Запитання

1.Якою була роль Запорожжя у повстанні під проводом Жмайла?

2.Чим пояснювалися суперечки серед запорожців стосовно дій під час повстання?

3.     За яких обставин було здійснено похід реєстровців на Запорожжя 1626 р.?

4.     Якими були дії запорожців під час повстання Трясила?

5.     Як проходила і чим закінчилася каральна експедиція на Січ 1632 р.?

6.     Що стало причиной побудови Кодацької фортеці? Що собою вона представляла?

7.     Хто такий І. Сулима? Чим він відзначився?

8.     Як запорожці взяли Кодак?

9.     Як було придушено повстання І. Сулими?

10. Яку роль відіграло Запорожжя у повстанні Павлюка?

11. За яких обставин відбулася каральна експедиція на Січ 1638 р.? Чим вона закінчилася?

12. Яку роль відіграло Запорожжя у повстанні Остряниці?

13. Якими були наслідки поразок повстань 1620-30-х років для нашого краю?

Розділ іі. Події Національно-визвольної війни у нашому краї.

 

 

Тема 5. Наш край напередодні та на початку Національно-визвольної війни.

 

Відбудова фортеці Кодак. Відновлення фортеці Кодак поляками було завершено на початку літа 1639 р.

Пам'ятний знак на місці Кодацької фортеці

Скеля навпроти Кодацького порогу, де була Кодацька фортеця

Хоча фортеця будувалася, як і попередня, з дерев’яно-земляними укріпленнями, проте була втричі більша. Основу фортеці складав редут - захищений валами висотою в 7 м квадрат з периметром близько 500 м. На кожному наріжнику валу був п’ятибічний, висунутий вперед бастіон. Перед валом з трьох сторін був сухий рів глибиною 11 м та шириною 16 м, а з четвертої – крутий схил Дніпра. На валу з боку Дніпра розташовувалися гармати, що мали змогу обстрілювати як пороги, так і гирло Самари. На верху валу був парапет (невеликий вал) для захисту гарнізону під час бою. Оборону схилів на валах зміцнювали два ряди частоколу з дерев’яних паль: один - під парапетом (горизонтально), а інший - біля підніжжя валів (вертикально над ровом). Рів від степу був майстерно прикритий штучним підвищенням. До фортеці вела добре захищена єдина брама.

У фортеці міг розміщуватися гарнізон до 800 чоловік, проте реально його складав полк іноземної піхоти кількістю в 600 вояків. Крім поляків, тут служили також німці, під якими розуміли не тільки етнічних німців, а й шведів, голандців, данців. Напередодні Визвольної війни командування Речі Посполитої послало на Кодак підкріплення.

Фортеця пильно охоронялася. Перед заходом сонця фортечна брама зачинялась, і ніхто вже не міг ні ввійти, ні вийти навіть у випадку надзвичайної потреби. Вночі фортечний вал обходила варта на чолі з офіцером. Вартові нікого не підпускали близько до фортеці.

На відстані 3 км від Кодака, поблизу Дніпра, було збудовано високу вежу, з якої можна було оглядати територію на багато кілометрів навкруги. У вежі знаходився гарнізон зі 100 піхотинців і 10 кінотників. Він постійно здійснював об’їзд навколишніх територій, затримуючи всіх підозрілих.

 

Формування адміністративного центру краю. Фортеця Кодак стала центром формування польської адміністрації у краї. На її чолі стояв призначений польським урядом губернатор. Спочатку губернатором Кодака був призначений Ян Жолтовський, згодом його замінив Криштоф Гродзицький. Комендантом фортеці було призначено племінника коронного гетьмана Адама Конєцпольського. Призначення на службу в Кодак таких визначних офіцерів вказує на значення цієї фортеці. Слід сказати, що в Кодаку завжди був дуже сильний офіцерський корпус.

К. Устиянович. Портрет Івана Богуна

Тут служив знаменитий Іван Богун, одержуючи за службу від польського короля по 30 золотих щорічно, як й інша козацька старшина у Кодаку. У Кодаку служив драгуном Стефан Подобайло, майбутній чернігівський полковник.

У фортеці розміщувалися будинок коменданта, складські приміщення (цейхгауз), будинки та казарми для офіцерів, солдат і ремісників. Тут був базар, де велася торгівля з місцевими жителями, також було споруджено католицький монастир. Навколо Кодака виникло ремісничо-торговельне передмістя — Слобода. Поступово біля фортеці сформувався великий населений пункт - Старі Кодаки. Потужна твердиня сприяла інтенсивному заселенню околиць. У безпосередній близькості від Кодака, нижче гирла Орілі, було збудовано невелику фортецю, яка, однак, існувала недовго. У 1645 р. неподалік фортеці виник Новий Кодак.

