Запитання.

1.     Якими шляхами рухалися війська супротивників до місця битви?

2.     За яких обставин відбулося повстання реєстрових полків флотилії польського війська?

3.     Як розпочалася битва на Жовтих Водах?

4.     Як проходили бої на першому етапі битви?

5.     За яких обставин відбувся перелом у битві?

6.     Як проходив відступ польського війська?

7.     Яким було завершення битви під Жовтими Водами?

8.     Як керівництво повстанців використало результати перемоги у битві?

9.     Якою була стратегія Б. Хмельницького щодо Кодака?

10. За яких умов козацькі полки захопили Кодак?

Розділ іі. Події Національно-визвольної війни у нашому краї.

 

 

Тема 7. Наш край у Національно-визвольній війні 1648 – 1657 рр.

 

 

 Запорожжя під час війни. Вибух Визвольної війни українського народу середини XVII ст. призвів до ліквідації іноземного панування на значній частині українських земель. Запорозька Січ передає естафету державобудування Гетьманщині, а сама поступово відходить на другий план.

В'їзд Б. Хмельницького в Київ

Бій М. Кривоноса з Ієремією Вишневецьким

 Землі Війська Запорозького були тоді глибоким тилом Української держави, і саме так до них ставилося українське керівництво. Відомо, що саме сюди, на береги Самари, Хмельницький відправив на початку 1654 р. частину свого майна і стад для того, щоб уберегти їх від небезпек, пов’язаних з труднощами війни та соціальними заворушеннями після підписання російсько-українського договору.

Наш краї у складі держави Б. Хмельницького

Українська козацька держава XVII ст.

Але і на Січі не було повного спокою. Всі основні події Визвольної війни так чи інакше знаходили відлуння серед низового козацтва і, зокрема, на Микитинській Січі. Великий Луг був тим резервуаром, звідки весь час надходило поповнення в діючу армію.

Союзники Хмельницького – татари – у нашому краї. До 1654 р. з татарами були союзні відносини. Слід сказати, що обидві сторони досить строго дотримувалися угод і козацько-татарських конфліктів практично не було, як і взаємних нападів на території з полоненням населення і грабунками майна. Полонених (ясир) татари брали лише за межами козацької держави. Спеціальні козацько-татарські загони слідкували за цим і карали на смерть татар, які здійснювали розбій на козацьких землях.

Кримський хан Іслам-Гірей ІІІ

Союзні відносини з татарами відобразилися на краї також спільними запорозько-татарськими походами. Через деякий час після укладення Зборівського договору (18 серпня 1649 р.) кримський хан Іслам-Гирей III став вимагати від гетьмана виступити походом на Москву і виставити величезне козацьке військо у верхів’я Самари. Б. Хмельницькому вдалося відмовити хана від цієї виправи, але все ж таки прийшлося погодитися на молдавський похід і військову експедицію на Північний Кавказ.

Козацькі посли 1651 р.

Влітку 1650 р. козацьке військо кількістю близько п’яти тисяч чоловік на чолі з наказним гетьманом Дем’яном Лисовцем і сином Б. Хмельницького Тимошем виступило з Полтави, перейшло Орель і, тримаючися Самари, Вовчої, через Ведмежі Води, Тернівку, Міус, наблизилося до Дону. На цей час кримський хан самостійно розв’язав конфлікт з ордами, що кочували на Північному Кавказі, і козаки вирушили у зворотний путь.

Переправа козаків

Опис цієї експедиції показує ще один наслідок союзних відносин для краю – поширення татарських кочівель у Степовому Подніпров’ї. Біля Вовчих Вод козаки зустрілися з союзними Великими і Малими Ногаями, котрі через нашестя сарани перекочували до Самари та Орілі. Ногайці давали тоді війську Д. Лисовця і Т. Хмельницького биків, баранів та коней. Російські джерела також свідчать, що в той час у нашому краї, переважно на Лівобережжі, масово кочували ногайські орди. Влітку 1651 р. ці ногайці разом з українськими військами боронили Київ і Чернігівщину від польсько-литовських карателів князя Я. Радзивілла.

