А чи не єсть це самі нахвалки або ж запаморочення від успіхів

О ні ми ясно кажемо

з заводом школу зв'яжемо

у всі знання узуємось

врізáємось шлюзуємось

політехнізуємось

Штурмуєм панські устрої

у нас доба індустрії

в нас темп і тлум понтонові

труди і дні двотонові

залізобетонові

Нехай Європа кумкає

а в нас одна лиш думка є

одна одна турбація

традицій підрізація

колективізація

Не батькова не неніна

дочка і мас і Леніна

ця мисль усім звідомлена

незламлена незломлена

переусвідомлена

Гей бідняки-безхлібники

і ви одноосібники

за хімію за звільнення

електрику допильнення

фондоусуспільнення

Нехай ми ізольовані

хай дні в нас мозольовані

були ми єсть і будемо

весь світ ми перебудимо

пере-перебудимо

Стара україна змінитись мусить

Перекочовуючи насичуючись

кількісно якісно перехлюпуючись

проймаючи взаємно протилежності

запереченням старого вибухаючи

прямуєм за законом діалектики

до незмірéнного майбутнього

Отже перепони всі досліджено

отже глибини всі розгадано

отже з'ясовано всі недомудрення

Розженімось цюкнім по історії

може одкришиться нам виломок

од незвичайного майбутнього

Як часто з дрібного незадоволені

ми зневіряємося хилимося падаєм

ми спотикаємося глухнемо

і нам уже не чути як пóршнями

ходить двúгот по всесвіту

від непосидючого майбутнього

Загоряйсь палай заокрилюйся

включайсь та не млявістю байдужого

не божевіллям і не одчаєм сп'янілого

а пристрасною силою свідомості

щоб ми були чіткіші й неспокійніші

від неспокійного майбутнього

Виділяй не повторюйсь ув'язуйся

Одплили а вже далеко від берега

Над глибинами суховійно негодяно

Корабель здригається поршнями

Ходить двúгот такий же по всесвіту

від нестаріючого майбутнього

Перекочовуючи насичуючись

кількісно якісно перехлюпуючись

проймаючи взаємно протилежності

запереченням старого вибухаючи

прямуєм за законом діалектики

до незміренного майбутнього

1930

З циклу “Харків” харків

І

Харків, Харків, де твоє обличчя?

до кого твій клич?

Угруз ти в глейке многоріччя,

темний, як ніч.

Угруз ти так: між горбами

тупу на 'днім місці, тупу.

І раптом прорвався мостами –

і вже ти в степу!

І вже тебе вітер і віте –

розгони, одгони і гон!..

Ех! чор!тового сина,

отут уже ти невгомонний.

Отут уже (як тільки світ блисне) –

та куди той центра крик! –

гудеш, гудеш, ще й акордом приснеш –

аж поки прийде робітник.

Гудеш, 'деш... а як одгаснеш,

то довго ще, довго одгон...

І здається: десь... там... Донбасний

тобі відповідає в тон.

Відповідають з туману заріччя:

сокири, і пилки, і дзеньк...

Отут твоє, Харків, обличчя,

тут твій центр.

[1923]

ХАРКІВ

II

Котяться вулиці, вицокує в тьмі тротуар.

Сніг-мочар. Березневий дощ-мочар.

І тільки вгорі годинник горить над тобою,

над твоєю, над нашою головою.

Котяться вулиці, перебігає провалля трамвай.

Крап степовий! Ой та й дикий же край!

І тільки вгорі горить над тобою,

над твоєю, над нашою головою.

Край степовий! Ой та вітер дикий,

рвачкий!

Як ударить, – телефонні струни рве,

крутить в пучки!

І тільки довго шумить над тобою,

над твоєю, над нашою головою.

Ген ярами і злидні і тиф. За кущами

кущі...

Хто це під вітриною божевільне скиглить

на дощі? –

Обов'язок висить над тобою,

над твоєю, над нашою головою.

Над твоєю весною такий іще вітер да

тьма!

Тут проскочиш – виходу нема.

Там станеш – мов справді в столиці:

дах над дахом аулиться, котяться

вулиці...

Котяться вулиці, вицокує в тьмі тротуар.

Сніг-мочар. Березневий дощ-мочар.

І тільки вгорі годинник горить над тобою,

над твоєю, над нашою головою.

[1923]

ХАРКІВ

ІІІ

Мадони, Ундіни, Гудруни.

Ізольди мої Злотокосі,

любив я вас тисячу тисяч,

а жінки по знаю ще й досі.

Стрічав я вас тисячу тисяч,

і все ж не знаходив по спаю.

В еротику кличуть поети,

а я її знаю й не знаю.

А я її чую й тривожусь:

здоровим зостаться, здоровим!

Ось-ось молоде на піддачу,

от-от вдолотнем, переновим!

Як бризне ласкавість, як бризне,

як крикне, як крикне про жінку –

я довго стою непритомний

в болючім замкнутім завінку.

Тоді я іду в товариства,

на площі, в театри, газету,–

шукаю не мрійного типу,

а друзів, горіння, конкрету.

Тоді я іду в товариства

й на праці стрічаю там юнку.

Вона мені каже «товариш».

І серце торкне переструнк.

Серце говорить: сеструнк!

[1923]