Основні концепції в етиці бізнесу

Вмерти з голоду — подія мала, а втратити мораль — велика.

Конфуцій

Мораль — це вчення не про те, як ми повинні зробити себе щасливими, а про те, як ми повинні стати достойними щастя.

Іммануїл Кант

Мораль зовсім не потребує релігії, але однозначно веде до релігії.

Іммануїл Кант

Є люди, у яких мораль завжди... матерія, із якої вони ніколи не пошиють собі плаття.

Жозеф Жубер

Ключові терміни та поняття

деонтична етика (етика обов'язку), етика справедливості, справедливість, утиліта­ризм, егалітаризм, Божі заповіді

Перші підприємці були дуже релігійними людьми. З розвитком суспільства релігійна етика в бізнесі має певні обмеження, бо люди мають відношення до різних релігійних конфесій: християнства, іс­ламу, іудаїзму, буддизму, конфуціанства тощо.

Знаємо, що в Біблії сказано, що ніхто не може служити двом богам: тому що або одного буде ненавидіти, а іншого любити; чи одному прислуговувати, а іншому шкодити. Не можна служити Богові і са­тані. Найперше й очевидне, що спадає на думку, — повне відхилення бізнесу. Бізнес — це зло. Чи може людина одночасно класти гроші до кишені, і хреститись в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. Проте тут не все так очевидно.

У церкві не прославляють бездіяльність та боротьбу з розкішшю. У православ'ї розкіш не вважають злом. З православної точки зору розкіш лежить у злі, але сама вона — не є злом. У протестантизмі (початковий протестантизм) вбачають в успіху професійної діяльності знак своєї обраності. Мовляв, якщо я успішний у бізнесі, — це Бог мені допомагає, так, що цей успіх є знаменом мо­го правильного шляху до спасіння. У цій релігії гіпертрофується Божий задум, звеличується передбачуваність спасіння й заперечуєть­ся людська свобода.

Католицизм земні добрі справи розглядає як спосіб заробити не­бесні заслуги.

Виникає запитання: чи можна вести (саме вести, а не уповати липі на Божу ласку) бізнес, але при цьому служити Богу? Православ'я відповідає позитивно. Але в чому суть? Зміст у тому, щоб все життя і діяльність християнина були присвячені любові до Бога та ближ­ніх.

На підтвердження думки, що можна займатись бізнесом і служити Богу, можна навести рядки з Біблії: "І все, що Ви робите, словом чи Ділом, все робіть в ім'я Господа Ісуса Христа, дякуючи через Нього Вогу і Отцю".

Церква благословляє усяку працю, скеровану на благо людей; при Цьому не надає переваги жодному з видів діяльності, якщо вона від­повідає християнським моральним нормам. У притчах Ісус Христос згадує різні професії, не вирізняючи жодної з них. Він говорить про пРацю сіяча, купця, рибалки, винороба, — і кожна праця гідна вина-ГоРоди.

Розпоряджання прибутком як способом діяльності загалом може містити певну небезпеку.

З християнської точки зору праця не є безумовною цінністю. Вона стає благословенною у співпраці з Господом і сприяє виконанню Його задуму про світ і людину. Однак праця не є богоугодною, якщо вона скерована на служіння егоїстичним інтересам, а також на задоволен­ня гріховних потреб духу та плоті.

Святе Письмо свідчить про два моральних збудники до праці: пра­цювати, щоб харчуватись самому, нікого не обтяжуючи, і працювати, щоб давати потребуючим. Така праця виховує душу й укріплює тіло людини, дає християнину можливість виявляти свою віру в богоугод­них справах милосердя та любові до ближніх.

Бізнес як праця — це справа розуму і рук для підтримки немічної плоті, яка потребує даху та їжі. А от розпоряджатися плодами пра­ці — це справа серця. І тут постає вибір: кому — сатані чи Богу? Не гроші є беззастережним злом, а їх ужиток. Мало хто, на жаль, уміє бути багатим. Багатство є небезпекою. Хто зуміє з цією небезпекою впоратись, той може робити великі та добрі справи.

Хтось може залишатись бездіяльним, пити горілку, жити в убогій хатині — невже це той ідеал, до якого треба прагнути? Ні. Якщо хтось хоче бути нуждарем і нічого не мати —'він не має виправдання, адже є бідним, але блаженним. Той, хто бажає успіху, будує лікарні, шко­ли, допомагає іншим, є добрим християнином.

У кожної людини — своє ремесло. Хтось — будівельник, хто^ь — вчитель, а хтось — бізнесмен. Так люди заробляють собі на життя. Але спосіб добування засобів для існування не повинен негативно позначатися на внутрішньому світі людини.

