Тема: етика — підґрунтя сучасного бізнесу

Мета: Сформувати уявлення про моральні засади міжлюдських від­носин. Ознайомитись з моральними засадами міжлюдських відносин. Навчитись розрізняти поняття "совість", "доброта", "честь", "гід­ність", "обов'язок", "відповідальність", "моральна свідомість", "мо­ральна діяльність", "моральні відносини".

План

1. Мораль та її функції.

2. Етапи історико-етичного процесу.

3. Сучасний бізнес.

Література: Етика бізнесу: навч. пос./С.М.Лихолат, І.Б.Гапій.-К.:Знання, 2013, с.10-22.

Самостійна робота №1

Напишіть твір – есе на тему: «Перспективи розвитку моральних цінностей».

Етика є філософією доброї волі, а не лише доброї дії.

Іммануїл Кант

Існують дві моралі: одна — пасивна, яка забороняє робити зло,

друга — активна, яка примушує робити добро.

П'єр Клод Віктуар Буаст

Мораллю називають усталені та певною мірою стійкі в конкретно­му суспільстві та в конкретний проміжок часу уявлення про те, що таке "добро" і "зло", а, відповідно, й те, як людям потрібно себе пово­дити. У різних країнах і в різні епохи в одній і тій же країні правила моралі можуть бути дуже різними.

Совість, доброта, честь, гідність, обов'язок і відповідальність — це моральні поняття і цінності, які завжди виражали постійне прагнен­ня людства до духовного розвитку, відкривали перспективи досяг­нення досконалості людиною і надавали її життю гідності та сенсу.

Особливо гостро проблема місця і ролі моральних цінностей у су­спільному житті постала наприкінці XX ст. під впливом технічного прогресу, диктатури і війн, змін у політичному та економічному житті.

У найскрутніпіі часи саме моральні переконання давали людині змогу, за крилатим висловом В. Фолкнера, "вистояти і перемогти". У результаті виникають нові виміри: заради чого варто жити; що могло б слугувати своєрідним камертоном душі, мірилом вчинків.

Моральність — це втілення етичних принципів, правил і норм у реальній поведінці людей та відносинах між ними (те, що насправ­ді виявляється в діях, вчинках, взаємодії, моделях поведінки людей, а не абстрактних правилах, приписах моралі).

Мораль — явище суб'єктивне, бо значна частина її правил не ви­пливає з об'єктивної необхідності та доцільності. Правила моралі стосуються того, як одягатися, де і наскільки дозволено оголювати своє тіло, які мовні звороти є прийнятними, а які — ні, чого варто соромитися, що, коли і де "прийнято" чи "не прийнято" робити тощо.

Функції моралі:

— мотиваційна — мотивується людська поведінка. Це причини і спонукання, що викликають в особистості бажання щось зробити (або не зробити). У результаті виховання і самовиховання в людей виробляються установки, що змушують їх вчиняти так, як має вчи­няти людина відповідно до норм моралі. Чесна людина не може вкра­сти. Навіть під гіпнозом люди відмовляються виконувати дії, які є морально неприпустимими. Моральна оцінка мотивів поведінки осо­бистості переходить у моральну оцінку самої особистості;

— конститутивна — виступає як центральна, фундаментальна форма соціальної культури, що лежить в основі всіх інших її форм.

Принципи моральності є вищими над усіма іншими формами регу­ляції поведінки людей. їх значення в житті суспільства можна порів­няти зі значенням конституції — основного закону життя держави. Кожного разу, коли будь-які цінності або регулятиви вступають у протиріччя з моральними, вибір необхідно робити на користь остан­ніх, в іншому випадку суспільство деградуватиме;

— координаційна — випливає з попередньої. Мораль в силу пріо­ритетності своїх принципів забезпечує єдність й узгодженість взає­модії людей за найрізноманітніших обставин. Упевненість у тім, що людина поруч з Вами дотримується тих самих моральних принципів, що й Ви, дозволяє Вам передбачити правильну спрямованість її дій, покладатися на неї і довіряти їй. Навіть не знаючи характеру людини, її звичок, умінь, Ви можете заздалегідь визначити її поведінку за певних обставин;

— регулятивна — здебільшого вважають головною, доводячи, що основний зміст моралі становлять відповідні вимоги (норми, правила, приписи). Саме завдяки їм мораль виконує регулятивну функцію. Відомо, що в житті суспільства взаємодіють дві протилежні тенденції: упорядкованість, що забезпечує його стабільність, і хаос, який загро­жує його існуванню. Щоб усунути цю загрозу, суспільство вдається до різних регулятивних засобів — права, політичних й адміністра­тивних механізмів. Проте силові важелі регулювання життя суспіль­ства не завжди дають бажаний ефект. До того ж при їх використанні часто ігнорують необхідність зважати на вселюдські цінності та про­відну істину моралі, яка проголошує основною цінністю людину, а це негативно впливає на розвиток суспільства.

