1. Особистість та її розуміння к психології управління.

2. Відчуття і сприйняття у структурі особистості.

3. Пам'ять у структурі особистості.

4. Мислення у структурі особистості.

5. Темперамент у структурі особистості.

6. Характер у структурі особистості. Акцентуації характеру.

7. Здібності у структурі особистості.

8. Емоції і почуття у структурі особистості.

9. Психоаналіз як психологічна школа вивчення особистості.

10. Біхевіоризм як психологічна школа вивчення особистості.

11. Гуманістична психологія як психологічна школа вивчення особистості.

12. Конгітивна психологія як психологічна школа вивчення особистості.

13. Гештальтпсихологія як психологічна школа вивчення особистості.

14. Розвиток особистості.

15. Соціонічні типи особистості

16. Особливості проведення лекції.

17. Семінарські і практичні заняття у вищій школі.

18. Самостійна робота студентів як розвиток і самоорганізація тих, хто навчається.

19. Основи педагогічного контролю у вищій школі.

20. Предмет і завдання психології управління.

21. Структура, функції та основні категорії психології управління.

22. Історія розвитку психології управління.

23. Сучасний стан та перспективи розвитку психології управління.

24. Методи досліджень у психології управління.

25. Постать керівника в історії розвитку суспільства.

26. Психологія керівництва.

27. Психологія лідерства.

28. Проблема статті в управлінні.

29. Регресивний розвиток керівника га управлінська деформація.

30. Психологічна структура управлінської діяльності.

31. Морально-психологічні засади управління.

32. Соціокультурний контекст управлінської діяльності.

33. Етнопсихологічний контекст управлінської діяльності.

34. Функції управління та їх психологічний зміст.

35. Психологічні особливості планування та прийняття управлінських рішень.

36. Особливості управлінського спілкування.

37. Спілкування керівника з підлеглими як обмін інформацією.

38. Організація і проведення ділових нарад.

39. Ділові переговори.

40 Умови ефективної взаємодії в управлінському спілкуванні

41. Психологічні складові іміджу організації.

42. Поняття, мета та функції реклами.

43. Вили реклами.

44. Психотехнологія рекламної стратегії.

45 Психотехнологія рекламних засобів без зворотного зв’язку.

46. Психологічні особливості добору кадрів.

47. Оцінка діяльності персоналу.

48. Психологічні особливості освіти, навчання та формування кадрів.

49. Формування сприятливого соціально-психологічного клімату організації.

50. Психологічне консультування кадрів в організації.

51. Обгрунтуйте місце психології управління в системі наукового знання.

52. Охарактеризуйте стилі керівництва.

53. Назвіть основні підходи до визначення предмета психології управління.

54. Людина якого типу темпераменту може найбільш ефективно виконувати управлінську діяльність?

55. Назвіть функції психології управління.

56. Назвіть психологічні риси та якості керівника, що сприяють досягненню успіху в управлінській діяльності.

57. Які існують стилі ведення ділових переговорів.

58. Назвіть види ділових нарад.

59. У чому полягають психологічні особливості професіоналізму управлінської діяльності?

60. Назвіть управлінські ролі керівника.

61. Назвіть теорії лідерства.

62. Поясніть зміст поняття «комунікативний потенціал особистості керівника».

63. Назвіть біологічні складові структури особистості.

64. Назвіть соціальні складові структури особистості.

65. Назвіть психічні складові структури особистості.

66. Поясніть зміст поняття «психологічний зміст професійного відбору кадрів».

67. Назвіть умови коли необхідна реклама.

68. Назвіть умови коли реклама непотрібна, зайва.

69. Дайте визначення поняття «соціально-психологічний клімат організації».

70. Які існують стратегії прийняття управлінських рішень?

71. У чому полягає мотиваційна функція управлінської діяльності?

72. Обгрунтуйте зміст поняття «імідж керівника».

73. Хто саме (лідер чи керівник) обмежений лише груповими стосунками?

74. Який стиль керівництва характеризує твердження «Керівник контролює роботу від випадку до випадку ».

75. Обгрунтуйте, помилковим чи правильним с такс твердження керівника «Я завжди знаю, коли відчуваю надмірний стрес».

1. Особистість та її розуміння у психології управління.

Особистість – це індивід із чітко сформованою системою суспільних якостей та світосприйняття.

