PEREVOD
.docx1.Предмет ,задачі та методи теорії перекладу Переклад- це один з видів мовленєвої діяльності ,що зводиться до процесу передачі думок ,висловлених мовними засобами однієї мови ,передаються засобами іншої мови .Іншими словами взаємодія двох мов. Володіння професією перекладача вимагає знання 3-х складових ,а саме : -Добре володіння іншою мовою -Бездоганне володіння рідною мовою -Знання предмету перекладу З точки зору функціонально –комунікативної спрямованості розрізняються 3 види перекладу: -художній -суспільно-політичний -спеціальний За способом виконання може бути : -письмовим -усним -письмовим або усним - на слух або з листа -послідовний або синхронний Теорія перекладу ставить перед собою такі основні завдання:
розкрити і описати загальнолінгвістичні основи перекладу , тобто вказати, які особливості мовних систем і закономірності функціонування мов лежать в основі процесу перекладу ,
визначити переклад як об'єкт лінгвістичного дослідження , вказати його відмінність від інших видів мовного посередництва ;
розробити основи класифікації видів перекладацької діяльності ;
розкрити сутність перекладацької еквівалентності як основи комунікативної рівноцінності текстів оригіналу та перекладу;
розробити загальні принципи та особливості побудови приватних і спеціальних теорій перекладу для різних комбінацій мов;
розкрити вплив на процес перекладу прагматичних і соціолінгвістичних факторів;
визначити поняття "норми перекладу" і розробити принципи оцінки якості перекладу.
Будучи лінгвістичної дисципліною , лінгвістична теорія перекладу широко використовує дані і методи дослідження інших розділів мовознавства : граматики , лексикології , семасіології , стилістики , для загальної теорії перекладу особливу важливість представляє поширення на її об'єкт загальномовних постулатів про мову як знарядді спілкування. Важливим методом дослідження в лінгвістиці перекладу служить порівняльний аналіз перекладу , тобто аналіз форми та змісту тексту перекладу в зіставленні з формою і змістом оригіналу . У процесі перекладу встановлюються певні відносини між двома текстами на різних мовах ( текстом оригіналу і текстом перекладу) . Зіставляючи такі тексти , можна розкрити внутрішній механізм перекладу , виявити еквівалентні одиниці , а також виявити зміни форми і змісту , що відбуваються при заміні одиниці оригіналу еквівалентною їй одиницею тексту перекладу. При цьому можливо і порівняння двох або кількох перекладів одного і того ж оригіналу .Усі ці підходи роблять певний внесок у сучасне розуміння перекладу як міжмовної комунікації. 2.Місце теорії перекладу серед інших дисциплін Переклад визначається як один з видів мовної діяльності, що зводиться до процесу передачі думок, висловлених однією мовою засобами іншої. Іншими словами, це процес взаємодії двох мов. А якщо це так, то цей вид практичної діяльності спирається на лінгвістичний субстрат. Переклад- це один з видів мовленєвої діяльності ,що зводиться до процесу передачі думок ,висловлених мовними засобами однієї мови ,передаються засобами іншої мови .Іншими словами взаємодія двох мов. Володіння професією перекладача вимагає знання 3-х складових ,а саме : -Добре володіння іншою мовою -Бездоганне володіння рідною мовою -Знання предмету перекладу З точки зору функціонально –комунікативної спрямованості розрізняються 3 види перекладу: -художній -суспільно-політичний -спеціальний За способом виконання може бути : -письмовим -усним -письмовим або усним - на слух або з листа -послідовний або синхронний Усі ці підходи роблять певний внесок у сучасне розуміння перекладу як міжмовної комунікації. Будучи лінгвістичної дисципліною , лінгвістична теорія перекладу широко використовує дані і методи дослідження інших розділів мовознавства : граматики , лексикології , семасіології , стилістики 3. Загальні положення теорії закономірних відповідників . Будь-який словник не може передбачити всього розмаїття контекстуальних значень, що реалізуються в мовленні, так само як не може охопити і всього розмаїття сполучень слів. Тому теорія перекладу може встановлювати лише функціональні відповідності, які враховують залежність передачі певних смислових категорій від дії різних факторів. У процесі перекладу вибудовуються три основні категорії відповідників:
