9. Українські землі в 60-80-ті рр. Хvii ст.

• ВИГОВСЬКИЙ ІВАН (р.н.невід-п. 16(26).3.1664) - видатний український державний, політичний і військовий діяч, гетьман України (1657-59). Походив з українського шляхетського роду Овруцького повіту на Київщині. Вчився в Києво-Могилянській Колегії. Служив юристом в міському суді в Луцьку, згодом - намісник луцького старости. Брав участь у діяльності Луцького братства. На початку національно-визвольної війни 1648-57 під проводом Б. Хмельницького служив у польському війську. Під час Жовтоводівської битви 1648 потрапив у татарський полон. Викуплений Б.Хмельницьким. В 1648 призначений генеральним писарем. Виявивши блискучі дипломатичні здібності, В. виконував найважливіші доручення гетьмана і став одним з найближчих дорадників Б.Хмельницького. Вів переговори з Польщею, Московщиною, Швецією, Кримським ханством та ін. державами. Після смерті Б.Хмельницького на Корсунській Раді 1657 обраний гетьманом України. Продовжував політику Б.Хмельницького, спрямовану на досягнення повної державної незалежності України. У зовнішній політиці В. мав на меті утримувати дружні відносини з усіма сусідніми країнами, не надаючи переваги жодній з сторін. В жовтні 1657 уклав українсько-шведський договір, умови якого були вироблені ще за участю Б. Хмельницького. В той же час відновив союз з Кримським ханством, що був розірваний з моменту укладання Березневих статей 1654 та розпочав переговори з Польщею. Активна зовнішня політика В., спрямована на зміцнення міжнародного авторитету України, викликала занепокоєння московського уряду. Намагаючись посилити свій вплив в Україні, царський уряд почав активно формувати за допомогою своїх агентів антигетьманську опозицію. Внутрішня політика В., зорієнтована на посилення ролі козацької старшини в українському суспільстві, постійне підбурювання селян і запорожців царськими агентами спричинили виступ проти гетьмана частини козаків і селян, який очолив полтавський полковник М. Пушкар і запорізький кошовий Я. Барабаш. В травні-червні 1658 гетьманські війська за наказом В. ліківдували Барабаша і Пушкаря заколот 1657-58 і Дейнеків повстання 1657-58. Складна політична ситуація в Україні, постійна загроза агресії з боку Московщини і підтримка нею антигетьманської опозиції змусили В. до союзу з Річчю Посполитою. 6(16).9.1658 після довгих переговорів між Україною і Польщею було укладено Гадяцький договір 1658. Дізнавшись про укладення договору В. з Польщею, Московщина розпочала відкриту агресію проти України. Навесні 1659 150-тисячна армія під командуванням князя Трубецького розпочала окупацію Лівобережної України, руйнуючи і грабуючи все на своєму шляху. В червні 1659, зібравши всі можливі військові сили, В. вирушив назустріч загарбникам. 28-29(8-9).7.1659 у Конотопській битві 1659 українська армія під проводом гетьмана В. вщент розгромила московські війська.

•     Проте В. не зміг скористатися результатами блискучої перемоги під Конотопом. Проти політики гетьмана виступила старшинська опозиція, яку створили промосковськи настроєні полк. І.Безпалий. Т.Цюцюра, В.Золотаренко. Скориставшись новим виступом проти гетьмана В., московські війська під командуванням

•     Г.Ромодановського захопили Лівобережну Україну. В цих умовах В. в жовтні 1659 зрікся булави і виїхав у Польщу. Через деякий час В. був призначений сенатором і київським воєводою. 31662 брав активну участь у діяльності Львівського братства. На початку 1664 В. було звинувачено у зраді і без суду, за наказом полковника С.Маховського, розстріляно під Вільхівцем недалеко Лисянки (тепер Черкаська обл.). Похований у Великому Скиті біля с.Рудки Гніздичової у Галичині. На думку деяких дослідників, у Скиті Манявському.

• ТЕТЕРЯ ПАВЛО ІВАНОВИЧ (Моржковський-Тетеря; бл. 1620-22 - п. квітень 1671) - гетьман Правобережної України (1663-65), визначний дипломат. Походив з української шляхетської родини. Знав латинську і польську мови. З 1639 перебував на службі у родині магнатів Пражмовських у Мазовії. З кін. 1640 років служив канцеляристом у Луцькому гродському суді.

