20. Україна в Першій світовій війні.

• ЛЕВИЦЬКИЙ КОСТЬ (18.11.1859-12.11.1941) - визначний український громадсько-політичний і державний діяч, адвокат і публіцист, дійсн. чл. НТШ і “Просвіти”.

• Наприкінці 19 - поч. 20 ст. Л., сприяючи піднесенню українського підприємництва в Галичині, допомагав створити і брав активну участь в роботі цілого ряду важливих економічних організацій - “Народна Торгівля”, страхова компанія “Дністер”, Крайовий Союз Кредитовий (згодом - Центробанк, очолював в 1898-39), Крайовий Союз Ревізійний (очолював з 1904) та ін. В 1889-1900 (за деякими дан., до 1905) Л. редагував “Часопис Правничий”, був багаторічним президентом Товариства Українських Правників у Львові.

• В 1899 виступив співзасновником, а згодом обраний і головою Української Національно-Демократичної Партії. В 1907 обраний депутатом австрійського парламенту і в 1908 - галицького сейму, керував діяльністю Українського Парламентського Клубу у Відні та Сеймового Клубу у Львові.

• Підчас Першої світової війни в серпні 1914 очолив Головну Українську Раду у Львові, а з травня 1915 - Загальну Українську Раду у Відні.

• 9.11.1918 Л. обраний головою уряду ЗУНР - Державного Секретаріату ЗУНР-ЗО УНР. Після окупації Галичини польськими військами (1919) був в 1920-23 членом закордонного уряду Диктатора Є. Петрушевича у Відні, в якому займав пост уповноваженого з питань преси і пропаганди, а з 1921 - уповноважений закордонних справ ЗУНР.

• В 1924 повернувся у Галичину, де продовжував громадську і наукову діяльність. Належав до Українського Національно-Демократичного Об'єднання.

• В 1939 Л. був заарештований органами НКВС, але після дворічного ув'язнення - звільнений. Частину терміну ув'язнення відбував у тюрмі НКВС на Луб'янці у Москві.

• В липні 1941 став засновником і головою Української Національної Ради -органу, який мав представляти інтереси українського населення західних областей України перед німецькою окупаційною владою (ліквідована за наказом Г. Гімлера в березні 1942). Помер у Львові. Л. - автор цінних історичних праць: “Історія політичноїдумки галицьких укра-їнців 1848-1914” (1926), “Історія визвольних змагань галицьких українців в часи світової війни 1914-1918 рр.” (1928), “Великий зрив” (1931) та ін.

• БОБРИНСЬКИЙ ГРИГОРІЙ (Георгій) ( рр.н. і см. невд. ) - російський державний діяч, граф.

• В 1914-5 Б. під час окупації російськими військами Галичини і Буковини очолював Галицько-Буковинське генерал-губернаторство. Керована Б. російська окупаційна адміністрація проводила відверту антиукраїнську політику. За його розпорядженнями закривались українські школи, газети, друкарні, відбувались масові арешти і депортації української інтелігенції у глиб Росії. Діяльність Б. на посту генерал-губернатора Галичини і Буковини російський політик П.Мілюков, виступаючи в Державній Думі, розцінив як “європейський скандал”.

21. Українська революція

• МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ – див. тему № 16.

• МІХНОВСЬКИЙ МИКОЛО (1873 -1924) - визначний український громадсько-політичний діяч, ідеолог державної незалежності України, основоположник і перший ідеолог українського націоналізму.

• В 1891 М. разом з Б. Грінченком, І. Липою, В. Боровиком став організатором “Братства Тарасівців”, у 1896 - товариства “Молода Україна

• В 1900 на замовлення керівництва першої у Наддніпрянській Україні політичної партії - Революційної Української Партії написав програму організації (видана у Львові під назвою “Самостійна Україна”), в якій проголошувалася ідея політичної самостійності України.

• В кін. 1901 -напоч. 1902 виступив ініціатором створення Української Народної Партії, що об'єднувала прихильників націоналізму та ідеї боротьби за створення незалежної національної держави. В 1902-04 М. у статтях і відозвах “Робітнича справа в програмі УНП” (1902), “Десять заповідей” (1903), “Справа української інтелігенції в УНП” виклав основні теоретичні засади українського націоналізму.

• В 1906 опублікував програму УНП, яка передбачала створення самостійної Української держави (“однієї, єдиної, неподільної, самостійної, вільної, демократичної України - республіки робочих людей - від “гір Карпатських аж по Кавказькі”), встановлення президентської республіки, надання соціальних гарантій для широких верств населення, передачу землі у власність селян тощо.

• М. популяризував ідеологію українського націоналізму та ідею самостійництва у різних виданнях, у числених періодичних виданнях, які він редагував або видавав, зокрема “Самостійна Україна” (1905). “Хлібороб” (1905), “Запоріжжя” (1906). “Слобожанщина” (1906) та “Сніп” (1912-13). Під час Першої світової війни 1914-18 був мобілізований до російської армії. Службу проходив у ранзі поручника Київського окружного військового суду.

• В березні 1917 М. першим висунув ідею створення національних збройних сил. За його ініціативою в Києві було засновано Український Військовий Клуб ім. гетьмана П. Полуботка та Військовий Організаційний Комітет, які ставили собі за мету формування українських військових частин.

• 1.5.1917 при безпосередній участі М. утворено Перший Український козачий полк ім. гетьмана Б. Хмельницького.

• В 1917 М.-член Української Центральної Ради і Українського Генерального Військового Комітету.