еквіваленти;
варіантні й контекстуальні відповідники;
усі види перекладацьких трансформацій
Еквівалентні відповідники як категорія принципово відрізняються від решти, тому що вони відносяться до сфери мови, тоді як дві останні – до сфери мовлення. Еквіваленти у процесі перекладу відрізняються своєю постійністю й відносною належністю оточення. Отже, в таких випадках перекладач фактично позбавлений проблеми вибору. Що є критерієм правильності вибору засобів для досягнення адекватності перекладу? Якщо не можливо досягти тотожності, то таким критерієм виступає максимальне наближення отриманого результату до ориґіналу. Але переклад – це процес комплексний, у який залучається забагато різнорідних факторів, коли встановлення формальних відповідників на рівні мовлення неможливо. Отже, основа встановлення рівноцінності мовних засобів може бути тільки функціональною, а не формальною. Одна й та сама мовна форма може виконувати різні функції залежно від сполучення різних мовних і позамовних факторів. І хоча для правильного відбиття думок, почуттів, засобів сприйняття інформації, що містяться в ориґіналі, перекладач має звертатися до логіки, психології, літературознавства і т.д., все одно єдиною опорою його роботи є текст, і основа лінгвістичного підходу до нього – функціональні відповідники. Розглянемо такий приклад. Освоєння європейцями Центральної та Південної Америки супроводжувалося християнізацією індіанських племен. Отже, біблейський текст підлягав перекладу мовою абориґенів. Місіонери мали перекласти слово “море”. Але як бути, якщо абориґени взагалі не мають поняття про те, що таке море. В їхній місцевості не існувало моря, а отже, не існувало і такого слова в мові. Проблему було вирішено таким чином: море переклали як “величезне болото” що вже було зрозумілим індіанцям. Цілком очевидно, що застосований підхід у цьому випадку – суто функціональний. Якщо брати до уваги ще і той факт, що існують різні жанри текстів, які мають бути передані адекватно й так само відрізнятися у перекладеному варіанті, стає очевидним, що кількість та якість факторів, які складають основу функціональних відповідників для різних жанрів не буде однаковою. Загальною буде лише логіко-семантична основа. Трапляється й таке, що перекладач краще й глибше знається на дійсності, яка описана в ориґіналі автором. Але перекладач не має права підміняти авторське бачення дійсності своїм власним. Усі фактори, що враховуються в теорії перекладу, прийнято ділити на лінгвістичні й екстралінгвістичні 4.Поняття еквівалента ,варіантного відповідника ,трансформації У процесі перекладу існує 3 основних категорій відповідників : -Еквівалентні -варіантні та констектуальні - усі види перекладацьких трансформацій . Еквівалентні відповідники відносяться до сфери мови ,у той же час ,як два інших типи відносяться до мовлення. Еквівалентом є постійний рівнозначний відповідник ,який к правило не залежний від контексту ,саме еквіваленти допомогають перекладачеві зрозуміти значення оточуючого контексту ,а також усього висловлювання в цілому навіть якщо воно містить незнайомі слова ,власні імена тощо. Вони можуть бути повними та відносними .Варіантні відповідники у перекладі встановлюються між словами у тому випадку ,коли в мові перекладу існує декілька слів для передачі одного й того самого значення вихідного слова Н:Іменник «солде» має в укр мові 4 відповідники : солдат ,рядовий ,воєнослужбовець ,військовий .Але помилково б вважати,що це слово багатозначне ,бо ці слова синоніми .Типовим феноменом є те ,що одному слову в певній мові джерелі відповідає декілька слів у мові перекладу. Головна мета перекладу - досягнення адекватності. Основне завдання перекладача при досягненні адекватності - вміло зробити різні перекладацькі трансформації для того, щоб текст перекладу як можна більш точно передавав всю інформацію, укладену в тексті оригіналу при дотриманні відповідних норм мови. Констектуальні значеняя у перекладі виникаюсть у процесі вживання слів у мовлені залежно від оточення й реалізуються під впливом вузького,широкого контексту.