23. Монголо-татарська навала: причина споконвічного відставання східних слов'ян від Європи чи зустріч Сходу і Заходу?

Підсумками монголо-татарськоїнавали для руських земель були руйнування і занепад. Апологети цієї точки зору підкреслюють, що "ярмо" відкинуло руські князівства назад у своєму розвитку і стало головною причиною відставання Русі від країн Заходу. Навала з'явилася гальмом для зростання продуктивних сил Русі, що перебували на більш високому соц.-екон.рівні порівняно з продуктивними силами монголо-татар, законсервувало на довгий час натуральний характер господарства. Так, Б. А. Рибаков відзначає на Русі в період ярма занепад будівництва з каменю і зникнення складних ремесел, таких як виробництво скляних прикрас, перебірчастої емалі, черні, зерни, поліхромної поливної кераміки. «Русь була відкинута назад на декілька сторіч, і в ті століття, коли цехова промисловість Заходу переходила до епохи первинного накопичення, руська реміснича промисловість повинна була повторно проходити частину того історичного шляху, який був виконаний до Батия.

Інші дослідники, Н. М. Карамзін, вважають, що татаро-монгольська навала зіграла важливу роль в еволюції російської державності. Крім цього він також вказав на Орду як на очевидну причину підвищення Московського князівства. Слідом за ним інший видатний російський вчений-історик, академік, професор МГУ. О. Ключевский також вважав, що Орда запобігла виснажливим, братовбивчим міжусобним війнам в Русі. «Монгольська навала для російського народу була суворою школою, в якій виковувалися Московська державність і російське самодержавство: школою, в якій російська нація розуміла себе як така і набула рис характеру, що полегшили їй подальшу боротьбу за існування». Прихильники ідеології євразійства (Р. В. Вернадський, П. Н. Савицький та ін.), не заперечуючи жорстокість монгольського панування, переосмислили його наслідки в позитивному ключі. Вони високо цінували релігійну терпимість монголів, протиставляючи її католицької агресії Заходу. Монгольську імперію вони розглядали як геополітичну попередницю Російської імперії.

Пізніше схожі погляди, тільки в більш радикальний варіант, розвивав Л. Н. Гумільов. На його думку, занепад Русі розпочався раніше і був пов'язаний з внутрішніми причинами, а взаємодія Орди і Русі була вигідним військово-політичним союзом, насамперед, для Русі. Він вважав, що відносини Русі і Орди слід називати «симбіозом». «Що за ярмо, коли «Великоросія... добровільно об'єдналася з Ордою завдяки зусиллям Олександра Невського, який став прийомним сином Батия?». Яке може бути ярмо, якщо, на думку Л. Н. Гумільова, на основі цього добровільного об'єднання виник етнічний симбіоз Русі з народами Великого степу - від Волги до Тихого океану і з цього симбіозу як раз і народився великоросійський етнос: «суміш слов'ян, угро-фінів, аланів і тюрків злилася в великоросійській національності»?

24. Галицько-Волинське князівство у геополітичному контексті: сусіди як друзі і вороги.

Велику роль у захисті від зовн. ворогів відігр. дипломатія.

Договори між Руссю та Литвою й, особливо, між Руссю та ятвягами залишалися недовговічними й трималися на військовій перевазі Данила та інших князів. А ослаблення галицьких і волинських земель робило литовців та ятвягів сміливішими й агресивнішими.

Андрій та Лев Юрійовичі перебували в тісному союзі з Тевтонським орденом, можливо, також і з глоговськими князями у Сілезії. З допомогою цих союзів вони стримували активність Польщі. Головним їх противником залишалася Золота Орда, яка не хотіла миритися з втратою такого васала, як Галицько-Волинська держава. Саме через те, що їхні сили були задіяні у боротьбі проти ординців, князі не змогли втручатися у боротьбу за угорську спадщину і не підтримали повстання закарпатських феодалів 1315 -1321 рр., внаслідок чого були втрачені володіння у Закарпатті.

Близькі договірні стосунки встановились у 20-х pp. XIII ст. між Волинню й одним із польських князівств — Мазовецьким, що межувало із землями Романовичів. Мазовецькі князі прагнули спертися на них у змаганні з володарями інших земель роздробленої Польщі, насамперед із краківськими. Добрі відносини базувалися на династичних шлюбах. Мабуть, зневірившись у дійовості мазовецько-волинського союзу, Конрад І змінив політичні орієнтири й віддав перевагу ворогові Романовичів, чернігівському князеві Михайлові Всеволодовичу, котрий зазіхав на Галицьке князівство (1236). Однак мазовецький князь швидко зрозумів, що чернігівський володар є ненадійним союзником, і відновив приязнь із Романовичами. А 1237 р. стосунки між Конрадом І і Данилом знову ненадовго зіпсувались — і знову з ініціативи мазовецького князя. Він самовладно віддав добжиньським рицарям-хрестоносцям волинське місто Дорогичин, яке йому не належало. Та в березні наступного року Данило вибив добжиньців із Дорогичина й полонив їхнього магістра Бруно. Через кілька місяців добрі стосунки поміж ним і Конрадом мазовецьким відновились.

І все ж таки в 20-і -50-і pp. XIII ст. на перше місце в дипломатії Данила й Василька виходить Угорщина. Вона до 1245 р. робила спроби загарбати Галицьку землю. Королеві всіляко сприяла ворожа Романовичам боярська партія в Галичі. Вона керувала нерішучим Мстиславом Удатним і провокувала його на династичний союз з Угорщиною

Підім'ятий боярами Мстислав покірно уклав ганебну угоду з Угорщиною: "Віддав Галич королевичу Андрію, а собі взяв Пониззя. Звідти він пішов до Торчеська. Завдяки цьому з кінця 20-х-протягом більшої частини 30-х pp. у Галичі сидів із залогою угорський королевич, влада якого була обмежена тією частиною боярства, що орієнтувалось на Угорщину. Тими роками дипломатичні переговори з Угорщиною чергувалися з воєнними діями.