17. Культура України в другій половині хіх – початку хх ст.

• Мечников Ілля (1845 —1916) — російський і французький науковець, один з основоположників еволюційної ембріології, імунології та мікробіології.

• Розробив теорії зародкових листків, походження багатоклітинних організмів.Відкрив явище фагоцитозу, розробив фагоцитарну теорію імунітету (1883).

1864—1867 — працював у Гессені, Геттінгені та Мюнхені.

1867 — отримав ступінь магістра зоології.

Працював у Новоросійському університеті (Одеса; 1867—1868; доцент зоології) та Петербурзькому університеті (1868—1870).

1870—1882 — завідувач кафедри зоології та порівняльної анатомії Новоросійського університету (Одеса)

1886—1887 — завідував організованою ним (разом із Миколою Гамалією) першою в Російській імперії Одеською бактеріологічною станцією (нині Одеський науково-дослідний інститут вірусології та епідеміології).

1888—1916 — завідувач лабораторії в Інституті Пастера в Парижі (з 1905 р. — заступник директора інституту).

Почесний член Петербурзької академії наук (1902). Лауреат Нобелівської премії з медицини та фізіології 1908 «За вивчення імунної системи».

• ЯВОРНИЦЬКИЙ (Еварницький) ДМИТРО [1855-1940] - видатний український історик, археолог, етнограф, фольклорист і письменник, академік АН УРСР (з 1929).

• Проблематику наукових досліджень -історію запорозьких козаків обрав ще в студентські роки, незважаючи на негласну її заборону. Перша наукова праця Я. - “Виникнення і устрій Запорозького Коша”. Я. їздив місцями колишньої Запорозької Січі, збирав археологічні, фольклорно-етнографічні та архівні матеріали. Був членом Харківського історико-філологічного товариства. В умовах наступу реакції запідозрений в українофільстві та звільнений з роботи. У 1885 змушений переїхати у Санкт-Петербург.

• У 1892, як політичне неблагонадійного, заслано (під виглядом відрядження для проведення археологічних розкопок) до Ташкента.

• Наукова діяльність Я., яка тривала понад 50 років, умовно поділяється на три періоди: 1-й - від поч. 1880 років до поч. 20 ст. (видання великих за обсягом збірок історичних джерел та найбільш значних історичних і фольклорно-етнографічних праць); 2-й -організаційно-наукова праця у Катеринославському історико-краєзнавчому музеї (організація і розбудова музею, педагогічна робота, заходи для збереження музейної колекції під час громадянської війни); 3-й - радянський період (переважно археологічні дослідження в рамках Дніпрогесівської експедиції Наркомосу України у 1927-1932). Найбільш значні праці Я. (всього понад 200): “Сборник материалов по истории запорожских козаков” (1888), “Запорожье в остатках старины и преданий народа” (1888), “Очерки по истории запорожских Козаков и Новороссийского края” (1889), “Вольности запорожских Козаков” (1890), “История запорожских козаков” (тт. 1-3, 1892-1897), “Иван Дмитриевич Сирко - славный кошевой атаман Войска запорожского низовых Козаков” (1894), “По следам запорожцев” (1898), “Источники для истории запорожских Козаков” (тт. 1-2, 1903) та багато ін. Автор низки художніх творів, зокрема, поетичної збірки “Вечірні зорі” (1910), повістей і оповідань (“Наша доля - Божа воля!”, 1901 і 1905; “У бурсу!”, 1908; “Русалчине озеро”, 1911; “Три несподівані зустрічі”, 1912), роману “За чужий гріх” (1907) та ін.).

• Нечуй-Левицький Іван Семенович (справжнє прізвище — Левицький, 1838 —1918) — український прозаїк, перекладач.

• 1874 року вийшов у світ роман «Хмари», а наступного року — драматичні твори «Маруся Богуславка», «На Кожум'яках» та оповідання «Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти».

• Пізніше письменник створює такі шедеври української літератури, як «Микола Джеря» (1878), «Кайдашева сім'я» (1879), «Бурлачка» (1880), «Старосвітські батюшки та матушки» (1884).

• 1885 року І.Нечуй-Левицький йде у відставку й перебирається до Києва, де присвячує себе винятково літературній праці. У Києві він написав оповідання «Пропащі» (1888) та «Афонський пройдисвіт» (1890), казку «Скривджені» (1892), повість «Поміж порогами» (1893).

• На початку століття письменник звертається до малих форм прози, пише здебільшого статті, нариси, зокрема статті «Сорок п'яті роковини смерті Тараса Шевченка» (1906) та «Українська поезія». До кінця життя І.Левицький жив майже у злиднях, у маленькій квартирі на Пушкінській вулиці, лише влітку виїздив до родичів у село або в Білу Церкву. До останніх сил працював, щоб завершити літературні праці. Останні дні провів на Дегтярівці, у так званому «шпиталі для одиноких людей», де й помер без догляду 1918 року.

• Панас Мирний (Панас Якович Рудченко; 1849 —1920) — український письменник,твори якого відзначені соціально-псигологічними мотивами.