Микитинської Січ. Згідно “Ординації” запорожці вимушені були покинути Базавлук і перенести Січ на нове, менш укріплене місце на Микитиному Розі. Фортеця будувалася козаками на чолі з Ф. Лінчаєм одночасно з Кодаком і вступила в дію у 1639 р. Твердиня запорозького козацтва – Базавлуцька Січ – була окупована і зруйнована. Про морські походи не могло бути й мови, човни і судоверфі були спалені, а січові гармати вивезені на волость.

Пам'ятний знак на місці Микитинської Січі (сучасне місто Нікополь)

Фортеця на Микитиному Розі також будувалася за розпорядженням польської влади для розміщення полку реєстрових козаків. Її оточували земляні вали 750 і 600 сажнів. З різних сторін це укріплення було розташоване на стратегічній височині, звідки можна спостерігати за великою територією від о.Томаківка до Кам’яного Затону та Чортомлицького Рогу. Фортеця будувалася передусім для нагляду за переправою Микитин Ріг – Кам’яний Затон і знаходилася неподалік від неї. У Микитинській Січі для виконання контрольно-каральних функцій розташовано польську залогу у складі одного реєстрового козацького полку і загону польських драгунів, що мала за обов’язок розганяти свавільні зборища на островах і річках. Постійна залога реєстрових військ під контролем польської влади зводила нанівець функцію Микитинської Січі як центру об’єднання запорозького козацтва.

Макет Запорізької Січі

Цьому заважало і те, що, на відміну від попередніх Січей, які виникали у важко доступних місцях, Микитинська Січ була досить слабо захищена і за місцем розташування, і за озброєнням. По суті вона виконувала функції середнього за розміром міста, а не козацького осередку. Основу населення цього міста складали дві тисячі реєстровців, а також від двох до п’яти тисяч запорожців.

Микитинська Січ у 1640-х роках жила в основному промислами. Військові походи козаків залишилися у минулому. Відтак на території, де звичайно зосереджувалися традиційні козацькі курені, тут були ремісничі квартали з кузнями, різноманітними майстернями, місцями для будівництва човнів та переробки риби. Тут же проживали купці і знаходилися місця для торгівлі.

Те, що Микитинська Січ була козацьким містом, торгівельним і ремісничим центром регіону, не перекреслювало її значення як фортеці. Січова залога контролювала переправу на одному з важливих степових шляхів. Проте контроль цей здійснювався всупереч інтересам самих запорожців.

 

Ущемлення прав запорожців. Під час існування Микитинської Січі запорожці мали значно меншу свободу дій, ніж раніше. Хоча значна частина повстанців змогла повернутися на Запорожжя і розселитися на його території, колишнього вільного життя козаків уже не було. Постійні утиски з боку кодацької адміністрації та січової залоги доповнювалися визиском єврейських орендарів, які під прикриттям польської влади потоком хлинули на Січ. Про засилля орендарів на козацьких ріках Самарі, Саксагані, Гнилій, Пробойній, Кудесці згадується і в народній думі “Пригноблення України євреями-орендарями”. Запорожці змушені були платити великі мита орендарям за право займатися своїми основними видами промислу – рибалкою та полюванням.

Козак бандурист з дівчиною, орендарем та шляхтичем

Кодак відігравав важливу роль у стримуванні втікачів на Січ. За розпорядженням влади, козаків, що без паспорту прямували на Запорожжя, мали карати смертю. Це значно зменшувало притік нових козаків на Запорожжя, а відтак – і його розвиток.

Оранка та сівба на Україні

Запорожці, які відмовлялися коритися владі, розосередилися на Великому Лузі і кілька разів ходили звідти на Азов і на море. Проте зрештою гарнізон Кодака перекрив всі можливі шляхи цих походів. На певний час запорожці були приборкані польським урядом. Припинилися не лише їх походи на море, а й зносини з українськими землями.

Кічкас - місце переправи запорожців через Дніпро

Козаки на чолі зі своїм лідером І. Положаєнко вели постійну боротьбу з поляками та реєстровцями, проте марно. Роль козацтва у краї різко зменшується. Щоб остаточно добити Запорожжя, польський уряд видав грамоту на володіння запорозькими землями заклятому ворогу українського козацтва Я.Вишневецькому.

Я. Вишневецький

Герб Корибутів-Вишневецьких

Проте скористатися нею останній не зміг – розпочалася Національно-визвольна війна українського народу.

 

Татарські напади. Дезорганізоване запорозьке козацтво не могло, як раніше, опиратися татарським нападам, що відразу відбилося на становищі прикордонних українських земель. Вже 1640 р. величезна татарська орда в 70 тисяч вершників через наш край посунула на Україну і дійшла майже до Києва, полонивши десятки тисяч населення. Однією з причин нападу була побудова фортеці Кодак – турки протестували проти цього, оскільки вважали ті землі своєю власністю. У 1643 р. масовий напад здійснив перекопський мурза, який цілий рік зі своїми загонами ходив по Подніпров’ю, випалюючи села, грабуючи майно і худобу і забираючи в полон людей.

