30. Психологічна структура управлінської діяльності.

Управлінська діяльність — сукупність скоординованих дій та за­ходів, спрямованих на досягнення певної мети в межах органі­зації.

В управлінській діяльності загальна мета є тим чинни­ком, що об'єднує людей, стимулює їх до праці, інтегрує групу в єдине ціле. Загальний план сприяє її організації в часі та просторі, забезпечує зв'язок між діями, коор­динує взаємозв'язки. Управлінська діяльність постає як умова доцільної взаємодії людини з предметним сві­том. А управління як системне утворення поєднує в со­бі такі структурні компоненти: мету, управлінську ді­яльність, управлінський процес, учасників управлін­ського процесу, взаємини, засоби й умови досягнення мети, соціокультурне та етнопсихологічне середовище, результат (рис. 11).

Психологічна специфіка управлінської діяльності по­лягає в тому, що головним завданням управління є забез­печення найраціональнішого функціонування всієї сис­теми, оптимальне з погляду соціальних та психологічних потреб залучення працівників до керованої діяльності шляхом актуалізації їх внутрішньої мотивації (за влас­ною ініціативою, бажанням, волею і вмінням розв'язува­ти завдання

Рис. 11. Психологічна структура управління

організації), підвищення відповідальності за результат виконуваної роботи, регулювання їхніх дій, експертно-консультативної та комунікативної роботи з персоналом. Керівник у структурі управлінської діяль­ності повинен бути наділений вищою внутрішньою моти­вацією, високою відповідальністю, налаштованістю на зворотний зв'язок, умінням подати себе і свою організа­цію, прогностичним мисленням тощо.

Необхідність управлінської діяльності зумовлюють такі чинники:

1) управлінська діяльність — цілеспрямований про­цес вияву активності людини відповідно до потреб сус­пільства;

2) управлінська підсистема представлена спільною діяльністю великої групи ієрархічно пов'язаних керів­ників, залучених до суспільних процесів на підставі со-ціокультурної та етнопсихологічної специфіки;

3) у процесі управління відбувається перетворення актів індивідуальної діяльності в цілісну спільну управ­лінську діяльність відповідно до правил і норм організа­ції, а також на підставі економічних, технологічних, правових, організаційних і корпоративних вимог.

Це свідчить, що людина включається в діяльність соціальне, через систему планування, організування керівництва та регулювання на основі своїх сформова­них потреб та здібностей, а механізмом їх реалізації є управлінська діяльність, що виявляється у процесах розроблення програм керованої діяльності, вибору на-йоптимальнішого варіанта дій, налагодження зворот­них зв'язків, усунення відхилень у реалізації програм.

31. Морально-психологічні засади управління

Зростання ролі морально-психологічного чинника в управлінні є закономірним для цивілізованої економі­ки актуалізує значення особистості. Мо­ральність — це вимір, який визначає поведінку люди­ни, її ставлення до суспільства, містить внутрішню потребу особистості здійснення моральних дій та вчин­ків. Але не завжди управлінці дотримуються мораль­них норм, не завжди одні й ті самі дії, вчинки, поведін­ка у різних країнах набувають однакової етичної фор­ми та етичної оцінки.

Неетична поведінка керівника є деструктивним, де-моралізуючим чинником, може зруйнувати психологіч­ну цілісність організації.

Поєднання етики і психології невипадково, адже во­ни, хоч і є самостійними галузями наукового знання, функціонують у тісному взаємозв'язку.

Етика — філософська дисципліна про походження і сутність моралі; норми поведінки, су­купність моральних правил соціальної спільноти.

Етика відносин усередині організації. Основополож­ними для неї є такі принципи:

— відповідність моральних цінностей організації за­гальнолюдським цінностям;

— відповідність моральних цінностей організації її соціокультурному та етнопсихологічному контексту;

— орієнтація, інтегрування інтересів працівників навколо поставлених цілей;

— свідома трудова дисципліна;

— орієнтація на потреби й можливості людини;

— моральна задоволеність осіб організації комуніка­тивними зв'язками, взаємодією, спільною трудовою ді­яльністю;

— моральна захищеність особистості в організації;

— моральна зацікавленість працівників в опануван­ні моральними цінностями;

— стимулювання етичної поведінки працівників, наявність в організації моральних традицій.

Етика зовнішніх відносин. Її вимоги залежать від об'єкта ділового контакту. У відносинах із співробітни­ками головне — відсутність будь-якої дискримінації у сфері зайнятості; особливий статус працівників із обме­женою дієздатністю; охорона здоров'я і техніка безпеки;обговорення кар'єри тощо.

Етика відносин із спожива­чами передбачає дотримання гарантування безпеки то­варів, надання інформації про товари та технологію їх виготовлення, право вибору покупцем товару, врахуван­ня вимог споживачів, зменшення забрудненості та шкід­ливості товарів тощо.

Етика відносин із партнерами ґрунтується на дотриманні зобов'язань, недопущенні маніпулювання інвестиціями, урахуванні інтересів парт­нерів під час розподілу прибутку.

Етика відносин з державою передбачає добросовісну звітність, дотриман­ня законодавства, виконання державних замовлень у зазначені терміни, уникнення хабарництва у відноси­нах із державними службовцями. Міжнародна етика охоплює етичні стандарти, прийнятні у всьому світі, на­лаштовує на врахування національної культури, залу­чення до роботи в компанії місцевого персоналу, підтри­мання країн, що розвиваються, дотримання відпові­дальності між країнами в умовах вимушеного закриття підприємств.