11. Українські землі в другій половині хviiі ст.

• РОЗУМОВСЬКИЙ КИРИЛО [1728-1803]-останній гетьман України (1750-64), граф (1744), генерал-фельдмаршал (1764).

• Молодший брат О.Розумовського. Отримав домашню початкову освіту, у 1743 відправлений царицею Єлизаветою Петрівною на навчання в Європу в супроводі академіка графа Г.Теплова. У 1743-45 слухав лекції математика Ейлера у Берліні, вчився в ун-тах Геттінгена, Кенігсберга, Страсбурга. Після повернення до Петербурга (1745) став дійсним камергером.

• У 18-річному віці призначений президентом Імператорської АН (1746) і перебував на цій посаді майже 20 років. Підтримував наукові дослідження М.Ломоносова. У 1744 під час поїздки Єлизавети Петрівни в Україну козацька старшина за підтримки О.Розумовського переконала царицю відновити гетьманство.

• У 1747 було проголошено царську грамоту про відновлення гетьманства та про фактичне призначення гетьманом Р. У лютому 1750 на козацькій раді у Глухові Р. обрано гетьманом України. Влітку 1751 переїхав із Петербурга в Україну. Р. став виразником прагнень освіченої та заможної частини українського суспільства щодо відновлення становища України часів Б.Хмельницького. Символічно, що і своєю столицею Р. визначив зруйнований у 1708 Батурин, де збудував розкішний палац (арх. Ч.Камерон). Отримав великі рангові та приватні маєтності. У період гетьманства Р. частіше жив у Санкт-Петербурзі, ніж в Україні, де справами керувала гетьманська канцелярія на чолі з Г.Тепловим. За Р. Гетьманщина була виведена з відомства Сенату і передана до Колегії закордонних справ. Влада гетьмана поширювалась на Запорозьку Січ та Київ, котрий перебував під управлінням російських воєвод.

• З 1760 Р. знаходився переважно в Україні і серйозно займався державними справами. Для вдосконалення діючої системи судочинства Р. провів судову реформу 1760-63, внаслідок якої було створено станові шляхетські суди - земський, гродський і підкоморський. Поділив Гетьманщину на 20 судових повітів, в кожному з яких засновувався суд земський (для вирішення цивільних справ) і суд підкоморський (для земельних справ). За Р. було обмежено право переходу селян (1760), за яким переходи селян дозволялися лише за умови отримання письмової згоди від поміщика і залишення йому селянського майна. За проектом лубенського полковника Івана Кулябки провів реформу козацького війська. Реформував систему освіти, запровадив обов'язкове навчання козацьких дітей і вживав заходів для відкриття у Батурині університету.

• Намагався добитися права вільних дипломатичних відносин з чужоземними державами. У 1762 Р. брав активну участь у двірцевому перевороті на користь Катерини II. Обнадіяний гаслами нової цариці про загальне “благоденствие”, гетьман скликав у Глухові генеральний з'їзд козацької старшини для затвердження проведених реформ. Старшина звернулася до Катерини II з проханням повернути Україні колишні права і створити у Гетьманщині парламент на зразок польського сейму. Державницька позиція Р. та заходи гетьмана, спрямовані на зміцнення автономії України, повністю суперечили централістській політиці російського уряду. Скориставшись проханням про запровадження спадкового гетьманства в Україні та збереження автономного устрою, Катерина II примусила Р. подати рапорт про відставку. 10.11.1764 вийшов царський указ про скасування гетьманства. Для управління Лівобережною Україною було створено Малоросійську колегію на чолі з графом П.Рум'янцевим-Задунайським.

• КАЛНИШЕВСЬКИЙ ПЕТРО ІВАНОВИЧ (1690 - 31.10.1803) - останній кошовий отаман Запорізької Січі (1762, 1765-75), талановитий полководець і дипломат. Походив з козацько-старшинського роду Лубенського полку. Кошовим отаманом обирався 10 років підряд. Дбав про колонізацію земель Запоріжжя, поширення хліборобства і торгівлі, їздив до Петербурга, де відстоював військові та адміністративно-територіальні права Запоріжжя від зазіхань російського уряду.

• Після зруйнування в червні 1775 царськими військами Нової Січі К. був заарештований і за наказом Катерини II засланий до Соловецького монастиря (тепер Архангельська обл., Російська Федерація). Більше 25 років провів у жахливих умовах одиночної камери. 2.4.1801 указом Олександра І був звільнений з монастирської тюрми, але за власним бажанням залишився у монастирі, де незабаром і помер. Похований на головному подвір'ї Соловецького монастиря перед Преображенським собором .

