Тема: етика та етикет ділової суперечки

Мета: Дослідити майстерність суперечки та полеміки: від древності до сучасності; навчитися розрізняти різновиди та методи суперечок; знаходити компроміси.

План

1. Суперечка та її різновиди.

2. Структура суперечки.

3. Методи ведення суперечок.

4. Види питань в суперечках.

Література: Етика бізнесу: навч. пос./С.М.Лихолат, І.Б.Гапій.- К.:Знання, 2013, с.155-175.

Самостійна робота №6

Підготуйте доповідь на тему: «Наші емоції пропорційні нашим знанням».

Роберт Куіллен

Якщо люди довго сперечаються, це лише доводить, що те, про що вони

сперечаються, не зрозуміле для них самих.

Вольтер

Початком суперечки буває правдоподібність, підтримує її — впертість, а закінчується вона — гнівом.

Аксель Оксеншерн

Для успішної підготовки до занять підготуйте реальну етичну ди­лему з елементами епатажу із ЗМІ, яку б Ви хотіли обговорити.

Мистецтво ведення суперечки завжди цікавило мислителів. Ще у Давній Греції побутував афоризм: "У суперечці народжується істина".

Суперечка — це словесне змагання між двома або кількома сторо­нами, під час якого кожна зі сторін відстоює своє розуміння обгово­рюваного питання та спростовує думку опонента, тобто йде шляхом подолання перешкод, опору.

Першим теоретиком суперечки вважають грецького філософа, голову античних зборів, Протагора (V ст. до н. є.). У трактаті "Мистец­тво сперечатися" він описав суперечку як діалог двох співрозмовни­ків, які захищають протилежні погляди. У стародавніх Афінах не­змінною популярністю користувалися диспути на майданах, які влаштовував Протагор.

Античні філософи-софісти висунули вчення про всезагальну від­носність, про те, що стосовно кожного явища можна висловити дві протилежні думки, що людина є мірою всіх речей.

Грецький філософ Сократ проводив своєрідні бесіди, під час яких його учні повинні були вирішувати запропоновані вчителем задачі.

У працях Арістотеля викладені його думки про словесну бороть­бу — "мистецтво переконання та викриття". Він розглядав полеміку у взаємозв'язку з риторикою, естетикою та діалектикою.

У Давній Індії в наукових трактатах, присвячених мистецтву су­перечки, особливе місце займала етична сторона публічних словесних змагань. "Спочатку з'ясуйте позицію опонента, а потім вступайте у суперечку. "Не можна виходити з себе, навіть коли маєш рацію".

На Русі в XI—XV ст. зароджується унікальна форма народної де­мократії — віче. Державні, соціальні проблеми вирішувалися шляхом демократичної суперечки — діалогу.

В епоху Відродження виникає мистецтво суперечки, пов'язане з гострими життєвими проблемами.

У Новий час (1820 р.) вийшла у світ книга А. Шопенгауера "Еври­стика, або мистецтво сперечатися".

Суперечка — це процес обміну протилежними думками. Тут кож­на сторона активно відстоює власну думку та намагається розкрити­кувати позицію опонента.

Суперечка — це комунікативна ситуація, де наявне активне став­лення до позиції співрозмовника, що виражається в її критичній оцінці.

Ефективною є та суперечка, яка вносить ясність в обговорюване питання, підводить до істини. Треба стежити, щоб суперечка не пе­ретворилася на самоціль, коли увага зосереджена на тому, аби будь-Щ°

вийти переможцем. Такі суперечки перетворюються на лайку, плітки, все зводиться до негативної характеристики опонента.

Обов'язковими учасниками суперечки є пропонент, опонент і ау­диторія. Пропонент — той, хто висуває, обстоює певну тезу (без ньо­го не може бути суперечки, оскільки спірні питання не виникають самі собою, а мають бути кимось поставлені). Опонент — другий обов'язковий учасник суперечки; це той, хто заперечує, піддає сум­ніву істинність або слушність тези, яку висунув пропонент. Ауди­торія — це третій, колективний суб'єкт суперечки, який має власні переконання, позиції, думку з приводу питання, що обговорюється.