В цілому Запорожжя стає місцем, де на прохання Б.Хмельницького зосереджуються кочові орди як резерв української армії. Такі резервні формування, зокрема, розташовувалися тут у 1648, 1649, 1651 роках.

 

Антивладні виступи на Січі. Б.Хмельницький досить міцно тримав управління Січчю у своїх руках. Він поставив Запорожжя під жорсткий контроль, призначив на Січ спеціальну залогу (гарнізон) з 400 козаків, що формувалася з різних полків України і підпорядковувалася кошовому отаману, якого призначав сам гетьман. Іншу залогу, чисельністю також в 400 гетьманських козаків, було розміщено в Кодаку. Їх основним завданням також було придушення опозиційних хвилювань на Запорожжі.

 Проте періодично на Січі в зв’язку з ходом Визвольної війни все ж виникали заворушення. Найбільш відомі пов’язані з незадоволенням січовиків Зборівською, а особливо Білоцерківською, угодами. Тоді авторитет Хмельницького різко падав, і запорозьке козацтво за звичаєм висувало нових гетьманів - Худолія, Гуцького та інших, які, однак, якогось успіху не мали і були страчені. Заворушення відбулися на Січі і після встановлення союзних відносин Б.Хмельницького з Росією у 1654 р.

Присяга козаків на вірність московському царю

Великі повстання на Запорожжі відбулися також навесні 1656 і в лютому 1657 років. Всі вони були досить жорстоко придушені гетьманськими військами.

 

Реформування Січі Б.Хмельницьким. Заворушення на Січі підштовхнули Хмельницького до її реформування. Головною метою при цьому гетьман ставив обмеження запорожців. Реформа розпочалася зразу ж після повстання Худолія, у квітні 1650 р. Основи полково-сотенного державного ладу, створеного Б.Хмельницьким в Україні, були трансформовані на землях Запорозької Січі з урахуванням її традицій. Насамперед, малі кошові утворення були об’єднані в єдиний великий Кіш Січі, який тепер поділявся на курені. Була введена посада кошового отамана Січі. Всі земельні володіння Січі були поділені на п’ять районів - паланок: Самарську, Кодацьку, Інгульську (Перевізьку), Кальміуську та Бугогардівську. Кожну паланку очолив полковник. Для контролю за діяльністю Січі Б.Хмельницький розташував у її Коші свою залогу.

Б. Хмельницький на фоні козацького загону в поході

Центр Кодацької паланки – Новий Кодак. Реформування дало поштовх швидкому розвитку центру новоутвореної паланки - містечку Новому Кодаку, розташованому на відстані 15 км від Кодацької фортеці вгору по Дніпру. В наш час це один із районів Дніпропетровська, що має назву Кайдаки.

Все місто було обведене глибоким ровом і гострими рогатками у дві лінії. Понад ровом місто захищав земляний вал, на кутах якого були встановлені гармати. Замість парапету на валу стояли заповнені землею плетені кошики, що захищали стрільців з мушкетів. Оборонну систему довершували три дерев’яні вежі.

У Новому Кодаці знаходилися адміністрація паланки (полковник, осавул, писар, хорунжий), суд, канцелярія, школа, церква святого Миколая, а також похідна січова церква. Біля міста працювала переправа через Дніпро.

 

Заснування Чортомлицької Січі. У зв’язку з реформами Хмельницького змінилося і місце розташування Січі. У 1652 р. Б.Хмельницький змінив кордони Кодацької паланки. Північний її кордон він установив по р.Тясмин (м.Крилов), а південний - по Микитин Ріг включно. У зв’язку з цим столиця Січі була перенесена з Микитиного Рогу на р.Чортомлик. Фортеця на Микитиному Розі була використана козаками для розташування митниці біля переправи та прикордонного поста охорони.

Хоча перенесення місця розташування Січі Хмельницький здійснював, виходячи з державних інтересів, запорожці цьому не опиралися. Адже на Чортомлику Січ була значно краще захищена, що після поразки під Берестечком мало велике значення. В той час очікувався наступ поляків на Запорожжя, і січове товариство сприймало перенесення Січі як превентивний захід проти нього.