За ступенем частотності можна розрізнити узуальні (повторюються )і оказіональні (авторські ). Перекладацькі трансформації являють собою особливий вид перефразування - міжмовне, яке має суттєві відмінності від трансформацій в рамках однієї мови. Порівнюючи вихідний і перекладений тексти, ми мимоволі відзначаємо, що деякі відрізки вихідного тексту переведені детально, а деякі –зі значними відхиленнями від буквальних відповідностей . Особливо звертають на себе увагу ті місця, де перекладається текст за своїми мовними засобами абсолютно не схожими на вихідний. Отже, у нашій мовній свідомості існують деякі міжмовні відповідності, відхилення від яких ми і сприймаємо як міжмовні трансформації. Залежно від характеру одиниць мови оригіналу, які розглядаються як вихідні операції, перекладацькі трансформації поділяються на стилістичні трансформації – суть яких полягає у зміні стилістичного забарвлення перекладеної одиниці.2 Морфологічні трансформації - заміна однієї частини мови іншою або декількома частинами мови. Синтаксичні трансформації - суть яких полягає в зміні синтаксичних функцій слів і словосполучень. Зміна синтаксичних функцій в процесі перекладу супроводжується перебудовою синтаксичної конструкцій: перетворення одного типу підрядного речення в інший. Семантичні трансформації - здійснюються на основі різноманітних причинно-наслідкових зв'язків, що існують між елементами описуваних ситуацій. Лексичні трансформації - представляють собою відхилення від прямих словникових відповідностей. Лексичні трансформації викликаються головним чином, тим, що обсяг значень лексичних одиниць переведених мов не збігається. Граматичні трансформації - полягають у перетворенні структури речення в процесі перекладу відповідно до норм мови перекладу. У процесі перекладацької діяльності, трансформації найчастіше бувають змішаного типу. Як правило, різного роду трансформації здійснюються одночасно, тобто поєднуються один з одним - перестановка супроводжується заміною, граматичне перетворення супроводжується лексичним.3 Наведені перекладацькі трансформації являють собою контекстуально -синонімічні заміни лексем. 5.Поняття перекладацької еквівалентності Однією із головних задач перекладача є мах. повне передання змісту оригіналу .Слід розрізняти потенційну досяжну еквівалентість ,тобто мах. спільність змісту двох текстів ,де припущено різницю мов ,та перекладацьку еквівалентість- тобто реальну смислову близкість текстів оригіналу й перекладу ,які досягаються перекладачем у самому процесі перекладу .Межею перекладацької еквівалентності є мах можливий ступінь зберігання зміста оригіналу при перекладі ,але у кожному перекладі ця смислова близкість з оригіналом наближаеться до цієї межі .Перекладацька еквівалентість може грунтуватися на зберігання різних елементів смислу ,що містяться в оригіналі .Будь-який текст виконує якусь комунікативну функцію :повідомляє про факти дійсності ,виражає емоції ,встановлює контакт між мовцями .Н : «На столі лежить яблуко», «Як я люблю яблуки!» , «Дай мені будь ласка яблуко».Усі ці речення мають щось спільне .Вище наведені висловлювання можуть створити зв’язний текст .Мета комунікації являє собою похідний» («припущений», «переносний») смисл. Він присутній у висловлюванні в прихованому виді і виводиться із висловлювання як смислового цілого. Сприймаючи висловлювання, Рецептор має не тільки збагнути з усього змісту, витягнути з нього додаткову інформацію. Еквівалентність перекладів першого типу полягає у збереженні тільки тієї частини зміста оригіналу, яка складає мету комунікації. Таким чином, у даному типі еквівалентності в перекладі говориться ніби-то «зовсім не те», про що йдеться в оригіналі. У другому типі еквівалентності загальна частина зміста оригіналу й перекладу не тільки передають однакову мету комунікації, але й відображають одну й ту саму позамовну ситуацію. Ситуацією називають сукупність об‘єктів і зв‘язків між ними, те, що описується у висловлюванні. Будь-який текст містить інформацію про щось, є співвіднесеним з якоюсь реальною чи уявленою ситуацією. Комунікативна функція тексту здійснюється через ситуативно-орієнтоване повідомлення. Не можна уявити зв‘язний текст, в якому б йшлося “ні про що”, так само як не може існувати думка без предмету думки. Одну й ту саму ситуацію можна описати через різні комбінації властивих особливостей. Спільність змісту таких ситуацій цілком ґрунтується на екстралінгвістичному досвіді комунікантів. Із життєвого досвіду нам відомо, що для того, щоб людину можна було побачити у даному місці, необхідно, аби вона туди прийшла, тобто знаходилася там. З цього робиться висновок, що “вона там майже не буває” та “ми її рідко там бачимо” означають “одне й те саме”.