• На поч. національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького був писарем Переяславського полку. У 1649 очолив козацьке посольство до трансільванського князя Юрія ІІ Ракоці. Т. був одним з організаторів українсько-трансільванського військово-політичного союзу, який остаточно склався у 1654-57. Т. брав участь майже у всіх дипломатичних переговорах, що велися у Чигирині. Весною 1651 разом з осавулом Переяславського полку Демком керував облогою Кам'янця-Подільського. Влітку 1653 став Переяславським полковником.

• Виступав проти підтримання союзницьких відносин з Московським царством. У березні 1654 Т. разом з генеральним суддею С.Богдановичем-Зарудним перебував у Москві, де виробляв умови українсько-московського політичного договору. У 1655 під час облоги Львова українсько-московськими військами Т. вів переговори з польською стороною про викуп міста.

• Підтримував незалежницьку політику гетьмана І.Виговського та Ю.Хмельницького. У 1658 Т. разом з І.Виговським та Ю.Немиричем виробив проект Гадяцького договору з Річчю Посполитою, реалізація якого могла докорінно змінити геополітичне становище у Східній Європі. У березні 1658 домігся припинення походу польського війська в Україну. У 1658-61 перебував у Варшаві. Мав значний вплив при королівському дворі, користувався підтримкою короля Яна II Казимира. Брав участь у виробленні Слободищенського трактату 1660.

• У жовтні 1662, після зречення від влади Ю.Хмельницького, Т. на раді у Чигирині був обраний гетьманом. Продовжуючи політичну лінію І.Виговського, спираючись на Запорожжя і підтримку Речі Посполитої, Т, намагався об'єднати під своєю владою Правобережну і Лівобережну Україну. Прагнучи розвивати союзницькі відносини з Польщею на засадах Гадяцького договору, домагався підтвердження польським урядом привілеїв козацької старшини, вимагав вирішити церковне питання (відмінити залежність православної ієрархії від римо-католицької, повернути православним церкви, захоплені уніатами), дозволити самостійні дипломатичні відносини з Молдовою і Волощиною, розпочати мирні переговори з Московією тощо.

• Вступив у боротьбу з лівобережним гетьманом Я.Сомком, потім - з його наступником І.Брюховецьким, які робили спроби об'єднати всі українські землі під верховністю московського царя. У липні 1653 за наказом Т. генеральний осавул П.Дорошенко придушив заворушення у Паволоцькому полку, яке очолив наказний полковник Іван Попович-Ходорковський. У жовтні 1663 Т. на чолі козацьких військ (бл. 24 тис. чол.) приєднався в Білій Церкві до армії (20 тис.чол.) польського короля Яна II Казимира і татарських загонів (40 тис. чол.). Союзники планували, захопивши Лівобережжя та встановивши тут владу Т., зайняти і Смоленщину, яка відійшла до Московської держави за Поляновським миром 1634. Протягом листопада 1663-січня 1664 польсько-українські війська і татарські загони зайняли більшу частину Лівобережної України (за винятком окремих міст, зокрема, Прилук, Гадяча, Глухова). Однак селянські виступи проти польської шляхти змусили Т. незабаром повернутися на Правобережжя. Королівська армія під тиском московських військ під командуванням Г.Ромодановського та полків гетьмана І.Брюховецького відійшла через Білорусь у Польщу. Після відступу коронних військ і з появою у Правобережжі московських підрозділів, лівобережних козацьких полків та запорожців на чолі з 1 .Сірком становище Т. значно ускладнилося. Весною 1664 Т. вдалося з допомогою польських військ під командуванням С.Чарнецького примусити І.Брюховецького разом з московськими військами відступити у Лівобережжя.

• Т. намагався стабілізувати становище і політичними засобами — вимагав від короля переговорів з Москвою, усунути кількох представників польської адміністрації у Правобережжі, звільнити з ув'язнення Ю.Хмельницького і митрополита Й.Тукальського-Нелюбовича (заарештовані підчас походу Яна Казимира). Протягом 1664-65 Т. пробував опанувати ситуацію, поборюючи своїх противників, зокрема, полковників Івана Сербина, Василя Дрозденка, С. Опару.