• Роман "Хіба ревуть воли, як ясла повні?", повість "Голо­дна воля" викривають соціальну не­справедливість, недосконалість рефо­рми 1861р. Долю жінки-кріпачки яск­раво змальовано в повісті "Повія". За художню майстерність творів став у рівень з видатними майстрами слова світу.

• Леся Українка (Лариса Петрівна Косач)(1871-1913) - укр. поетеса, громад­ська діячка, перекладач.

• Взяла псевдо­нім "Українка , бо і в Єгипті, і в Гру­зії любила як і її "Бояриня" Україну, розуміла її минуле, вірила в її майбут­нє. Це поетеса-романтик і реаліст, по­ліська Мавка, бо прагнула, як і її ге­роїня, волі, незалежності.

• На поч. XX ст. прийшла до ідеї самостійництва. Створила понад 20 драматичних тво­рів, де підняла філософські, морально-рів, де підняла філософські, морально-етичні проблеми сучасності, виразила їх в образах і сюжетах, взятих зі світо­вої історії, літератури, міфології.

• Найвідоміші драми: "Блакитна троянда", "Кассандра", "Кам'яний господар" і ін. Вершина творчості - драма "Лісо­ва пісня", яка утверджує перемогу кра­си життя над бездуховністю. 1-й раз в укр. літературі як застереження про­звучала тема - людина і природа. За­ймалася вивченням фольклору.

• ФРАНКО ІВАН(Див. тему №16)

• СТАРИЦЬКИЙ МИХАЙЛО (1840-1904)-видатний український письменник, театральний і громадський діяч.

• Був одним із найактивніших діячів київської Громади.

• Разом з М.Лисенком організував Товариство українських сценічних акторів. У 1883-84 видав два випуски альманаху “Рада”.

• У 1883 очолив першу українську професійну трупу, режисером якої був М.Кропивницький. Щоб матеріально підтримати театр, продав власний маєток у с. Карпівці на Поділлі.

• У 1893 у зв'язку з погіршенням здоров'я залишив театр і цілком присвятив себе літературній роботі. Російська академія наук призначила йому персональну пенсію “За літературні праці рідною мовою”. У 1897 виступив на І Всеукраїнському з'їзді сценічних діячів з доповіддю про важкий стан театрального мистецтва в Україні через постійні переслідування царським урядом української культури. 3 1903 готував до видання альманах “Нова рада”, який вийшов уже після його смерті. Помер і похований у Києві на Байковому кладовищі.

• Літературну творчість розпочав як поет, надрукувавши у львівських часописах “Нива”

• Драматургічна творчість письменника безпосередньо пов'язана з діяльністю театру, для якого обробив та інсценізував відомі твори М.Гоголя (“Різдвяна ніч”, “Сорочинська ярмарка”, “Тарас Бульба”), “Чорноморський побит на Кубані” Я.Кухаренка (у С. - “Чорноморці”), “На Кожум'яках” І.Нечуя-Левицького (у С. - “За двома зайцями”; у 1961 на Київській кіностудії створено однойменний фільм), “Перемудрив” Панаса Мирного (у С. - “Крути, та не перекручуй”), “Хата за селом” Ю.Крашевського (у С. - “Циганка Аза”), “Боротьба за право” К.Францова (у С. -“Юрко Довбиш”) та ін. Серед оригінальних творів актуальністю проблематики, психологічною достовірністю характерів, природністю конфліктів виділяються соціально-психологічні драми “Не судилось” (1881), “У темряві”, “Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці” (обидві - 1892), “Талант” (1893). Великою популярністю у глядачів користувались водевілі “Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка” (1882), “По-модному” (1887), “Чарівний сон” (1889) та ін.

• С. Створив цикл яскравих історичних драм: “Богдан Хмельницький”, “Маруся Богуславка”, “Оборона Буші”, “Остання ніч”, “Осада Дубна”, “Гаркуша”.

• Прозова спадщина письменника складає близько 70 оповідань, повістей і романів. Більшість із них написані на історичні сюжети.

• Марко Кропивницький (1840 —1910) — український письменник, драматург, театральний актор. З ім'ям М. Кропивницького пов'язані створення українського професійного театру й наступний етап розвитку реалістичної драматургії.

• Вважав, що не один актор, а вся трупа, все на сцені має підкорятись основній думці: слово, рух, інтонація, міміка, костюм, декорація. Зразок для колег. Неперевершений в ролі Шельменка ("Шельменко-денщик"), Назара, Гна­та ("Назар Стодоля"), Карася ("За­порожець за Дунаєм"), Голохвастова ("За двома зайцями") і ін. Автор ори­гінальних п'єс, які мали великий ус­піх на сценах міст і сіл України ("Доки сонце зійде, роса очі виїсть", "Глитай”.

• Іван Карпенко-Карий (справжнє прізвище — Тобілевич; 1845, —1907) — український письменник, драматург, ерудит, брат Миколи Садовського та Панаса Саксаганського.

