25. Дієслово як частина мови. Граматичні категорії виду, часу дієслова.

Дієслово- це частина мови, яка означає дію або стан предмета і відповідає на питання що робити? що зробити? що робиться з предметом? у якому стані він перебуває? (ходив, співатиме, займатися, буду їсти, заробляю).У реченні дієслово найчастіше виконує функції присудка або частини складеного присудка.

Часи дієслів

Дієслова можуть вживатися у минулому, теперішньому чи майбутньому часі. Час дієслова вказує на те, коли відбувалася, відбувається чи буде відбуватися дія.

Дієслова минулого часу змінюються за числами (хотів, хотіли), а в однині і за родами (хотів, хотіла, хотіло). Вони можуть бути як доконаного (покохав, приїхав), так і недоконаного виду (кохав, їхав).

У чоловічому роді виступає суфікс -в- (ходив, гуляв) і нульове закінчення або немає суфікса і нульове закінчення (віз, ніс); у жіночому, середньому роді і в множині- суфікс -л- і закінчення -а- (була, їла), -о- (хотіло, могло), -и- (росли, могли).

Дієслова теперішнього часу завжди недоконаного виду і змінюються за особами і числами (чую, чуєш, чуємо, чуєте, чує, чують)

Дієслова майбутнього часу мають три форми: просту доконаного виду (зберу, посаджу), просту недоконаного виду (збиратиму, садитиму) і складену недоконаного виду (буду збирати, буду садити).

Дієслова майбутнього часу змінюються за числами і особами (купуватиму, купуватимеш, купуватимете, купуватиме, купуватимуть).

Види дієслів

Вид- одна з найважливіших ознак дієслова. За цією ознакою дієслова поділяються на доконані і недоконані.

Дієслова доконаного виду означають завершену дію і відповідають на питання що зробити? що зробив? що зроблю?

Дієслова недоконаного виду означають незавершену дію і відповідають на питання що робити? що роблю? що буду робити?

Дієслова доконаного виду утворюються із дієслів недоконаного виду за допомогою:

• префіксів (писати- написати, грати- зіграти);

• суфіксів (зітхати- зітхнути, кричати- крикнути);

• наголосу (розкидaти- розкuдати);

• чергування звуків: сидіти- сісти (и- і), скакати- скочити (к- ч);

• різних основ (ловити- піймати, брати- взяти).

Дієслову одного виду переважно відповідає дієслово іншого виду. Такі дієслова утворюють видові пари: писати – написати

Одновидові дієслова - це дієслова, які можуть бути або лише доконаного, або лише недоконаного виду.

Так, напр., дієслова надивитися, розгніватися, розговоритися, натерпітися, напрацюватися мають лише доконаний вид; дієслова прагнути, гордувати, імпонувати- мають лише недоконаний вид.

Двовидові дієслова- це окремі дієслова, переважно іншомовного походження, що поєднують у собі значення як доконаного, так і недоконаного виду (телеграфувати, гарантувати, воєнізувати, веліти, женити).

26. Граматичні категорії стану, особи. Перехідні й неперехідні дієслова.

Перехідність/неперехідність - загальнодієслівна категорія, що виражає відношення дії до об'єкта. Перехідні дієслова називають дію, яка поширюється на об'єкт - конкретний предмет, особу чи іншу якусь істоту: спекти коровай, навчати дітей, слухати маму. До перехідних належать дієслова зі значенням: 1. конкретної фізичної дії: ліпити, будувати, в'язати, фарбувати, копати, асфальтувати; 2. інтелектуальної діяльності та мовлення: писати, читати, слухати, додавати, говорити; 3. руху, переміщення: нести, сунути, везти, котити. Об'єкт після перехідних дієслів виражається формою; 4. знахідного відмінка без прийменника: слухати пісню, посадити дерево, написати твір; 5. Р. в. без прийменника.