Втрати були настільки тяжкі, що проти татар виступило все польське військо на чолі з коронним гетьманом Потоцьким. Татарська орда на чолі з Тугай-беєм, Муртаза-агою та Умар-агою вздовж Дніпра вирушила назустріч польському війську. Підійшовши до Кічкаса на початку січня 1644 р., татари переправилися на лівий берег Дніпра і рушили до Жовтих Вод, а звідти пішли верхів’ями Саксагані і через ріки Інгулець, Інгул та Вись. Основна битва відбулася у 1644 р. під Охматовим, де польські війська завдали татарам тяжкої поразки, після чого перестали виплачувати їм данину. Проте козаків у польському війську практично не було – 400 чоловік стояли в тилу у участі в бою не брали.

Через наш край коронне військо на чолі з Конєцпольським прямувало на татар у 1646 р. Проте запорозьких формувань у ньому теж не було, що свідчить про крайній занепад запорозької вольниці.

 

Прибуття Хмельницького на Січ. Уникнувши ув’язнення за підготовку повстання проти польської шляхти, Б.Хмельницький з групою однодумців у грудні 1647 р. прибув на Запорожжя.

Замок Б. Хмельницького у Суботові

Руїни замка Хмельницького у Суботові

За одними даними, при ньому було всього півтора десятка козаків, у тому числі і його син Тиміш, а за іншими — кілька сот. Іти прямо на Микитинську Січ, де стояла польська залога, було небезпечно і тому втікачі зупинилися на Томаківському (Буцькому) острові, де була раніше Томаківська Січ, неподалік від Запорозької Січі (Микитин Ріг).

Особисті речі Б. Хмельницького шабля, шапка

Острів і тепер не був безлюдним. Тут мешкала невелика група козаків з сотником Ф.Лінчаєм, які теж втекли сюди з волості, але дещо при інших, ніж Б.Хмельницький, обставинах. Їх переслідувала реєстрова старшина на чолі з полковником Барабашем. "Лінчаївці" зустріли Хмельницького досить насторожено, оскільки знали його як реєстрового сотника, що служив при Барабаші. Проте втікачеві вдалося переконати запорожців у щирості своїх намірів боротися з поляками, і вони перейшли на його бік.

Гетаман Б. Хмельницький і козаки

Бойові дії на Січі проти польських військ. Хмельницький перетворює острів Бучки в укріплений табір, до якого почали стягуватися повстанці, формує загони і готується до штурму Січі. Всі січові гармати були передані гарнізонам Києва і Канева ще під час розгрому Базавлуцької Січі. Отже, Микитинська Січ не мала необхідного фортифікаційного та артилерійського забезпечення. Там лише перебувала урядова залога під командуванням полковника Гурського. У складі залоги були його Корсунський козацький реєстровий полк та загін польських драгун при трьох фальконетах.

Наприкінці січня 1648 р. під впливом агітації прихильників Б.Хмельницького повстає Корсунський полк. Це дає можливість повстанцям захопити Микитинську Січ. Гурський з драгунами втік, а реєстровий козацький полк перейшов на бік повстанців. Оволодівши Січчю, Б.Хмельницький відслужив молебень у січовій церкві. До нашого часу зберігся залізний, кований, з символічним зображенням сонця і півмісяця хрест з Микитинської січової церкви, в якій молився Богдан Хмельницький.

На початку лютого 1848 р. за наказом коронного гетьмана М.Потоцького Січ атакували Черкаський і Чигиринський реєстрові полки. Їм на допомогу мали прийти Канівський та Переяславський полки, а також драгуни з Кодака. Проте в сутичках з 4 по 9 лютого повстанці завдали поразки каральній експедиції і повністю оволоділи навколишніми територіями. При цьому багато реєстровців перейшло на бік повстанців. На Січі розпочалося інтенсивне будівництво укріплень для захисту від польського нападу.

 

Мобілізація сил на Січі. Для того, щоб заручитися підтримкою кримського хана, Хмельницький поїхав до Криму на переговори.

Резиденція хана в Бахчисараї

Палац кримських ханів в Бахчисараї

Близько середини лютого Хмельницький, залишивши сина заручником у хана, повернувся до Січі. Щоб уникнути надалі несподіваного нападу від польських військ, а також створити сприятливі умови для притоку повстанців на Січ, Богдан Хмельницький звернувся за допомогою до сусідньої Єдикульської орди. Вже в лютому фортеця Кодак була блокована татарською ордою, яка розігнала польські сторожові загони навколо Запорожжя. А в березні татарські загони кількістю кілька сотень чоловік взяли під контроль всі шляхи на Запорожжі, створивши на них широку мережу сторожових застав та роз’їздів. Тим самим було розчищено шлях для пересування повстанців і встановлення зв’язку Запорожжя з рештою українських земель.