Моралі протистоїть аморальність, яка доволі багатолика (досяг­нення накресленої мети будь-якими засобами; порушення ринкових законів; експлуатація найманих працівників; невиплата чи затри­мання заробітної плати; недобросовісна конкуренція; порушення принципу справедливості; зневага до закону; лицемірство; нетер­пимість; нещирість; маніпулювання іншими; нахабство; злопам'ят­ність; підступність та ін.).

Етичні принципи об'єктивні. Вони є наслідком реальної необхід­ності та доцільності й ґрунтуються на розумінні "шляху людини" до досконалості. Як етичні цінності в усіх народів й у всі часи пропагу­вали: чесність, вірність, пошану до старших, працьовитість, патріо­тизм.

Етичні регулятори — це правила поведінки, орієнтовані на вказані цінності.

Етика — це сукупність знань, що дозволяють аналізувати і оціню­вати людські стосунки; довкілля духовного світу та душевних почут­тів людини.

Перші писемні пам'ятки, в яких розглядалися етичні проблеми, дійшли до нас з країн Давнього Сходу і належать до III—II ст. до н. є. ("Пісня арфіста", "Розмова розчарованого зі своєю душею" тощо). У них знаходили своє відображення тогочасні погляди на світ та люд­ські стосунки. Поява перших етичних учень і шкіл у країнах Давньо­го Сходу, Індії та Китаю належить до І ст. до н. є. Вчення брахманіз­му, буддизму, конфуціанства розвивають уже власну етичну пробле­матику.

На європейському ґрунті проблеми сенсу життя і поведінки людей стають предметом розгляду, починаючи від софістів і Сократа (V ст. до н. є.).

Для етичної проблематики Давнього Сходу та досократівської Греції було притаманне характерне для міфологічної свідомості тлу­мачення космосу через перенесення на устрій людських характери­стик і життєвих уявлень. Моральні феномени розглядались як вла­стивості всієї світобудови, це наповнювало їх животворною духовніс­тю. Добро, справедливість, любов трактували як вищі закони Всесвіту, що забезпечують загальну гармонію.

В історико-етичному процесі можна виділити такі головні етапи:

— етичне вчення Давнього Сходу;

— антична етика;

— середньовічна етика;

— етика Нового часу;

— сучасні етичні теорії.

Етичне вчення Давнього Сходу Давня Індія до VI ст. до н. є.

Брахманізм:

— закріплює соціальний устрій;

— пропагує спосіб життя, згідно певної касти, й одночасно до кож­ної людини "помірність, щедрість, співчуття";

— релігійні цінності — повага і шанування брахманів, пожертви богам, покора та ненасильство, помірність і відмова від радощів жит­тя в ім'я духовного безсмертя;

— загальнолюдські норми: шанування предків, збереження зви­чаїв, повага, гостинність, доброзичливе ставлення до всього живого, правдивість, чесність, щедрість.

Буддизм — вчення про чотири гідні істини:

1) у світі є страждання;

2) причина страждань — це "жага насолод, жага існування", тоб­то прихильність людини до життя земного;

3) передбачає шлях подолання страждань;

4) визнає благий восьмирічний шлях до припинення страждань і визначає гідну поведінку.

Буддизм має гуманістичні риси, намагання прищепити людині почуття гідності та добра у світі, сповненому страждань і зла. Однак, абсолютизуючи страждання як сутність людського життя, буддизм не викривав дійсних соціальних витоків цих страждань, чим пере­шкоджав їх розумінню і подоланню.

Китай VI—V ст. до н. є. Конфуцій (Кун-цзи)

Конфуціанство. Центральним поняттям етичного вчення Конфу-ція є:

— "жень", що перекладається як гуманність, людяність, любов до людини;

— "сяо" — взаємовідносини молодших і старших за віком та ран­гом;

— "лі" — церемонії, ритуал.

Етика Конфуція закріплювала традиційний суспільний порядок. Не варто ідеалізувати це вчення, оскільки воно закріплювало общин­но-патріархальний устрій і класову нерівність. Незважаючи на це, конфуціанство, перешкоджаючи розвитку особистої самостійності людини у питаннях моралі (все підкорялося порядку), сприяло роз­витку самої моралі.

Антична етика (давньогрецькі філософи)

Софісти — професійні вчителі філософії та красномовства (Протагор, Горгій, Гіпій, Продік, Антифонт та ін.).

Вони твердять, що "людина є виміром усіх речей...", пропагують розкріпачення людини, самостійність, а не сліпе підкорення чужим потребам і авторитетам. Суб'єктивне втручання у вимір, що добре, а що ні, призвело до етичного релятивізму, втрати об'єктивних кри­теріїв моралі, до морального свавілля. Це взагалі могло призвести до морального цинізму та безпринципності.