Суперечка з метою пошуку істини називалася діалектикою. Цю суперечку проповідували Сократ, Платон. У такій суперечці дуже старанно підбирають та аналізують докази тих, хто сперечається, ретельно оцінюють позиції та точки зору протилежних сторін, тобто ведеться спільний пошук істини. Такий спір можливий лише між компетентними, обізнаними з цією проблемою людьми, які зацікав­лені в її вирішенні.

Софістика — словесна віртуозність, мистецтво вводити в оману, зловживаючи "гнучкістю" понять та недозволеними психологічними прийомами (заплутування, лестощі, демагогія тощо). Софістика — це доведення тієї чи іншої тези помилковим шляхом. Софістична супереч­ка зазвичай завершується тим, що кожен переконується у власній правоті.

Евристика — це суперечка, перемогу в якій прагнуть здобути, апе­люючи до емоцій. Евристична суперечка ведеться тоді, коли необхід­но у чомусь переконати партнера, схилити до своєї думки, її називають ще парламентською. Тут вплив на розум підкріплюється впливом на почуття.

Полеміка — войовнича суперечка, яка відрізняється тим, що ос­новні зусилля сторін скеровані на утвердження своєї думки з питан­ня, що обговорюється. Зазвичай їй притаманна підвищена емоцій­ність, тому що вона виникає у результаті протиборства, конфронтації сторін. Водночас — це ефективний спосіб переконання, розвитку знань.

Дискусія — це публічна суперечка, мета якої полягає у з'ясуванні та порівнянні різних точок зору, у знаходженні правильного ріпіення спірного питання.

Диспут — публічна суперечка на наукову або суспільну тему, най­частіше ведеться на наукових конференціях, на сторінках періодич-них видань.

Дебати — суперечка з приводу висловленого у доповіді, заяві. Мета дебатів — визначення ставлення учасників обговорення до спільних

для всіх тез виступу. Прикладом можуть бути парламентські дебати, теледебати між представниками різних партій, угрупувань.

Часто трапляється і такий вид спору як суперечка заради супереч­ки. Це своєрідний "спорт". Для людей, які ведуть подібну суперечку, однаково, про що, з ким і з якою метою сперечатись. Головне для них — перебувати в стані сперечання.

Основними засобами суперечки можуть бути: ефективне порівнян­ня; контр-запитання; гнівна відповідь; контр-приклад.

Формальне дотримання законів мислення веде до істини у супереч­ці шляхом умовиводів, які називають аподиктичними.

Суперечки можна розрізняти за кількістю осіб, що беруть участь в обговоренні проблемних питань. Виділяють три види спорів: супереч -ка-монолог (людина сперечається сама з собою, внутрішній спір), суперечка-діалог (сперечаються дві особи), суперечка-полілог (спір ведеться кількома особами).

За способом ведення боротьби думок суперечки поділяють на усні (передбачає безпосереднє спілкування осіб; вони обмежені за часом і замкнені в просторі) та письмові (опосередковане спілкування; три­валіші за часом, порівняно з усними).

Класичну структуру суперечки можна представити таким чином:

— висунення та захист будь-якої думки (тезису) першим опонен­том;

— спроба другого опонента спростувати тезис та аргументацію;

— виступ першого опонента з метою розвинути початкові доводи та показати неспроможність аргументації противника;

— повторний виступ другого опонента тощо.

Перемога в суперечці не завжди є виграшем, тому що людина не відречеться від своєї думки, якщо її переконали проти волі.

Хорошою тактикою для розв'язання суперечок є компроміс — це визнання чужих інтересів за умов здійснення власних.

Щоб навчитися вести суперечку, треба брати у ній участь.

