Дотримання та захист авторського права і суміжних прав у європейському законодавстві: з польського досвіду

Досить раннє порівняно з іншими державами трактування польським законодавцем немайнового авторського права як особистого блага, що не відчужується і не втрачається, свого часу спричинило резонанс у світі, оскільки на той час саме в Польщі був найвищий рівень охорони цих прав. Нині Польща є активним учасником різноманітних міжнародних угод у сфері авторського права і суміжних прав не тільки на загальному міжнародному рівні, а й у межах взаємодії з Євросоюзом. Саме активна співпраця ним щодо законодавчої регламентації на теренах Польщі відповідних норм, які функціонують у межах ЄС, стала однією з передумов вступу республіки до Європейського Союзу 1 травня 2004 р.

На відміну від українського закону, польський не зараховує до об’єктів авторських прав “виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори”, а такий рядок, як “інші твори”, взагалі відсутній, що дає підстави робити висновок про вичерпність переліку об’єктів, які підлягають охороні авторським правом.

Ніде в польському законі не йдеться про те, що договори на створення матеріалів у періодичних виданнях можуть укладатися усно, як це передбачено відповідним законом України, – навпаки, зазначено, що угода про передачу майнових авторських прав є дійсною лише в письмовому вигляді.

Закон Польщі “Про авторське право і суміжні права” передбачає, що, крім виключного права на використання видання в цілому, продюсеру чи видавцю належить право на заголовок. А Закон “Про право преси” унеможливлює появу різних видань з однаковими титулами, що кореспондує з положенням Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”. Натомість у вітчизняному законі про авторське право є лише припис про те, що частина твору, яка може використовуватися самостійно, у тому числі оригінальна назва, розглядається як твір і охороняється відповідно до закону. Отже, акцент робиться передусім на оригінальності назви, і зовсім не обов’язково це має бути назва періодичного видання.

Листи чи інша кореспонденція, надіслана до редакції належать до особистих благ у розумінні статей 23 і 24 Цивільного кодексу Республіки Польща, а отже суб’єктом, який вирішує, чи розповсюджувати таку інформацію, є виключно адресат.

До негативів регулювання службових авторсько-правових відносин відповідно до польського закону можна віднести ст. 14, згідно з якою науковій установі надається першість в опублікуванні твору наукового працівника. Ця норма порушує особисте право науковця як автора самому вирішувати про місце опублікування твору.

Щодо вільного розповсюдження творів, то польський нормативно-правовий акт містить декілька корисних застережень порівняно з українським законом:  розповсюдження виголошених промов не дає повноважень на опублікування зібрання промов однієї особи; подібне розповсюдження з інформаційною метою дозволяється як в оригіналі, так і в перекладі.

Відповідно до тематичного закону Польщі в обсязі, обґрунтованому поясненням, критичним аналізом чи повчанням, дозволяється наводити не тільки уривки розповсюджених творів, а й невеликі твори повністю. При цьому за таке опублікування в підручниках, хрестоматіях та антологіях автору належить право на винагороду. В законі ж України йдеться лише про цитати (короткі уривки) в рамках вільного використання і нічого не зазначено про виплату винагороди за такого використання. Проте в польському варіанті законодавець не проводить чіткої межі між першим і другим випадками використання, і виходить так, що автори можуть бути ущемленими  в  дотриманні  своїх майнових прав, адже і пояснення, і критичний аналіз, і повчання, які, здавалося б, не вимагають виплати авторської винагороди, можуть і повинні бути основоположними критеріями написання тих же підручників..

Закон Польщі містить ще один розділ, відсутній в українському законі про авторське право, але досить цінний для правомірного функціонування засобів масової інформації, згідно з яким розповсюдження відеотвору вимагає дозволу представленої на ньому особи, якщо тільки вона не отримала за це плату і якщо вона не є загальновідомою особою, що виконує свої політичні, суспільні та професійні функції.

Польським законом, на відміну від українського, передбачені права на перші видання, а також на наукові й критичні видання. Видавців у даному випадку віднесено до суб’єктів не авторського права (як при опублікуванні періодичних видань, енциклопедій, збірників, інших складених творів), а саме суміжних прав, що свідчить про вторинність використання продукції, створеної раніше.

Надзвичайно актуальним є питання щодо оригінальності твору, тобто розрізнення ситуацій, коли він виникає цілком самостійно в результаті творчої діяльності автора-журналіста; коли щось дало поштовх до написання матеріалу (як конкретні факти, так і думки, ідеї, образи, почерпнуті з інших творів); коли твір є повністю залежним від існування іншого твору, несамостійним, а отже, обробкою (якщо авторське право дотримується) чи плагіатом (якщо таке право не дотримується). Польський закон у цьому плані проголошує, що обробками не вважаються твори, які виникли в результаті інспірації чужим твором. Проте міру такої “інспірації” законодавець не конкретизував, що може призвести до ситуації, коли виявлені плагіатори уникатимуть будь-якої відповідальності за свої неправомірні дії, називаючи твори, що виникли в результаті порушення немайнового авторського права їхніх власників, “інспірованими”.

Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.08 / О.Г. Германова; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. — Л., 2006. — 17 с. — укp.

Закон «Про друковані ЗМІ», Закон «Про інформацію», Закон «Про авторські та суміжні права», Закон «Про видавничу справу», Закон «Про цифровий підпис».

8