Козаки проти польських гусар

Обладунок польського гусара

Бій з польськими гусарами

Був і ще один фактор, який сприяв успішному здійсненню рішення Хмельницького. На Микитин Ріг запорожці були свого часу насильно переселені поляками. Зрозуміло, що після ліквідації панування польського уряду вони позитивно сприйняли переселення на свої старі місця розташування.

Типи запорожців. Гравюра В. Гондіуса

Опис Чортомлицької Січі. Чортомлицька, Капулівська, або Стара Січ розмістилася неподалік від Базавлуцької Січі (поблизу сучасного села Капулівка Нікопольського району) Розташовувалась вона в гирлі р.Чортомлик на мисі Чортомлицького Рогу, що з трьох боків омивався водами річки Чортомлик та рукавами Дніпра -— Скарбною і Павлюком. Самий кінець мису улоговиною відділявся від плато підвищеної частини берега.

План старої Запорозької Січі на Чортомлику

План Чоротомлицької Січі

Початок Чортомлицької Січі дав колишній осавул реєстровців, кошовий отаман Лютай. Січові укріплення постійно зростали, й дуже швидко запорозька столиця стала потужною фортецею. Центр Чортомлицької Січі – цитадель – мала вигляд чотирикутної зірки з периметром більше 2 км; висота валів дорівнювала понад 10 м, на них стояв частокіл, вікна башт були пристосовані для гарматної стрільби. Крім цитаделі, ще одна оборонна лінія складалася з трьох редутів, трикутного посередині та двох чотирикутних по краях, з боку Чортомлика і Скарбної. В оборонній стіні Січі було пророблено вісім вузьких пролазів (хвірток) до води. Підступи до Січі пильно охоронялись з допомогою так званих "радут", тобто редутів і пікетів (бекетів), що рівномірно були розставлені по обох берегах Дніпра.

Найбільш вразливою фортеця була з боку степу, від Базавлука. Тут крім валу і частоколу стояла велика башта з бійницями, упоперек близько 43 метрів (20 сажнів). Поруч, від річки Прогною до Чортомлика довжиною в 216 метрів (100 сажень) напівколом розміщено окреме укріплення - “земляний Городок” із стрільницями для гармат.

На озброєнні Січі були одна великокаліберна гармата, більше 10 польових гармат середнього калібру і багато мідних і залізних пищалей малого калібру – всього до ста гармат з запасом пороху, свинцю і труту. В 1672 р., наприклад, пороху тут було 300 пудів.Вважалася достатньою для оборони фортеці залога в 6 тис. чоловік; хлібних припасів на Січі заготовлено на випадок облоги з розрахунку на 10 років.

Запорожець на фоні місця, де була розташована Чортоилицька Січ

Біля січової фортеці розбудовувалося велике передмістя, що складалося з жител ремісників та торговців. Відомо, що одних ковалів на Січі було близько 100 чоловік. Там же знаходився так званий "грецький дім", де зупинялися іноземні посланці і купці. Далі на полі був козацький цвинтар.

На центральній площі Січі стояли церква Покрови Богородиці, будівлі старшини, пушкарня тощо. А навколо — 38 куренів довжиною до 60 м при ширині близько 5 м кожен. По суті це були казарми, в яких при потребі вміщувалось більше ста чоловік. Зовні курені мали вигляд довгих невисоких споруд з невеликими вікнами.

Підпорядкування Кодацької фортеці Січі. Після укладення у 1654 р. українсько-російського договору на вимогу російського царя в Кодацькій фортеці утримується залога у складі 400 козаків.

Ікона Покрова з зображенням Б. Хмельницбкого, царя Олексія Михайловича і архієпископа Лазаря Барановича

До 1656 р. Кодак був підпорядкований гетьманському урядові в Чигирині. Крім залоги, тут було встановлено берегову лоцманську сторожу. Для неї було переведено похідну церкву св.Архістратига Михайла.

У 1656 р. Кодацька фортеця підпорядковується безпосередньо кошу Запорозької Січі. З того часу і аж до її зруйнування за умовами Прутського миру (1711 р.) фортеця виконувала свою оборонну функцію у складних перипетіях громадянської війни на Україні та під час російсько-турецьких воєн.

 

 

Додаткові матеріали.

