22. Історія розвитку психології управління

Психологічні дослідження почалися з 19 сторіччі. У першу чергу вивчалася рухова діяльність людини.

Еволюція розвитку економічної психології почався з вивчення механічних систем людина-машина з питань психічних явищ. який регулюють рухову активність робітника.

Виниклі проблеми зі спеціалізацією праці призвели до появи психології праці, що вивчала особистість у взаємодії з засобами і предметами праці. Подальша криза підвищення ефективності призвела до появи соціальної психології праці, що вивчала неформальні взаємовідносини в колективі.

Подальші удосконалення й ускладнення механізмів призвело до появи економічної психології виробництва.

В даний час існує психологія управління як сукупність досягнень таких психологічних галузей як психологія особистості, соціальна психологія, психологія праці, інженерна психологія, психологія бізнесу й ін.

Вітчизняна психологія управління тривалий час функціонувала як невід'ємна частина психологічної та управлінської науки колишнього СРСР. У її становлен­ні і розвитку виокремлюють такі етапи (Л. Карамушка, Л. Орбан-Лембрик):

— зародження і розвиток психології праці і психо­логії управління (20—30-ті роки XX ст.);

— стагнація психології праці і психології управлін­ня (друга половина ЗО-х—50-ті роки XX ст.);

— відродження психології праці і психології управ­ління та їх розвиток на основі соціалістичної орієнтації (друга половина 50-х — кінець 90-х років XX ст.);

— розвиток сучасної вітчизняної психології управ­ління на основі нової соціально-економічної парадигми, суверенності, незалежності України.

Інтенсивний розвиток наприкінці XIX — на початку XX ст. психології, соціології, теорії управління, соці­альної психології, психології праці та організаційної психології зумовили необхідність оформлення її як са­мостійної наукової дисципліни в нашій країни.

23. Сучасний стан та перспективи розвитку психології управління

Якщо традиц. моделі упр-ня була властива орієнтація керівника винятково на ек. цілі, то нова парадигма, яка зорієнтована на інтеграцію ек., соц.. і соц-псих. процесів, ставить у центр уваги керівника соц. й псих. завдання, пов’язані із гуманізацією умов праці, розширенням участі в упр-ні, розвитком мотивації працівників тощо.

Основою цієї псих. концепції упр-ня є:

– виявлення і збер. інтелектуальної еліти ор­г-ї;

– довіра під час виконання УР;

– відповідальність та обов’язковість працівників;

– партнерський характер взаємозв’язків;

– корпоративний дух взаємодії;

– якість управлінських рішень;

– здатність керівників до подолання псих. бар’єрів під час нововведень;

– орієнтація на досягнення успіху.

Стратегічним центром цієї концепції упр-ня є людина як найвища цінність для орг-ї. 

На суч. етапі окреслилися такі перспективні проблеми ПУ: 1. Зміст і форми упр-ня. У XXI ст. очікуються ґрунтовні зміни змісту і форм упр-ня. Передусім вони стосуватимуться стилів упр-ня, змен. к-сті рівнів упр-ня. Розшириться практика делегування повноважень підлеглим, а сувора підзвітність персоналу поступиться місцем значно ширшій його діловій свободі. Керівники надаватимуть дедалі більшого значення роботі в командах як у межах організації, так і поза нею;

2. Роль керівника в упр-ні. У суч. псих. концепціях упр-ня центральною постає особистість, її психофізіологічний, професійний, моральний потенціал. Особистість керівника у них розглядають як найвищу цінність, а обдарованих працівників – як найцінніший капітал;

3. Підготовка керівника- підготовка, навчання, вся систему освіти керівників є ключовим чинником ділового успіху.;

4. Розв’язання проблем, пов’ язаних із соціокультурними та етнопсихологічними особливостями управлін. діял-сті. Ця проблема донедавна залишалася поза увагою теоретиків і практиків управління.

5. Виявлення й аналіз проблем, пов’ язаних із психологічною готовністю керівників до роботи в умовах нововведень, непередбачуваних подій (технологічні катастрофи, несподівані зміни на ринку тощо);

6. Актуалізація комунікативної підготовки керівників нового типу. Комунік.компетентність керівника є важливим чинником ефек-сті орг-ї;

7. Вивчення проблем інтернаціоналізації управління, осмислення нових реальностей, що постають у зв’язку з поглибленням міжнародного поділу праці, створенням міжнародних систем інформації.