50. Визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького і Слобожанщина: наслідки миттєві та відтерміновані.

Переселенський рух активізувався в період визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького і після неї, в час так званої „Руїни”, коли Україна палала у вогні братовбивчої боротьби, в яку охоче втручалися поляки, татари, турки і росіяни. Рятуючись від всіляких насильств, козаки, селяни, міщани Правобережжя і Лівобережжя з сім’ями і майном залишали свої домівки і вирушали на схід. В басейнах рік Псла, Ворскли, Сейму, Сіверського Дінця та їх приток вони ставили міста, засновували села, хутори. Так виникли Острогожськ, Суми, Лебедин, Вовчанськ, Ізюм, Суджа та багато інших міст. А навколо них розташовувалися численні села.

Підтримуючи залюднення краю, царський уряд надавав переселенцям певні пільги – „слободи”, а тому поселення, які вони засновували, стали називатися „слободами”. Оскільки переважну більшість прибулих складали українці, то і весь край дістав назву слобідська Україна, Слобожанщина.

Царський уряд відводив українцям землі для компактного поселення.Слобожани, порівняно з іншими мешканцями Московської держави, перебували у більш сприятливих умовах. Вони будували і заселяли міста, мали свій козацький територіально-адміністративний і військовий устрій, землю, користувалися рядом пільг: тримали шинки і продавали горілку, торгували різним товаром безмитно, не платили оброків і т.п. Слобожани вважали своє таке становище заслуженим і законним.

Приказні московські чини, білгородський і місцеві воєводи косо дивилися на слобожан, заздрили їх пільгам і намагалися їх обмежити. Останнім доводилось захищати свої права, але зберегти їх в самодержавній Росії було неможливо.

У 1708 – 1709 рр. Петро І провів в Росії територіально-адміністративну реформу, за якою Слобідська Україна була включена до Азовської губернії. Це посилило нагляд і контроль над життям краю з боку російської адміністрації.

На клопотання слобідської старшини і козацтва цариця Єлизавета Петрівна відмінила реформу. Але час автономії Слобожанщини наближався до кінця. Остаточного удару їй завдала Катерина ІІ.

28 липня 1765 р. з’явився Царський маніфест, за яким на території Слобожанщини утворювалася слобідсько-Українська губернія з центром у Харкові. Вся влада зосередж. в руках губернатора, а виконавчим органом стало губернське правлін-ня. Губернія ділилася на провінції, а провінції на комісарства.

Одночасно з територіально-адміністративною проводилася і військова реформа. Козацькі полки були перетворені на регу-лярні: Харківський – в уланський, Острогозький, Ізюмський, Охтирський і Сумський – в гусарські. Полкова і сотенна старшина відправлялася у відставку з правом продовж. службу в регулярних полках. При цьому вона одержувала армійські чини. Рядові козаки перетворилися в так званих „військових обивателів” і обкладались подушним податком. Селяни теж були оподатковані. Переходити від одного поміщика до іншого їм заборонялось, що означало закріпачення.

У 1781 р. Слобідсько – Українська губернія була перетворена на Харківське намісництво, яке ділилося на повіти. Через 15 років намісництво було ліквідоване і знову з’явилась Слобідсько – Українська губернія, перейменована пізніше на Харківську. В результаті всіх цих перетворень Слобожанщина перетворилась в типову російську губернію, а її мешканці, втративши свої колишні права і привілеї, - у звичайних царських підданих.

Переселення українців на Дике поле в XVI – XVII ст. було одним із проявів масової міграції населення на території Східної Європи. Історичне значення його полягало в тому, що воно розсувало межі слов’янської цивілізації, утверджувало її в нових регіонах. Українці принесли на Слобожанщину свою мову, культуру і вікові навички господарювання. Їх руками майже незаселена протягом кількох століть земля перетворилася на квітучий край.