1. Стародавня історія України
2. Виникнення та розквіт Київської Русі
ОЛЕГ (р. н. невід. - п. за Лаврентіївським літописом, 912; за Новгородським першим літописом, 922) - київський князь. Походив з норманів. З 879 князював у Новгороді, де за літописними даними, після смерті Рюрика був вихователем і правителем при малолітньому Ігорі.
У 882 О. разом з великою дружиною оволодів Смоленськом та Любичем, а тоді, вбивши київських князів Аскольда і Дира, захопив і Київ. У 883-885 О. підкорив древлян, сіверян, радимичів та інші слов'янські племена. Успішно воював проти хозар. Організував спротив угорським племенам, що приходили з Уралу в Подунав’я. Будував нові міста і фортеці.
У 911 здійснив вдалий похід проти Візантії. Взяв у візантійського імператора велику контрибуцію (48 тис. гривнів золота) і заключив 2.9.911 вигідний для Русі торговельний та політичний договір з Візантійською імперією. Цей договір складався з 15 статей і передбачав встановлення дружніх зв'язків між обома державами та безмитну торгівлю з Візантією; руські купці мали право жити у передмісті Константинополя (біля церкви св. Мами) протягом 6 місяців; виходити до міста групами не більше 50 чол. без зброї і в супроводі візантійських чиновників; русичі отримували право служити в імператорському війську; визначався порядок викупу полонених та ін.
Значення діяльності:
об’єднав Північну та Південну Русь, що стало основою для загально руської державності
сприяв централізації Русі
укріпив військову могутність Русі,активізував її зовнішньополітичну діяльність.
ІГОР (р.н. невід-п. 945) - великий князь київський (913-945).
І., будучи, за повідомленням літопису, нащадком Рюрика (сином або онуком), став фактичним засновником династії Рюриковичів.
Підкорив племена древлян, уличів та ін.. які відокремилися від Києва на початку його князювання. За І. відбулися перші напади печенігів на Русь (915,920), з якими було укладено мирну угоду.
В 941 І. здійснив похід проти Візантії, під час якого київський флот був знищений за допомогою т.зв. грецького вогню. В 944 відбувся другий похід І. на Візантійську імперію, який завершився укладенням в 945 договору між Київською державою і Візантією. За умовами договору київський князь зобов'язався не нападати на володіння Візантії у Криму (Корсунь): не утримувати військових гарнізонів у гирлі Дніпра: Київська держава і Візантійська імперія зобов'язувалися надавати одна одній у випадку потреби воєнну допомогу; обумовлювалися правила торгівлі і обміну посольствами. В 913 і 943 І. здійснив два походи на Кавказ, які дозволили київським купцям торгувати на Сході. Захопив Дербент та Бердаа.
Загинув під час повстання древлян 945.
Значення діяльності:
- продовжив об’єднання слов’янських племен
- жорстоко укріплював центральну владу
ОЛЬГА (християнське ім'я-Олена; р. н. невід. -п. 969) - Велика княгиня Київська (945-957), дружина князя Ігоря.
Управляла Київською державою в роки неповноліття свого сина Святослава Ігоровича.
О. жорстоко розправилася з древлянами, які під час повстання 945 вбили її чоловіка, князя Ігоря.
Упорядкувала збір данини:встановила устави(порядок збору данини)і погости(місця для збору данини- полюддя).
Податки поділено на князівські та державні.
Підтримувала політичні і торговельні зв'язки з Візантією. Відновила привілеї для руських купців. В 957 їздила до Константинополя, де прийняла християнство (за ін. джерелами, в 955 у Києві).
О. зав'язала політичні зв'язки з німецьким королем Отгоном І.
Канонізована православною церквою.
Значення діяльності:
сприяла створенню єдиної держави
у зовнішній політиці надавала перевагу дипломатії перед військовою силою
підвищила міжнародний авторитет Київської Русі
СВЯТОСЛАВ ІГОРОВИЧ (Хоробрий; н. бл. 939 - п. 972 або 973) - великий князь київський (945-972), полководець. Син князя Ігоря та княгині Ольги.
За C. державою переважно управляла княгиня Ольга (до 969), адже він більшість часу перебував у військових походах. Літописні дані засвідчують, що самостійна військова діяльність C.I. розпочалась бл. 964.
У 964-966 C. підкорив слов'янське плем'я в'ятичів, що проживало у басейні Оки, завдав поразки волзько-камським болгарам, а бл. 965 - розгромив Хозарський каганат і зруйнував його столицю м. Ітиль. Вів війни на північному Кавказі, де захопив хозарську фортецю Семендер і переміг племена ясів та косогів.
Закріпив владу Київської Русі на Таманському і Керченському п-овах (Тмутараканське князівство). У 967 за пропозицією візантійського імператора Никофора Фоки C. розпочав воєнні дії у Болгарії, підкоривши собі майже всю територію цієї держави. У Болгарії C. місцем свого перебування обрав Переяславець на Дунаї, висловлював думку про перенесення сюди столиці Київської Русі. Занепокоєний успіхами C. у Подунав'ї, візантійський уряд підмовив кочові племена печенігів напасти на Київ. Однак напад не вдався - ще до прибуття C. з Болгарії печеніги зазнали поразки і змушені були відступити. Після смерті матері (969) C., прагнучи продовжити війну на Балканах, призначив своїх синів намісниками в окремих землях: Ярополка - у Києві, Олега - у Древлянській землі, Володимира - у Новгороді.