• СКОВОРОДА ГРИГОРІЙ [1722 - 1794] - видатний український просвітитель, філософ, поет, композитор. Після закінчення полкової школи в 1734 вступив до Києво-Могилянської академії, де навчався до 1753 (з перервами).

• У 1741—44 служив у придворній хоровій капелі імператриці Єлизавети Петрівни у Петербурзі. У 1745 повернувся до Києва в чині “придворного уставника”, поновив навчання у філософському класі.

• У 1745—50 перебував за кордоном. Відвідав Угорщину, Австрію, Словаччину, можливо, Польщу, Німеччину, Італію.

• Розпочав писати вірші українською та латинською мовами, які стали основою його поетичної збірки “Сад божественних пісень”. У 1759-64 викладав поетику, риторику і грецьку мову в Харківському колегіумі, проте змушений залишити викладання через непорозуміння з начальством.

• Останні 25 років життя С. мандрував Україною, недовго замешкував у маєтках приятелів і писав твори та проповідував свої філософські погляди. Незадовго до смерті С. склав список своїх праць (18 оригінальних та 7 перекладів, 4 з яких досі не знайдені). С. вивчав Біблію. Вважав, що у Біблії зашифрована мудрість багатьох поколінь, тому свої твори писав на теми афоризмів із Біблії, намагаючись розкрити сучасникам і потомкам їх таємничий символічний світ. На цій основі С. розробив своє вчення про дві природи й три світи. Дві природи - видима й невидима - є у кожній речі чи явищі. Видима відразу впадає у вічі, а невидима - це справжня сутність, прихована від спостерігача поверхового, дошукатися її може лише допитливий розум. Розкриття таємниць прихованої природи доступне лише зацікавленим, духовно багатим людям, особистостям, які не вдовольняються минущими матеріальними благами, а прагнуть осягнути й збагнути щось вище, вічне, невмируще. Вічне, на думку С., є у кожній речі, насамперед у душі людини. С. не визнавав зовнішніх, показних атрибутів пошанування Бога, був переконаний, що пишні обряди й вишукано оздоблені храми не є ознакою глибокої релігійності людини.

• Для С. важливим було визнання Бога як основи гуманності, толерантності, високої моральності, чесноти, справедливості. Всі ці ознаки притаманні істинній людині, яку С. порівнював з Богом. Три світи у вченні С. - це Всесвіт, Біблія і людина. Всесвіт-макросвіт зашифрований у світі символічному - Біблії, який належить пізнати людині - мікросвітові. У Біблії прихована й сконцентрована уся мудрість Всесвіту, а пізнати її належить людині. С. - представник епохи Просвітництва, метою якої було через розум і поглиблення освіти зробити людину кращою і щасливішою, вдосконалити суспільні відносини. С., на відміну від своїх сучасників, вважав, що людину може ощасливити не розум чи знання, а серце й душа.

• Прагнучи вказати шлях до щастя, він розробив теорію “спорідненої праці”, в основі якої стоїть сократівська ідея самопізнання, розкриття своїх нахилів і таланту. Людина осягне щастя лише тоді, коли вона пізнає свою невидиму природу - сутність, посяде у суспльному організмі визначене їй місце і буде задоволена результатами своєї праці. С. щиро вірив, що такий шлях приведе не лише до щастя окремої людини, а й до вдосконалення тогочасного суспільства в цілому.

• ГРИГОРОВИЧ-БАРСЬКИЙ ІВАН (1713-1785) - видатний архітектор, представник українського барокко. Брат В.Г.Григоровича-Барського. Вчився в Київській Академії. Побудував водогін на Подолі з павільйоном-фонтаном “Феліціан” (1748-49; на поч. 19 ст. - “Самсон”, відновлено в 1982), надбрамну церкву з дзвіницею у Кирилівському монастирі 17 (50-60), церкви -Покровську (1766) і Миколи Набережного (1772-85)-всі у Києві, бурсу Київської Академії (1778); Собор Різдва Богородиці (1752-63), церкву (1761) в с.Лемешках (тепер Козелецького р-ну Чернігівської обл.). Творчість Б. відіграла визначну роль у розвитку українського барокко 2 пол. 18 ст., в якому зароджувалися риси класицизму.

