2. Поверхневі води:

– проточні (ріки, водоспади льодовиків);

– непроточні (озера, ставки, штучні відкриті водосховища).

Склад їх води багато в чому залежить від характеру ґрунтів на території водозбору, гідрометеорологічних умов та суттєво коливається протягом року залежно від сезону і навіть погоди. Порівняно з підземними водами, для поверхневих характерні велика кількість завислих речовин, низька прозорість, підвищена кольоровість за рахунок гумінових речовин, що вимиваються з ґрунту, більш високий вміст органічних сполук, наявність мікрофлори, присутність у воді розчиненого кисню, поверхневі води менш мінералізовані. Відкриті водойми легко забруднюються ззовні, тому з епідеміологічної точки зору є потенційно небезпечними.

3. Атмосферні води (дощова, снігова). Використовують в ряді маловодних, безводних місцевостей. Характеризуються незначною мінералізацією, однак можуть містити розчинні хімічні речовини, що забруднюють атмосферу, наприклад, внаслідок промисловості.

Гігієнічні показники забруднення води

Розрізняють прямі та непрямі показники забруднення питної води органічними речовинами. До прямих відносять:

– бактеріологічні показники – загальне мікробне число, кількість загальних колі-форм, патогенних ентеробактерій, Е. Соli тощо.

паразитологічні показники – клітини, яйця, лічинки кишкових гельмінтів (ооцисти криптоспоридій, цисти лямблій, дизентерійних амеб, балантидія кишкового тощо)

До непрямих відносять: органолептичні показники – смак, колір, запах, забарвленість, каламутність тощо хімічні показники – хлориди, сульфати, амонійні сполуки, нітрити, нітрати, окислюваність тощо.

3. Держстандарти на воду господарсько-питного водопостачання. Державний санітарно-епідеміологічний нагляд за господарсько-питним водопостачанням (запобіжний та поточний санітарний нагляд). Основні етапи санації (оздоровлення) джерела місцевого водопостачання (криниці).

Основні етапи санації (оздоровлення) джерела місцевого водопостачання (криниці):

• оздоровлення прилеглої території;

• покращання технічного стану криниці (видалення з дна мулу та насипання піску або гравію на дно криниці, поточний ремонт криниці);

• обливання цямриння 3-5% розчином хлорного вапна;

• визначення необхідної кількості хлорного вапна для проведення знезараження води;

• знезараження води безпосередньо у криниці;

• видалення надлишкового хлору;

• відбір проб води для проведення лабораторного дослідження та контроль якості знезараження, що проведене.

3. Види, методи та засоби покращання якості питної води. Методи очистки та знезараження води. Методи хлорування води. Фторування та дефторування води як гігієнічна проблема, методи.

Покращання якості питної води – комплекс заходів, направлених на приведення показників якості води до Держстандарту.

До провідних видів покращання якості питної води відносяться:

• очистка;

• знезараження;

• дезактивація;

• знешкодження.

Очистка являє собою комплекс технічних заходів, що спрямовані на покращання органолептичних, фізичних та хімічних властивостей води, а також її підігрів або охолодження.

Основними методами очистки питної води є:

• освітлення (відстоювання, коагуляція, фільтрація, флокуляція)

• знебарвлення (відстоювання та фільтрація)

• дезодорація (фільтрація води через активоване вугілля, аерування, оброблення окислювачами);

• пом’якшення (фізичний, хімічний та іонообмінний способи)

• опріснення (дистиляція, іонообмінний спосіб, електроліз, гіперфільтрація, випаровування під вакуумом, діаліз, екстракція, виморожування).

• спеціальні методи очистки (знезалізювання, фторування, дефторування та ін.).

Відстоювання – завислі речовини під своєю вагою осідають на дно відстійника, де вода перебуває на протязі 1-2 діб. Розрізняють горизонтальні та вертикальні відстійники.

