7. Східні слов'яни V-VII ст. У геополітичному контексті: природне середовище і політичне оточення.

У IV—VI століттях у східнослов'янському ареалі стали виразно виділятися два масиви — північний та південний. Вони співвідносилися з двома історичними угрупуваннями слов'ян — склавинами (північний масив) й антами (південний масив).

Коли міграційна хвиля східних слов'ян досягла приблизно території сучасних північноїБрянщини й південної Смоленщини, у VI столітті на півночі, біля Псковського озера і в басейні річки Великої, з'явилися слов'янські племена — предки історичних кривичів, а в VII столітті у басейні озера Ільмень поселилися слов'яни — предки літописних ільменських словенів. Ці групи слов'ян емігрували сюди з вісло-одерського узбережжя Балтійського моря, найвірогідніше, морським шляхом. Поступово вони колонізували й сусідні території, унаслідок чого сформувалися Псковська таНовгородська землі.

Протягом VI—VIII століттях східнослов'янські племена або союзи племен переросли у феодальні князівства, відомі в історичній літературі під назвою «літописні племена» або «племінні князівства», а також територіальні князівства, до яких належали різні племена або їхні частини. Центрами таких князівств були міста: у полян — Київ, в ільменських слов'ян — Новгород, укривичів — Смоленськ та Полоцьк, у сіверян — Чернігів та ін.

Східнослов'янських поселень існувало багато, хоч за розмірами вони були невеликими. Села будувалися групами за 2-4 км одне від одного і налічували від 4 до 70 дерев'яних жител. Кожна нова група поселень виростала на відстані 50—70 кілометрів. У центрі зводилися ґороди, тобто укріплені фортеці, що служили для захисту, проведення племінних сходів і культових обрядів. Східнослов'янські землі рясніли сотнями таких обнесених частоколом населених пунктів. Тому скандинави називали ці землі«Гардарікі», що значить «країна укріплень».

8. Які археологічні культури залишені східними слов’янами?

Пам'ятки найдавніших історичних східних слов'ян належать до двох послідовних у часі археологічних культур, відомих під назвою культур полів поховань. Назва їх походить від характеру поховальних пам'яток — могильників без будь-яких зовнішніх ознак — полів поховань.

Більш рання з цих культур називається зарубинецькою (зарубинецько-корчуватівською), а пізніша — черняхівською.

ЗАРУБИНЕЦЬКА.Ця культура одержала назву від могильників біля села Зарубинці на Середньому Дніпрі. її пам'ятки — поселення і могильники — поширені в лісостепових та лісових областях Подніпров'я, на Волині, у Білорусі та деяких районах Росії. Початок її в цілому належить до П ст. до н. е., а кінець до II ст. н. е. Має певну спільність з культурою осілих землеробсько-скотарських племен скіфського періоду — на півдні та милоградських і підгірцівських — на півночі. Між ними є й певна спільність, особливо в характері знарядь праці, деталей глиняного посуду, в розміщенні поселень тощо.Поселення зарубинецької культури були невеликими (0,3— 0,4 га) і розташовувалися здебільшого на підвищених ділянках берегів річок. Деякі з них розміщені на давніших городищах.Житла на поселеннях переважно наземні — з дерева та глини, з вогнищами з каменю. Площа жител близько 20—25 кв. м. Племена зарубинецької культури займалися орним землеробством у лісостепових та вирубним у лісових районах. Археологи знайшли на їх поселеннях залізні сокири, серпи та зернотерки. Також у них були розвинуті скотарство, полювання, рибальство та збиральництво. Глиняні пряслиця та грузики від верстатів свідчать про прядіння і ткацтво. Глиняний посуд — ліпний, частково лощений, чорного та світло-коричневого кольору. За формами — це горщики, банкоподібні посудини, миски, глечики тощо. Племена зарубинецької культури мали також торговельні зв'язки з південними районами — римськими провінціями, античними містами та сарматами. Внаслідок обміну вони отримували посуд, римські монети, сережки, намисто та інші прикраси.

ЧЕРНЯХІВСЬКА.Назва "черняхівська культура" походить від могильника в с. Черняхові Кагарлицького району Київської області. Вона поширена на території від Середнього Придніпров'я до Карпат, охоплюючи лісостепову та частину степової зони України. Особливістю черняхівської культури є наявність місцевого глиняного посуду, виготовленого на гончарному крузі, а також привізних римських товарів: скляного і червонолакового посуду, амфор та деяких металевих прикрас і побутових речей.У племен черняхівської культури розвивалося місцеве ремесло, воно навіть виділялося в окрему галузь господарства. Значного розвитку набули гончарське і ювелірне ремесла, зокрема виготовлення різноманітних прикрас із срібла і бронзи. Найбільш цікаві бронзові прикраси з візерунками, вкриті емаллю, яку заливали в невеликі виїмки на поверхні виробів. їх називають виробами з виїмчастими емалями. Провадилася зовнішня і внутрішня торгівля. Засобом грошового обміну на внутрішньому ринку були римські монети, які потрапляли сюди, як і деякі скляні та металеві вироби, з римських провінцій на Дунаї та античних міст Північного Причорномор'я в обмін на різні товари, насамперед на хліб і худобу. Поселення черняхівської культури розташовані в основному в річкових долинах, зручних для землеробства і скотарства. Житла переважно або трохи заглиблені в землю; будували їх з дерева і глини. Печі робили глинобитними. Були й відкриті вогнища з каменю. Житла площею 20—ЗО кв. м на поселенні розміщували рядами. Поруч з житлами були розташовані господарські будівлі та ями для зберігання зерна. Припинила своє існування наприкінці IV—V ст. н. е. внаслідок великого переселення народів на півдні Східної Європи.