Після повернення до Болгарії C. у 969 спільно з болгарами та угорцями розпочав війну з візантійським імператором Іоанном І Цимісхієм. Після героїчної оборони Доростола (тепер м. Сілістра, Болгарія) C. змушений підписати у липні 971 з Візантією мирний договір, за яким відмовився від придунайських земель.
Навесні 972, повертаючись до Києва, дружина C. потрапила у засідку, організовану біля Дніпрових порогів печенігами, яких підмовили візантійці. У ході бою князь C. загинув. Печенізький хан Куря наказав виготовити з черепа С. чашу. Автор “Повісті временних літ” високо оцінив моральні якості князя, який, розпочинаючи війну, попереджував своїх ворогів словами “Іду на Ви”. Візантійський історик Лев Диякон описав його зовнішній вигляд. М.Грушевський назвав C. “козаком на престолі”.
Значення діяльності:
численні війни знесилили Русь
розгром Хозарського каганату відкрив шлях кочовикам на Русь
втрачені дипломатичні зв’язки із західноєвропейськими державами
більшість завойованих територій після смерті С. були втрачені
ВОЛОДИМИР СВЯТОСЛАВИЧ (Володимир Великий; після хрещення Василій; р. н. невід. - п. 1015) - великий князь Київський (бл. 980-1015; за ін. даними - 978-915), один з найвизначніших державних діячів Київської держави. Син Святослава Ігоровича.
В 969-78 князював у Новгороді. В 980, перемігши свого брата Ярополка, B., став великим князем у Києві.
Значно розширив і зміцнив кордони Київської Русі. У 981 здійснив похід на Захід проти польських князів, які намагались захопити руські землі та зайняв Перемишль і Червенські міста. За B. до складу Київської держави входили також Закарпатська Русь і Тмутаракань. B.C. воював з в’ятичами (982), ятвягами (983), радимичами (984), волзькими болгарами (985) і хорватами (993).
Для захисту від кочівників (печенігів, чорних клобуків) збудував укріплену лінію з містами-фортецями по р. Стугні, Десні, Ірпені, Трубежі й Сулі.
Завершив об'єднання всіх руських земель у складі Київської держави.
Своїх синів та вірних дружинників посадив у містах для контролю над місцевою знаттю; на зміну родоплемінному поділу суспільства остаточно прийшов територіальний.
Політичне об'єднання держави вимагало проведення релігійної реформи. Здійснив невдалу спробу запровадити єдиний пантеон язичеських богів і зробити обов'язковим поклоніння Їм. В кінці 987 або на початку 988 охрестився. В 988-89 запровадив християнство як державну релігію Київської Русі. Впровадження християнства сприяло розвиткові культури Русі, поширенню писемності, створенню перших шкіл і бібліотек.
За B. територія Києва була розширена і захищена новими валами з кам'яними вежами, побудована Десятинна церква, князівський кам'яний палац та інші споруди.
B. розвивав політичні, економічні і культурні зв'язки з Візантією. Польщею, Угорщиною. Чехією, західноєвропейськими країнами. Намагався зміцнити міжнародні позиції Київської держави. У відповідь на прохання візантійського імператора Василя Н Болгаробійці допомогти придушити повстання полководця Фоки Варди у Малій Азії, вимагав укласти союз з Київською державою і скріпити його шлюбом з дочкою імператора Анною. Коли ж руські війська придушили повстання, Василь II відмовився виконувати свої зобов'язання. У відповідь на це війська B. в 989 зайняли Херсонес-Корсунь у Криму і примусили Візантію дотримуватись умов договору.
За B. Київська держава досягла найбільшої політичної могутності. Діяльність B. сприяла розквіту Київської держави і зміцненню її міжнародного авторитету. канонізований церквою.
Першим почав карбувати золоті та срібні монети.
Значення діяльності:
в основному завершив формування єдиної держави
укріпив князівську владу, створив сильну централізовану державу
охрестив Русь, зрівняв її з провідними європейськими державами
ЯРОСЛАВ МУДРИЙ (бл. 978 - 2.2.1054) - видатний державний діяч і полководець Київської Русі, великий князь Київський (1019-54). Син Володимира Святославича і полоцької княжни Рогніди Рогволодівни.
За життя батька управляв Ростовом, згодом - Новгородом. У 1014 відмовився сплачувати данину Києву і тільки смерть Володимира Святославича запобігла війні.
Протягом 1015-19 Я.М. вів запеклу боротьбу за київський престол з братом Святополком Окаянним. У 1019 остаточно розбив його війська в битві на р.Альті й став великим князем Київським.
Я.М. воював і з братом Мстиславом, який княжив у Тмуторокані (з 988). У Лиственській битві 1024 Я. М. зазнав поразки, внаслідок якої змушений передати Мстиславу Чернігівську та ін. землі на схід від Дніпра (ці землі перейшли під владу Я.М. лише у 1036, після смерті Мстислава).