Фільтрація – воду пропускають через спеціальні фільтри, на яких затримуються завислі речовини. Фільтруючим шаром найчастіше виступах пісок. Розрізняють фільтри повільні (найефективніше затримують забруднюючі речовини, однак потужність всього 0,1-0,3 м³ за годину), швидкі (потужність 5-10 м³ за годину), надшвидкі (36 та більше м³ за годину)

Коагуляція – хімічна обробка води сірчанокислим алюмінієм за реакцією:

Al₂(SO₄)₃ + 3Ca(HCO₃)₂ = 2Al(OH)₃ + 3CaSO ₄ + 6CO₂

Гідрооксид алюмінію у вигляді досить великих пластівців абсорбує на собі завислі у воді забруднюючі частинки та гумінові колоїдні речовини, внаслідок чого вода освітлюється і знебарвлюється. Доза коагулянту залежить від ступеню лужності води, наявності в ній бікарбонатів, кількості завислих речовин і температури води. При малій карбонатній твердості (менше 4)добавляють 0,5-1,0 % розчин соди або гашеного вапна. З метою прискорення коагуляції у воду додають флокулянти (поліакриламід).

Фторування – насичення води фтором. Використовується в регіонах, де концентрація фтору в питній воді складає менше 0,7 мг/л. Для фторування використовується фтори амонію, біфторид амонію фтори натрію, біфторид натрію, кремніфториста кислота. Фторування є ефективним засобом зниження захворюваності карієсом.

Дефторування – видалення надлишкової кількості фтору, якщо концентрація його в воді регіону, яку використовують для пиття, становить більше 1,5мг/л. Застосовують хімічні методи (воду пропускають крізь шар гідроксиду алюмінію або магнію) та фільтраційні (фільтрація проводиться через шар окису алюмінію).

Пом'якшення – зниження жорсткості води. В нормі жорсткість води складає від 7 до 10 моль/дм³. Жорсткість воли обумовлена вмістом солей Cа та Mg.

В практичному аспекті розрізняють три види жорсткості:

• усувну – можна усунути за допомогою кип’ятіння внаслідок розпаду бікарбонатів Cа та Mg;

• постійну – не усувається після годинного кип’ятіння внаслідок наявності сірчанокислих, хлористих та азотнокислих солей;

• загальну.

Для усунення високої жорсткості використовують:

1) додавання вапновміщуючих розчинів, внаслідок чого утворюються нерозчинні сольові розчини, що осідають в осад.

2) кип’ятіння.

3) використання іонообмінних смол.

Знезараження являє собою комплекс технічних заходів, що спрямовані на покращання мікробного складу води та знищення патогенних мікроорганізмів.

Основними методами знезараження питної води є:

• хімічні або реагентні методи (використання препаратів хлору, перекисних сполук, препаратів срібла та проведення озонування);

• фізичні або безреагентні (використання ультрафіолетового випромінювання, швидких електронів, високочастотного струму, імпульсного струму низької напруги, ультразвуку та кип’ятіння) методи.

До провідних методів хлорування відносять:

• хлорування нормальними дозами хлору ( хлорування за хлорпотребою);

• перехлорування;

• подвійне хлорування;

• хлорування з преамонізацією.

Для хлорування використовують газоподібний хлор, хлорне вапно, хлорид кальцію та натрію, хлорамін тощо.

Хлорування за хлор потребою – до води додається препарат хлору, що містить необхідну для окислення органічних речовин у даному об’ємі води кількість активного хлору + залишковий хлор (0,3-0,5 мл/л).

Перехлорування – використання заздалегідь високих доз хлору. Додають від 10 до 30 мг/л активного хлору. Застосовують в екстрених випадках, за епідпоказаннями.

Подвійне хлорування – хлорують перед відстоюванням води та після.

