Запитання для самоконтролю

1. Наведіть приклади казусів та афронтів відомих людей.

2. Для чого необхідно формувати позитивний імідж? Чи мож­ливе формування протилежного?

3. "Зустрічають за одягом, а проводжають за розумом". Пояс ність цитату.

4. Чи мали місце у Вашому житті казуси й афронти?

5. Закінчіть речення:

A. Добираючи одяг, жінки повинні враховувати...

Б. Справжній діловий чоловік повинен бути...

B. За одягом середньовіччя можна було визначити...

Г. Щоб досягти службового успіху, жінці в одязі необхідно...

Ґ. Інтелігентні люди одягаються...

Д. Для ділової сукні пасують кольори:..

Е. Трьома основними варіаціями для однотонного чоловічого костюма є...

Є. У жіночому одязі відображається... Ж. Діловий костюм жінки доповнюють...

3. Одягатися зі смаком — значить...

Психологічний тест "Чи достатньо уваги Ви приділяєте

іміджу?"

До Вашої уваги 10 запитань з трьома можливими варіантами від­повідей.

1. Коли треба бути пунктуальним, я роблю все вчасно:

а) завжди;

б) як правило;

в) зрідка.

2. Моя посада потребує одягатися:

а) так, як я одягаюсь;

б) більш строго, ніж я одягаюсь;

в) не знаю як.

3. Я відповідаю на листи: а)одразу;

б) упродовж тижня;

в) не завжди.

4. Мій почерк:

а) розбірливий;

б) недостатньо розбірливий;

в) нерозбірливий.

5. Вибираючи окуляри, я враховую:

а) їх вигляд і корисні властивості;

б) лише корисні властивості;

в) ніколи не замислювався над цим.

6. Я відвідую перукарню:

а) у разі потреби;

б) раз на місяць;

в) зрідка.

7. Про свій імідж я думаю:

а) кожного дня;

б) зрідка;

в) ніколи.

8. Люди, думку яких я враховую, говорять, що мій імідж:

а) бездоганний;

б) пересічний;

в) треба змінювати.

9. На думку інших, я чесний:

а) завжди;

б) як правило;

в) у побуті, а не у справах.

10. Коли під час ділового обіду мій зовнішній вигляд зіпсував­ся, я:

а) поправлю все у туалетній кімнаті;

б) залишу як є;

в) не зверну уваги.

Результати

Якщо переважають відповіді:

— варіант а. Ви знаєте, як формувати свій імідж і розумієте його важливість для обраної діяльності;

— варіант б. Вказує на необхідність додаткових заходів щодо поліпшення іміджу;

— варіант в. Ви не приділяєте достатньої уваги своєму іміджу.

Тема: культура поведінки поза службою

Мета: Ознайомитися з правилами поведінки у громадських місцях. З’ясувати все необхідне про обов’язки чоловіків та привілеї жінок. Виховувати якості які людині в повсякденному житті.

План

1. Правила поведінки на вулиці.

2. Правила поведінки у транспорті.

3. Правила поведінки у магазині.

4. Правила поведінки у театрі.

5. Правила поведінки в родині.

6. Правила прийому гостей.

Література: Етика бізнесу: навч. пос./С.М.Лихолат, І.Б.Гапій.- К.:Знання, 2013, с.109-128.

Самостійна робота №5

Підготуйте твір-есе на тему «Побачення», відобразивши в ньому елементи поведінки у громадських місцях, привілеї жінок і обв’язки чоловіків.

Якою б егоїстичною не здавалася людина, в її природі явно закладені певні закони, що заставляють цікавитися долею інших і вважати їх щастя за необхідне для себе, хоча він сам від цього нічого не отримує, за винятком задоволення бачити це щастя.

Адам Сміт. Теорія моральних почуттів, 1 759

Життя ділової людини не обмежується лише роботою впродовж Усього дня. Воно триває і поза службою в неформальній обстановці. Тому бізнесмену треба знати про обов'язки чоловіків стосовно жінок, Правила поведінки у громадських місцях. Він повинен уміти запро-Чіувати і приймати гостей, бути гостем, поводитися в компанії та знати правила поведінки за столом.

На чоловіка, відповідно до етикету, покладено більше обов'язків, Ь на жінку.

Домовившись про зустріч із жінкою, чоловік зобов'язаний першим прийти на місце зустрічі, а не змушувати жінку чекати. У кафе, рес­торані, театрі — допомогти жінці сісти, і тільки потім зайняти місце самому. За столом услуговувати жінці, пропонуючи різні страви, напої, передусім, якщо жінка сидить праворуч.

Чоловік першим вітається з жінкою, не подаючи при цьому руки, оскільки це привілей жінки (виключення — чоловік-керівник, він першим подає руку).

Чоловік завжди допомагає жінці нести сумку з продуктами або речами, валізу, портфель. Однак не варто нести дамську парасольку чи сумочку. Жінка також сама несе свій плащ або жакет.

Правила поведінки на вулиці

Йти вулицею бажано з правої сторони тротуару, щоб не заважати людям, які йдуть назустріч. Не варто зупинятися посеред вулиці, показувати пальцями.

Не гарно їсти, ідучи. Як виняток це можна дозволити дітям (моро­зиво, цукерки).

На вулиці негарно часто обертатися. Нечемно, коли чоловік обер­тається услід жінкам, що проходять повз нього, передусім, коли він супроводжує іншу жінку. Якщо назустріч жінці йде декілька чо­ловіків, їм треба розступитися, щоб пропустити жінку.

Звертання до незнайомої людини типу: "У Вас подерті штани" — це скоріше, нетактовність, ніж послуга.