• Ведучи постійну боротьбу з противниками, Т. не міг розраховувати на широку підтримку українського народу, оскільки частина населення неприхильно ставилася до нього (бачила в ньому ставленика Польщі). У липні 1665, зневірившись у дальшій боротьбі, Т. призначив наказним гетьманом М.Ханенка і з невеликим почтом виїхав до Польщі (гетьманства він ніколи не зрікся). Жив у Варшаві. У 1667 вступив до Львівського ставропігійського братства. За правління 21 9-146 короля Міхала Вишневецього Т. зазнав численних переслідувань з боку польських магнатів - його маєтки були конфісковані, а він сам засуджений до вигнання з держави. Деякий час жив у Молдові, у Яссах. У 1670 зустрічався в Адріанополі (Едірне) з турецьким султаном Мохаммедом IV і переконав його розпочати війну проти Польщі (Мохаммед IV призначив Т. пенсію і вручив султанський прапор - санджак). Отруєний у квітні 1671. Похований, ймовірно, в одній з православних церков у Едірне.

• ДОРОШЕНКО ПЕТРО (1627 - 1698) - визначний український державний, політичний та військовий діяч, гетьман України (1665-1676).

• Походив з старого козацького роду, онук М.Дорошенка. Здобув широку освіту, добре знав латинську і польську мови.

• Брав участь у національно-визвольній війні українського народу під проводом Б.Хмельницького 1648-1657 як козак і писар Чигиринського полку. Виконував важливі доручення Б.Хмельницького, вів переговори з польським і шведським урядом. Будучи противником союзу з Московською державою, підтримав гетьмана І.Виговського. В 1660 як полковник чигиринський Д. їздив до Москви, де домагався скасування деяких пунктів Переяславських статей 1659. В 1663-64 -генеральний осавул у гетьмана П. Тетері, з 1665 -полковник Черкаського полку.

• 10.10.1666 правобережні полковники вибрали Д. тимчасовим гетьманом Правобережної України, а на початку січня 1666 у Чигирині козацька рада підтвердила вибір старшини.

• Прагнучи стабілізувати внутрішнє становище Правобереженої України, Д. при підтримці київського митрополита Й.Тукальського провів ряд важливих реформ. Щоб позбутися залежності від козацької старшини, створив постійне 20-тисячне військо з найманих частин - т.зв. серденята (з турецької - відчайдухи), які відзначалися хоробрістю в бою і особистою відданістю гетьманові. Для зміцнення фінансової системи Гетьманщини Д. встановив на українському кордоні нову митну лінію і почав карбувати власну монету. Проводячи політику колонізації незалежних земель, Д. на степовому пограниччі утворив новий Торговицький полк.

• Намагаючись здобути підтримку серед народних мас, Д. часто скликав козацькі ради. де вислуховував думку рядових козаків.

• Д. розгорнув широку зовнішньополітичну діяльність. Стратегічною метою всієї внутрішньої і зовнішньої політики було об'єднання піц своєю владою Лівобережної і Правобережної України. Після підписання між Московською державою і Польщею Андрусівського перемир'я 1667, умови якого абсолютно нехтували державні інтереси України, Д. вирішив укласти військовий союз з Кримським ханством і перейти під політичний протекторат Туреччини. У вересні 1667 об'єднане українсько-турецьке військо, розпочавши воєнні дії в Галичині, змусило польський уряд визнати широку автономію Правобережної України і встановити українсько-польський кордон по р.Горині. Зміцнивши свої позиції на Правобережжі, Д. на початку літа на чолі козацького війська перейшов на лівий берег Дніпра, де в цей час відбувалось антимосковське повстання.

• В ході нього у військовому таборі під Опішнею козаки вбили гетьмана І.Брюховецького і 8.6.1668 проголосили Д. гетьманом всієї України. Проте гетьманування Д. на Лівобережній України тривало недовго.

• Занепокоєні зміцненням гетьманської влади в Україні сусідні держави взялися підривати її шляхом підтримки суперників Д. і прямою військовою агресією. Кримські татари підтримали претендента на гетьманську булаву запорізького писаря П.Суховієнка. Д., призначивши наказним гетьманом на Лівобережжі Д.Многогрішного, був змушений повернутися у Правобережну Україну. На поч. 1869 Д. при допомозі запорожців під проводом І.Сірка вдалося розгромити Суховієнка і його союзників - кримських татар. Відсутністю Д. у Лівобережній Україні скористалися противники гетьмана, які в середині березня 1659 у м.Глухові на основі Глухівських статей 1669 проголосили гетьманом Д.Многогрішного.

