26. Україна під час Другої світової війни (1939-1945рр.)

• ТИМОШЕНКО СЕМЕН [1895 - 1970] - воєначальник, маршал Радянського Союзу (1940).

• 3 квітня 1918 служив у Червоній армії. Командував ескадроном, 1-м кінногвардійським кримським кавалерійським полком, кавалерійською бригадою, з жовтня 1919- кавалерійською дивізією.

• З серпня 1933 - заст. командувача військ Білоруського, з вересня 1935 - Київського військового округів. У червні 1937 призначений командувачем військ Північно-Кавказького, а з вересня 1937-Харківського військових округів.

• 3 лютого 1938 - командувач Київського особливого воєнного округу.

• У вересні 1939 війська під командуванням Т. зайняли Західну Україну.

• Під час радянсько-фінської війни 1939-40 командував військами Північно-Західного фронту. З 7.5.1940 - маршал, нарком оборони СРСР (до 19.7.1941). На поч. радянсько-німецької війни 1941-45 призначений заст. наркома оборони, головнокомандувачем військ Західного (згодом - Південно-Західного) стратегічного напряму, командувачем Західного (липень-вересень 1941), Південно-Західного (вересень-грудень 1941, квітень-липень 1942) Північно-Західного (жовтень 1942 - березень 1943) фронтів, у 1943-45 - представник Ставки Верховного головнокомандування з координації дій військ ряду фронтів і Чорноморського флоту.

• Кирпонос Михайло (1892 —1941) — радянський воєначальник, генерал-полковник , Герой Радянського Союзу, командувач Південно-Західним фронтом з червня по вересень 1941 року.

• З 22 лютого 1941 року він призначений командувачем Київським Особливим військовим округом. З моменту перетворення округу в Південно-західний фронт і початком Великої Вітчизняної війни, генерал-полковник М. П. Кирпонос — командувач Південно-Західним фронтом. Війська фронту вели важкі оборонні бої на Правобережній Україні. Стійкі оборонні дії на важливих оперативно-стратегічних рубежах і напрямах поєднувалися з контрударами. В умовах глибоких обходів і обхватів танковими і механізованими угрупуваннями супротивника війська Південно-Західного фронту, розчленовані на загони і групи, здійснювали маневр, виходячи з-під ударів на проміжні і тилові оборонні рубежі, вели напружені бої.

• Загинув у бою побл. хутора Дрюківщина Лохвицького району Полтавської обл. Після війни його прах було перенесено до Ботанічного саду ім. О. В. Фоміна. У 1957 перепохований у парку Вічної Слави.

• КОВПАК СИДІР [1887-1967] -український радянський воєнний і державний діяч, генерал-майор (з 1943).

• Учасник Першої світової війни. В 1918-19 К. очолив партизанський загін, боровся проти денікінців, пізніше у складі Червоної Армії - з військами П. Врангеля. В 1921-26 - військовий комісар у ряді міст Катеринославщини (Великий Товмак, Павлоград, Кривий Ріг та ін.). У 1937-41 - голова Путивльського міськвиконкому Сумської обл.

• Під час радянсь­ко-німецької війни 1941-45 К. - командир Путивльського партизанського загону, пізніше -з'єднання партизан. У 1941-42 з'єднання К. здійснило рейди по Сумській, Курській і Брянській обл., у 1942-43 - рейд у Правобережну Україну, в 1943 - Карпатський рейд. Під час пересування у Карпатах ковпаківці вели бої з формуваннями Української Народної Самооборони та частинами Української Повстанської Армії. В 1944 з'єднання перейменовано у Першу українську партизанську дивізію ім. С. Ковпака (ком. П. Вершигора). 31946 К. -депутат Верхов­ної Ради УРСР, міністр оборони УРСР. У 1947-67-заступник голови Верховної Ради УРСР, з квітня 1967 - член Президії Верховної Ради УРСР. Автор книги «Від Путивля до Карпат».

