12. Конгітивна психологія як псих школа…

Когнітивний підхід до особистості виступає проти біхевіористських уявлень про людину. Когнітивна психологія як наукова школа сформувалася у США в середині 60-х років. Видатними представниками цієї школи є У. Найссер, Дж. Келлі, Г. Саймон. Когнітивний напрямок підкреслює вплив інтелектуальних, або розумових, процесів на поведінку л. Відповідно до осн ідей когнітивної психології будь-яка л прагне зрозуміти, передбачити й контролювати світ своїх особистих переживань, робити висновки на основі свого минулого досвіду та прогнозувати майбутнє. Дві людини, навіть якщо вони близнюки оцінюють події по-різному. Бо вони бачать події під різним кутом зору. Людина намагається пояснити дійсність, щоб навчитися передбачати події, що впливають на її життя, тобто вона інтерпретує сьогодення, аби передбачити майбутнє за допомогою унікальної системи своїх особистісних моделей. І поведінка людини залежить від того, як вона прогнозує майбутні події.

Особистість трактується як організована система більш-менш важливих конструктів, які людина використовує, щоб інтерпретувати світ переживань і передбачати майбутні події. Предметом дослідження когнітивної психології є пізнавальні психічні процеси: відчуття, сприйняття, уява, пам'ять, мова, мислення, інтелект.

13. Гештальтпсихологія як психологічна школа вивчення особистості

Ґештальтпсихологія – напрям у західній психології першої третини XX ст., розроблений групою нім. вчених у 1912 р., що висунув програму вивчення психіки як цілісної внут. структури – ґештальта. Ґештальти – образи первинні стосовно своїх компонентів. Доведено, що внут., системна орг-я цілого предмета визначає властивості і функції частин, які утворюють ціле.

Виступаючи проти висунутого психологією принципу розчленовування свідомості на елементи і побудови з них складних психологічних феноменів, вони запропонували ідею цілісності образу й неможливості зведення його властивостей до суми властивостей його елементів. На думку теоретиків, предмети, що складають наше оточення, сприймаються не у вигляді окремих об’єктів, а як організовані форми. Сприйняття не зводиться до суми відчуттів, а властивості фігури не описуються через властивості частин. Власне гештальт являє собою функціональну структуру, що впорядковує різноманіття окремих явищ.

На противагу біхевіоризму, який вивчає окремі елементи (стимул, реакція, поведінка людини), ґештальтпсихологія вивчає людину в цілому. Ціле це не просто сума окремих частин, а щось значно більше.

ґештальтпсихологія на перше місце поставила інтелектуальну діяльність особистості, якій підпорядковується практика. Практична діяльність особистості базується не на основі методу спроб і помилок, а на основі “інсайту” (осяяння)– миттєвому охопленні відносин у відображуваній ситуації, схопленні ситуації, об’єкта в їх цілісній сутності, що підкреслює творчий характер мислення. Ґештальтпсихологія наголошує на своєрідності складних психічних утворень і глибоко їх вивчає.

14. Розвиток особистості

Людина народж. як індивід, як суб'єкт сусп-ва, з притаманними їй природними задатками, форм-ся як особистість у системі суспільних відносин завдяки цілеспрямованому вихованню.

Поняття особистість виражає належність людини до певного сусп-ва, певної історичної епохи, к-ри, традицій. Властиві особистості неповторні риси та особливості виражають її індивідуальність.

Індивідуальність - цілісна х-ка окремої людини, її оригінальність, самобутність психічного складу.

Не кожен індивід є індивідуальністю. Для цього йому необхідно стати особистістю. Це відбувається упроцесі розвитку особистості - становлення та формування її під впливом зов. і внут., керованих і некерованих чинників, серед яких провідну роль відіграють цілеспрямоване виховання та навчання. Розвиток людини не можна зводити лише до засвоєння, простого накопичення нею знань, умінь та навичок з різних галузей науки і практичної діяльності. Він полягає передусім в якісних змінах психічної діяльності, в переходах від її нижчих щаблів до вищих, у виникненні нових можливостей пам'яті, сприймання, уявлення, мислення, волі, характеру тощо, у формуванні нових якостей особистості. Всі ці психічні процеси є необхідною умовою формування особистості - становлення людини як соціальної істоти внаслідок впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку.

Залежно від рушійних сил виокремлюють такі види розвитку і формування особистості: стихійний,цілеспрямований, саморозвиток і самоформування.

Розвиток особистості залежить від спадковості, середовища та виховання.

Розвиток особистості — це складний процес, в якому рівні розвитку постійно змінюються. Щоб сприяти своєчасному зародженню та успішному розвитку прогресивного, нового у дитини на всіх етапах формування її як особистості, треба знати вікові особливості фізичного та духовного розвитку дитини.

Керуючи розвитком особистості, слід зважати й на те, що характерні для певного віку особливості розвитку не завжди збігаються з паспортним віком дитини. Деякі діти у своєму розвитку випереджають свій вік, дехто відстає від нього. Іноді це зумовлюється природженими анатомо-фізіологічними особливостями організму, але здебільшого причиною цього є суспільні умови життя та виховання дитини, які сприяють її розвитку або гальмують його.