24. Займенник як окрема частина мови. Розряди займенників за значенням, співвіднесенню з іншими частинами мови. Особливості відмінювання.

Займе́нник — це самостійна частина мови, що вказує на особу, предмет, ознаку, кількість, але не називає їх. Наприклад: він, ми, щось (вказують на особу, предмет); той, мій, всякий (вказують на ознаку); скільки, стільки (вказують на кількість). Займенники відповідають на питання хто? що? який? чий? скільки? Усі займенники змінюються за відмінками, а деякі, як і прикметники, — ще й за родами та числами. У реченні займенник найчастіше виступає підметом, додатком або означенням, рідше — частиною присудка. Наприклад: Я принесу тобі свою надію (Я — підмет, тобі — додаток, свою — означення).

За значенням і граматичними ознаками займенникові слова неоднотипні, вони поділяються на групи. За співвідношенням з іншими частинами мови розрізняють іменникові (узагальнено-предметні), прикметникові (узагальнено-якісні), числівникові (узагальнено-кількісні) і прислівникові (узагальнено-адвербіальні) займенники. Два останні традиційно розглядають як відповідні значеннєві розряди у складі числівника і прислівника.

Іменникові займенники. До них належать займенники, які вказують на предметність, виражену в категоріях роду (непослідовно), числа, відмінка: особові (я, ти, ми, ви), зокрема предметно-особові (він, вона, воно, вони); зворотний (себе); питально-відносні (хто? що?); неозначені (хто-небудь, хтось, будь-хто, казна-хто, аби хто, дехто, що-небудь, щось, будь-що, казна-що, абищо, дещо, що-небудь); заперечні (ніхто, ніщо).

Прикметникові займенники. До них належать присвійні (мій, твій, наш, ваш, свій, їхній), вказівні (цей, той, такий), означальні (сам, самий, весь, всякий, кожний, інший), питально-відносні (який, котрий, чий), неозначені (який-небудь, будь-який, абиякий, якийсь, чий-небудь, абичий, казна-який, казна-чий), заперечні (ніякий, нікотрий, нічий, жодний) займенники.

Ці займенники зближаються з прикметниками за категоріальним узагальнено-якісним значенням. Тому їх інколи називають узагальнено-якісними. Від прикметникових займенників відрізняються вказівні займенники, які, будучи вказівними, не мають узагальнено-якісного значення. Проте вони повністю уподібнюються до прикметника морфологічними ознаками і синтаксичними функціями.

Числівникові займенники. До них належать займенники, які вказують на кількість і цим співвідносяться з числівником: скільки, ніскільки, стільки-то, скільки-небудь, скількись. За синтаксичною функцією і морфологічними ознаками вони подібні до числівників, але відрізняються від них тим, що числівник називає абстрактне число або кількість, виражену в числах, а числівникові займенники лише вказують на кількість. У зв’язку з цим до числівникових займенників відносяться і ті слова, які вказують на кількість, але не називають її: кільканадцять, кількасот, стонадцять, кількадесят, багато (зошитів), чимало, мало (помилок) та ін.

Прислівникові займенники. До них належать займенники, які не називають, а лише вказують на спосіб дії (як, як-небудь, якось, так, ніяк, казна-як), час (коли, коли-небудь, ніколи, колись, казна-коли, доки, доти, поки, досі), місце (де, ніде, де-небудь, десь, казна-де, тут, там, всюди, куди, куди-небудь, кудись, казна-куди, туди, звідти, звідусіль, звідусюди), причину (тому, чому). Прислівникові займенники, на відміну від інших, у реченні залежать від дієслова і не мають системи словозміни (як і прислівники). Тому їх І. Милославський та І. Вихованець називають займенниковими словами, а розглядають у системі прислівникових розрядів. Серед займенників особливе місце займають іменникові, які за семантикою, морфологічними особливостями і синтаксичними функціями значно відрізняються від іменника та інших груп займенників. Тому власне іменникові займенники і виділяють в окрему частину мови, а прикметникові, числівникові і прислівникові розглядають як особливі розряди відповідних частин мови.

Кожен тематичний клас займенників має свої особливості відмінювання.

1.Іменникові займенники виділяються на основі подібності з іменниками, проте їх система словозміни суттєво відрізняється від іменникової. Для неї характерним є суплети На відміну від іменників особові займенники 1-ї і 2-ї особи множини (ми, ви), 1-ї і 2-ї особи однини у називному відмінку (я, ти), предметно-особові (він, вона, воно, вони), питально-відносні (хто, що) та вказівні (цей, той) мають однофонемні консонантні словозмінні основи: м-и, в-и, j-а, т-и, візм: я – мене, мені, мене, мною, на мені;

Іменникові займенники 2-ї особи однини та зворотний мають формотвірні суфікси -об- (-еб-), -н- (-ен-), яких немає в інших частинах мови, зокрема і в іменниках: т-еб-е, т-об-і..

У формах займенників 3-ї особи в родовому, знахідному і місцевому відмінках після прийменника з’являється початковий звук [н]: він, вона, воно, вони – до нього, до неї, до них; в нього, в неї, в них; на ньому, на ній, на них; ним, нею, ними.

У займенниках на ні-, аби-, де-, будь-, казна- прийменники до, з, в, на вживаються після цих формантів: ні до кого, ні до чого, ні з ким, ні з чим; аби з ким, де з ким, будь з ким, казна з ким, аби в кого, де в кого, будь в кого, казна в кого, аби на чому, будь на чому, казна на чому.

Зворотний займенник себе відмінюється за дефектною (неповною) парадигмою, оскільки втратив форму називного відмінка: себе, собі, себе, собою, на собі.

2. Прикметникові займенники їхній, весь, чий відмінюються за парадигмою м’якої групи прикметників, займенник цей у формі чоловічого і середнього роду відмінюється
за парадигмою змішаної групи прикметників типу яснолиций. Всі інші прикметники відмінюються за парадигмою
прикметників твердої групи.

3. Числівникові займенники скільки, стільки відмінюються за зразком числівника два.

Прислівникові займенники не відмінюються. Отже, система словозміни займенника має змішаний
характер, оскільки в ній елементи іменникової, прикметникової і займенникової систем.