Якщо Ви кудись вирушаєте великою компанією, розділіться по двоє-троє.

Чи знаєте Ви, як правильно ходити під руку? Треба пам'ятати, коли жінка тримає під руку чоловіка, складається враження більшої інтимності, ніж коли чоловік підтримує під лікоть жінку. За прави­лами етикету: одружені — жінка бере чоловіка під руку; неодру­жені — чоловік підтримує жінку під лікоть.

Правила поведінки у транспорті

У громадському транспорті потрібно поступатися місцем людям похилого віку, хворим, вагітним жінкам, пасажирам із маленькими дітьми. Насамперед це правило стосується молодих людей і чоло­віків.

Вихований чоловік у транспорті сідає тільки тоді, якщо поблизу не стоїть жодна жінка, поступається місцем жінці, яка увійшла та стала поруч. Жінка, якій поступилися місцем, повинна обов'язково подякувати.

Побачивши в салоні свого знайомого, не треба голосно його клика' ти або розштовхувати пасажирів, щоб підійти до нього.

До виходу з громадського транспорту варто готуватися заздалегідь. Пробиратися до дверей у переповненому салоні потрібно обережно, запитуючи при цьому пасажира, який стоїть попереду: "Ви виходите на наступній зупинці?" Якщо пасажир відповідає: "Ні", — треба попросити дозволу пройти.

Правила етикету не рекомендують:

— обговорювати у транспорті сімейні або службові справи, інтим­ні питання;

— читати книгу, газету, яку тримає інший пасажир;

— читаючи газету, розгортати її на всю ширину;

— заважати іншим пасажирам входити (виходити) у транспортний засіб;

— їздити "зайцем";

— тримати на плечі велику сумку, що заважає іншим.

Правила поведінки у магазині

Коли заходиш до магазину, потрібно пропустити тих, хто виходить, а потім заходити самому, таким чином регулюється натовп у магазині та біля входу.

У магазин заборонено заходити зі запаленою цигаркою, брудними руками, тваринами.

Не гарно купувати товар поза чергою. Допускається зробити по­купку поза чергою в окремих випадках. Якщо Ви поспішаєте, треба вибачитися.

Згідно з правилами етикету Ви допомагаєте людині, яка стоїть попереду, скласти продукти та пропускаєте вперед жінку з немовлям, інваліда, людину похилого віку.

Для того, щоб роздивитися товар, який Вас зацікавив (якщо це не магазин самообслуговування), треба звернутися до продавця зі сло­вами: "Дозвольте подивитись...", "Покажіть, будь ласка..." тощо.

Навіть якщо Ви не купили річ, яку розглядали, подякуйте продавцю.

Посмішка, тактовність, люб'язність з обох боків прилавка — за­порука вдалої покупки та гарного настрою.

Правила поведінки у театрі, концертному залі, у кіно Якщо Ви йдете в театр, кіно чи концерт, пам'ятайте про точність. Точність — один із найяскравіших проявів ввічливості. Це зумовле­но тим, що вистави, фільми починаються у чітко визначений час. Якщо Ви запізнилися, намагайтеся якомога менше турбувати оточу­ючих.

У більшості театрів не дозволено займати місця у партері після третього дзвінка, тому, хто запізнився, запропонують місця на ярусі або балконі. В антракті Ви зможете зайняти ваше місце.

Якщо Вам дозволили пройти в партер, то рекомендується зайняти вільні місця. Не можна піднімати з місць глядачів під час театральної вистави.

Коли чоловік йде в театр із дружиною чи знайомою, він заходить першим і подає квитки контролеру. В гардеробі спочатку допомагає супутниці зняти верхній одяг, віддає його гардеробнику, а потім роз­дягається сам. Обидва номерки залишаються у чоловіка.

Перед дзеркалом у вестибюлі можна поправити лише незначні деталі одягу.

У ложу варто заходити, коли в залі починає гаснути світло. У пар­тері, амфітеатрі, бельетажі треба займати місця не пізніше третього дзвінка.

Дуже часто доводиться турбувати глядачів, які вже сидять. Вони зобов'язані Вас пропустити. Якщо прохід вузький, чоловіки встають, жінки — за бажанням. Вибачатися при цьому не обов'язково, лише попросіть дозволу пройти. Першим іде чоловік. До початку вистави потрібно проходити по ряду обличчям до глядачів, а після — навпаки, віддаючи перевагу акторам.

У театрі Ви можете зустріти знайомих. Не треба заради них вста­вати зі своїх місць. Зазвичай обмінюються легкими кивками, посміш­ками.

Аплодують зазвичай після кожного акту вистави, а також після її закінчення.

На концерті аплодують, коли диригент стає за пульт, а також піс­ля виконання музичного твору (у жодному разі між його частинами).

В опері, опереті прийнято аплодувати солісту після виконання арії, а диригенту й оркестру — перед останньою дією.

У театрі не потрібно:

— класти обидва лікті на барильця крісла;

— роздивлятися в бінокль глядачів;

— коментувати під час вистави гру акторів і розповідати, що буде далі;

— їсти під час вистави;

— вставати з місця і бігти займати чергу в гардероб щойно опусти­лася завіса.

Правила поведінки в родині

Основну частину вільного від роботи часу ми проводимо у сімейно­му колі. Вдома, в родині не можна себе поводити за принципом "як хочу". Навпаки, саме поведінка в родині визначає ступінь вихованості людини, саме вдома виявляється дійсне володіння культурою поведін­ки. Родина — це колектив, в якому діють усі основні правила етике­ту: повага до старших за віком, ввічливе та приязне ставлення один до одного й особливо до жінки.

