13. Київська Русь та Хазарський каганат: непримиренні друзі чи нерозлучні вороги?

Хазарія була першою могутньою країною, з якої Древня Русь зіштовхнулася на початку своєї історії; і, як вважають багато вчених, новоспечені давньоруські кагани будували свою країну, у значній мірі, по образу й за прикладом Хазарського каганату.

Але майже із самого початку відносини між К.Руссю і Хазарією були далекі від відносин між учителем й учнем; і хоча історичні відомості про слов'яно-хазарські відносини украй убогі, колективна пам'ять виявилася тривалішою літописів. Билини розповідають про війну, яку вели Добриня Микитич й Ілля Муромець із велетнем по імені Михайло Козарин або Жидовина; і в останньому важко не розпізнати єврейський Хазарський каганат. Відносини між К.Руссю і Хазарією остаточно загострилися, коли після варязько-слов'янського розбійницького походу 914 р. на ісламське Закавказзя, каган дозволив своїм підданим перебити київських дружин і закрив Волгу для слов'янських армій.

Протистояння закінчилося війною К. Русі проти Хазарського Каганату в 30-х роках Х століття. Слов'янські війська під керівництвом Хельгу напали на хазарське місто Самкерц на місці нинішньої Тамані; у відповідь хазари захопили кілька міст у кримських володіннях Візантії (активної спільниці Київської Русі на той момент), а потім завдали поразки військам самого Хельгу. Після цієї поразки, а, можливо в її результаті, Київська Русь перейшла на сторону Хазарії, і в 941 році Ігор виступив походом на Константинополь. Його похід закінчився провалом, що був, втім, на руку Хазарії: війна між Візантією й Руссю значно послабила обох головних ворогів Хазарського каганату.

Здавалося, доля знову повернулася обличчям до хазарів, і в хазарській історії наступив час відносного спокою.

Але тиша виявилася оманною. В 965 році київський князь Святослав зненацька проривається у внутрішні області Хазарії. Судячи з тактики випаленої землі, яку Святослав проводив, і по тому, що він не подбав закріпити за Київською Руссю свої хазарські завоювання, його метою було не захоплення земель, а знищення хазарської державності.

14. Київська Русь і кочові народи степу у хі-хїї ст.: між війною та співпрацею.

Відповідно до першої т. зору лицарська Русь та хвилюючий недобрий степ були споконвічними антагоністами. Прихильники цієї точки зору вважали, що кочівники лягли важким тягарем на економіку Давньої Русі, гальмуючи її розвиток (Костомаров). Прихильники протилежної т. зору підкресл, що взаємовідносини Русі й кочівників складалися не лише з військових сутичок, але між ними існував інтенсивний товарообмін (Якубовський).

Аналіз Іпатіївського літопису за період з 1055 по 1237 р. (182 роки) свідчить, що половці здійснили 35 нападів, тобто у середньому один напад у вісім років. Причому пограбуванню піддавалася не вся територія держави, а лише її степові околиці. Зазначимо, що за такої інтенсивності нападів кочівників на Русь важко говорити про серйозну загрозу економіці держави з їхнього боку.

Якщо проаналізувати військові дії, то виявиться, що вони пов'язані здебільшого з міжусобними війнами на Русі, де половці виступали як союзники тих чи інших князів.

Між половцями й русичами було укладено 14 мирних угод. З вини половців мирні угоди порушувались двічі й обидва рази тягнули за собою серію нищівних для половців ударів русичів. Останні ж дозволили собі шість разів порушити мирні угоди, тобто необхідно визнати, що не половці завойовували Русь, а навпаки, Русь завойовувала половців.

У XIII ст. половці відігравали значну роль у внутрішньополіт. житті К. Русі. Показовими є відносини галиц. князя Данила Романовича і хана Котяна, якого Данило, прохаючи про допомо-гу в боротьбі за Галицьке князівство. Багато київ.князів завдяки династич. шлюбам були у родинних стосунках з полов.князями.

Навіть у випадку кровної помсти, яка є для всіх народів найжорстокішою ворожнечею, половці не чіпали купців, які йшли через їх землі торгувати до русичів.