• Федоров Олексій (1901—1989) — генерал-майор, двічі Герой Радянського Союзу, радянський партійний і державний діяч, в роки радянсько-німецької війни командир Чернігівсько-волинського партизанського з'єднання, перший секретар Чернігівського і Волинського підпільних обкомів КПРС.

• 1938 до радянсько-німецької війни - перший секретар Чернігівського обкому КП(б)У. Залишений у підпіллі, організував партизанський загін, який підпорядковувався НКВС СРСР. За даними спецслужб, до березня 1942 очолюваний О. Ф. Федоровим Чернігівський партизанський загін провів 16 боїв, убивши близько тисячі німецьких військовослужбовців, проводилися інші систематичні дивіресії і теракти на території України - зруйнував 33 шосейних і залізничних мостів, пошкодив 5 ешелонів на залізниці, підірвав 5 складів, 2 заводи.

• 1943 - за наказом НКВС, перемістив диверсійні загони на територію правобережної України і далі, на Волинь. Там федоровці проводили терористичні операції в українських населених пунктах, чинили опір збройним силам УПА. З наближенням лінії фронту та у зв'язку з провалом військових операцій проти відділів УПА, влиті до складу діючих армій.

• У квітні 1944 Федорова направили керувати комуністами в обласних центрах України. Обіймав високі партійні посади. Став першим секретарем Херсонського, Ізмаїльського, Житомирського обкомів партії. 1950 навчався на курсах Академії суспільних наук. З 1957 до 1979 - міністр соціального забезпечення УРСР.

• Сабуров Олександр (1908 —1974) — радянський військовий діяч, Герой Радянського Союзу (1942), генерал-майор військ НКВС (з 1943).

• У жовтні 1941 очолив радянський партизанський загін. З березня 1942 до квітня 1944 командував партизанським з'єднанням, що діяло у Сумській, Житомирській, Волинській, Рівненській та ін. областях України. За особистим розпорядженням Й. Сталіна у 1942 Сабуров увійшов до складу нелегального ЦК КП(б)У. З жовтня 1942 — начальник штабу з керівництва партизанського руху Житомирської області, був членом Житомирського обласного комітету КП(б)У.

• Радянські партизани під командуванням Сабурова, часто переодягнені в німецьку уніформу, здійснювали терористичні акції і чинили масові насильства щодо місцевого населення. Влітку 1944 очолив управління НКВС Дрогобицької області. Сабуров був безпосереднім організатором військових операцій проти Української Повстанської Армії і підпілля ОУН, чим активно сприяв утвердженню сталінського тоталітарного режиму на західноукраїнських землях. Особисто брав участь у репресіях проти членів сімей учасників Руху Опору.

• МЕЛЬНИК АНДРІЙ- див. тему №25.

• БАНДЕРА СТЕПАН- див. тему №25.

• ШУХЕВИЧ РОМАН (псевд.: ген. Тарас Чупринка, Дзвін, Тур, Роман Лозовський та ін.; 1907 - 1950) - український політичний і військовий діяч, Головний командир Української повстанської армії (1943-50).

• У 1922 вступив до юнацько-виховної організації “Пласт”. З 1923 - член Української військової організації.

• У жовтні 1926 разом з Б.Підгайним за дорученням Української військової організації вчинив замах на шкільного куратора Яна Собінського, якого українське націоналістичне підпілля звинувачувало у розробці й реалізації плану полонізації українського шкільництва.

• У 1928-29 служив у польській армії.

• З 1929 - член Організації українських націоналістів. У 1930 призначений керівником бойової референтури Крайової екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях (ЗУЗ). Влітку-восени 1930 Ш. організував і керував проведенням акцій протесту українського населення проти колонізації Галичини польськими осадниками (т.зв. саботажна акція), які проявилися у підпалах польських фільварків, будинків колоністів, скирт сіна, збіжжя, а також руйнуванні поліцейських дільниць. Як бойовий референт, спланував і керував замахами на Т.Голуфка (1931), комісара В.Чеховського (1932), працівника радянського консульства О.Майлова (1933).