До неперехідних належать дієслова, що означають: 1. стан людини та довкілля: сумувати, веселитися, світає, дощить; 2. динамічні процеси в рослинному світі: рости, квітнути, цвісти, в'янути; 3. професійну чи громадську діяльність людей: головувати, директорувати, маклерувати; 4. звуки тварин, комах, птахів і неживої природи: гавкати, воркотіти, шипіти. Майже всі дієслова з постфіксом -ся, є неперехідними: митися, одягатися, зустрічатися, листуватися тощо. Чіткої межі між перехідними і неперехідними дієсловами немає. Деякі перехідні можуть вживатися в значенні неперехідних: читати книгу, писати речення (перехідні) - читати вголос, писати повільно (неперехідні).

Категорія стану - це загальнодієслівна категорія, що виражає відношення дії або стану до суб'єкта (виконавця дії) і об'єкта (предмета, на який спрямовується дія або стан). У СУЛМ розрізняють три стани: Дієслова активного стану виражають дію, що активно спрямована від суб'єкта (діяча) на об'єкт (предмет), виражений іменником у формі знахідного відмінка без прийменника. Лише перехідні дієслова, що вживаються без постфікса -ся, мають значення активного стану. Дієслова пасивного стану виражають відношення, за яких іменник, що називає суб'єкт дії, виступає додатком у формі орудного відмінка, а іменник, який означає об'єкт дії, виконує роль підмета. Дієслова пасивного стану творяться від дієслів активного стану за допомоги постфікса -ся. Дієслова зворотньо-середнього стану означають дію: 1. що спрямована на діючу особу: одягатися, вмиватися, взуватися, голитися, фарбуватися; 2. виконувану кількома особами: листуватися, зустрічатися, сперечатися, змагатися, цілуватися; 3. що виконується особою в своїх інтересах: готуватися до екзаменів, лаштуватися в дорогу; 4. як постійну властивість предмета: (собака) кусається, (кішка) дряпається, (кропива) жалиться; 5. що виникає під впливом іншого предмета: (лоза) гнеться, (скло) б'ється, (палиця) ламається. Категорія стану властива не всім дієсловам. Є дієслова нульового стану, що називають дію, яка стосується лише суб'єкта (діяча). До них належать: 1. неперехідні дієслова, що не виражають будь-яких відношень дії до суб'єкта: летіти, бігти, плакати, спати, пливти, стояти; 2. неперехідні дієслова, що без постфікса -ся не вживаються: боятися, сміятися, намагатися, пишатися; 3. безособові дієслова з постфіксом -ся: не спиться, не сидиться, розвидняється; 4. дієслова, утворені від неперехідних за допомоги префікса і постфікса -ся, які надають їм нового лексичного значення: наплакатися (пор.: плакати), насидітися, добігатися.

Категорія особи виражає відношення дії та її суб'єкта до мовця. Виконавцем дії може бути мовець (суб'єкт повідомлення), співрозмовник (слухач - адресат повідомлення) або особа чи предмет, що не беруть безпосередньої участі в комунікативному акті (об'єкт повідомлення). Розрізняють три особові форми в однині і три у множині. Форма першої особи передає значення суб'єкта повідомлення (мовець є виконавцем дії), друга особа - адресата повідомлення (виконавцем є слухач), третя особа - об'єкта повідомлення (і не мовець, і не слухач): я розповідаю, ми розповідаємо, ти розповідаєш, ви розповідаєте; він розповідає, вони розповідають. Особові форми властиві дієсловам теперішнього і майбутнього часу, а також дієсловам наказового способу. Виразниками особових значень виступають особові закінчення. Із категорією особи тісно пов'язана категорія числа, що є теж невласне-дієслівною. У дієслів минулого часу та умовного способу особове значення виражається синтаксично: я розповідав, ти розповідав, вона розповідала. До словозмінних належить категорія роду. Вона властива дієсловам минулого часу й умовного способу.