Період князювання Я.М, позначився новим піднесенням Київської держави. У 1030-31 війська Я.М. і Мстислава Володимировича відвоювали Червенські міста, які в 1018 захопив польский князь Болеслав І Хоробрий. Уклав союз з польським королем Казимиром І Обновителем, видавши за нього свою сестру Добронігу і оженивши свого старшого сина Ізяслава з сестрою Казимира. У 1031 Я.М. на відвойованих у Польщі українських землях заснував над р. Сян місто Ярослав, яке стало форпостом Київської держави на Заході. Я.М. здійснив ряд походів проти племен естів (1030) і ятвягів (1038).
У 1030 заснував над Чудським озером м. Юр'єв (тепер Тарту). Здійснював енергійні заходи щодо зміцнення південних кордонів держави. За Я.М. для захисту кордонів від нападу кочівників споруджена нова оборонна лінія вздовж річок Сули, Стугни, Росі, Трубежа.
У 1036 руські війська вщент розгромили печенігів біля Києва. На честь цієї перемоги закладено в 1037 Софійський собор. У 1043 організував похід київської дружини під проводом сина Володимира на Візантію.
За князювання Я.М. значно розширилися і зміцнилися міжнародні зв'язки Київської держави. Русь підтримувала тісні відносини з Візантією, Німеччиною, Угорщиною, Францією та скандинавськими країнами. Міжнародне становище держави Я.М. закріпив родинними зв'язками з багатьма європейськими правителями - сам Я.М. був одружений з донькою шведського короля Олафа - Інгігердою, а згодом - з Анною, дочкою візантійського імператора; дочка Я.М. Єлизавета Ярославна вийшла заміж за норвезького короля Геральда Суворого, друга дочка - Анна Ярославна за французького короля Генріха II, третя дочка Анастасія була дружиною угорського короля Андрія І (Андраша І). Я.М. приділяв велику увагу організації внутрішнього життя країни.
За Я.М. укладено збірник законів, т.зв. “Правду Ярослава”, що становить найдавнішу частину “Руської правди”.
За правління Я.М. християнство остаточно утвердилося в Київській державі. У 1039 засновано Київську митрополію, яка підпорядковувалась Константинопольському патріарху. У 1051 Я.М., щоб звільнитися з-під опіки Візантії у церковних справах, всупереч канонові собором руських єпископів обрав митрополитом київського церковного діяча і письменника Іларіона.
За Я.М. у Київській Русі засновано перші монастирі - св. Юрія, св. Ірини та Києво-Печерський монастир, які стали великими церковними і культурно-освітніми центрами. Будучи високоосвіченою людиною, Я.М. дбав про розвиток освіти в державі. За його розпорядженням створено школу і бібліотеку при Софійському соборі; зібрано перекладачів, які переклали на давньоруську мову багато грецьких книг.
За правління Я.М. Київська держава зберегла свою могутність і міжнародний авторитет. Помер Я.М. у Вишгороді. Похований у Софійському соборі в Києві.
Значення діяльності:
Русь досягла розквіту і стала однією з провідних держав Європи
сприяв посиленню єдності та централізації Русі.
ВОЛОДИМИР МОНОМАХ (Володимир-Василій Всеволодович; 1053-1125) - видатний державний і політичний діяч Київської Русі, великий князь київський (1113-1125), воєначальник і письменник. Син Всеволода Ярославича і дочки візантійського імператора Костянтина Мономаха.
В 1078 його батько став великим князем київським, а він отримав у володіння Чернігів. З 1093 вів боротьбу проти половців та їх союзника Олега Святославича, якому змушений був віддати Чернігів (1094).
Князь жив у Переяславській землі, яка зазнавала найбільш спустошливих набігів кочівників.
Виступав за припинення князівських усобиць і згуртованих сил для відсічі половцям. Став ініціатором Любецького з'їзду 1097, Витечівського з'їзду 7100, Долобського з'їзду 1103. В 1103,1107, 1111 організовував спільні походи князів проти половців, завдав їм ряд поразок, після яких вони надовго припинили напади на руські землі.
Запрошений на князювання у Київ під час Київського повстання 1113. Придушивши повстання, В.М. видав ряд законів (відомі під назвою “Статут Володимира Всеволодовича”), в яких скасовувалося холопство за борги та обмежувалися проценти на позики.
В.М. зумів тимчасово об'єднати під своєю владою більшу частину території Київської держави і припинити князівські усобиці. Відомий як високоосвічена людина. Автор вміщеного в Лаврентіївському літописі “Повчання”, адресованого його дітям і чернігівському князю Олегу Святославичу, в якому різко засуджував князівські усобищ і закликав до єдності всіх князівських земель. У літописі є легенда про те, що В.М. отримав від свого діда по матері, візантійського імператора Костянтина Мономаха барми і корону (Шапка Мономаха). Похований в Софійському соборі в Києві.
Значення діяльності:
загальмував процес розпаду держави
Забезпечив її обороноздатність
Відновив міжнародний авторитет