Зіставлення оригіналів та перекладів цього типу виявляє наступні особливості: 1) відсутність паралелізму лексичного складу й синтаксичної структури; 2) неможливість зв‘язати структури оригіналу й перекладу відносинами синтаксичної трансформації; 3) збереження у перекладі мети комунікації та ідентифікації тієї ж самої ситуації, щой в оригіналі; 4) збереження у перекладі загальних понять, за допомогою яких здійснюється опис ситуації в оригіналі, тобто збереження тієї частини змісту первісного тексту, яка називається “засобом опису ситуації”.Відносини між змістами оригіналу й перекладу в цих випадках класифікуються формально-логічними відносинами між поняттями: рівнозначності, підпорядкування, контрадикторності, перехрещення. Наявність таких зв‘язків слугує додатковим показником більшої смислової спільності з оригіналом порівняно з вищерозглянутими випадками. Ця спільність основних понять означає збереження структури повідомдення, коли для опису ситуації в оригіналі й перекладі обираються одні й ті самі ознаки. Якщо у попередніх типах еквівалентності у перекладі зберігалися відомості відносно того, “для чого повідомлюється зміст оригіналу” та “про що у ньому повідомлюється”, то тут вже передається і “що повідомлюється в оригіналі”,тобто яка сторона ситуації, що описується складає об‘єкт комунікації. “Професор приймає іспит у студентів. – Студенти складають іспит професорові”.Аби два висловлювання в оригіналі й перекладі були повністю тотожними, необхідно, щоб повністю збігалися не тільки мета комунікації опис ситуації, але і їхні лексичні одиниці, а також синтаксичні відношення між ними. Змісту висловлювання не існує повз значення мовних одиниць, що його складають. Вони не тільки сумісно виражають функціонально-ситуативні аспекти змісту висловлювання, але й вносять у цей зміст і додатковий зміст, який також входить у повідомлення. У різних умовах комунікації на перший план виступають окремі смислові елементи висловлювань, і в такому разі вибір того чи іншого слова або синтаксичної структури набуває важливої ролі у змісті всього повідомлення. Якщо у перших трьох типах еквівалентності елементи смислу зберігалися при незначному збігу мовних засобів, то в четвертому типі еквівалентності відтворюється і значна частина значень синтаксичних структур оригіналу. Тут вже зберігаються відомості не тільки «для чого», «про що» й «що» говориться у тексті оригіналу, але, частково і «як це говориться». Максимально можливе збереження синтаксичної структури оригіналу й перекладу називають синтаксичним паралелізмом.Відношення між оригіналом та перекладом четвертого типу еквівалентності характеризуються такими особливостями: 1) значний, хоча і неповний паралелізм лексичного складу – для більшості слів оригіналу можна підібрати відповідні слова в перекладі з близьким змістом; 2) використання у перекладі синтаксичних структур, які аналогічні структурам оригіналу або пов‘язані з ними відносинами синтаксичного варіювання; 3) зберігання у перекладі трьох частин зміста оригіналу і мети комунікації, вказання на ситуацію й спосіб її опису. Зміст висловлювання має значну спільність, відрізняючись лише додатковою інформацією, що міститься у кожній окремій структурі: He was never tired of old songs. – Старі пісні йому ніколи не набридали.Порядок слів має важливе значення при четвертому типі еквівалентності, тому що використання аналогічної структури нерідко стає можливим лише за умови змінення порядку слідування слів у даній структурі.