• В цих складних умовах, намагаючись нейтралізувати ворожі дії Криму і отримати допомогу у боротьбі проти Речі Посполитої і Московського царства, Д. восени 1669 уклав союзний договір з Туреччиною (затверджений Генеральною Військовою Радою 10-12.03.1669 у Корсуні). Основою воєнно-політичного союзу стала угода, підписана в 1651 між Б.Хмельницьким і турецьким султаном. За цим договором територія Української держави мала охоплювати землі від Перемишля до Путивля; підтверджувалося право вільного вибору гетьмана, який обирався повічно; українська православна церква зберігала автономію у складі константинопольського Патріархату; українське населення звільнялося від оплати податків і данини на користь турецької казни; на українських землях турки і татари не мали права споруджувати мечеті і брати ясир; Туреччина і Кримське ханство не повинні були укладати мирних договорів з Польщею і Московією без згоди гетьмана; султанські грамоти, які стосувалися України, мали писатися турецькою та українською мовами. Після підписання цієї угоди Туреччина оголосила Польщі війну. У вересні 1670 Д. був змушений розпочати боротьбу зі ставлеником Польщі уманським полковником М.Ханенком. Протягом 1671 призначений Д. наказним гетьманом О.Гоголь вів воєнні дії проти польської армії і загонів М.Ханенка. 1671 пройшов у незначних сутичках між противниками. Восени 1671 польська армія на чолі з Яном III Соб'єським повела наступ на Поділля і захопила Брацлав, Могилів, Вінницю. Навесні 1672 розпочалися широкомасштабні воєнні дії. Д., отримавши воєнну допомогу від Туреччини, перейшов у наступ. В липні козацькі полки під проводом Д. розгромили загони М.Ханенка під Четвертинівкою на Поділлі. 27.8.1672 об'єднана українсько-турецько-татарська армія, яку очолювали гетьман Д, турецький султан Мохамед IV і кримський хан Селім-Прей, здобула фортецю Кам'янець (тепер Кам'янець-Подільський) і рушила в Галичину. На поч. вересня 1672 союзницькі війська обложили Львів. Не маючи засобів для продовження війни, польський уряд 5.10.1672 уклав Бучацький мирний договір 1672. Укладання Бучацького договору, за яким Польща вимовлялася від претензій на Правобережну Україну, Московська держава розцінила як можливість, не порушуючи Андрусівського перемир'я з Річчю Посполитою, захопити Правобережжя. В червні 1672 замість скиненого з гетьманства Д.Многогрішного лівобережним гетьманом було обрано І.Самойловича, якого 17.3.1674 було проголошено гетьманом всієї України. В червні 1674 московська армія під командуванням воєводи Г.Ромодановського і козацькі полки на чолі з гетьманом І.Самойловичем вступили у Правобережжя і взяли в облогу гетьманську столицю - Чигирин. Два тижні гетьманські війська завзято обороняли мсто. На допомогу Д. під Чигирин підійшла турецько-татарська армія під командуванням візиря Кари-Мустафи, яка змусила І.Самойловича і московські війська відступити. Правобережна Україна знову перейшла під владу Д.

• Проте ситуація на Правобережжі була надзвичайно складною. Роки виснажливої війни перетворили українські мста і села на правому березі Дніпра на суцільну руїну. Турецькі залоги, закріпившись у стратегічно важливих містах, вимагали сплати данини турецькому султанові, руйнували церкви або перетворювали їх на мечеті, грабували і захоплювали в полон місцеве населення. Жителі цілих сіл були змушені тікати на лівий берег Дніпра, сподіваючись знайти там безпечні умови для життя. Авторитет Д. почав падати серед українського населення.