 

Участь запорожців у військових діях під час Національно-визвольної війни. Участь запорожців була вирішальною лише в двох битвах Національно-визвольної війни – Жовтоводській та Корсунській. Після закріплення в Україні основну частину війська Б.Хмельницького складало городове козацтво та ополченці. Зобов’язання воювати у війську в запорожців не було, і участь у бойових діях мала добровільний характер. Це було підтверджено і спеціальним ординансом Б.Хмельницького до запорожців 1648 р.: “А хто з вас есть охотнійшій, тот и зараз нехай прибувает к нам до компаніи воинской”.

Запорожці постійно користувалися своїм правом добровільної участі у військових діях, проте вже в значно менших масштабах, ніж на початковому етапі війни. Під Білою Церквою у козацькому війську було близько 2 тисяч запорожців. Значна кількість запорожців, зокрема, з Посамар’я, взяла участь в походах Б.Хмельницького на Волинь. Масовим був наплив запорожців у козацьке військо 1653 р. – близько 9 тисяч чоловік. Це пояснювалось переповненістю Запорожжя в той час, оскільки туди примандрувало багато людей з України, де в цей час бушував голод. У відповідь на звернення Богдана Хмельницького із Запорозької Січі під Жванець також вирушило кілька тисяч запорожців. Але в цілому Запорожжя не відігравало ролі вирішальної військової сили під час Національно-визвольної війни, і вже в цей час спостерігається процес зменшення військового значення Січі в житті України.

 

Повстання 1650 р. Після завершення битви під Зборовом 16 серпня 1649 р. між польським королем Я.Казимиром і Б.Хмельницьким укладено Зборівську угоду, за якою був ухвалений 40-тисячний реєстр Війська Запорозького у складі 16 територіальних козацьких полків на правах автономії у польській державі з полково-сотенним державним ладом. Реєстр не зміг включити усіх повстанців, які вважали себе козаками і брали участь у воєнних діях. Значна частина з них повинна була повернутись до маєтків своїх господарів і виконувати селянські повинності. У зв’язку з цим Зборівський договір був недоброзичливо сприйнятий частиною козацької старшини, а особливо - “черню”. Величезні групи учасників війни, незадоволених договором, хлинули на Микитинську Січ. У лютому 1650 р. тут вибухнуло повстання проти Б.Хмельницького. На противагу останньому, Рада Січі, на якій господарювала так звана “голота” (бідні козаки), обрала гетьманом Війська Запорозького козака Я.Худолія. Б.Хмельницький здійснив до Микитиного Рогу каральну експедицію, придушив повстання, а Я.Худолія та його соратників стратив.

Однак після цього на Запорожжі з’явився ще один гетьман, Гуцький, який об’єднав всіх невдоволених Б.Хмельницьким і готувався до активних дій проти нього. Проте в цьому випадку обійшлося без каральної експедиції, оскільки Гуцького захопили самі запорожці, вірні Хмельницькому, і відправили до Чигирина.

 

Заворушення на Січі 1651 р. Великі заворушення відбулися у краї після підписання тяжкого для України Білоцерківського договору (18 вересня 1651 р.). Проте тут Хмельницький відреагував дуже швидко і пересунув частину своїх військ на Самару, попереджуючи масове повстання на Січі. Правда, свої дії він пояснював відомому дипломату Речі Посполитої Адаму Киселю необхідністю дати відсіч нападам калмицьких орд, що підбиралися до Самари. В подальшому Хмельницький використовував для контролю над Січчю татарські війська. Муравським шляхом через Самару та Орель до Полтави і Опішні влітку 1652 р. підійшли союзні Б.Хмельницькому орди. Наприкінці 1652—на початку 1653 р. на берегах Самари та Орілі стояли війська двох мурз із Малої Ногайської орди.

 

Присяга запорожців московському царю. Ще наприкінці грудня 1653 р. Б.Хмельницький послав на Січ листа з проханням висловити думку запорожців щодо протекторату російського царя. Січ в принципі не виступала проти союзу, проте ставилася до нього дуже обережно. У відповіді Б.Хмельницькому запорожці застерігали: „І коли писатимете ви пакти, то звольте, ваша гетьманська мосць, самі пильно доглядати, аби в них не було чого зайвого і вітчизні нашій шкідливого, а предковічним правам і вольностям нашим незгідного й некорисного”.