Сім'я — мала соціальна група суспільства, члени якої пов'язані шлюбом і кровною спорідненістю, спільним побутом, веденням гос­подарства та взаємною моральною відповідальністю. Сім'я традицій­но виконує низку соціальних функцій. Головними з них є: продов­ження роду (репродуктивна), виховання дітей, піклування про стар­ших, ведення домашнього господарства, організація дозвілля тощо. За сучасних умов переходу до ринкових відносин пріоритетну роль починають відігравати господарчо-виробнича (економічна) функція та функція накопичення капіталу.

Історично родина в Україні склалась як трудова, за певним роз­поділом обов'язків між подружжям, традиційною повагою до жінки-матері, дружини, сестри, доньки. Однак важкі умови життя, в яких опинилась більшість сімей країни, вносять певні корективи у внутрішньородинні стосунки. Коли доводиться боротися за виживання, тут не до розподілу обов'язків із ведення домашнього господарства на жіночі та чоловічі. У дружніх сім'ях повинні трудитись всі, дбаючи про поліпшення добробуту родини, збереження злагоди, здорової моральної та психологічної атмосфери всіх членів.

У різних народів взаємини чоловіка та жінки складались неодна­ково — від рабського становища жінки, коли вона не мала права з'являтись у публічних місцях із відкритим обличчям або сідати за стіл разом з чоловіком під час прийому гостей, до обожнювання її, коли всі домашні справи виконували слуги, навіть немовлят своїм молоком вигодовували інші жінки.

Головою сім'ї має залишатись чоловік. Це зумовлено найперше природними та фізіологічними причинами. Проте бути головою ро­дини не означає бути в ній "начальником", який роздає вказівки. Голова родини — це лідер, провідник, головний відповідальний за сім'ю. У цьому немає жодного обмеження жіночих прав. Жінці, якою б сильною вона не була, треба знати та відчувати, що у неї є опора, на яку завжди можна опертися. Це дає їй упевненість в захи­щеності свого існування, забезпечує стабільність сім'ї.

Шанобливе ставлення до старших — це давня традиція, заповідь, яку шанують усі народи. Це істина, що не потребує доказів. Однак повагу, особливо дітей, треба заслужити, а це досягається тільки особистим прикладом. Проте і старші за віком повинні бути тактов­ними. Постійне читання нотацій настільки набридає, що слова втра­чають значення, на них не звертають уваги.

Моральні стосунки в сім'ї, що базуються на любові, духовній близь­кості та чуйності, піклуванні, відповідальності, сімейному обов'язку, взаємній повазі, є передумовою збереження і зміцнення морального Клімату в суспільстві. Шкоди сім'ї завдають егоцентризм, грубість, Утриманство, алкоголізм тощо.

Більшість підприємців, перш ніж укласти угоду, завжди вивчають свого партнера. Дані про родину та стосунки в ній мають не останнє місце в загальній характеристиці, що сприяє прийняттю рішення про співробітництво.

Правила прийому гостей. Правила поведінки за столом

Ходити в гості люблять майже всі. Пам'ятайте, що візит без попе­редньої домовленості спричиняє багато турбот. Такі візити повинні тривати не більше 30 хв. Інша річ, коли Ви запросили гостей до себе. У цьому випадку варто дотримуватися певних правил:

1. Запрошувати гостей потрібно заздалегідь (за 10 днів, за тиж­день).

2. Треба повідомити, хто ще буде запрошений.

3. Небажано запрошувати гостей через третіх осіб та в присутності тих, кого не запрошують.

4. Запрошуючи, варто назвати привід, характер застілля, точний час приходу.

Якщо Ви отримали запрошення, але не можете ним скористатися, треба повідомити про це. Приймаючи запрошення, нечемно питати: "А хто ще буде?" Нечемно на запрошення відповідати: "Дякую, якось зайду".

Якщо Вас запросили, але не вказали конкретний час, треба подя­кувати за запрошення та спитати, коли буде зручно прийти.

До прийому гостей треба підготуватися: спланувати програму вечірки, скласти меню, продумати розваги, клопоти щодо підготовки розподілити між усіма членами родини.

Багатьом відома давня східна мудрість: "Не можна переступати поріг чужого дому, якщо на обличчі немає усмішки".

Не заходять до квартири, не постукавши (подзвонивши). Якщо Ви прийшли не одні, запропонуйте першим пройти супутнику (супут­ниці).

Квіти господині та солодощі для дітей — це традиція, яка стала вже нормою поведінки.

Зустрічають гостей господар, господиня, чи обоє (коли приходять перпіі гості), потім хтось один, інший займається гостями, які зібра­лися. Гостей, які запізнюються, чекають не більше 15—20 хв. ВІД часу приходу гостей до запрошення до столу проходить, як правило, 30 хв.

Неетично пропонувати гостям зняти взуття.

Знайомлячи гостей, не варто називати їхню посаду, звання.

Коли стіл накрито на 4—6 осіб, потрібно почекати, коли господарі вкажуть кожному своє місце. Якщо гостей багато, місця займають самостійно.

Сідаючи за стіл, спочатку треба допомогти зручно влаштуватися своїй дамі, посунути стілець. За європейськими нормами етикету, чоловіки сідають за стіл лише після того, як сіли дами. Сидіти треба прямо, але не напружено, злегка спираючись на спинку стільця. Стілець не потрібно дуже близько підсовувати до столу, бо руку (лік­ті) доведеться класти на стіл, але й не дуже далеко — незручно їсти.

Почесними є місця: праворуч від господаря, праворуч від госпо­дині; місце навпроти вхідних дверей; якщо двері збоку — місце нав­проти вікна; почесні місця відводять дамам; менш почесними є місця в торцях столу; не варто садити поряд подружжя (за виключенням молодят). Розташовуйте гостей так, щоб їм було приємно спілкува­тися.