• В цій ситуації розчарований політикою Туреччини Д. вирішив зректися булави. Восени 1675 на козацькій раді в Чигирині Д. склав гетьманські клейноди, а І.Сірко прийняв від нього присягу на вірність цареві. Але московський уряд вимагав від Д. присяги на лівому березі Дніпра в присутності І.Самойловича і І.Ромодановського, віл чого Д. рішуче відмовився. Восени 1676 30-тисячна московська армія і полки І.Самойловича знову обложили Чигирин. 19.9.1676 розпочався штурм гетьманської столиці, яку обороняв всього двохтисячний загін серденят. Після кількагодинного запеклого бою Д., розуміючи всю безвихідь становища, переконав козаків припинити опір. Після зречення з гетьманства Д. поселився в с.Сосниці (тепер Чернігівська обл.), проте через деякий час на вимогу царського уряду переїхав до Москви. В 1679-82 Д. жив у Вятці. Останні роки життя Д. провів у с.Ярополчому під Москвою, де і помер.

• Все життя і діяльність гетьмана Д., визначного державного і політичного діяча свого часу, були спрямовані на досягнення повної державної незалежності та збереження територіальної єдності України.

• БРЮХОВЕЦЬКИЙ (Бруховецький) ІВАН (р.н.неви. - п. 8(18).6.1668) -гетьман Лівобережної України (1663-68).

• Був старшим слугою (конюшим) у резиденції Б.Хмельницького. виконував деякі дипломатичні доручення гетьмана. В 1659 Б. під час гетьманських виборів їздив на Запоріжжя, щоб схилити запорожців підтримати кандидатуру Ю.Хмельницького. Залишившись на Запорізькій Січі, був обраний кошовим отаманом, а згодом і “кошовим гетьманом” (1659-63).

• Б., будучи вмілим оратором демагогом, висунувши утопічні соціальні лозунги (зменшити податки, обмежити старшинське землеволодіння), став поряд з Я. Сомком та І.Золотаренком кандидатом на гетьманство. В червні 1663 на Чорній Раді у Ніжині при підтримці запоріжців, селян, міщан і підтиском московського війська на чолі з Д.Великоганіним Б. було обрано гетьманом Лівобережної України. Спочатку проводив відверто промосковську політику. Виразу після обрання гетьманом Б. уклав з Московською державою Батуринські статті 1663, став першим з українських гетьманів, який поїхав до Москви. Під час перебування у вересні-жовтні 1665 у Москві Б. було надано титул боярина і передано у володіння Шептаківську волость на Чернігівщині. В грудні 1665 Б. пописав Московські статті 1665, які значно обмеживши державні права Гетьманщини, посилили її адміністративну і фінансову залежність від Московського царства.

• На поч. 1666 Б. повернувся в Україну, де за допомогою генерального підскарбія Р.Ракушки-Романовського впорядкував фінансові справи держави. Дуже скоро промосковська політика Б. принесла важкі наслідки для України. Майже у всіх великих українських містах розмістилися російські гарнізони, значно розширилися права царських воєвод, які зосередили в своїх руках ряд військових і фінансових функцій (наприклад збирання податків в царську казну, заготівля хліба для утримання московських військ, грошові збори з українських купців тощо). В 1666 було проведено майновий перепис населення Лівобережної України для визначення розмірів оподаткування. Все це викликало величезне незадоволення українського населення московською адміністрацією і особливо гетьманом, який призвів до її появи в Україні. Навіть та частина православного духовенства, яка підтримувала раніше промосковську орієнтацію гетьманів, відкрито запротестувала проти зростання московського впливу.

• Незадоволення досягло свого апогею після укладення між Польщею і Московською державою Андрусівського перемир'я 1667. В 1667-68 на Лівобережжі відбулося ряд великих виступів проти московських залог у містах. Б., відчуваючи загальне обурення діяльністю московської адміністрації в Україні, вирішив відкрито виступити проти Москви і очолити антимосковське повстання.

• У січні 1668 на старшинській рада Гадячі Б. висловився за ліквідацію московської влади в Гетьманщині та перехід України під турецький протекторат. Рада прийняла цю пропозицію. Одночасно Б. вступив у переговори з П. Дорошенком та вислав посольство у складі полковника лубенського Г.Гамалії, генерального обозного І. Безпалого і канцеляриста Кашперовича до Стамбулу. В травні 1668 війська Б., повиганявши московські залоги з частини українських міст, вирушили визволяти пограничне місто Котельву, яке обложила московська армія під командуванням боярина Г.Ромодановського. На поч. літа на Лівобережну Україну вступили правобережні полки під проводом гетьмана П. Дорошенка і пішли на зустріч з військами Б., які стояли військовим табором під Опішнею (тепер Полтавська обл.) Дізнавшись про підхід військ П.Дорошенка, лівобережні козаки виступили проти Б. і 8(18).6.1668 вбили його. Похований у Гадячі.