Хлорування з преамонізацією – проводиться тоді, коли у воді поверхневих джерел знаходяться фенольні сполуки, які потрапили з промисловими стічними водами. При взаємодії Cl з фенолом утворюється стійкі хлорфенольні сполуки з вираженим, так званим “аптечним” запахом. Для запобігання перед додаванням хлору у воду додають аміак, який утворює аміни, а потім із хлором, що додали пізніше, аміни утворюють хлораміни, що з фенолами не взаємодіють.

Показники надійності проведеного знезараження води визначають показники вмісту залишкового хлору (0,3-0,5 мг/л) та бактеріологічні показники.

3. Централізована система водопостачання. Будова та обладнання водопроводу. Основні етапи та послiдовнiсть очистки і знезараження води. Зони санітарної охорони вододжерел.

Централізована система (водопровід) включає: джерело води (міжпластові напірні або безнапірні води, відкрита природна водойма чи штучне водосховище), водозабірну споруду (артезіанська свердловина, штучна затока з береговим водоприймальним колодязем з фільтруючими сітками), водопідйомну споруду (помпи або насоси першого підйому), головні споруди водопровідної станції, на яких проводяться освітлення, знебарвлення, знезараження, а інколи і спеціальні методи (фторування, дефторування, знезалізнення, тощо) покращення якості води, резервуари накопичення її запасів (резервуари чистої води), насосну станцію другого підйому і водопровідну мережу – систему водопровідних труб, які доставляють воду до споживачів. Для очистки води використовують коагуляцію – хімічну обробку води сірчанокислим алюмінієм за реакцією:

Al₂(SO₄)₃ + 3Ca(HCO₃)₂ = 2Al(OH)₃ + 3CaSO ₄ + 6CO₂

Гідрооксид алюмінію у вигляді досить великих пластівців абсорбує на собі завислі у воді забруднюючі частинки та гумінові колоїдні речовини, внаслідок чого вода освітлюється і знебарвлюється. Доза копгулянту залежить від ступеню лужності води, наявності в ній бікарбонатів, кількості завислих речовин і температури води. При малій карбонатній твердості (менше 4)добавляють 0,5-1,0 % розчин соди або гашеного вапна. З метою прискорення коагуляції у воду додають флокулянти (поліакриламід).

Після коагуляції вода поступає у відстійники, а потім на фільтри та в резервуари чистої води і насосами другого підйому направляється у водопровідну мережу.

Після фільтрації вода обов’язково знезаражується методом озонування, УФ-випромінювання, або хлорування.

Хлорування – простий, надійний і найдешевший спосіб знезараження води, проте хлор надає воді неприємного запаху, а при наявності в ній хімічних забруднень (із-за випуску у водойми стічних вод промислових підприємств) сприяє утворенню хлорорганічних сполук, яким властива канцерогенна дія та хлорфенольних сполук з неприємним запахом. У зв’язку з цим розроблено метод хлорування з преамонізацією: попереднє введення у воду розчину аміаку зв’язує хлор у вигляді хлорамінів, які воду знезаражують, а хлорорганічні та хлорфенольні сполуки не утворюються

3. Біологічна роль та гігієнічне значення фтору. Вміст фтору у воді поверхневих, підземних і атмосферних природних вододжерел та харчових продуктах, гігієнічні нормативи вмісту фтору у питній воді. Карієс зубів та ендемічний флюороз, шляхи профілактики.

В організмі людини фтор (разом з кальцієм та фосфором) виконує ряд найважливіших функцій: забезпечує міцність і твердість кісткової тканини, правильний ріст скелета, волосся та нігтів, формування дентину та зубної емалі, приймає участь у кровотворенні, сприяє засвоєнню заліза, виведенню з організму солей і радіонуклідів.

В основному фтор до організму людини надходить із питною водою. Окрім води основними джерелами фтору є чорний і зелений чай, волоські горіхи, морепродукти. Добова потреба у фторі складає 2-3 мг. Оптимальною для здоров'я населення концентрацією фтору у питній воді є 0,7-1,5 мг/л.