 Березневі статті не задовольняли запорозьких козаків, що проявилося у саботажі присяги московському царю. Цьому сприяло і те, що значна частина козаків та старшини в Україні, яка виступала проти протекторату Москви, пішла на Запорожжя. Серед опозиціонерів був і згодом знаменитий кошовий отаман Іван Сірко.

Після присяги українського населення Москва наполягала на приведенні до присяги непокірного Запорожжя. Б.Хмельницький намагався пом’якшити ситуацію, відписуючи царю, що „запорозькі козаки люди малі, і то з війська перемінні, і їх до справи рахувати нічого”. Проте Москва вимагала присяги Запорожжя, і між Б.Хмельницьким та запорожцями розпочалася кількамісячна переписка: Січ вимагала оригіналів підписаних документів „для доскональнаго видінія”. Гетьман обмежився наданням запорожцям копій з царських грамот, в яких підтверджувалися права та вольності українського народу та запорозького козацтва. Зрештою, після тривалих затягувань, у травні 1654 р. Запорозька Січ таки прийняла присягу на вірність московському царю. Крім всього іншого, до цього їх спонукала загроза з боку татар: 11 травня 1654 р. велике військо татар на чолі з мурзою Великих ногаїв Келембетом вирушило вверх по Дніпру у напрямі Запорожжя. Отримавши наказ Б.Хмельницького „бити татар”, запорожці справедливо розсудили, що в умовах припинення союзу України та Кримського ханства союз з Москвою є необхідним.

 

Відновлення запорозько-татарських конфліктів. Після підписання угоди з Росією стосунки України та Кримського ханства зіпсувалися. Вже в 1654 р. відбувся масштабний напад татар на Волинь та Полісся під началом самого кримського хана, під час якого було пограбовано та спалено багато міст та сіл і захоплено величезну кількість населення. Українське військо, яке протягом кількох років спільно боролося з татарами як з союзниками, виявилося нездатним вчинити ефективний опір. Тоді Б.Хмельницький вдався за допомогою до запорожців. 9 тисяч запорожців з-під Чигирина форсованим маршем підійшли до Києва і неподалік Межигірського монастиря вщент розбили 15-тисячну татарську орду, після чого попрямували на Січ. Ця акція привела до повного розриву між Б.Хмельницьким та кримським ханом.

Татарсько-козацьке протистояння відновилося. В листопаді 1655 р. в Україну знову вдерлися кримські татари. Передусім постраждало Придніпров’я, в тому числі і наші землі. Це примусило Хмельницького повертатися на Придніпров’я. Коло містечка Озірного відбувся бій з татарами, нещасливий для українсько-російських сил.

Запорожці також відновили військові дії проти татар. 1654 р. у відповідь на татарські грабунки на Правобережжі, запорожці напали на Варну, проте були розбиті Малек-Ахмет-пашою. У 1656 р. велике запорозьке військо штурмувало Очаків. Завзятості запорожцям додавав офіційний наказ Б.Хмельницького здійснювати військові дії проти Криму.

 

Опис куреня часів Чортомлицької Січі. Всередині помешкання традиційно поділялось на дві частини. В просторих сінях на ланцюгах висіли великі котли, в яких готували їжу. В другій половині куреня від вхідних дверей і до покуття, де висіли ікони і завжди горіла лампадка, стояв саморобний в одну широку дошку стіл, а поруч лавки. Тут козаки обідали. Вподовж стінок — такі ж саморобні нари для спання. На стінах — зброя. Важливою деталлю конструкцій куреня був сволок, завжди багато прикрашений різьбою, в тому числі з викарбованими написами звичайно релігійного змісту та датою спорудження куреня. Кілька таких сволоків давніх споруд збереглось в Нікопольському музеї досі. Різьбою були покриті й інші деталі будови, зокрема лутки дверей. У зимовий час курені опалювались грубами, покритими кахлями, звичайно багато прикрашеними різними візерунками тваринного чи рослинного змісту.