• СІРКО ІВАН (між 1605 і 1610-1(11).8.1680)-український політичний і військовий діяч другої пол. 17 ст., кошовий отаман Запорозької Січі. Брав участь у національно-визвольній війні під проводом Б.Хмельницького 1648-57. Вперше письмові джерела згадують про С. у 1653. У 1658-60 - полковник вінницький. У 1659 виступив проти політики гетьмана І.Виговського. Організував військовий похід на Акерман, що призвело до розпаду українсько-польсько-татарської коаліції, спрямованої проти Московського царства і не дало можливості гетьману І.Виговському скористатися наслідками перемоги під Конотопом для зміцнення державності України. Спочатку підтримував політику гетьмана Ю.Хмельницького, але після підписання Слободищенського трактату 1660 виступив проти нього. У 1660-61 брав участь у походах запорозьких козаків на Крим. У 1663 С. став кошовим отаманом і до 1670 обирався на цю посаду вісім разів. У жовтні та грудні 1663 організував два великих походи на Перекоп. У січні 1664 спільно з московськими військами вів воєнні дії проти правобережного гетьмана П.Тетері та польських військ під командуванням С.Чарнецького. У другій пол. 1660 років брав участь у боротьбі проти претендента на гетьманську булаву П. Суховія.

• Виступив проти умов Андрусівського перемир'я 1667 між Річчю Посполитою і Московською державою. Деякий час підтримував гетьмана П.Дорошенка, але після укладення воєнно-політичного союзного договору Гетьманщини з Туреччиною виступив проти нього. У 1668 був полковником Зміївського полку на Слобожанщині.

• За зв'язки з керівником селянської війни у Московській державі С.Разіним заарештований полтавським полковником Ф.Жученком, переданий царському уряду і згодом засланий у Тобольськ. Влітку 1673 у зв'язку із зростанням турецько-татарської загрози, за клопотанням січового товариства і навіть польського уряду, С. було звільнено. Повернувшись на Січ, провів кілька походів на татарські володіння (Очаків, Ізмаїл, Перекоп). У 1676 під час зречення П.Дорошенка прийняв від нього гетьманські клейноди.

• Боровся проти турецько-татарських військ і загонів Ю.Хмельницького під час Чигиринських походів 1677 і 1678. Помер на хуторі Грушівці (тепер Іллінка Томаківського р-ну Дніпропетровської обл.).

• ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ЮРІЙ (6л. 1641 - 1685)-гетьман України (1657, 1659-63), гетьман Правобережної України (1677-81; 1685), молодший син Б.Хмельницького. Деякий час навчався у Києво-Могилянській колегії.

• У квітні 1657 на старшинській раді, скликаній Б.Хмельницьким, 16-річний Юрій X. був проголошений гетьманом України. Після смерті Б.Хмельницького козацька рада у Чигирині 23.8.1657 підтвердила це рішення. Оскільки ж X. був ще молодим і не закінчив навчання у колегії, він за порадою старшини тимчасово склав владу. 25.10.1657 Генеральна Військова Рада проголосила гетьманом генерального писаря І.Виговського. Союз із Польщею, незадоволення частини козацтва зовнішньою політикою І.Виговського та інтриги деяких старшин на чолі з Я .Сомком призвели до усунення його від влади (11.9.1659). На раді у Білій Церкві за підтримкою промосковськи настроєної частини старшини X. було знову обрано гетьманом (згодом з'ясувалося, що на раді не було більшості). Слабовільний і нерішучий, позбавлений військового і політичного хисту, X. постійно потрапляв у залежність від Московщини, Польщі або Туреччини.

• У жовтні 1659, скориставшись тяжким становищем України, московські війська під командуванням князя О.Трубецького захопили Лівобережну Україну. Під тиском обставин X. змушений підписати Переяславські статті 1659, які значно обмежували державні права України. У 1660 розпочалась нова війна між Польщею і Московщиною за українські землі, в якій взяли участь і українські війська на чолі з X. Воєнна кампанія московських військ під командуванням В.Шереметьева на Волині, до яких приєднався за наказом X. козацький корпус під проводом Т.Цецюри, завершилася нищівною поразкою під Чудновом на Житомирщині.