Поради, які варто використати під час суперечки:

— ніколи не забувайте про ввічливість;

— серйозно та з повагою сприймайте партнера. Вмійте вислухати опонента;

— не падайте духом, виявивши помилки;

— прогнозуйте, прораховуйте наслідки своїх слів;

— ухиляйтеся від полеміки із самозакоханою і зарозумілою людИ" ною;

— не звинувачуйте, не погрожуйте, не карайте;

— не вступайте в суперечку, не враховуючи національні, вікові особливості, індивідуальні риси характеру опонента;

— говоріть спокійно, виважено, із стриманими, розумно дозова­ними почуттями;

— відцурайтесь настанови, що останнє слово завжди має бути за Вами;

— зважайте на те, що ніхто не має права на істину в останній ін­станції;

— не застосовуйте нечесних прийомів;

— у суперечці аргументуйте та контраргументуйте, спираючись на факти і логічні докази, але не забувайте й про гумор, емоційність;

— виявляйте гнучкість у суперечці;

— не ніяковійте, висловлюючи власну думку;

— не треба піддаватись емоціям, гарячкувати й виходити з себе, підвищувати голос, не можна відповідати грубощами на грубощі.

Під час суперечки постійно стежте за аргументацією партнера для того, щоб виявити в його висловлюваннях суперечності, упередже­ність, однобокість аргументів тощо.

Сьогодні суперечка стає складовою ділового спілкування бізнес­менів, тому необхідно знати, як до неї готуватись, як її розпочинати, як під час неї поводитись.

Існують різні методи початку та ведення суперечок.

Метод зачіпки — Ви розповідаєте жарт, курйоз і одразу переходи­те до короткого викладу суті проблеми.

Метод стимулювання гри уяви — одна зі сторін одразу ставить багато запитань з багатьох проблем, які вважає за необхідне обгово­рити.

Метод прямого підходу — коротко викласти мету зустрічі та пе­рейти до суті справи. Застосовується у короткій і не дуже важливій зустрічі.

На шляху взаєморозуміння людей у процесі спілкування можуть виникнути певні бар'єри, які перешкоджають адекватному сприй­няттю змісту висловлення.

Бар'єр спілкування — це внутрішня перешкода психологічної природи, що заважає людині успішно спілкуватися.

Найбільш розповсюдженим бар'єром у спілкуванні є мова. Мо-ва — універсальний засіб людського спілкування. Слова — це симво­ли, за допомогою яких ми кодуємо інформацію. Відрізняються не лише мови різних народів, але й мови різних соціальних груп (напри-клад, мова так званих нових росіян). Існує також професійна мова, Місцеві діалекти, молодіжний сленг, грабіжницький жаргон тощо.

Крім того, існує індивідуальний стиль мовця, аналіз якого дозво­ляє у багатьох випадках зрозуміти "що за словом". Для цього, наприклад використовують компонентний аналіз (аналіз складу), який

дозволяє виділити в тексті ключові слова, підрахувати їх кількість та виявити приховані мотиви або додаткові характеристики автора.

Часто перешкодою є інтелект. Він не є вродженою якістю, а даєть­ся наполегливою працею (навчанням, досвідом) упродовж життя. Для цього бар'єру характерні некомпетентність однієї зі сторін, нерозумін­ня смислу або підтексту висловлювань, обмеженість пам'яті, відсут­ність логічного мислення, недосконалість словникового запасу.

Бар'єром можуть бути різні мотиви. Висловлювана людиною мо­тивація має бути прийнятною і переконливою для оточуючих. При негативному її розумінні вона втрачає своє мобілізуюче значення. Мотиваційні труднощі пов'язані з надміром або відсутністю мотивів розуміння, їх нескоординованістю, споживацьким ставленням до інших, професійними відмінностями тощо.

Відмінність статі, віку, соціального становища становлять мораль­ний (етичний) бар'єр. Спрацьовують також сором'язливість, психіч­ний склад, недовіра; брак тактовності, толерантності, заздрість, необ'єктивність, настирливість та ін.

Емоційний бар'єр пов'язаний з концепціями поведінки тих чи інших "малих" або "великих" соціальних груп, до яких належить людина, її зовнішність, вираз очей і обличчя.