На сучасному етапі етика бізнесу опирається на три етичні тради­ції: утилітаризм, деонтичну етику (етика боргу, етика обов'язку) та етику справедливості.

Утилітаризм — моральна теорія (засновники І. Бентам і Д. Мілль), згідно з якою правильний напрям дій — це той напрям, що максимі-зує перевагу задоволення над стражданням. Він виходить з того, що "правильні рішення" приносять найбільшу користь більшості людей. Менеджеру, який дотримується цієї концепції, доводиться спочатку ретельно вивчати дію альтернативних рішень для всіх зацікавлених сторін, а потім робити вибір, який приносить задоволення більшості людей. При аналізі всіх можливих варіантів дій треба враховувати позитивні та негативні ефекти у вигляді прибутків і витрат, а такозк непрямі результати.

Використовуючи теорію утилітаризму, можна пояснити, чому деякі дії вважаються аморальними (брехня, зрада, вбивство), а інші — нав'

паки — морально оправданими (правдивість, вірність, обов'язко­вість). Прибічник теорії утилітаризму може довести, що обманювати недобре, тому що брехня призводить до зниження суспільного добро­буту. Коли люди обманюють один одного, вони менше здатні довіря­ти та співпрацювати. Правдивість у спілкуванні — позитивний фак­тор, тому що зміцнює довіру, співробітництво, сприяє укріпленню добробуту.

Теорія утилітаризму враховує лише корисність ефекту відносно суспільства в цілому, а не пов'язує цей результат з результатом поді­лу отриманих благ між окремими індивідами.

Підхід утилітаризму до перерозподілу доходу ґрунтується на при­пущенні про спадаючу граничну корисність: додаткова одиниця до­ходу для бідної людини надає цій людині більше додаткової ко­рисності, ніж для багатої людини. Таке припущення, разом з метою максимізації загальної корисності, означає, що уряд має прагнути досягнення рівномірного розподілу доходу.

Однак висновки утилітарної теорії не означають, що уряд повинен продовжувати перерозподіл доходу до такого моменту, коли все су­спільство матиме рівний дохід. Причиною цьому є те, що перерозподіл доходу впливатиме на загальний дохід суспільства завдяки впливу на заохочувальні стимули. Для перерозподілу доходу люди з високи­ми прибутками повинні сплачувати великі податки, а люди з низьким доходом — отримувати соціальну допомогу від держави. Якщо уряд обирає додатковий дохід, який людина може отримати, через високі податки на прибуток або зниження субсидіювання, обидві групи ма­тимуть менше стимулів для праці. Оскільки вони працюватимуть менше, то й дохід суспільства спадатиме разом із загальною корисні­стю. Утилітарний уряд має збалансовувати надбання від більшої рівності та втрати від зниження стимулювання до праці.

Основною проблемою теорії утилітаризму є необхідність кількісно визначити "користь".

Утилітаристи вважають, що будь-які дії є правомірними з етичної точки зору тільки тоді, коли сумарний корисний ефект цих дій пере­вищує сумарний корисний ефект будь-якої іншої дії, котра могла б бути здійснена замість першої дії. Таким чином, принцип утиліта­ризму передбачає наявність можливості кількісного виміру благ, що виробляються, шляхом здійснення дій, можливість їх сумування, а також обчисленням різниці між кількістю благ і кількістю негатив­них результатів, отже — і можливість визначити, котра з дій дасть максимально чистий прибуток чи мінімальні абсолютні витрати. Відповідно, на базі цього принципу можна здійснити кількісний вимір Усіх видів прибутків і витрат, користуючись певною загальною шкалою,

реалізувати додавання чи віднімання певних значень попіуковуваних показників. Наприклад, рівень ступеня задоволення робочих станом середовища, в якому реалізується трудовий процес, може бути оціне­ний величиною, що дорівнює 500 одиниць (позитивних) корисності, тоді як відповідний негативний ефект (рахунок з банку, надісланий у наступному місяці) дорівнюватиме 700 одиниць (негативних). Таким чином, загальний результат описаної акції, скерований на покращен­ня стану середовища, в якому працюють працівники, становить 200 одиниць (негативних) користі.

Проте в окремих випадках прибуток та витрати не піддаються ви­міру. Як, наприклад, виміряти цінність здоров'я, життя? У багатьох випадках відсутня можливість прогнозування розмірів прибутків і втрат. Наприклад, неможливо визначити дохідність чи збитковість фундаментальних наукових досліджень. Тут йдеться про необхідність визначити розмір інвестиції в якусь наукову програму, реалізація якої, можливо, дасть надзвичайно цінні теоретичні результати, які зазвичай не можна використовувати миттєво. Яка справжня цінність інформації? Як виміряти її та зіставити з цінністю спорудження бу­динку?