Господині треба вибрати таке місце, щоб було зручно ходити на кухню, не турбуючи інших.

Першою за стіл сідає господиня.

Перш ніж їсти, розгорніть серветку. Серветку з тканини прийнято класти на коліна. Такою серветкою не потрібно витирати губи (для цього існують паперові). Коли встають з-за столу, серветку залишають праворуч від тарілки (якщо тарілка прибрана, на її місці).

Не рекомендується починати їсти перш ніж буде запропоновано всім гостям, але коли приносять наступну страву, дотримуватися цього правила не треба.

Виделку тримають лівою рукою, ніж, ложку — правою, не пере­кладаючи з однієї руки в іншу (існує американський варіант, коли нарізають ножем усе, що потрібно, а потім виделку тримають правою рукою). На столі повинні лежати тільки зап'ястя. Деякі страви їдять не користуючись ножем: макарони, омлет. Поївши, ніж і виделку кладуть паралельно на тарілку.

Запивати їжу треба, попередньо її проковтнувши. Перед тим ба­жано промокнути губи паперовою серветкою, щоб не залишати на бокалі жирних плям.

Нечемно вибирати з порцій на загальній тарілці кращий шматок, беремо те, що знаходиться ближче.

Хліб беруть тільки рукою. Його треба відщипувати від цілої скиб­ки (скибку кладуть на спеціальну маленьку тарілку зліва або на па­перову серветку). Масло, паштет намазують не на всю скибку, а тіль­ки на ту частину, яку кусатимуть. Бутерброди їдять, відкушуючи від Цілого шматка.

Не потрібно вставати і тягнутися через стіл за блюдом, краще по­просити, щоб Вам його передали. Страву зі загальної тарілки не беруть своєю виделкою і не перекладають через край у тарілку, для цього використовують прибор, призначений для цього блюда.

Якщо подали суп або іншу першу страву, і Ви не знаєте, як нахи­ляти тарілку: від себе чи до себе, краще залиште невелику кількість страви у тарілці (у сімейному колі тарілку нахиляють від себе). Лож­ку залишають у тарілці. Супи, які подають у спеціальних чашках, п'ють як чай (ложкою дістають тільки грінки, яйця та шматочки м'яса).

Птицю їдять, користуючись ножем і виделкою, рибу — за допомо­гою ножа і виделки для риби або виделкою, допомагаючи собі шма­точком хліба відокремлювати м'ясо від кісток. Дрібні кістки непо­мітно кладуть на виделку, а потім на тарілку.

Як правило з м'ясом, рибою подають гарнір. Тоді відрізають шма­точок м'яса, кладуть його на увігнуту частину виделки, потім ножем накладають гарнір. Наколювати виделкою м'ясо, горошок, гриби не можна, їх їдять як гарнір.

Десерт, торти та тістечка (крім сухих і з листкового тіста) їдять де­сертними або чайними ложками.

Майже всі фрукти їдять за допомогою ножа й виделки.

Якщо подається національна страва, яку Ви вперше бачите, по­дивіться як її їдять господарі. Запитайте з чого її приготували, і як її правильно їсти.

Існують певні правила, які напої подавати до яких страв. До хо­лодних закусок пропонують охолоджену горілку, вино. До риби,

птиці (курка, індик), телятини — охолоджене (+10-----1-12 °С) біле

сухе, напівсухе вино; до качки, гуски, свинини, яловичини, барани­ни — червоне сухе вино кімнатної температури (не вище +18 °С). До

десерту, фруктів пропонують шампанське (охолоджене до +4----1-6 °С)

чи солодкі, напівсолодкі вина. До кави, чаю — коньяк, лікер.

Це не означає, що все необхідно випити. Завдання господарів за­пропонувати, а вибір залишається за гостями. Від страв, що пропо­нують господарі, не можна відмовлятись, а від напоїв — будь ласка. Немає необхідності після тосту випивати вміст бокалу (чарки) до дна.

Господар чи інший чоловік, розливаючи вино, насамперед наливає у свій бокал (бо під шийкою пляшки можуть бути шматочки корка). Потім наливає дамам, чоловікам і наприкінці доливає собі. Дамі, яка сидить праворуч, напої наливають лівою рукою, пляшку тримають усією долонею на рівні етикетки, вказівний палець має знаходитись на шийці пляшки.

У чарку, бокал із недопитим напоєм доливати не прийнято.

У нашій країні існує звичай після тосту цокатися. У багатьох інших країнах на офіційних прийомах цього не роблять. Щоб цокнутися не обов'язково тягнутися через увесь стіл. Цокніться з гостями, що зна­ходяться поруч, а з іншими — підніміть бокал. Якщо хтось йде до Вас, щоб цокнутися, вийдіть назустріч (це не стосується жінок). Якщо старший за віком запропонував тост, молодший повинен підійти до нього і цокнутися. Чоловік, цокаючись з жінкою, має тримати свою чарку нижче чарки дами. Бокал треба тримати за ніжку або за нижню частину.

Вино, ром, лікер, коньяк п'ють не кваплячись, маленькими ковт­ками, смакуючи; горілку випивають залпом.

Гість має підтримувати розмову з тими, хто сидить поруч. Темою застільної бесіди може бути спорт, музика тощо. Не варто обговорю­вати політичні та релігійні проблеми, хвороби, говорити погано про відсутніх.

Обов'язково потрібно похвалити одну зі страв, подякувати госпо­дарям за гостинність і турботу.