Переваги красивої зовнішності виявляються ще в ранньому ди­тинстві. Красиві жінки частіше вдало виходять заміж і мають вище соціальне становище у суспільстві, на них більше задивляються чо­ловіки, приписуючи їм кращі якості. Менш вродливі люди відчувають "дискримінацію". При зайнятті вакантних посад, встановленні за­робітної плати, наданні пільги їх оцінюють більш вимогливо.

Вродлива зовнішність може бути ознакою здоров'я, стійкості до захворювань, але вона мало що скаже про розум, талант, порядність людини. Інколи важко відповісти на запитання, чому одні люди по­добаються з першого погляду, а з іншими — треба "з'їсти пуд солі". Певною розгадкою тут є вираз очей і обличчя. Згадаємо народну мудрість: "Очі — дзеркало душі людини".

Під час суперечки опоненти можуть вдаватися до навмисного по­рушення логіки суперечки, використовувати різні психологічні при­йоми. Серед найвідоміших помилок, логічних вивертів варто навести такі:

Втрата або підміна тезису. У запалі суперечки можна втратити сенс судження. Тому постійно треба стежити за плином власної думки» перевіряти себе.

Втрата тезису є мимовільною помилкою, а підміна — ознакою недобросовісності. Цей прийом використовують, коли не можУТІ> довести висунуте положення, щоб зосередитись на другорядному

питанні, щоб перекласти на обставини та інших своє невміння керу­вати ("пошук ворога"). Варіантом логічної підміни є замовчування у суперечці невигідних фактів та подій.

Невизначеність та суперечливість тезису. Розпливчастість форму­лювань у процесі суперечки ускладнює обмін думками, призводить до плутанини. Характерною помилкою в аргументації є, коли тезис доводиться завдяки аргументам, останні ж обґрунтовуються тезисом. Наприклад: "Факти не залишають сумнівів у тому, що обстановка на фірмі є такою, якою вона склалася".

Безпідставне звинувачення — логічне посилання або навмисний прийом, коли на основі окремих спостережень намагаються вивести загальні закономірності.

Важливе місце у суперечці має логічне спростування, тобто доказ хибності або неспроможності будь-якого тезису опонента. Простий та надійний спосіб спростування — факти, а найефективніший — зве­дення до абсурду.

Епатаж — це навмисна скандальна витівка чи виклик, шокуюча поведінка, що протирічить прийнятим в суспільстві правовим, мо­ральним, соціальним та іншим нормам. Зазвичай розглядається більшістю людей як недостойний чи недопустимий вчинок. Часто використовується у творчості чи громадській діяльності; у рекламних і PR-кампаніях з просування товарів та послуг.

Питання та зауваження — обов'язкові атрибути суперечок, дис­кусій, брифінгів. З їх допомогою висловлюють сумніви, з'ясовують позиції, наводять аргументи. Проте не всі питання мають плідну спрямованість. Вони можуть мати і руйнівний характер.

Варто зважити на те, що в основі питань та зауважень лежать пев­ні мотиви. Природні мотиви: обережність, неусвідомлений опір, за­здрість, особиста ворожість, консервативність мислення, прагнення реваншу. Мотиви продиктовані інтересом: загроза особистій позиції, бажання отримати додаткову інформацію, виключення помилки в ухваленні рішення тощо.

Види питань, які найчастіше трапляються в суперечках:

1. Питання-капкан передбачає виверт. Низка вміло поставлених питань може вивести будь-якого співрозмовника з рівноваги. Гумор, 4>онія — засоби протидії питанням-капканам.

2. Контрзапитання — часто застосовують для нейтралізації су-Дмсень.

3. Блокуюче питання має на меті домогтися від опонента відпові­ли, що співпадають з концепцією співрозмовника.

4. Закриті (прямі) питання передбачають обтічну відповідь так — ні".