• 27.10.1660 X. уклав з Польщею Слободищенський трактат 1660, за яким Україна відновила союз з Річчю Посполитою на умовах Гадяцького договору 1658. Проти політики X. виступили, підбурювані Москвою, Ніжинський, Чернігівський та Переяславський полки. У 1661-62 кілька походів X. на Лівобережжя завершилися невдачею. Після обрання весною 1662 на козацькій раді у Козельці (біля Переяслава) наказним гетьманом Лівобережної України переяславського полковника Я.Сомка почалися міжусобиці серед прибічників двох гетьманів. У січні 1663, відчуваючи власну неспроможність опанувати ситуацією, X. зрікся булави і постригся у ченці під іменем Гедеона. Жив у монастирях Києва, Корсуня, Сміли і Чигирина. У 1664-67 X. ув'язнений польським урядом у Марієнбурзькій тюрмі. Після звільнення деякий час жив в Уманському монастирі. В 1670 (за ін. дан. -1673) X. захопили в полон кримські татари і відправили до Стамбула, де його було ув'язнено в Едичкульській в'язниці. Згодом X. поселили в одному з грецьких монастирів, де він обіймав посаду архімандрита. Під час Чигиринських походів 1677 і 1678 турецький уряд, намагаючись захопити Україну, спробував використати для цієї мети X. Турки проголосили X. гетьманом і “князем малоросійської України” на правах султанського васала. Своєю столицею X. обрав Немирів (тепер Вінницька обл.), звідки розсилав універсали, в яких титулував себе “князем сарматським, Малої Росії-України, вождем Війська Запорозького”. У 1678-79 X. спробував з допомогою турецько-татарського війська встановити владу над Лівобережною Україною, але зазнав невдачі. Після підписання Бахчисарайського миру 1681 X. позбавлений гетьманства і восени 1681 за наказом турецького уряду вбитий у Кам'янці-Подільському. За ін. даними, X. протягом 1681-85 жив у Немирові. У 1685 його знову призначили “гетьманом України”. Страчений турками у Кам'янці.

• МНОГОГРІШНИЙ ДЕМ'ЯН (Демко) (н.бл. 1630-п. після 1701)-гетьман Лівобережної України (1669-72). Учасник національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648-57. У документах вперше згадується в Зборівському реєстрі (бл. 1649) на посаді військового осавула. В 1665-69 - полковник чернігівський.

• У 1668 М, як противник Андрусівського перемир'я 1667, взяв участь у антимосковському повстанні, яке розпочалося під керівництвом І. Брюховецького. Підтримував політику гетьмана П. Дорошенка. В 1668 призначений П. Дорошенком наказним гетьманом Лівобережної України, тому що останній був змушений повернутись на Правобережжя. Наступ московських військ під командуванням Г. Ромодановського на Сіверщину (на Ніжин і Чернігів), відсутність воєнної допомоги від П. Дорошенка, сильні московські залоги у містах, тиск промосковсько настроєної частини старшини і православного духовенства (особливо архиепископа чернігівського Л. Барановича) примусили М. піти напереговори з царським урядом.

• У цей час 17.12.1668 на старшинській раді в Новгород-Сіверську М. було обрано “сіверським гетьманом”. Переговори між московським урядом і М. завершились укладенням Глухівських статей 1669 і проголошенням 9(19).3.1669 на Генеральній Військовій Раді у Глухові М. гетьманом Лівобережної України. Після обрання гетьманом М. намагався проводити політику, спрямовану на захист державних інтересів України. Він добився, щоб Київ з округою, незважаючи на умови Андрусівського перемир'я 1667, залишився у складі Лівобережжя. Спираючись на полки компанійців, М. прагнув зміцнити гетьманську владу, поступово ослаблюючи політичну роль козацької старшини. Вів таємні переговори з П. Дорошенком про можливість переходу Лівобережної України під протекторат Туреччини. Така політика викликала незадоволення як частини страшинської верхівки так і московського уряду.

• В ніч з 12 на 13.3.1672 у Батурині козацька старшина при підтримці начальника московської залоги заарештували М. і видала представникам царського уряду. Гетьмана було вивезено до Москви, де в серед. квітня 1672 розпочався над ним суд. Його звинуватили у державній зраді, піддали тортурам, а після засудили до страти. Згодом страту замінено на довічне заслання. М. було вивезено з родиною до Сибіру і ув'язнено в Іркутській тюрмі. З 1688 звільнений з тюрми М. перебував на військовій службі у Селенгінську на Забайкаллі. В 1696 М. постригся у ченці. Помер в Іркутську. Українські історики пов'язують час гетьманування М. із закінченням одного з найтрагічніших періодів в українській історії -Руїни.