Можливо при перекладі і варіювання між простими, складно-сурядними й складно-підрядними реченнями. Різниця між типами речень має певну комунікативну значущість.Стилю англійських газет та публіцистичних матеріалів властиве поєднання в одному реченні різнорідних, відносно незалежних ідей. Це не є властивим для мови перекладу. Тому при перекладі таких речень збільшується їхня кількість. Водночас змінення кількості речень може здійснюватися і у бік зменшення. У п‘ятому типі еквівалентності досягається максимальний ступінь близькості зміста оригіналу й перекладу, яка може існувати між текстами різних мов:I saw him at the theatre. – Я бачив його в театрі. The house was sold for 10 thousand dollars. – Дом був проданий за 10 тисяч доларів.Для відношень між оригіналами й перекладами цього типу характерно: 1) високий ступінь паралелізму в структурній організації тексту; 2) максимальна співвіднесеність лексичного складу: в перекладі є відповідності усім повнозначним словам оригіналу; 3) збереження у перекладі усіх основних частин зміста оригіналу. Отже, до чотирьох частин змісту, що зберігалися в четвертому типі еквівалентності, додається максимально можлива спільність окремих сем, що входять у значення співвіднесених слів оригіналу й перекладу. Ступінь такої спільності визначається можливістю відтворення в перекладі окремих компонентів значення слів оригіналу. Внаслідок розбіжностей у нормі й узусі МД та МП відмова від використання у перекладі найближчого за змістом відповідника фіксується регулярно, перешкоджаючи повній реалізації еквівалентності п‘ятого типу. 6. Роль функціонально – ситуативного змісту висловлення в перекладі Як одиниця мовної комунікації текст завжди характеризується комунікативною функціональністю, ситуативною орієнтовністю і вибірковістю способу опису ситуації. Ці ознаки зберігаються й у мінімальної одиниці тексту - висловлювання. Іншими словами, у змісті будь-якого висловлення виражається якась ціль комунікації через опис якоїсь ситуації, що здійснюється визначеним способом . Вираз «частина змісту» не означає «частина висловлювання» чи «зміст частини висловлювання». Зазначені частини змісту не розташовані у висловлюванні лінійно, один за одним, так щоб в одній частині висловлювання містилася б ціль комунікації, а в іншій - опис ситуації. Вони виражаються всім складом висловлювання, одна через іншу, створюючи ніби семантичну піраміду: інформація про відмітні ознаки деякої сукупності зв'язаних між собою об'єктів дає опис ситуації, а опис ситуації виконує визначену функцію. Наявність у змісті висловлювання (тексту) інформації про ціль комунікації, ситуації і способі її опису відбиває специфіку мовної комунікації, її нерозривний зв'язок з цілеспрямованою діяльністю людей, що оточує дійсніст і форму відображення цієї дійсності в людському мисленні. Цей зв'язок універсальний для мовного спілкування на всіх мовах, і її універсальність багато в чому визначає можливість комунікативного прирівнювання різномовних текстів. Хоча, як було показано вище, мовна вибірковість перешкоджає часом збереженню в перекладі способу опису ситуації чи навіть вимагає заміни ситуації для передачі цілі комунікації оригіналу, існує принципова можливість у будь-якому перекладі забезпечити тотожність однієї, двох чи всіх трьох найважливіших частин змісту оригіналу. 7.Різні підходи до процесу перекладу . В останні роки широкого застування набули такі підходи у навчанні перекладу, як комунікативний, когнітивно-комунікативний, соціокультурний, лінгвокраїнознавчий, особистісний та ін. Одним із таких, що поєднує в собі більшість потреб сучасності до навчання перекладу є так званий «інтегративний» підхід. (Мається на увазі група підходів, об’єднаних такою назвою. Інтегративний підхід передбачає поєднання структуралістських та прагматико-соціокультурних напрямів. Основним принципом навчання в рамках інтегративного підходу є принцип усвідомленого навчання, що базується на визнанні провідної ролі мислення в процесі опанування ІМ, адекватне розуміння студентами мовних одиниць і формування здатності робити вибір у процесі спілкування. Компетентнісний підхід до навчання перекладу став новим концептуальним орієнтиром європейських та американських шкіл 60–90 років