Недостатнє надходження фтору до організму людини спричинює розвиток таких захворювань, як карієс зубів, остеомієліт щелепних кісток, хроніосепсис, ревматизм, різні захворювання травної системи через погіршення розжовування їжі та сповільнення її евакуації зі шлунка. Надлишок фтору призводить до флюорозу емалі зубів, порушення обміну жирів і вуглеводів, уповільнення росту, деформації скелета.

Карієс зубів – це ендемічне захворювання, яке вражає населення територій, у поверхневих шарах грунту яких природний вміст фтору низький, тому його концентрація у воді поверхневих водойм не перевищує 0,7 мг/л. За цих умов надходження фтору в організм з питною водою є недостатнім для формування фторапатитів, що зміцнюють кристалічні решітки гідрооксіапатитів, з яких майже на 97% сформована емаль зуба. Міцність емалі знижується. Вона стає проникною для молочної кислоти, що утворюється в ротовій порожнині з вуглеводів їжі. Це призводить до активізації процесу вимивання кальцію з емалі, тобто демінералізація превалює над ремінералізацією. Емаль стає ще більш проникною не тільки для молочної кислоти, але й для протеолітичних ферментів та мікроорганізмів ротової порожнини. Починається руйнація органічної частини емалі, а згодом і дентину, розвивається їх деструктивне ураження, що й отримало назву карієсу.

Флюороз – крапчастість зубної емалі – ендемічне захворювання, на яке страждає населення певних територіальних районів, вода і грунт яких містять підвищену кількість фтору. Наприклад, у воді Бучацького водоносного горизонту, який формується у фторовмісних гірських породах, концентрація фтору складає понад 1,5 мг/л і досягає інколи 12 мг/л. Саме це стало причиною ендемічного флюорозу у Бучацькій біогеохімічній провінції (Полтавська область). Надмірне надходження фтору, який є сильним окислювачем і, внаслідок цього, протоплазматичною отрутою, призводить до інактивації ферментних систем одонтобластів – клітин, які відповідають за процеси ремінералізації зубів. На початку флюорозу спостерігаються фарфоро- або крейдоподібні плями на симетричних різцях, які згодом пігментуються, забарвлюються в жовто-коричневий колір. Надалі з'являються ерозії емалі, руйнується коронка зуба. В подальшому спостерігається флюороз скелета (остеосклероз, осифікація хрящів), що призводить до обмеження рухливості, порушення обміну речовин, гастроентерит, гепатит, нефрит, міокардит.

3. Клімат та здоров’я людини. Кліматоформуючі та кліматохарактеризуючі фактори. Медична класифікація клімату. Акліматизація (визначення, види, фактори, які впливають на акліматизацію).

Клімат – багаторічний режим погоди в даній місцевості;

– середній стан погоди в даній місцевості, що повторюється протягом багатьох років.

Кліматоформуючі чинники:

1. Географічна широта, довгота

2. Ландшафт, висота над рівнем моря

3. Особливості циркуляції повітряних мас

4. Близькість до морів, океанів

Кліматохарактеризуючі чинники:

1. Метеорологічні чинники: середньомісячні або середньорічні температура, вологість, атмосферний тиск, рух повітря

2. Інсоляція, що визначає світловий клімат

3. Роза вітрів та швидкість руху повітряних мас

4. Індекс мінливості погоди

5. Кількість опадів, що випадають за місяць, рік

6. Глибина промерзання ґрунту

7. Тривалість зими та опалювального сезону

Медична класифікація клімату:

1. Щадний – справляє найменший вплив на терморегуляторні механізми організму. Характеризується найменшим перепадом клімато- та погодохарактеризуючих факторів. Використовується для влаштування санаторно-курортних зон.

2. Подразнювальний – справляє значний вплив на терморегуляторні механізми організму. Характеризується значним перепадом клімато- та погодохарактеризуючих факторів. У деяких випадках може використовуватись з лікувальною метою (наприклад, сухий клімат пустель – для покращення виведення токсинів з організму крізь шкіру при ХНН, нирковій патології).