У гостях небажано:

— розпитувати господарів про вартість речей інтер'єру;

— пропонувати господарям гроші за пошкоджену річ (краще ку­пити її і принести);

— глузувати над своєю дружиною (чоловіком), вихвалятися свої­ми відомими або високопоставленими родичами чи друзями;

— відмовлятися від запропонованих страв, напоїв або просити інші, яких немає на столі;

— йти відразу після прийому.

Якщо хтось щось скинув, підніміть і подайте (особливо жінці, літ­ній людині).

Закінчується застілля, коли господиня відкладає серветку. Після цього гості теж поступово встають з-за столу.

Прощаючись, варто подякувати господарям за прийом. Не буде зайвим запросити їх до себе, передусім, якщо Ви в гостях уже вдруге чи втретє. Робити це треба тільки після того, як Ви одягнулися.

Коли гості йдуть пізно ввечері, господар повинен попіклуватися, Щоб дами мали супутників. Із гостями, що залишилися, не варто обговорювати поведінку тих, хто пішов.

Проводжаючи гостей, господар відмикає замок, проте двері не відкриває. Якщо господар відкриває двері — він вже не проводжає, а випроваджує гостей.

Організовуючи застілля, варто пам'ятати:

— не потрібно ставити на стіл квіти з довгими стеблами — гостям не зручно буде спілкуватися;

— пригощають насамперед даму, котра сидить праворуч від гос­подаря;

— другі страви подають з лівого боку (забирають з правого), напої, супи — з правого;

— увагу треба приділяти всім гостям, господарі повинні бути ве­селими і бадьорими;

— у присутності гостей не ведуть довгих телефонних розмов;

— не можна залишати гостей наодинці — це нечемно;

— не варто більш ніж два рази пропонувати гостю одну й ту саму страву;

— не потрібно виказувати невдоволення будь-яким вчинком гостя. Гість — особа священна;

— обов'язок господарів зробити так, щоб гості не нудьгували. Ще декілька порад щодо поведінки за столом:

— за столом не користуються гребінцем, не підправляють макіяж;

— жінка за столом може сидіти у капелюшку, але рукавички тре­ба зняти;

— намагайтеся не виходити з-за столу без особливої потреби;

— не варто розмовляти з присутніми "через сусіда" або з тими, хто знаходиться на іншому кінці столу;

— не можна сідати за стіл із сигаретою, а на прийомах удома ку­рити між стравами;

— цукор розмішують тихенько, не калатаючи, після цього лож­ку кладуть на тарілочку;

— не прийнято просувати палець у ручку горнятка, відставляти мізинець;

— не треба макати в чашку печиво, бублики тощо;

— шматочок лимона кладуть у чай, ложечкою вичавлюють сік, а м'якоть виймають і кладуть на край тарілочки.

АУДИТОРНИЙ ПРАКТИКУМ

Завдання 7.1. Типологія особистості

Мета:

— зрозуміти основні положення типологій Хейманса — Ле Сенна та Майерс — Бріггс;

— виробити певні навички впливу на різні типи особистостей та керування ними.

Вихідні дані:

Типологія Хейманса — Ле Сенна

Однією зі застосовуваних у повсякденному житті психологічних класифікацій є типологія Хейманса — Ле Сенна. У ній характер роз­глядається як сукупність трьох основних складових:

1) емоційність (позначається Е+ чи Е-). Йдеться про те, наскільки легко певна ситуація викликає у людини емоційний стан (емоцію або почуття);

2) активність — це потреба діяти, здійснювати плани та задуми (позначається А+ чи А-);

3) первинність і вторинність (позначаються П і В). Наші думки, почуття та цілі, котрі ми переслідуємо, можуть мати на нас більш чи менш тривалий вплив. Інколи люди довго залишаються під впливом пережитого, вони не швидко забувають нанесену їм образу чи відчу­вають хвилювання при згадці про успіх. Вони рідко сердяться, але гнів їх буває страшний. Вони мало змінюються і їм важко нав'язати нові погляди. Вони наполегливі та терпеливі — це так звані вторинні люди.

Є люди, котрі, навпаки, недовго залишаються під враженням пе­режитого. Вони постійно "розряджають" свої емоції, живуть сього­денням, тому легко пристосовуються до обставин. Таких людей нази­вають первинними. Вони швидко відмовляються від своєї цілі та ідеї. Наполеглива праця їм шкодить.

З різних комбінацій згаданих якостей виокремлюють такі типи:

1) Е+, А-, П — нервовий;

2) Е+, А-, В — сентиментальний;

3) Е+, А+, П — дуже діяльний, бурхливий;

4) Е+, А+, В — пристрасний;

5) Е-, А+, П — сангвінік;

6) Е-, А+, В — флегматик;

7) Е-, А-, П — аморфний чи безпечний;

8) Е-, А-, В — апатичний.

Усе це, звичайно, чисті типи, які рідко зустрічаються між нами. Однак, орієнтуючись на них, нам легше буде визначити, як найімовір­ніше поведе себе та чи інша людина. Отже:

— нервовий тип. Таку людину варто тримати у рамках, вказувати, як і що робити й не боятися йти з нею на зіткнення, бо вона легко по­годжується на примирення. Погано переносить монотонну працю;

— сентиментальний тип. З такою людиною варто вести себе з більшою обережністю. Брутальне поводження — кращий спосіб змусити її замкнутися в собі. У розмові з нею треба бути справедливим. Необхідно постійно закликати до її почуттів і показати, що з нею рахуються. Вона доволі працелюбна, але рішення приймає важко;