минулого сторіччя. Зарубіжні вчені вважають, що набуття студентами знань, умінь і навичок, спрямоване на їх трансформацію в компетентності, сприяє інтелектуальному і культурному розвитку особистості, формуванню в неї вмінь швидко реагувати на запити часу. Існують також підходи до навчання перекладу з позицій об’єкта Навчання: мовний, мовленнєвий і мовленнєво-діяльнісний. Мовний підхід ґрунтується на орієнтації навчання на оволодіння мовою, як системою, яка складається з одиниць мови різного рівня і правил їх побудови та використання у спілкуванні. Мовленнєвий – на навчання мови як способу формування і формулювання думки за допомогою засвоєних одиниць мови, а мовленнєво-діяльнісний – на навчання мовленнєвої діяльності як процесу прийому і передачі інформації, яка обумовлена ситуацією спілкування та опосередкованою системою мови. 8.Використання в перекладі синонімічних структур . Аби два висловлювання в оригіналі й перекладі були повністю тотожними, необхідно, щоб повністю збігалися не тільки мета комунікації опис ситуації, але і їхні лексичні одиниці, а також синтаксичні відношення між ними. Змісту висловлювання не існує повз значення мовних одиниць, що його складають. Вони не тільки сумісно виражають функціонально-ситуативні аспекти змісту висловлювання, але й вносять у цей зміст і додатковий зміст, який також входить у повідомлення. У різних умовах комунікації на перший план виступають окремі смислові елементи висловлювань, і в такому разі вибір того чи іншого слова або синтаксичної структури набуває важливої ролі у змісті всього повідомлення. Якщо у перших трьох типах еквівалентності елементи смислу зберігалися при незначному збігу мовних засобів, то в четвертому типі еквівалентності відтворюється і значна частина значень синтаксичних структур оригіналу. Тут вже зберігаються відомості не тільки «для чого», «про що» й «що» говориться у тексті оригіналу, але, частково і «як це говориться». Максимально можливе збереження синтаксичної структури оригіналу й перекладу називають синтаксичним паралелізмом. интаксичний паралелізм (від грецького слова «parallelos» – що йде поруч) – це абсолютно одноманітне побудова декількох пропозицій, в яких однаково виражені члени розташовуються в одній послідовності. Синтаксичний паралелізм. Приклади: Що шукає він у країні далекої? Що кинув він в краю рідному? Синтаксичний паралелізм зустрічається дуже часто, і сенс його укладено в наступному: у віршах чи прозі суворо дотримана однакова структура пропозицій. засоби паралелізму: Звернення – виразний засіб мови (це імена власні, клички тварин або назви предметів). Йому притаманна призовна інтонація. Анафора – повторення оборотів мови або окремих слів на початку речень або їх уривках, які становлять висловлювання. бессоюзіе – навмисний пропуск спілок в пропозиції для стрімкості і динамічності висловлювань . Полісиндетон – протилежне за змістом стилістична будова пропозиції. Використовується в художніх творах для виразності мовлення. Союзи при цьому повторюються, тим самим підкреслюючи незакінченість думки, і роблять саме пропозиції більш емоційно вираженим. Складне, зване періодом, містить в собі ряд однорідних пропозицій, наприклад, придаткових. Зазвичай вони починаються однаковими спілками і мають однаковий розмір. 9.Варіювання порядку слів у перекладі Использование в переводе аналогичной структуры часто оказывается возможным лишь при условии изменения порядка следования слов в данной структуре. Понятно, что речь идет не о таких случаях, когда изменение порядка слов связано с коренным преобразованием субъектно-объектных отношений типа «Танки закрыли кусты» и «Кусты закрыли танки», а о структурно идентичных предложениях с одинаковым способом описания ситуации. Порядок слов в высказывании может выполнять одну из трех основных функций: служить средством оформления определенной грамматической категории, обеспечивать смысловую связь между частями высказывания и между соседними высказываниями (служить средством коммуникативного членения высказывания и текста) и указывать на эмоциональный характер высказывания. Несовпадение способов выражения любой из этих функций в ИЯ и ПЯ может приводить к несовпадению порядка слов в эквивалентных высказываниях с аналогичной синтаксической структурой 10.