• У червні 1934 за участь в організації замаху на міністра внутрішніх справ Польщі Б.Перацького заарештований і ув'язнений у польському концентраційному таборі Береза Картузька.

• У 1935-37 перебував у польській тюрмі.

• Восени 1938 став одним із організаторів штабу “Карпатської Січі” - збройних сил Карпатської України. У 1939-40 - Крайовий провідник ОУН на Західних окраїнах українських земель у Генеральній губернії, член проводу ОУН С.Бандери і референт зв'язку з українськими землями.

• На поч. німецько-радянської війни 1939-45 - заступник бойового підрозділу “Дружини українських націоналістів” “Нахтігаль”, згодом командир першої сотні та заступник командира створеного на його базі охоронного батальйону № 201, дислокованого в Білорусі (див. “Роланд”). Після розформування цього батальйону наприкін. 1942, рятуючись від переслідувань з боку німецьких карально-поліційних органів, перейшов на поч. 1943 на нелегальне становище.

• З березня 1943 -військовий референт проводу ОУН самостійників-державників (СД), з травня 1943 -голова Бюро проводу ОУН СД.

• У серпні 1943 на III Надзвичайному Великому Зборі ОУН Ш. затверджений урядуючим Провідником ОУН СД в Україні.

• З листопада 1943 - головнокомандувач Української повстанської армії. У листопаді 1943 взяв участь у роботі І Конференції поневолених народів Східної Європи і Азії, на якій було засновано Антибільшовицький блок народів. З липня 1944 - голова Генерального секретаріату і генеральний секретар військових справ Головної Української визвольної ради. У 1946 Ш. присвоєно звання генерал-хорунжого УПА.

• У березні 1950 загинув у бою із співробітниками радянських органів безпеки у с.Білогорщі біля Львова.

• ДОВЖЕНКО ОЛЕКСАНДР – див. тему № 23.

• ТЕЛІГА ОЛЕНА (дівоче прізв. - Шовгенова; 1906-1942) - видатна українська поетеса, політичний діяч.

• Н. у Санкт-Петербурзі у родині проф. І.Шовгенова. Виховувалася в російському оточенні. У 1920 батько Т., який деякий час працював у Раді народних міністрів УНР, був змушений емігрувати. У 1923 Т. разом з матір'ю переїхала до Тарнова (Польща), у 1924 - у Подебради (Чехословаччина).

• У 1926 вийшла заміж за сотника Армії УНР М.Телігу Після закінчення навчання Т. переїхала до Варшави, де в 1929-39 працювала вчителькою в українській школі. З кін. 1920 років почала друкуватися у “Літературно-науковому віснику”. У 1930-х вийшла перша збірка поетичних творів Т. Характерними рисами її поезії є ліричність, висока поетична культура, свіжість і безпосередність образів.

• У 1932 Т. вступила до Організації українських націоналістів. Працювала у культурницькій референтурі ПУН (разом з О.Ольжичем), була автором кількох ідеологічних та програмових творів. Наприкін. 1939 переїхала до Кракова, де на той час містився центр українського громадсько-політичного життя. У Кракові очолювала мистецьке товариство “Зарево”. Після розколу 1940 залишилася в ОУН-М.

• У червні 1941 Т. разом з чоловіком переїхала до Львова. Займалася політичною діяльністю. У жовтні 1941 Т. разом з похідними групами ОУН вирушила до Києва.

• Організувала у Києві Спілку українських письменників, редагувала літературно-мистецький додаток до газети “Українське слово” - “Літаври”. Після початку масових репресій гітлерівців проти українських націоналістів Т. відмовилася залишити місто і продовжувала літературну та політичну діяльність. 7.2.1942 заарештована і разом з чоловіком розстріляна у Бабиному Яру.

• Поезії Т. увійшли до збірок “Душа на сторожі” (видано посмертно, 1946) та “Прапори Духа”. Найповніше зібрання творів Т. видано у 1977 у Парижі (“Збірник”, “Полум'яні межі”).