5. Відкриті питання вимагають конкретної відповіді. Вони почи­наються словами: "Хто... ?", "Що... ?", "Де... ?", "Коли... ?", "Як... ?", "Чому...?"

6. Питання-примушування. Співрозмовник прагне умовити (при­мушує) погодитися з ним. Це питання типу: "Адже Ви не будете цьо­го заперечувати?"

7. Риторичне питання можна використовувати, якщо необхідне схвалення або згода слухачів, для загострення уваги на певному фак­ті, події, для посилення емоційності виступу.

8. Альтернативне питання передбачає вибір (обов'язково вико­ристовують слова "або", "чи").

9. Спонукальне питання. Використовують у тих випадках, коли прагнуть підштовхнути співрозмовника до згоди або вплинути на його точку зору.

10. Підтверджуюче питання ставлять для підтвердження остаточ­ного рішення: Отже, ми зустрічаємось завтра о 12 год?

11. Зустрічні питання використовують для уточнення позиції, щоб активізувати партнера, націлити на проблему.

12. Питання-уточнення застосовують, якщо необхідна додаткова інформація. Як правило такі питання починаються: "Що...? ", "Чо­му... ?", "Скільки... ?"

13. Контрольні питання ставлять для того, щоб пересвідчитись, чи партнер Вас слухає та розуміє.

14. Провокаційні питання задають, щоб з'ясувати, чи правильно партнер оцінює стан справ.

15. Заключні питання використовують для завершення розмови. Важливе значення мають також зауваження. Вони можуть бути

як конструктивні, так і деструктивні.

Зауваження поділяють таким чином: іронічне, скептичне, злосли­ве, провокуюче, об'єктивне, погрозливе, вороже, обструкціоністське (гучний, істеричний вигук), улесливе, напад, єхидне.

У суперечці беруть участь різні за рівнем освіти, вихованням, со­ціальним статусом люди. Важким співрозмовником можна вважати людину, про яку ми нічого не знаємо. Зважаючи на особливості по­ведінки співрозмовників під час суперечки, треба вміти "моделювати її і бути готовим протидіяти.

Якщо перед Вами суперечник, зберігайте спокій, не дозволяйте вивести себе з рівноваги. Затятий скандаліст і навіть суворий критик найчастіше вгамовується при терплячому слухачеві.

Демагога краще тактовно зупинити контр-запитанням. У цьому випадку доречна також іронія. У несміливого співрозмовника треба зміцнити впевненість. Що стосується визнаного "авторитета", то кра' ще виявити увагу, попросити поради.

Незацікавлені скептики відрізняються загостреним почуттям власної гідності. їх не варто зайвий раз зачіпати, зауваження потріб­но залишати без уваги або у м'якій формі нейтралізувати їхню нега­тивну реакцію.

Відстоювання власної позиції полягає не стільки у захисті ідеї від критики співрозмовника або невразливості аргументації, скільки в успішних контрударах. Тому вирішальним, як правило, може вия­витися прийом конструктивної критики.

Корисні поради щодо ведення ділової суперечки можна знайти у творах письменників, поетів, мислителів. Д. Карнегі сформулював дванадцять правил, дотримання яких дозволяє схилити людей на Ваш бік:

1. Єдиний спосіб взяти верх у суперечці — це ухилитися від неї.

2. Виявляйте повагу до думки Вашого співрозмовника. Ніколи не говоріть людині, що вона помиляється.

3. Якщо Ви помиляєтеся, визнайте це швидко і рішуче.

4. Від початку дотримуйтеся приязного тону.

5. Змусьте співрозмовника відразу ж відповісти Вам "так".

6. Нехай більше говорить Ваш співрозмовник.

7. Нехай співрозмовник вважає, що висловлена думка належить йому.

8. Намагайтеся дивитися на речі очима Вашого співрозмовника.

9. Ставтеся зі співчуттям до думок і бажань інших. 10. Прагніть до більш шляхетних мотивів.

11. Драматизуйте свої ідеї, подавайте їх ефектно.

12. Кидайте виклик, зачіпайте за живе.