13. Поняття про склад. Основні закономірності складоподілу в українській мові. Норми української акцентуації.

Склад – це мінімальна мовленнєва одиниця. Загальноприйнятого визначення складу досі ще немає. У мовознавчій літературі найбільш поширені визначення складу згідно з трьома науковими теоріями.

Наукові теорії складу:

1.Експіраторна теорія (склад – це звук або сполучення кількох звуків, які вимовляються одним поштовхом видихуваного повітря). Сучасні експериментальнідослідження заперечують цю теорію, оскільки доведено, що одним поштовхом повітря можна вимовити і декілька складів.

2.Теорія м’язового напруження (артикуляторна). За цією теорією, склад – це частина мовного потоку, утворена поєднанням звуків із зростаючим і спадним м’язовим напруженням при їх артикуляції; це частина такту, яка вимовляється з єдиною мускульною напругою.

3.Теорія сонорності (акустична). Відповідно до цієї теорії склад – це частина мовного потоку, яка складається з одного або кількох звуків і відділяється від іншої частини зміною наростання і спаду звучності. Найбільшою звучністю характеризуються голосні звуки, меншою – сонорні і шумні дзвінкі, найменш звучні – шумні глухі.

4. За комплексною теорією склад розглядається як комплексне явище, що є наслідком дії низки чинників: акустично-артикуляційних, просодичних та фонологічних.

Невизначеність самого поняття складу, існування різних фонетичних теорій є причиною неусталеності правил українського складоподілу, основні з яких такі:

1.Один приголосний, що стоїть між голосними, належить до наступного складу (во–да, про–мо –ва, чи–та–ти, пе–ре–вал, пе – ре – не – се - но)

2.Два шумні приголосних (дзвінкий + дзвінкий, глухий + глухий), належать до наступного складу (мі – сто, не – ща – стя, ї – зди – ти)

3.Два шумні приголосних, з яких перших дзвінкий, а другий – глухий, належать до різних складів (гряд – ка, ляг – ти, по – їзд – ка, рід – ко)

4.Сполучення шумних з сонорними належать до наступного складу, навіть якщо приголосних 3 (ві – стря, за – здро – щі, че – сний, се – стра)

5.При збігу 2 сонорних складоподіл проходить між ними (віль – но)

6.Сонорні, що йдуть після голосного, належать до попереднього складу, а приголосний після сонорного – до наступного (лай - ка, прав – да, мор – ква)

В українській мові є правила акцентуації, які поширюються на певні групи слів:

– дієслова вести́, нести́ мають наголос на останньому складі;

– іменники на -ання наголошуються, як їх твірні дієслова (розв'яза́ння; у двоскладових іменниках наголошується останній склад (знання́, звання́ тощо);

– абстрактні іменники на -ин-а, утворені від прикметників, мають наголос на останньому складі (величина́, новина́;

– географічні назви на -щин-а, -чин-а мають такий наголос, як і слова, від яких вони утворені (Ки́ївщина, Доне́ччина);

– відіменникові та віддієслівні іменники з префіксами ви-, від-, за-, на-, над-, об-, пере-, під-, по-, при-, про-, роз-, мають наголос здебільшого на префіксах (за́хід, ро́зстріл, за́тишок, пере́біг, при́повідка тощо); винятки розгро́м, зачи́н;

– переважна більшість іменників у множині має наголос на закінченні (листки́, сторінки́ тощо);

– однаково наголошуються слова такого типу творення, як аристокра́тія, демокра́тія; діало́г; числівники одина́дцять, чотирна́дцять,; більшість слів однакового типу творення мають різний наголос, напр.: вимика́ч, шука́ч; міліме́тр, кіломе́тр і баро́метр, термо́метр тощо.