Утилітаристи пропонують використовувати грошовий еквівалент. Так, цінність, яку певний об'єкт має для конкретної особи, можна визначити за ціною, яку він готовий заплатити за цю річ. Цінність об'єкта можна визначити ціною, що встановлюється для нього при вільному ринку. Якщо об'єкт не продається на вільному ринку, то можна використати ціну на аналогічний товар, що підлягає продажу.

Життя і здоров'я також мають свою ціну в грошах, і ми її визна­чаємо чи не щодня.

Адже в будь-якій ситуації, коли ми встановлюємо граничну ціну на певні об'єкти, які скорочують ризик, якому піддається наше жит­тя, ми встановлюємо ціну самому життю. Наприклад, хтось хоче заплатити 5 дол. за якийсь предмет, що є засобом забезпечення без­пеки і дозволяє знизити ймовірність загибелі від автомобільної аварії з 0,00005 до 0,00004 і вважає цю ціну граничною. Тоді виходить, що це покупець фактично оцінює 0,00001 ймовірності свого існування в 5 дол., а життя в цілому в 500 тис. дол.

І нарешті, утилітарист скаже Вам, що в разі, коли прибуток та ви­трати не можна зіставити з урахуванням ринкових цін, залишається можливість застосування інших кількісних показників: результати соціологічних опитувань, підсумки політичних виборів, оцінки екс­пертів.

Недоліком цього вчення є несумісність категорій право і справед­ливість. Іноді дії з погляду утилітаризму морально виправдані, хоча

насправді вони несправедливі й результатом їх є порушення прав людини. Якщо, згідно принципу утилітаризму, конкретна дія є пра­вомірною, оскільки відзначається вищою корисністю, ніж інший відповідний акт, то це зовсім не означає, що правомірною є така дія, яка приносить максимум користі особі, що її вчиняє. Правильнішим є таке твердження: правомірна така дія, котра приносить максимум користі всім тим особам, які опиняються в сфері дії результатів акції (у тому числі людині, що вчиняє цю дію).

Утилітаризм як тип керівництва характеризується індивідуальним підходом до виконавців, суміщенням примусу та заохочення, праг­ненням поєднати індивідуальні та загальні інтереси.

Ще одним напрямом поряд з утилітаризмом є деонтична етика (етика боргу, етика обов'язку, засновник І. Кант ) — це концепція в етиці бізнесу, яка стверджує, що моральна поведінка вимагає не тільки усвідомлення повинності, але й практичного виконання боргу. Це напрям етики, який виходить з пріоритетів внутрішніх мотивів, а не з наслідків дій. І. Кант стверджував, що не кожна мета може бути визнана моральною; успішна дія може мати й антиморальне спрямування. Навіть в ім'я благої мети можуть бути застосовані ефективні засоби, які при цьому можуть бути аморальними.

І. Кант — прибічник пріоритету повинності над цінністю в мора­лі — бачив у цьому специфіку моральності, крім того, звернув увагу на загальний характер моральних вимог, на те, що вони в своєму примусовому значенні розповсюджуються на усіх людей, врешті на людство загалом. Він звертає особливу увагу на те, що в моралі лю­дина повинна сама усвідомлювати необхідність (повинність) певних дій і спонукати себе до цього.

Найтісніше моральність у Канта поєднана з правом. Право розгля­дається як нормоване відношення людини до будь-чого. Якщо люди­на, маючи борг, змушена зробити вибір не на користь свого ближньо­го, то для Канта це було свідченням його моральності.

Найважливішими є моральні права (або права людини). їх особли­вості:

1) права тісно пов'язані з обов'язками (якщо я маю моральне пра­во робити щось, то інші люди мають моральний обов'язок не заважа­ти мені це робити);

2) моральні права забезпечують індивідуальний, автономний і рів­ноправний вибір цілі (перебуваючи в різних галузях, підпорядко­ваність однієї особи стосовно іншої може бути різною);

3) моральні права створюють базу для виправдання способу дій 1 Для захисту чи допомоги іншим особам (якщо я маю право, то мої дії Морально виправдані).

Різниця між утилітарним підходом і підходом морального права:

1) моральні права відображають вимоги моралі, висунуті до інди­віда, тоді як моральні норми утилітаризму по своїй суті колективні;

2) права утворюють базу нормативів, використання яких відкидає будь-які спроби апелювати до таких критеріїв, як суспільна корис­ність і кількісний фактор.

