попередників, що розробляли тему до нього, він уникає перекручення оригінального тексту і неналежного його трактування шляхом вкраплення у свій твір окремих уривків чужого твору без загального контексту.

Усвідомлення співвітчизниками вартості продуктів своєї інтелектуальної та творчої діяльності спричинило появу низки позовів, спрямованих на захист і відновлення порушених прав авторів. Щодо ЗМІ судові спори виникають, зокрема, через невизначеність або необумовленість у договорі конкретної відповідальної особи, різні підходи до трактування термінів, відсутність посилань на джерело інформації. На телебаченні чимало спорів спричинені незаконною трансляцією програм однієї організації мовлення іншою. Дедалі частіше телерадіомовні організації порушують майнові права композиторів та режисерів. Трапляються випадки, коли й самі державні структури в межах своїх повноважень є ініціаторами позовів.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.