• Перший «Збірник драматичних творів» І. Карпенка-Карого вийшов у Херсоні 1886 р.

• У 1888 р. із І. Карпенка-Карого знято гласний нагляд, він вступив до трупи М.Садовського, пізніше — П. Саксаганського. У 1890 р. — вступив до товариства українських артистів, написав комедію «Сто тисяч».

• Записку до з'їзду сценічних діячів», складену І. Карпенком-Карим у 1897 р., у Москві з трибуни з'їзду виголосив П. Саксаганський. У ній йшлося про переслідування українського театру.

• У 1899 р. драматург написав історичну трагедію «Сава Чалий», присвячену подіям гайдамаччини.

• Протягом 1900—1904 pp. І. Карпенко-Карий створив власну трупу, написав п’єси «Хазяїн», «Суєта», «Житейське море».

• У 1906 р. І. Карпенко-Карий захворів, залишивши сцену, виїхав на лікування до Німеччини. 15 вересня 1907 р. він помер у Берліні.

• Садовський (Тобілсвич) Микола Кар­пович (1856-1933) - укр. актор, режи­сер.

• Виріс у сім'ї, де 4 з 6 дітей стали професійними акторами. Доброво­лець під час російсько-турецької війни 1877-1878 рр. Брав участь в оборо­ні Шипки. Згодом -40 р. роботи в те­атрі. Створив у Полтаві 1-й укр. ста­ціонарний професійний театр (з 1907 р. діяв у Києві як 1-й укр. професій­ний театр).

• Панас Саксаганський (справжнє прізвище — Тобілевич; 1859—1940) — визначний український актор, режисер, драматург і педагог школи М. Кропивницького, корифей українського побутового театру.

• Професійне творче життя розпочав 1883 року на сцені Миколаївського театру під керівництвом М. Кропивницького та М. Старицького, виконавши роль Возного в «Наталці Полтавці».

• З 1885 р. — у трупі М. Кропивницького, з 1888 р. — у М. Садовського, в 1890—1898 та 1905—1909 рр. очолював Товариство Українських Акторів.

• У 1918 р. очолював Державний Народний Театр, який мав завдання ставити побутовий, історично-побутовий і класичний репертуар.

• Спорадично в складі новоствореного Театру ім. М.Заньковецької, з 1926 р. гастролював у різних театрах; останній раз виступав на сцені 12 травня 1935 року. Народний артист СРСР (1936).

• Заньковецька Марія (1854-1934) - укр. актриса, 1-а на Укра­їні удостоєна звання Народної артис­тки республіки; на професійній сцені з 1882 р., працювала у трупах М. Кро-пивницького, М. Старицького, М. Садовського. Виступаючи на з'їзді те­атральних діячів у Москві (1897), від­крито висловила протест проти утис­ків укр. театру. Знімалася в кіно ("На­талка Полтавка", "Остап Бандура"). Ще в 1893 р. П. Чайковський пода­рував їй букет зі стрічкою "Безсмерт­ній від смертного". Л. М. Толстой як реліквію зберігав її хустку, подарова­ну після вистави.

• Лисенко Віталійовнч(1842-1912) - укр. композитор, етнограф, ди­ригент, піаніст, громадський діяч, осно­воположник укр. класичної музики, ін­струментальних жанрів: рапсодій, сюїт, сонат, полонезів, ноктюрн, "український Орфей".

• Вчився в Харківському, Ки­ївському університетах, Лейпцігській, Петербурзькій консерваторіях; своїми працями в галузі народно-пісенної тво­рчості започаткував укр. музичну фо­льклористику. Поклав на музику бага­то поезій Т. Шевченка, влаштовуючи щорічні шевченківські концерти. В 1868 р. написав 1-й визначний твір "Заповіт" на слова Т. Шевченка. Його діяльність поширювалася на різні види музичного мистецтва.

• За укр. діяльність пересліду­вався царським урядом. В 1907 р. ареш­тований. Автор 80 вокальних, фортепі­анних творів. Користуються сьогодні популярністю лірико-фантастичні опе­ри "Різдв'яна ніч", "Утоплена", історико-героїчна опера "Тарас Бульба". М. Лисенко - автор 1-х дитячих опер "Коза-Дереза", "Пан Коцький" і інш. Музична спадщина: 110 опер, музика до театральних вистав, інструментальні композиції, 500 обробок укр. народних пісень. Автор 1-х науково-фольклорних праць про укр. пісню.

• Підняв укр. фортепіанну музику на рівень професіоналізму.

• Гулак-Артемовський Семен (1813-1873) укр. композитор, спі­вак, артист, драматург.

• Співав у при­дворній капелі Петербурга, де уроки співу давав йому М. Глінка.

• Музичною класикою стала його опера "Запоро­жець за Дунаєм ^п - 1-а укр. опера, попу­лярна завдяки глибині народної музи­ки, ліризму, доброзичливому гумору; автор музики до водевілю "Ніч під Іва­на Купала", пісень-романсів "Стоїть явір над водою", "Спать мені не хо­четься" і ін.