І. Кант розкрив підхід до проблем ділового життя. Суть підходу: дія, яка є керованою, може стати загальною. Тобто: "...вчиняй згідно з такою максимою, керуючись якою можеш бажати, щоб вона стала загальним законом..."

Сучасне формулювання такої теорії має два критерії коректності в моральному аспекті будь-якого способу дії:

1) універсальність — особисті мотиви повинні бути універсальни­ми (а якщо всі чинитимуть так само?);

2) зворотність — особисті мотиви повинні бути такими, щоб особа, котра їх реалізує, бажала, щоб ці мотиви використовувалися іншими (а якби я був на його місці?).

Стосовно бізнесу можна перефразувати: "Вчиняй так, щоб ти за­вжди залишався людиною, як перед іншими людьми, так і перед ціллю, і ніколи не відносився до чогось лише як до засобу".

Третій підхід до проблем ділового життя пов'язаний з використан­ням в аналізі бізнесу категорії справедливості. На відміну від етики утилітаризму та деонтичної етики, сфера застосування етики спра­ведливості суттєво звужена. Остання включає в основному проблеми, пов'язані з відносинами бізнесу та суспільства в цілому, і не стосу­ється, наприклад, проблем відносин між корпораціями. Очевидно також, що стандарти справедливості не можуть стояти вище за мо­ральні права окремої особи. Сама справедливість заснована на мо­ральних правилах індивідів. Справедливість — поняття моральної свідомості, яке характеризує такий стан речей, який розглядається як належний, що відповідає певному розумінню сутності людини та її прав.

Етика справедливості виходить з твердження, що люди за своєю природою є суспільними істотами, котрі повинні жити в суспільстві та створювати соціальні структури для підтримки його функціонуван­ня. Основні цінності для її представників — людська рівність і спра­ведливість як її вираз. Унаслідок цього моральним боргом (він зга­дується в етиці справедливості) є підпорядкування закону, котрий повинен бути однаковим для всіх, прийняття справедливих законів, відсутність дискримінації та привілеїв.

Складність, однак, у тому, що існує декілька різних уявлень про справедливість. Наведемо найрозповсюдженіші підходи до цієї про­блеми:

1. Егалітаризм. Згідно з цією теорією між людьми немає жодних відмінностей, які могли б виправдати можливість нерівного до них відношення. Блага та тягарі повинні розподілятись між людьми за таким принципом: "Кожна людина повинна отримати однакову част­ку благ і тягарів". Усі люди рівні в принципі, тому кожна людина однаково претендує на блага суспільного надбання.

2. Капіталістична справедливість — розподіл благ повинен здій­снюватись з урахуванням індивідуального внеску в загальну справу групи (фірми, суспільства, людства).

3. Комуністична справедливість — трудові обов'язки повинні розподілятися відповідно до здібностей, а блага — відповідно до по­треб.

4. Концепція Д. Ролза — викладена ним у 1971 р. в книзі "Теорія справедливості". Тут американський учений сформулював своє ро­зуміння справедливості, засноване на таких принципах:

— кожна людина має рівне право на найширші свободи, співстав-ні з аналогічними свободами інших людей;

— нерівність за соціально-економічними параметрами повинна бути;

— забезпечення максимуму прибутку для найменш привілейова­них осіб;

— установи та посадові особи, що є носіями влади, були б доступні однаково для кожного.

Розгляд етики справедливості є надзвичайно актуальним на тери­торіях, населених різними народами, з різними віросповіданнями, і особливо в умовах зниження морального рівня країни.

У цілому можна відзначити, що моральні проблеми ділового жит­тя настільки складні та багатогранні, що вирішити їх, виходячи з позиції тільки одного напряму, доволі проблемно. У різних ситуа­ціях і стосовно різних суб'єктів бізнесмен може керуватися різними етичними принципами та цінностями.

Така ситуація зумовлена, на думку вчених, не лише складністю моральних проблем бізнесу, а й особливостями сучасної культури. На відміну від традиційної культури, коли в суспільстві панувала одна етична система (наприклад, етика благочинності в античні часи чи утилітаризм у Нові часи), в сучасному суспільстві рівноправно співіс­нують різні етичні системи, що передбачає різну етичну оцінку одних і тих же явищ у сфері бізнесу.

Особливу актуальність таке твердження має в сучасній Україні з її історично складеними релігійними системами (православ'я, католи­цизм, сектантство) і зниженим загальним моральним рівнем в країні. Вважається, що розвиток етики бізнесу і як наукової, і як навчальної Дисципліни може забезпечити посильний внесок у покращення еко­номічної ситуації у нашій країні.