— бурхливий тип. Ця людина відзначається великою силою, відва­гою, її не лякають перешкоди: завдяки своїй кмітливості вона вміє їх обходити. Така людина зі задоволенням бере участь у загальній справі та виконує все, що вимагається. Вона здатна взятися за роботу "закотивши рукави", але необхідно постійно підтримувати її інтерес До цієї роботи. Саме людині, яка має такий характер, потрібно доруча­ти роботу, яка має бути негайно виконаною. Варто користуватися її

надзвичайною життєздатністю, не забуваючи, однак, про те, що вона легко відволікається;

— пристрасний тип. Це людина однієї ідеї, котра віддається своїй роботі з усією снагою. Такі люди люблять порядок; їх реакції рішучі, але не вибухові; їх розум швидкий і надійний. Удачу вони пережива­ють тихо та скромно. Не люблять змінювати своїх переконань. Саме тому при призначенні на керівну посаду людини з таким характером варто попередньо — для уникнення конфлікту — пересвідчитись, що її точка зору не розходиться з позицією керівництва. Не варто дору­чати одну й ту ж справу двом людям такого типу, бо вони не зможуть дійти згоди;

— сангвінік. Ця людина досить практична. Легко та швидко адап­тується; покладиста й оптимістична, спокійна та смілива. її розум широкий, вона схильна до узагальнень, але любить точність, обґрун­тованість і об'єктивність. її свідомість ясна та відкрита для будь-яких проблем. До дорученої справи ставиться з великою відповідальністю;

— флегматик. Ця людина холодна та дуже спокійна. Вона не схильна до товариськості, надає перевагу самотності, небагатослівна і зводить розмову до з'ясування головного. В роботі любить порядок і виконує її спокійно та методично. Не боїться працювати з повною віддачею, але лиш тоді, коли їй це вигідно. Переконати її можна ли­ше з допомогою обґрунтованих аргументів. Флегматика найкраще використовувати на стадії проектування роботи і в підготовчий період. Тут корисними стають його організаторські здібності, спокій та врів­новаженість;

— аморфний тип. Така людина дуже інертна. Вона ніколи не ро­бить більше, ніж те, що їй доручено: її розум невибагливий. З готов­ністю відкладає на завтра все, що можна зробити сьогодні. У її вчин­ках відсутня елементарна пунктуальність;

— апатичний тип. Ця людина також байдужа до того, що робить. Здатна задовільно виконати повсякденну роботу, яка вимагає певно­го порядку. Завжди з однаковим настроєм, отримує задоволення від самотності. Ці люди найменш послужливі та найбільш байдужі до інших.

Типологія Майерс — Бріггс

Певний інтерес представляє також типологія Майерс — Бріггс, розроблена в США в кінці 50-х років XX ст. на основі ідей швей­царського психолога К. Юнга, котрий увів уявлення про два універ­сальних типи — екстравертний та інтровертний. Крім цього уявлен­ня, Юнг класифікував людей за окремими основними психічними функціями (роздуми та відчуття, відчуття та інтуїція), виділивши таким чином вісім типів особистостей. Юнг стверджував, що ці якості,

котрі характеризують кожен тип, відповідають як генетичним нахи­лам, так і тому, в яких умовах Ви будете перебувати у перші хвилини життя. Ваше оточення здійснює вирішальний вплив на те, в якому напрямі будуть розвиватися Ваші нахили.

Завданням І. Майерса та К. Бріггса було об'єктивно обґрунтувати уявлення про індивідуальні розбіжності. Роки копітких досліджень привели до створення індикатора типів Майерс — Бріггс (Myers — Briggs Indikator — МВТІ).

МВТI заснований на виявленні:

— двох різних способів поповнення запасу енергії та зосередження уваги (шкала "екстраверсія — інтроверсія");

— двох протилежних способів збору інформації (пікала "сенсор-ність — інтуїція");

— двох різних способів прийняття рішень (шкала "мислення — від­чуття");

— двох різних способів організації своєї взаємодії зі зовнішнім світом (пікала "рішення — сприйняття").

Таким чином, існує чотири основні шкали переваг і кожна людина в силу своєї індивідуальності займає певне місце на цих шкалах, що визначає її приналежність до одного з 16 типів особистостей.

Типізація розрізняє чотири пари альтернатив. За своїм психоло­гічним типом Ви є:

— екстравертом (Е) чи інтравертом (/);

— сенсорним (S) чи інтуїтивним (N);

— мислячим (Т) чи чуттєвим (F);

— рішучим (J) чи сприймаючим (Р).

Залежно від переваги тієї чи іншої якості, людина належить до одного з 16 типів. Зараз ми зупинимося лише на професіях, що ха­рактерні для кожного з цих 16 типів:

ISTJ — адміністратори та менеджери, стоматологи, міліціонери та слідчі, ревізори, фінінспектори, військові;

ISFJ — санітари, завідуючі канцеляріями, бібліотекарі;

INFJ — консультанти з питань освіти, духовні особи, спеціалісти ЗМІ, вчителі;

INTJ — адвокати, вчені, спеціалісти з комп'ютерних систем, ін-ясенери-хіміки, викладачі;

ISFP — фермери, механіки та ремонтники, електрики, інженери;

ISFP — кладовики, асистенти стоматологів, бухгалтери;

INFP — психологи та психіатри, письменники, художники та ре­дактори, вихователі, музиканти та композитори;

INTP — конферансьє, програмісти, вчені (суспільні науки);

ESTP — спеціалісти з маркетингу, продавці, ревізори;

ESFP — робітники дитячих установ, реєстратори, службовці ду­ховних установ;

ENFP — адвокати з реабілітації, вчителі, психологи, духовні особи;

ENTP — фотографи, журналісти, продавці;

ESTJ — шкільні адміністратори, хірурги, прораби на будовах;

ESFJ — медсестри, духовенство, спеціалісти з домоведення, перу­карі та косметологи;

ENFJ — консультанти, духовенство, конферансьє, вчителі;

ENTJ — брокери, адміністратори (комп'ютерні системи й освіта).