Проти цих крайнощів виступили Сократ (470—399 pp. до н. є.), його учень і послідовник Платон (428—348 pp. до н. є.), Арістотель (384—322 рр. дон. є.).

Етика Арістотеля складається з трьох частин:

1) вчення про вище благо;

2) вчення про природу доброчесності;

3) вчення про конкретні чесноти.

Благо — це те, до чого прагнуть люди. Об'єкт прагнення, мета, заради якої здійснюється та чи інша діяльність (у медицині — це здоров'я, у військовій справі — перемога, у мистецтві — насолода). Душа — "нижча" (нерозумна) частина і розум — "вища", доброчесність — "золота середина" (мужність — між страхом і відвагою, по­мірність — між байдужістю і нестриманістю, щедрість — між скупі­стю і марнотратством).

Етика Епікура — це природне пояснення явищ природи та суспіль­ного життя, моралі вільної людини, спроможної досягти щастя. Щастя — це мета людини. Досягти його можна завдяки розумному задоволенню людських потреб, отримуючи задоволення і насолоду від цього. Задоволення як критерій розуму та користі: "необхідні бажання — виконувати, а шкідливі — пригнічувати".

Стоїки (Сенека, Марк Аврелій, Апіктет) захищали вищі духовні цінності людини — її свободу та гідність. Визнавали доброчесність і вище благо засобами самої моралі: безкорисливістю, орієнтацією на духовні цінності.

Середньовічна етика (V—XV cm.)

Християнство (Августин, Ф. Аквінський, Е. Роттердамський, М. Лю-тер та ін.):

— рівність і однаковість всіх людей перед Богом. Людина з усіма своїми моральними проявами є істотою привілейованою, оскільки створена вона "за образом і подобою самого Творця";

— цінність людини;

— вводяться категорії: гріх, вина, страждання, каяття, спасіння.

Етика Нового часу — природне існування людини (з потребами, бажаннями, інтересами)

Т. Гоббс (1588—1679). Природу моралі поділяють на три рівні:

1) єдність людських сил, можливостей, якими наділила людину природа;

2) створення державою обмежень щодо прагнень та бажань;

3) у підґрунті державного устрою має бути вищий, природний і моральний закон, те, заради чого люди об'єднувалися, — громадян­ський добробут, благополуччя народу.

І. Кант (1724—1804) — обов'язок визнається внутрішнім мораль­ним законом, а не розрахунком. Мораль — це не те, що існує, а над­природне, що диктує людині лінію поведінки, зобов'язує дотримува­тися певних норм та правил. Мораль не дається людині від природи.

Сучасні етичні теорії (кін. XIX — поч. XX cm.)

— марксизм (К. Маркс) — класова сутність моралі "Хто не з нами, той проти нас";

— еволюційна етика (Г. Спенсер, П. Кропоткін) — задоволення потреб лише у стабільному суспільстві;

— соціал-дарвінізм (Т. Гекслі) — життя як кривава сутичка;

— ніцшеанство (Ф. Ніцше) — буття людини як інстинктивне ствер­дження;

— метаетика (Мур, Айер, Расел, Хедер й ін.) — аналіз моральних суджень і оцінок;

— фрейдизм (3. Фройд) — роль несвідомих спонукань (інстинкти сексуальності й агресивності);

— екзистенціалізм (Ж. Сартр, М. Хайдеггер) — збереження здат­ності залишатися людиною.

Відомі українські філософи: Г. Сковорода (сповідує працю як жит­тєву потребу, а не примус); Ф. Прокопович, В. Малахов та ін.

Етичні норми та цінності поділяють на універсальні (загальнолюд­ські), групові (спільнотні: народ, нація, клас) й особистісні.

Універсалістські концепції прагнуть визначити основні цінності, мораль з точки зору "всіх розумних істот", загальнолюдської спіль­ноти (І. Кант ). Це, зокрема, осмислення і реорганізація суспільства на засадах "єдиного всемогутнього Розуму". Такий характер мають етико-гуманістичні вчення Л. Толстого, М. Ганді, А. Швейцера. Серед сучасних науковців, які розвивають універсалістську або макроетику, можна назвати К.-О. Апеля, Ю. Габермаса та ін.

З іншого боку, в XIX—XX ст., особливо на засадах екзистенціаль­ної філософії, набувають розвитку вчення та концепції, що ґрунту­ються на особливостях моралі окремого людського індивіда, яка пов'язана з неповторністю його оточення і духом тієї спільноти (етніч­ної, національної), до якої він безпосередньо належить, тобто групові концепції. Тепер цей напрям втілено в ідеях комунітаризму (від англ. community — община, спільнота). Серед прихильників комунітариз­му такі сучасні мислителі, як Е. Макінтайр, М. Волзер, М. Сендел таін.

