- •Регулювання авторського права і суміжних прав в українській мас-медійній галузі
- •Законодавча неврегульованість правового статусу інтернет-видань
- •Здійснення контролю за використанням творів у мережі Інтернет.
- •Міжнародне регулювання авторського права і суміжних прав у контексті українського законодавства
- •Дотримання та захист авторського права і суміжних прав у європейському законодавстві: з польського досвіду
Міжнародне регулювання авторського права і суміжних прав у контексті українського законодавства
У міжнародній практиці існує чотири міжнародні угоди в галузі авторського права і чотири – щодо суміжних прав. Неохопленою системою вітчизняного законодавства залишилися Брюссельська конвенція (Конвенція про супутники) 1974 р. та FRT 1989 р., але це – справа часу. Про успіхи України на шляху до євро інтеграції свідчать оцінки її законодавчої бази з регулювання інтелектуальної власності в цілому провідними організаціями світу в цій галузі.
В межах СНД Україна приєдналася до двох угод щодо інтелектуальної власності – Угоди про співробітництво в галузі охорони авторського права і суміжних прав та Угоди про співробітництво по припиненню правопорушень у сфері інтелектуальної власності. Крім того, наша держава приєдналася до Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами, а також затверджено Угоду про співробітництво між Кабінетом Міністрів України і Всесвітньою організацією інтелектуальної власності (ВОІВ). Україна є також підписантом численних двосторонніх договорів, серед яких – Угода між урядом України і урядом Республіки Польща про співробітництво в галузі культури, науки і освіти, що набрала чинності в 1999 р.
Відсутність поширення в українському тематичному законі охорони авторським правом на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи тощо, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені та проілюстровані у творі, не суперечить Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, яка залишає деякий простір для врегулювання окремих питань системами національних законодавств, проте створює правові колізії на ґрунті практичного втілення цього положення в мас-медійній галузі.
Розбіжності у тлумаченні термінів. Згідно з Бернською конвенцією до творів, випущених у світ, не належать сповіщення по кабелях і передача в ефір. Поняття “випуск твору в світ” містилося лише в старій редакції Закону “Про авторське право і суміжні права”, а в новій йому за змістом відповідає визначення “опублікування твору, фонограми, відеограми”, де немає жодних застережень з приводу передачі творів в ефір чи по кабелях, а лише зазначено, що опублікування твору повинно здійснюватися таким чином, що будь-яка особа може його отримати з будь-якого місця і у будь-який час за власним вибором. Під випуск твору в світ підпадає також поняття “оприлюднення (розкриття публіці) твору” в українському законі, де зазначено, що таке оприлюднення може здійснюватися шляхом публічного виконання, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення тощо. У свою чергу, поняття “публічний показ” та “публічне виконання” цілком виключають передачу в ефір чи по кабелях, у той час як термін “публічне сповіщення (доведення до загального відома)” передбачає саме такий спосіб оприлюднення творів.
Стаття 2 Договору ВОІВ про виконання і фонограми визначає “сповіщення для загального відома” як передачу виконання або звуків чи зображень, записаних на фонограму, для публіки будь-яким засобом, крім ефірного мовлення. Натомість термін “публічне сповіщення (доведення до загального відома)” у тематичному законі України передбачає саме передачу вищезгаданих творів в ефір.
Проблема захисту авторського права в Інтернеті виникла передусім через екстериторіальність останнього, коли доступ до мережі з будь-якої країни світу не залежить від виконання урядом цієї країни правил міжнародних договорів. Нині як на національному, так і на міжнародному рівнях авторське право на мережеві твори визначається опосередковано – через право автора розповсюджувати свої твори в такий спосіб, що представники публіки можуть мати доступ до них у будь-якому місці і в будь-який час за їх власним вибором.
Втім, законодавство України є непристосованим до реалій новітнього інформаційного суспільства, оскільки прив’язує інформацію до конкретних матеріальних носіїв, вартість яких постійно зменшується. При охороні авторського права в Інтернеті доцільно змістити акценти від “примірника” до “звернення”, тобто частоти використання твору. Тим більше, що Вищий господарський суд України визнав розміщення творів у мережі їх відтворенням у контексті ст. 1 закону про авторське право, – отже, розміщення творів в Інтернеті належить до майнових прав автора. У зв’язку з цим очевидно, що оцифрування газетного номера є новою об’єктивною формою існування твору, а тому власнику ЗМІ слід обумовити таке використання матеріалу з журналістом в кожному окремому випадку і, відповідно, сплатити гонорар.
Специфіка Інтернету, полягає в тому, що, незважаючи на наміри користувача, копіювання вмісту веб-сайту в оперативну пам’ять його комп’ютера починається вже з моменту завантаження сторінки. На території держав – членів Європейського Союзу, в тому числі в Польщі, проблему невіднесення створення таких тимчасових копій до категорії дій, пов’язаних із відтворенням творів уже вирішено, в Україні – ще ні.
Використання в Інтернеті гіперпосилань безпосередньо на певний матеріал без посилання на ім’я автора або без зазначення сайту, на якому цей матеріал розміщено, також спричиняє порушення авторського права.