Звичайно, не буде зовсім правильним "витягти" якусь професію з представленого списку тільки тому, що вона відповідає Вашому типу. Однак корисно дізнатись про сильні та слабкі сторони кожної характеристики в силу вимог до тієї чи іншої професії.

Ситуація для аналізу

Для аналізу наведені типологічні характеристики людей, котрі працюють в одному колективі.

Вероніка Матвіївна — старший майстер, 31 рік. Це дуже рухлива жінка, котра постійно кудись поспішає, з'являється в різних місцях. Коли вона спілкується з кимось, постійно змінює позу, щось крутить у руках, відволікається, розмовляє одразу з декількома людьми. її легко зацікавити всім новим, але вона порівняно швидко втрачає інтерес. Настрій переважно веселий, бадьорий. На запитання "Як справи?" відповідає з посмішкою: "Дуже добре", хоч інколи виявля­ється, що справи і на роботі, і в особистому житті не такі вже й добрі.

Про свої досягнення радісно повідомляє всім: "От начальник цеху знову похвалив". Розчарувань не приховує, розповідає про них, але завжди бадьоро додає: "Це якось випадково трапилось", "Це не так вже й важко виправити".

Інколи розчаровується, навіть плаче, але недовго. Швидко заспо­коюється і знову сміється. Міміка жива. Незважаючи на жвавість та непослідовність, її легко дисциплінувати, вона охоче дослуховується до порад, намагається їх виконати. У справах, особливо складних, виявляє енергію та зацікавленість. Дуже працьовита.

Легко сходиться з новими людьми. її охоче слухають у колективі, вважають хорощою людиною. Швидко звикає до нових вимог.

Олег Вікторович — бухгалтер, 38 років. Спокійний, маломовний. Але працює Олег Вікторович добре: ніколи не робить помилок у розра­хунках.

Зазвичай людина не конфліктна. Єдина сварка була пов'язана з тим, що під час відпустки його стіл замінили новим. Після повер' нення, він у різкій формі вимагав повернути стіл. Вимога була зад»' волена, й Олег Вікторович заспокоївся.

Співробітники вважають, що він дуже захоплений роботою, інко­ли забуває навіть про обід.

Хороший сім'янин і батько.

Головний бухгалтер поважає його за акуратність і добросовісність у роботі, але говорить, що Олег Вікторович надзвичайно впертий і зму­сити його виконати роботу, яку він не хоче робити, неможливо.

Костянтин Анатолійович — інженер, 37 років. Дуже вразливий. Найменша неприємність виводить його з рівноваги, він сумує і хви­люється через кожну дрібницю. Розчаровується, якщо хтось виявить до нього неувагу.

Одного разу Костянтин Анатолійович засмутився, коли не зміг одразу знайти на столі потрібний документ, а потім скаржився на головний біль, хоча документ швидко був знайдений.

Миттєво ображається, болісно переживає усяку образу.

Мрійливий. Часто під час роботи задумано дивиться у вікно чи на протилежну стіну. Не бере участі в суперечках товаришів. Покірно підпорядковується всім правилам внутрішнього розпорядку, ніколи їх не порушує.

Пасивний в колективі. Виявляє зневіру у свої сили. Його можна легко переконати в тому, що він помилився, чи вибрав неправильний шлях. При труднощах опускає руки і відступає, намагаючись більше з ними не стикатися.

Якщо його ніхто не зачіпає, не ображає, не виявляє особливої ува­ги до його роботи, працює добре, виконуючи всі завдання акуратно і в строк.

Тетяна Олексіївна — менеджер, 40 років. Це безмежно захоплю­юча натура. Часто виконує складну роботу, активна.

Тетяна Олексіївна запальна. Завдання розуміє одразу, але в роботі робить багато помилок через поспішність та неуважність. Вона різко переходить від сміху до гніву й навпаки. Вона дуже ініціативна. Усіх засипає запитаннями. Злопам'ятна. З великим ентузіазмом береться за все нове, але не може довести справу до кінця, тому що вона втрачає Для неї інтерес. Дуже любить коли її хвалять і ставлять у приклад, на критику сердиться і може зірватися, а на тих, хто критикує, обра­жається.

Порядок дій та завдання:

1. Студентів розподіляють на 4 групи і визначають тип особистості одного з персонажів за вищенаведеними типологіями.

2. Описують його психологічний портрет. Визначають основні по­треби свого персонажа, як він задовольняє їх.

3. Далі відбувається коротке обговорення студентами та виклада­чем роботи, проведеної кожною групою.

4. Виробляється метод управління кожним з персонажів.

Завдання 7.2. Бабусі та дідусі

Вихідні дані:

У сім'ях, де батько допомагає матері в господарстві, де батьки ввічливі зі своїми батьками, де подають приклад подолання труднощів та конфліктних ситуацій, виростають людяними та гуманними діти. Вони завжди допомагають тим, хто цього прагне, поступаються людям похилого віку місцем у транспорті — усе це стає їхньою другою нату­рою, а не вимушеним виявом галантності мимоволі.

Часто трапляється, що дорослі, навіть ненавмисно, поводяться зі старшими членами сім'ї як із нерівноправними: дідусь або бабуся — настирлива людина, яку доводиться терпіти, або скандаліст, що по­рушує гармонію між чоловіком і дружиною, або дармоїд, для якого потрібно жертвувати приміщенням, а в квартирі тісно.