• САМОЙЛОВИЧ ІВАН (р. н. невід. - п. 1690) - гетьман Лівобережної України 1672-87. Походив із сім'ї священика Самійла Самойловича з Ходоркова на Житомирщині. Освіту здобув у Києво-Могилянській колегії. Службу в козацькому війську розпочав військовим писарем. Згодом був веприцьким сотником Гадяцького полку, сотником красноколядинським (1665) Чернігівського полку. Виконував важливі дипломатичні доручення гетьмана І.Брюховецького, зокрема у 1663 їздив з посольством до Москви. Отримав звання значкового товариша. Брав участь у повстанні 1668, активно виступав проти московської влади в Україні. Після загибелі гетьмана І.Брюховецького приєднався до наказного гетьмана Д.Многогрішного, дістав царське прощення. У 1668-69 був наказним полковником та полковником чернігівським (1668-69).

• Після обрання гетьманом Д.Многогрішного став генеральним суддею (1669-72). Брав участь у старшинській змові проти гетьмана Д.Многогрішного, яку підтримували царські воєводи. На старшинській раді в Козачій Діброві 17.6.1672 обраний гетьманом і володів гетьманською булавою 15 років. Виступав за соборність українських земель. Боровся проти гетьмана П.Дорошенка, намагався об'єднати під своїм регіментом Правобережну і Лівобережну Україну. На поч. 1674 С. разом з царським воєводою І.Ромодановським на чолі козацьких і стрілецьких полків здійснили похід у Правобережну Україну. На Переяславській раді 17.3.1674 С. був обраний гетьманом усієї України, проте фактичне об'єднання Правобережної та Лівобережної України відбулося після зречення з гетьманства 19.10.1676 П.Дорошенка. Внаслідок Чигиринських походів 1677 і 1678 та укладення Бахчисарайського мирного договору 1681 С. втратив владу над Правобережною Україною (південна Київщина, Брацлавщина і Поділля залишались за Ю.Хмельницьким, який визнавав протекторат Туреччини). С. негативно поставився до “Вічного” миру 1686, який остаточно закріпив поділ України між Річчю Посполитою і Московською державою. За правління С. Українська православна церква втратила свою незалежність і в 1686 була підпорядкована Московському Патріархові. С. був прихильником сильної гетьманської влади, яку намагався зробити спадковою. За його правління внаслідок масового переселення правобережного населення у Лівобережжя поступово відроджується економічне життя Гетьманщини. Розширюється внутрішня і зовнішня торгівля, розвиваються ремесла і промисли. Розширюються існуючі та створюються нові промислові підприємства - рудні, селітряні варниці, поташні заводи (буди), млини, скляні гути, винокурні тощо.

• Авторитарний спосіб правління С., великі податки на утримання у Гетьманщині мос-

• ковських залог і регулярних військ, які тяжким тягарем лягали на місцеве українське населення, викликали незадоволення як серед козацької старшини, так і серед рядового козацтва. За підтримки московських урядовців, недовір'я яких до гетьмана зростало через відверті негативні оцінки дій царського уряду щодо України, старшинська верхівка стала писати цареві доноси на гетьмана, звинувачуючи його у зловживанні владою, таємних зносинах з Кримським ханством й військовій зраді.

• Влітку 1687, скориставшись з невдалого спільного походу московської армії (100 тис. чол.) і українського козацького війська (50 тис. чол.) на Крим (див. Кримські походи 1687 і 1689), старшина звинуватила С. у його провалі (хоча С. намагався переконати царський уряд у тому, що слід провести серйозну підготовку і розпочинати похід ранньою весною) та звернулася до царського уряду з проханням усунути гетьмана від влади. 23.7.1687 ставка гетьмана була оточена російськими полками. На козацькій раді на р. Коломаці С. скинуто з гетьманства (див. Копомацька рада 1687), заарештовано і разом із сином Яковом відправлено у Москву, а звідти - на заслання до Сибіру. Помер у Тобольську в 1690.