Найпоширенішими у психологічній науці є поняття «людина», «індивід», «індивідуальність», «особис­тість», глибоке пізнання яких і феноменів, що вони по­значають, допомагає керівнику глибше зрозуміти пра­цівника, виявити комплекс умов, необхідних для нау­кової організації праці й управління.

Людина - родове поняття, що вказує на причетність істоти до вищо­го ступеня розвитку живої природи - людського роду; специфічна, унікальна єдність біологічного і соціального; система, в якій фізичне і психічне, природне й соціальне становлять нерозривну єдність.

Психологія вивчає в людині психіку, її розвиток, ін­дивідуально-психологічні особливості.

індивід (лат. individuum - неподільне) - окрема людина, особа в групі або суспільстві, окремий представник людської спільноти.

Індивідуальність - сукупність своєрідних психологічних особли­востей і властивостей людини, що х-є людську непов­торність і виявляється у рисах х-ру, специфіці інтересів, якостей, здібностей, які відрізняють одну людину від іншої.

Індивідуальність - це неодмін­на і найважливіша ознака особистості.

Особистість - людина, соціальний індивід, що поєднує в собі ри­си загальнолюдського, суспільнозначущого та індивідуально не повторного.

Особистість виражає належ­ність людини до певного суспільства, певної історичної епохи, культури, науки тощо. Саме в громадському житті, в системі суспільних відносин, набуваючи соці­альних якостей для самостійної діяльності й активності, для самопізнання і самоствердження в реальній дійснос­ті вона стає особистістю.

Психологічна наука послуговується такими загаль­новизнаними положеннями щодо особистості:

- особистість є продуктом історичного розвитку, тоб­то виникає на певному етапі еволюції людської істоти;

- особистість є суб'єктом соціальних відносин і сві­домої діяльності;

- особистість - це системна якість індивіда, що формується у спільній діяльності й спілкуванні;

-  важливою складовою особистості є її етнопсихо­логічний аспект.

2. Відчуття і сприйняття у структурі особистості.

Відчуття і сприймання несуть інформацію про зовнішні ознаки та властивості об’єктів, утворюючи чуттєвий досвід людини.

Відчуття – пізнавальний психічний процес відображення в мозку людини окремих властивостей предметів і явищ при їхній безпосередній дії на її органи чуттів. Існують також інтерорецептивні відчуття, які є такими, що йдуть від внутрішніх органів.

Це найпростіша пізнавальна діяльність, через яку людина отримує елементарні відо­мості про зовнішнє середовище і стани свого організму. Це відчуття світла, кольору, запаху, смаку, дотику, шуму, вібрації, рівності або шорсткості, вологи, тепла чи холоду, болю, розташування тіла в просторі тощо. Отже, відчуття – основа пізнавальної діяльності, умова психічного розвитку, джерело побудови адекватного образу світу.

Органи чуттів або аналізатори – це єдині канали, по яких зовнішній світ проникає в свідомість людини. Аналізатори – це нервовий апарат, який здійснює функцію аналізу і синтезу подразників, що зумовлені впливом внутрішнього та зовнішнього середовищ на людину.

Класифікація відчуттів: зорові, слухові, дотикові, больові, температурні, смакові, нюхові, голоду і спраги, кінетичні і статичні.

Але людина, пізнаючи довкілля, одержує не лише інформацію про певні властивості і якості об’єктів через відчуття, а й відомості про самі ці об’єкти та явища як цілісні утворення.

Цілісне відображення людиною об’єктів та явищ є іншим рівнем єдиного процесу чуттєвого пізнання – сприймання.

Сприймання – це психічний процес відображення людиною предметів і явищ у цілому, в сукупності всіх якостей і властивостей при безпосередньому їхньому впливі на органи чуттів.

Процес сприймання відбувається у взаємозв’язку з іншими психічними процесами особистості: мисленням (ми усвідомлюємо об’єкт сприймання), мовою (називаємо його словом), почуттями (виявляємо своє ставлення до нього), волею (свідомим зусиллям організовуємо перцептивну діяльність).

Сприймання розрізняють за: сенсорними особливостями (зорові, слухові, нюхові, дотикові, смакові, кінетичні, больові); ставленням до психічного життя (інтелектуальні, емоційні, естетичні); складністю сприймання (сприймання простору, руху, часу).

Сприймання за змістом – це сприймання предметів і явищ у просторі, русі, часі.

Головні властивості сприймання – предметність, цілісність, структурність, константність.