Законодавча неврегульованість правового статусу інтернет-видань

Сьогодні в Україні склалася парадоксальна ситуація: у країні активно функціонують інтернет-видання, але юридичного підґрунтя для їхнього існування немає.

Відповідно до Закону “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” друкованими ЗМІ є “видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року” (стаття 1). Інтернет-видання переважно дотримуються зазначених умов періодичності. Термін “масової інформації”, представлений у Законі “Про інформацію” як “публічно поширювана інформація” відповідає концепції подачі інформації на сайті інтернет-ЗМІ, оскільки тут наявне публічне сповіщення інформації. На підставі наведених визначень можемо зробити висновок, що інтернет-видання можуть бути прирівняні до друкованих. З іншого боку, мережеві видання не відповідають визначенню, що його надає Закон “Про видавничу справу”: “видання повинно відповідати вимогам стандартів відносно оформлення, поліграфічного та технічного виконання”. [2]

Законодавче закріплення правового статусу Інтернет-ЗМІ є одним з концептуальних завдань українського сегменту Інтернета. Прийняття відповідних законодавчих актів поширило б на інтернет-ЗМІ дію закону та дозволило б притягти інтернет-видання до судової відповідальності у разі розповсюдження недостовірної інформації. Сьогодні  друковані ЗМІ ризикують, коли роблять посилання на мережеві матеріали. Адже у випадку, якщо опублікована ними інформація виявиться неправдивою, жодні посилання на інтернет-видання, як на першоджерело інформації не знімуть із газети або телерадіокомпанії відповідальності. Хоча власники інтернет-видань мають право офіційно зареєструвати свою газету так само як і друковану, вони цього не роблять, оскільки не хочуть добровільно звалювати на себе загрозу судових процесів на рівні із офф-лайновими колегами. Небажання самих інтернет-ЗМІ виробити солідарну позицію стосовно регулювання їхньої діяльності є додатковою перешкодою на шляху вирішення проблеми.

Зауважимо, що, наприклад, у сусідній Росії така реєстрація інтернет-видань вже давно стала нормою. Всі вони зареєстровані у Роскомдруку, а в реєстраційному посвідченні у графі “тип видання” зазначено: “інше – щоденне інтернет-видання”. Сам статус інтернет-видання також законодавчо закріплений. З 1 липня 2002 року Держстандартом Росії введений в дію міждержавний стандарт “Електронні видання. Основні різновиди та вихідні дані”, який визначає норми щодо стандарту оформлення видання, мови публікацій, наявності вихідних даних тощо.[3]

Водночас, очевидним є те, що інтернет-видання все ж можуть підпорядковуватись законами, що регулюють діяльність друкованих ЗМІ. Необхідно лише заохотити їх самостійно підлаштуватися під вимоги, що висувають до традиційних ЗМІ. Натомість держава, чомусь, відмовляється від подібного шляху врегулювання проблеми та пропонує створити масу обмежень для провайдерів, прийняти спеціальний закон з цього питання, демонструючи наочно які проблеми виникають у не багатьох зареєстрованих інтернет-видань.

На противагу інтернет-виданням, правовий статус інтернет-сайтів офф-лайнових видань є законодавчо врегульованим. Так, відповідно до статті 1 Закону “Про друковані засоби масової інформації (пресу)” друковані видання “можуть включати до свого складу інші носії інформації (платівки, дискети, магнітофонні та відеокасети тощо), розповсюдження яких не заборонено чинним законодавством України. Розширене тулмачення цієї статті дозволяє віднести до інших носіїв інформації також і Інтернет. Водночас деякі проблеми, що пов’язані зі специфікою інтернет-версій видань досі залишаються законодавчо не врегульованими.