Діти по-своєму оцінюють родинні стосунки. Як тільки дитина помічає, що дідусь слабкий, йому потрібна допомога, а інші через це вважають, що мають право зневажати його, підкреслювати його не­повноцінність, вибір дитини стає болісним. Вона любить дідуся і впев­нена, що той правий, але й тато з мамою теж не помиляються. Дити­на страждає з причин, яких не розуміє і не хоче розуміти. Тим часом відсутність бабусь і дідусів може стати певною мірою виховним захо­дом, особливо коли вони дуже старі та хворі, потребують особливої уваги.

Завдання:

1. Обґрунтуйте необхідність виховання дитини різними за віком членами сім'ї.

2. Чи потрібно закладати у виховання дитини альтруїстичні по­гляди?

3. Як, на Вашу думку, повинні поводитися з дітьми батьки під час сварки?

4. Чи можна цю ситуацію вважати прикладом вияву егоїзму?

САМОСТІЙНА РОБОТА

Для успішної підготовки до занять опрацюйте тестові завдання з цієї теми (див. додаток 2 до розділу 7).

Завдання. Від кохання до шлюбу

Вихідні дані:

Ситуація 1. "Пуналуа" мовою мешканців Гавайських островів оз­начає "подружній товариш" — так називають чоловіків, які мають спільних жінок, і жінок, які мають спільних чоловіків. Коло шлюб­них (статевих) зв'язків ще більш обмежується. Це вже обмеження не лише по вертикалі, але й по горизонталі. Чоловіки однієї групи всту­пають у шлюбні (статеві) зв'язки з жінками іншої групи. Так виникає екзогамія, тобто позародове подружжя. Група сестер має спільну групу чоловіків, але з цієї групи чоловіків виключають їх братів, а з групи жінок виключають сестер чоловіків. При цій формі сім'ї все ще не відомо — хто є батьком дитини, але відомо — хто її мати. Хоч вона і називає всіх дітей спільної сім'ї своїми та виконує щодо них материнські обов'язки, та все ж вирізняє своїх рідних дітей серед інших.

Ситуація 2. Розглядаючи класичний український шлюб, варто зазначити, що наявність між особами, що бажають одружитися, ро­динних зв'язків прямої лінії споріднення дає підстави вважати шлюб не дійсним. Відповідно до ст. 26 Сімейного Кодексу не можуть пере­бувати у шлюбі рідні брати, сестри — як повнорідні, так і неповнорід-ні, двоюрідні брати та сестри, а також рідні тітка, дядько та племін­ник, племінниця.

Завдання:

1. Проаналізувавши ситуацію 1, вкажіть, за якою лінією (чолові­чою чи жіночою) можна встановити походження дитини.

2. Як розглядати шлюб, з точки зору етики, між двоюрідними братом та сестрою? Чи можливі наслідки?

Завдання. Творча робота

Підготуйте (за вибором):

1. Есе на тему: "Я — егоїст" або "Я — альтруїст".

2. Доповідь на тему: "Психічна структура особистості за 3. Фройдом".

3. Есе на тему "Побачення", відобразивши в ньому елементи по­ведінки у громадських місцях, привілеї жінок і обов'язки чоловіків.

Етичні дилеми "Як себе повести?"

Ситуація 1

Найпоширеніший приклад альтруїзму Вам добре відомий: це жін­ка, дружина, мати, яка все життя в сім'ї ставить себе, свої інтереси, захоплення, кар'єру на друге, третє, десяте місце. А як же інакше? її 3 Дитинства вчили, що жити інакше — не жіночно, справжня жінка Повинна собою жертвувати. А тим більше, якщо стереотип "бать­кові — кращий шматочок" увібраний дівчинкою з раннього дитинства та закладено у підсвідомості як щось непорушне, раз і назавжди дане. Доросла жінка переносить модель цих стосунків і на свою сім'ю. Ось

тільки живе вона за чужим сценарієм. А якщо він їй чужий і наслідує вона його лише з почуття обов'язку, то ні до чого хорошого це не при­веде. Адже сім'я — це, як мінімум, дві людини. Як Ви вважаєте, чи повинен хтось із членів сім'ї жертвувати всіма своїми інтересами та уподобаннями на користь інших її членів?

Ситуація 2

На пагорбі в Єрусалимі 800 дерев, висаджених в одну лінію, утво­рюють Дорогу праведників. Під кожним деревом лежить плита з ім'ям європейського християнина, що врятував життя одного або декількох євреїв під час нацистського холокосту. Ці "праведні іновірці" знали, що, в разі виявлення у них втікачів, вони піддаються, згідно з нацист­ською політикою, тій же небезпеці, що і люди, яких вони прикрива­ли. Чи добрими були вчинки "праведних іновірців"? Як вчинили б Ви у подібній ситуації?

Ситуація 3

Каріна Іванова — одна з Ваших асистенток, яку Ви прийняли на роботу багато років тому і котра, за Вашими рекомендаціями, неод­норазово закінчувала курси підвищення кваліфікації, щоб мати комплексне уявлення про діяльність Вашої служби. Після чергового стажування в інших службах банку вона повернулась, щоб обійняти посаду Вашого референта.

Вона працює на цій посаді з ентузіазмом, погоджує з Вами кожен свій крок, виконує всі Ваші доручення і виявляє великий інтерес до вдосконалення роботи Вашої служби.

Ви розумієте, що вона ще не досягла досконалості в роботі рефе­рента і часто виявляє необізнаність перед певними проблемами.

Може Ви занадто їй довіряєте? У будь-якому разі Вам необхідно виробити свою лінію поведінки стосовно неї, щоб отримати найбільшу віддачу. Які Ваші дії?