Ці два підходи знаходяться у суперечці не тільки теоретично, але й у реальному житті.

Прихильники особистісної концепції вважають, що загальнолюд­ська мораль повстає проти людини взагалі. Але індивід, відірваний від національних, культурних, спільнотних коренів, не може бути носієм моральних цінностей, він залишається холодним і відчуженим егоїстом. Адже тільки через зв'язки з ближнім розкривається мораль­ність як така. Якщо індивід цінує власну культуру, цінності спільно­ти, то, як правило, виявляє повагу до аналогічних прагнень інших. Це становить основу так званого золотого правила моральності: "Чо­го не хочеш, щоб робили тобі, того й сам нероби". Позитивну форму вираження цього правила ми знаходимо в Біблії, давньоіндійських епосах, у вченні Конфуція, у мудреців Давньої Греції, у філософів Нового часу.

Однією з істотних проблем, які здавна постають у людському жит­ті, є проблема співвідношення матеріальних і духовних факторів у визначенні мети та засобів, зокрема у підприємництві як однієї зі сфер діяльності людини. В історії філософської думки сформувалися три принципові пози­ції щодо засобів досягнення результатів:

1) "мета виправдовує засоби";

2) заперечення використання жорстоких, сумнівних у моральному сенсі засобів;

3) взаємодомовленість цілей, засобів, тобто діалектичного зв'язку між ними.

Підприємець — власник матеріальних засобів, і активність його діяльності, перш за все, спрямована на примноження цієї власності. Підприємницька активність бізнесменів зумовлюється мотивами їх діяльності. У сучасному бізнесі основними мотивами є творчий і кон'юнктурний.

Вибір засобів досягнення мети залежить від багатьох факторів (державних, сфери діяльності, особистості), проте підприємець сам має зробити правильний вибір щодо засобів і мети. Якщо він усе своє життя присвячує обраній бізнес-діяльності, то повинен пам'ятати, що підприємництво — це культура. Більшість фірм, корпорацій, окремих бізнесменів досягли успіху й витримують конкуренцію за­вдяки принципу, який розповсюджується на всі взаємовідносини цивілізованого бізнесу: "Прибуток понад усе, але над прибутком — честь".

У кожній бізнесовій справі є межа, яку переступити не можна. Кожен підприємець хотів би дотримуватись етичних норм трохи мен­ше, ніж він вимагає від свого партнера.

Навіть достатньо освічені, добре виховані, знаючі закони етики й моралі управлінці та підприємці, коли постає можливість мати великий прибуток, часто переступають межі морального кодексу.

На жаль матеріальні фактори сьогодні переважають. Багато укра­їнських підприємців сповідують принципи: "Прибуток будь-якою ціною", "У комерції все дозволено", "Гроші не пахнуть".

Моральні засади є першоосновою для правових основ. Спочатку в суспільстві формувались моральні принципи, а вже згодом вони оформлювались у правові форми.

Закони містять зведення правил з організації управління підпри­ємством або порядок проведення певних операцій. Деякі закони спрямовані на запобігання обману та фальсифікації в бізнесі та під­тримку сталих норм моралі в ділових відносинах.За порушення юридичних норм особа несе адміністративну, кримі­нальну й інші види відповідальності.

При порушенні моральних принципів особа відчуває сором, не­зручність, докори сумління.В українському суспільстві бізнес є новим явищем. Немає чітких стандартів його ведення. Часто закони суперечать один одному і навіть забороняють деякі види діяльності, які вважаються законними й етичними у більшості країн.

У сфері економіки підприємець, на жаль, не завжди має мож­ливість вибору між добром і злом. Ще гірший стан справ зі законо­давчою системою, бо вона вкрай слабо підтримує етичну поведінку.

Бути етичним означає дотримуватись встановлених у суспільстві норм і правил, незалежно від того оформлені вони юридично, чи ні. А дотримуватись законів не завжди означає бути етичним (у нашому законодавстві є багато дірок, які вміло використовують шахраї).

Цивілізована ринкова економіка можлива лише тоді, якщо держа­ва організаційно-правовими нормами, захищеними відповідними санкціями, забезпечить ситуацію, в якій чесна мораль одних не змо­же експлуатуватись аморальністю інших.

Практика багатьох країн (Венесуели, Італії та ін.) свідчить, що чітке, детальне правове регулювання далеко не завжди забезпечує високий рівень етики ділових відносин. В Японії, навпаки, етика, ділова культура роблять непотрібними більшість формальних норм.

Моральна людина правдива, чесна та порядна навіть тоді, коли й закон цього не вимагає. Така людина завжди поважає закон, навіть тоді, коли протизаконні дії навряд чи можуть бути розкриті, а вин­ні — покарані.