• В липні 1917 М., на думку деяких істориків, був одним з керівників Полуботківців повстання 1917, учасники якого планували збройним шляхом взяти владу у Києві і проголосити незалежність України. Заклики М. до проголошення самостійності та взяття УЦР всієї повноти влади на українській території викликали відверте роздратування найчисленіших фракцій УПСР і УСДРП у Центральній Раді та неприховану ворожість лідерів української соціал-демократії до нього.

• Влітку 1917 М. за наказом В. Винниченка заарештовано і відправлено на Румунський фронт.

• Восени 1917 повернувся на Полтавщину, де взяв участь у створенні Української Демократично-Хліборобської Партії.

• В період Української Держави стояв в опозиції до гетьманської влади, належав до Українського Національно-Державного Союзу. Негативно ставився до політики Директорії УНР, вважав, що її діяльність, спрямована на встановлення в Україні соціалістичного режиму. На поч. 1919 М. за дорученням УДХП намагався зв'язати контакти з командуючими найбоєздатніших частин Армії УНР Є. Коновальцем і П. Болбочаном, щоб при допомозі військових припинити наростання анархії, стабілізувати політичну і економічну ситуацію в країні.

• З встановленням більшовицького режиму М, деякий час жив у Полтаві, де перебував під наглядом ЧК. На поч. 1920 переїхав у Новоросійськ, безуспішно намагався виїхати закордон. Згодом переїхав на Кубань, де працював у системі народної освіти. Навесні 1924 повернувся до Києва. Через деякий час був заарештований співробітниками ДПУ. Обставини смерті М. остаточно не з'ясовані.

• СЕРГІЙ ЄФРЕМОВ –див. тему № 18.

• АНТОНОВ-ОВСІЄНКО ВОЛОДИМИР (1883-1938) - більшовицький військовий діяч, дипломат.

• В листопаді 1917 обраний членом комітету у військових і морських справах Раднаркому. Наприкінці листопада призначений командуючим військами, які вели боротьбу проти Донського військового уряду ген. Каледіна.

• А.-О. брав участь у розробці плану воєнних дій проти Української Народної Республіки. Цей план передбачав захоплення більшовицькими військами Харкова, Полтави, Катеринослава і їх подальший наступ на Київ. В грудні 1917 А.-О., стягнувши до Харькова значну кількість військ; 13(26).12.1917 (за ін.даними - 9(22).12.) захопив місто і перетворив його на центр антидержавних сил. Наприкінці грудня 1917 об'єднав більшовицькі війська у три армійські групи під командуванням П.Єгорова, Р.Березіна та С.Кудинського. Командуючим цими військами А.-О. призначив лівого есера М.Муравйова.

• Під час визволення Армією Української Народної Республіки території України від більшовиків 7.3.1918 призначений за вказівкою Леніна головнокомандуючим червоногвардійськими частинами в Україні, які мали завдання стримувати наступ австро-німецько-українських військ і забезпечити вивіз з України матеріальних цінностей.

• Входив до складу маріонеткового більшовицького уряду в Україні - Народного Секретаріату. В січні-червні 1919 командував Українським фронтом, війська якого, складаючись в основному з російських червоногвардійців, здійснювали відкриту агресію проти України.

• В 1922-24 - начальник політичного управління Реввійськради. З 1924 А.-О. - на дипломатичній роботі. В 1925-33 - представник СРСР у Чехо-Словаччині, Литві та Польщі, пізніше - нарком юстиції СРСР. Розстріляний НКВС СРСР.

• КОЦЮБИНСЬКИЙ ЮРІЙ (1896 – 1937) - більшовицький державний, партійний і військовий діяч.

• Син визначного українського письменника М. Коцюбинського. Восени 1916 мобілізований в російську армію. Навчався в школі прапорщиків в Одесі, проходив службу в Петрограді.

• В жовтні 1917 брав участь у більшо­вицькому перевороті в столиці Російської імперії.

• У грудні 1917 увійшов до складу Народного Секретаріату спочатку як заступник, а згодом -як виконуючий обов'язки народного секретаря військових справ.

• У січні 1918 призначений го­ловнокомандуючим збройними силами т. зв. радянської «Української Народної Республіки», які в своїй абсолютній більшості складалися з петроградських і московських червоногвардійців. З березня 1918 - член більшовицького ЦВК, народний секретар внутрішніх справ, а з кінця листопада - Тимчасового робітничо-селянського уряду України.

• З 1920 - на дипломатичній роботі в Австрії (1920-22, 1925-27) та Польщі (1927-30). З лютого 1930 К. - заступник голови, а з лютого 1934 - голова Держплану і заступник голови Раднаркому УСРР, Входив до складу ЦККП(б)У, був членом ВУЦВК.

• У листопаді 1934 знятий з роботи, згодом виведений із складу ЦККП(б)У і в березні 1935 виключений з більшовицької партії.

• В лютому 1935 заарештований, звинувачений в антирадянській діяльності і засуджений рішенням особливої наради при НКВС СРСР до 6 років заслання у Західному Сибіру.

• В жовтні 1936 був заарештований на засланні і перевезений в Київ. К. разом з В. Порайком, М.Голубенком, Титарем, Тирчуком, Логинівом, Плескачевським був звинувачений у організації за дорученням Г. П'ятакова і керівництві діяльністю контреволюційною троцькістською органі­зацією на Україні («український троцкістський центр»). 8.3.1937 засуджений колегією Верховного суду СРСР до розстрілу і того ж дня вирок було виконано. В грудні 1955 реабілітований.

• Відомим є «Лист без конверта» С. Єфремова до К., в якому український вчений звинуватив його у кривавих злочинах проти власного народу.