• ПІНЗЕЛЬ ЙОГАН (рр. н. і см. невід.) - визначний український скульптор другої пол. 18 ст., представник пізнього рококо. В 1750-60-х рр. працював у Львові, Ходовичах (тепер Львівська обл.), Монастирську і Бучачі (обидва - Тернопільська обл.). Твори П., які збереглися до нашого часу: три монументальні скульптури (Юрія, Лева і Атанасія), шість дерев'яних фігур у бічних вівтарях костьолу в Монастирську. Ймовірно, був автором кам'яних статуй на фасаді ратуші та постатей на барельєфах церкви св. Покрови у Бучачі, оздоблення костьолу та церкви у Городку (тепер Львівська обл.). Автор кількох варіантів розп'ять. Для творів П. характерна велика емоційність та динаміка, надання створеним формам життєвих рис.

• ПОГРЕБНЯК ЯКИМ - майстер дерев’яного зодчества др. половини ХVІІІ ст. Найбільш відома споруда - дерев’яний храм — свідок славної історії українського козацтва, один з оберегів духовної культури нашого народу запорізький собор у Самарі. Троїцький собор, створений протягом 1773-1781 років. Він побудований без єдиного цвяха. Звичайно, сьогодні, після декількох генеральних реставрацій, цвяхів у будівлі собору хоч відбавляй, але Яким Погребняк зміг обійтися без них. Зроблено це було на прохання замовників, які вважали, що не можна вбивати цвяхи у храм Спасителя — Ісуса Христа, який, за біблейським переказом, був розп’ятий на хресті саме за допомогою залізних цвяхів.

• ВЕДЕЛЬ АРТЕМІЙ (1767, за ін. даними - 1770, 1772 - 1808) - видатний український композитор, хоровий диригент, співак.

• До 1787 навчався у Київській Академії, де був співаком-солістом, пізніше -регентом хору. Основи музики вивчав під керівництвом Дж.Сарті. В 1787-90 - регент і капельмейстер хорової капели московського генерал-губернатора П.Єропкіна.

• В 1790 повернувся в Україну. 31793 жив у Києві. У 1793-94 керував хором Київської Академії та хором ген. А.Левандінова. В 1796 переїхав до Харкова, де керував губернським хором і викладав музику в Харківському колегіумі. З 1798 став послушником Києво-Печерської лаври. Багато мандрував по Лівобережній Україні.

• В 1799 був заарештований російським урядом, оголошений божевільним і утримувався в божевільні Кирилівського монастиря. В. - автор 29 церковних концертів (найвидатніші - 10 концертів на 4 голоси), на яких позначився вплив української народної пісенності.

• БЕРЕЗОВСЬКИЙ МАКСИМ (1745 - 1777) - видатний український композитор. Вчився в Київській Академії, де почав писати музику. Володіючи гарним голосом в 1758 Б. був запрошений співати у придворну капелу в Петербурзі.

• З 1762 - співак італійської оперної трупи в Орієнбаумі. В 1765-74 - жив у Італії, де завершив музичну освіту у відомого теоретика музики Дж.Мартіні. В 1771 Б. був обраний акад. Болонської філармонічної академії. В цей період життя Б. написав оперу “Демофонт”, яка в 1778 була поставлена з великим успіхом в Ліворно.

• В 1774 повернувся у Петербург. Постійні придворні інтриги і неможливість знайти застосування своїм творчим силам привели Б.до самогубства. Автор опери “Іфігенія”, багатьох духовних концертів ( “Не отвержи мене во время старости...”, “Отче наш”, “Вірую” ), в яких відчутні впливи українських народних пісень і київських церковних співів.

• Б. відіграв важливу роль у становленні української класичної музики, хорового концерту.

• БОРТНЯНСЬКИЙ ДМИТРО (1751-1825) - видатний український композитор і хоровий диригент. За деякими даними, до1758 навчався у Глухівській співочій школі. За гарний голос був прийнятий до петербурзької придворної капели. Вчився в італійського композитора Б.Галуппі, а в 1769-79 продовжував навчання в Італії. Написав опери “Креонт” (1776), “Алкід” (1778), “Квінт Фабій” (1779), поставлені на італійській сцені. В 1774 (за ін. даними1779)-1796-капельмейстер придворної капели в Гатчині і Павловську, в якій співали майже виключно українці. В цей час написав опери “Сокіл” (1786) і “Син-суперник” (1787). пасторальну комедію “Свято сеньйора” (1786), балет і концертну симфонію (1796). В 1796-1825 управитель придворної співочої капели. Створив понад сто творів хорової церковної музики (в т.ч. бл. 70 концертів і 2 літургії), в яких в значній мірі відобразилися мотиви української народної пісенності. Серед хорових концертів Б. найвідоміші: “Господи, силою твоєю”, “Слава во вишніх Богу”, “Сей день”, “Услиши, Боже, глас мій” та ін. Хоровий стиль Б. визначається урочистістю і ліричністю. Творчість Б. належить до вершин світової музичної культури.