Можливі розбіжності у предметно-логічному значені еквівалентних слів в оригіналі й перекладі . У п‘ятому типі еквівалентності досягається максимальний ступінь близькості зміста оригіналу й перекладу, яка може існувати між текстами різних мов: Я видел его в театре – Я бачив його в театрі. Для відношень між оригіналами й перекладами цього типу характерно: 1) високий ступінь паралелізму в структурній організації тексту; 2) максимальна співвіднесеність лексичного складу: в перекладі є відповідності усім повнозначним словам оригіналу; 3) збереження у перекладі усіх основних частин зміста оригіналу. Отже, до чотирьох частин змісту, що зберігалися в четвертому типі еквівалентності, додається максимально можлива спільність окремих сем, що входять у значення співвіднесених слів оригіналу й перекладу. Ступінь такої спільності визначається можливістю відтворення в перекладі окремих компонентів значення слів оригіналу. Внаслідок розбіжностей у нормі й узусі МД та МП відмова від використання у перекладі найближчого за змістом відповідника фіксується регулярно, перешкоджаючи повній реалізації еквівалентності п‘ятого типу..
11)Особливості відтворення в перекладі коннотативного аспекту значення слова Еквівалентність окремих слів в оригіналі та перекладі передбачає максимально можливу близькість не тільки предметно-логічного, а й конотативного значення співвіднесених слів, що відображають характер сприйняття мовцями тієї інформації, що міститься у слові. Найбільшу роль у передачі конотативного аспекту семантики слова оригіналу відіграють його емоційний, стилістичний та образний компоненти. Емоційна характеристика значення слова може бути позитивною чи негативною. У будь-якій мові існують слова, що співпадають з предметно-логічним значенням, але розрізняються за наявністю або характером емоційного компонента в семантиці слова. Наведемо пари англійських та українських слів, перше з яких нейтральне, а друге – емоційно марковане: dog – doggie, cat – pussy, womanly – womanish, smell – fragrance; кішка – кішечка, буржуа – буржуй, сидіти – розсістися.Як правило, загальний характер емоційності може зберігатися при перекладі, тобто можливо підібрати у МП таке слово, яке відображає таке саме схвальне чи несхвальне відношення мовця до предмету, як і в МД. Передання емоційного характеру полегшується завдяки тому, що реалізація значення у висловлюванні розповсюджує відповідну характеристику на висловлювання цілком: робить висловлювання емоційним, стилістично забарвленим або образним. Ось чому в перекладі цей елемент змісту може бути відтворений нелокально, тобто в іншому місці висловлювання, в семантиці іншого слова: Sometimes I feel about eight years old, my body squeezed up and everything else tall. – А інколи здається, що я восьмирічний хлопчисько, сам малесенький, а все навколо величезне. Збереження у перекладі емоційної характеристики висловлювання шляхом використання слів відповідним конотативним значенням є виключно важливим у досягненні еквівалентності. Недотримання цієї вимоги може зробити переклад цілком нееквівалентним. Так само еквівалентність п‘ятого типу передбачає збереження у перекладі стилістичної характеристики оригіналу. Найпростішим з цієї точки зору є переклад термінів, які мають термінологічні відповідники у МП. Але з рештою слів усе набагато складніше, бо вони можуть бути нейтральними чи емоційно забарвленими, з чого випливає питання їх доречності/недоречності у відповідних висловлюваннях. Еквівалентність конотативного значення у МД і МП передбачає також і відтворення асоціативно-образного компоненту. Семантика деяких слів включає інформацію, пов‘язану з певними асоціаціями у свідомості мовців. Для мешканців багатьох країн “сніг” – це не просто вид атмосферних опадів, але й еталон білизни, з яким прийнято порівнювати інші білі предмети. Крейда теж біла, але з нею порівнюють лише колір обличчя. Російське “щепка” застосовується для образного опису худоби людини, “баня” – не тільки місце, де миються, але і спека, тоді як англ. bath позбавлене цієї характеристики.