3. Індиферентний – нейтральний.

Акліматизація – це складний соціально-біологічний процес активного пристосування організму людини до нових кліматичних умов.

На процес акліматизації впливають ряд біологічних (вік, захворюваність, функціональний стан організму тощо) та соціальних факторів (умови праці та побуту, раціональне харчування, режим дня тощо)

3. Погода. Погодоформуючі та погодохарактеризуючі фактори. Вплив погоди на здоров’я людини. Гелеометеотропні реакції та їх профілактика.

Погода – комплекс фізичних властивостей навколоземного шару атмосфери в даній точці земної кулі у відносно короткий відрізок часу.

Погодоформуючі фактори
Природні		Антропогенні
Сонячна радіація Ландшафт Особливості циркуляції повітряних мас		Меліорація Штучні водойми Забруднення атмосферного повітря Вирубка лісів Іригація

Погодохарактеризуючі фактори:

1. Геофізичні елементи – інтенсивність сонячної радіації, сонячна активність (сонячні плями, спалахи).

2. Геофізичні фактори – стан магнітного поля землі, геомагнітна активність (геомагнітні бурі та імпульси).

3. Електричний стан атмосфери – напруженість електричного поля, атмосферна іонізація, електропровідність повітря.

4. Метеорологічні чинники – температура, вологість, швидкість руху повітря, атмосферний тиск.

5. Синоптичні чинники – опади, хмарність, мряка

6. Хімічний склад атмосфери – концентрація O₂, CO₂, атмосферних забруднювачів тощо.

*Примітка: Метеорологія – наука про атмосферу, її властивості.

Геліометеотропні реакції = фронто-синдром – патофізіологічні реакції організму людини на швидку зміну погодних умов. Профілактика геліометеотропних реакцій (буває сезонною та терміновою):

1. Медична класифікація погоди – визначення типу погоди, що несприятливо впливає на загальний стан організму людини.

2. Медико-метеорологічне прогнозування – медична інтерпретація метеорологічних прогнозів погоди.

3. Розробка системи профілактичних заходів (фарм. препарати, мікроелементні та вітамінні комплекси, психотренінг тощо).

3. Медичні класифікації погоди, гігієнічне значення показників, які знаходяться в їх основі.

Типи погоди	Характеристика погоди
Вельми сприятлива погода	Стійка, частіше зумовлена антициклоном, істотна хмарність та опади відсутні. Атмосферний тиск – вище 760 мм рт ст., швидкість руху повітря – 0,3 м/с, перепад тиску – не більше 5 мм рт ст. вміст кисню – більше 315 г/м3.
Сприятлива погода	Незначні зміни погоди місцевого характеру, короткочасні нерясні опади та мінлива хмарність. Атмосферний тиск – 760-755 мм рт ст., швидкість руху повітря – 4-7 м/с, перепад атмосферного тиску – 6-8 мм рт ст., перепад температури - не більше 5С, вміст кисню – більше 315 г/м3.
Погода посиленого медичного контролю	Хмарна, нестійка погода, опади, зумовлені помірним циклоном, грози місцевого походження. Атмосферний тиск – 745-754 мм рт ст., швидкість руху повітря – 8-10 м/с, перепад атмосферного тиску – 9-14 мм рт ст., перепад температури – 6-9 С, вміст кисню – 289-260 г/м3.
Погода суворого медичного контролю	Погода, зумовлена глибоким циклоном. Грози, інтенсивні опади. Атмосферний тиск – нижче 745 мм рт ст., добовий перепад температури – 10С і більше, вміст кисню- менше 260 г/м3.

3. Грунт та його гігієнічне значення. Види ґрунтів. Механічна структура, фізичні властивості та природний склад ґрунтів. Процеси самоочищення грунту. Показники санітарного стану грунту.