Одержавши звістку про успішне завершення переговорів у Криму, запорожці почали ще енергійніше готуватись до повстання. Кошовий отаман закликав у Січ всіх козаків. Цікаво, що мета козацької ради не розголошувалася, оскільки у краї ще знаходилося чимало польських інформаторів.

 

Реакція на повстання польської влади. Зосереджені перед цим біля міста Бар польські війська почали просуватись на Наддніпрянщину і блокувати дороги, що вели на Запорожжя. Микола Потоцький 13 лютого 1648 р. віддав наказ канівському полковникові реєстровців, щоб той на чолі свого, переяславського та чигиринського полків вирушив на Запорожжя для придушення повстання. Але з невідомих причин цей наказ не був виконаний. Перебуваючи в Корсуні 20 лютого 1648 р., Микола Потоцький звернувся з посланням до повстанців, у якому вимагав розійтись по домівках і видати Богдана Хмельницького. На випадок відмови загрожував стратити їх сім’ї та конфіскувати майно

У березні 1648 р. польський коронний гетьман М. Потоцький писав королю Речі Посполитої Владиславу IV про початок повстання Б.Хмельницького. Для переговорів з козаками на Січ прибув його посланець ротмістр Хмелецький. Через цього посланця Потоцький запропонував Хмельницькому і козакам залишити Запорожжя і розійтись. Хмельницький поставив питання свого виходу з Запорожжя у зв’язок з вирішенням проблеми панського насильства над козаками в Україні.

Хмельницький з атрибутикою

 Одержавши таку відповідь, М.Потоцький спішно вирушив з кварцяним військом на південь і захопив усі шляхи з волості на Запорожжя. У районі Черкас були зосереджені частини кварцяного війська та кілька реєстрових полків (Білоцерківський, Канівський, Переяславський, Черкаський та Чигиринський). Біля Лубен була сконцентрована армія Я.Вишневецького. Загалом польське військо налічувало приблизно 20 тис. чоловік. М. Потоцький розраховував у середині квітня зійти вниз по Дніпру на Запорожжя і швидко розбити цей осередок повстання, не даючи йому розповсюдитися на Україну. Завдання було цілком до снаги – адже на той час у війську Хмельницького було лише три тисячі вояків.

Однак спрямувати на Запорожжя всі сили М.Потоцький не міг. На Наддніпрянщині вже знали про виступ на Січі, і тут у будь-який момент могло вибухнути повстання. Тому польське командування вирішує послати на Запорожжя лише авангард свого війська, а решту армії використовувати для контролю на волості. У першій половині квітня 1848 р. польський авангард почав підготовку до походу від Черкас до Микитинської Січі.

 

Прибуття татар. У Хмельницького була хороша розвідка і він був добре проінформований про дії польських військ. У середині квітня він від’їжджає з Січі до Бахчисараю, щоб домовитися про взаємодію з татарським військом. Оскільки повстанські формування на Січі були піхотними, для ліквідації тактичної переваги польського війська в кавалерії Іслам-Гирей III виділив у розпорядження Хмельницького загін кримських татар (до 6 тисяч чоловік), а також військо, підпорядковане перекопському мурзі Тугай-бею (близько 15 тис. чоловік). Сам хан з 87-тисячним військом здійснив похід до Саксагані трохи пізніше, у травні 1848 р., і безпосередньо в боях взяти участь вже не зміг.

Повертаючись з Криму, Хмельницький разом з Тугай-беєм переправив татарське військо біля Тавані (теперішня Каховка) і зосередив його у гирлі ріки Базавлук. На Січ з Хмельницьким прибули лише керівники татарських військових з’єднань – чотири аги. Сам Тугай-бей на чолі татарських військ охороняв єдиний шлях з Чигирина на Запорожжя. Двоє затриманих татарами польських шпигунів розповіли, що військо Потоцького вже вирушило на Кодак.

 

Виступ козацького війська з Січі. На 19 квітня 1848 р. кошовою старшиною було призначено у Січі раду. Козацтва зібралося стільки, що січова площа не могла всіх вмістити. Через те рада відбувалась не в самій Січі, а неподалік від неї — “на майдані великому” Запорожці одностайно висловились за війну проти панської Польщі (“за кривди і тягар козацький і всієї Малої Росії від Поляків”) і за негайний похід. Гетьманом козаки обрали Богдана Хмельницького.

Підношення клейнодів

У святковому оточенні кошовий отаман передав новому гетьману корогву, бунчук і військові литаври. Козаки, вишикувавшись в шеренги, тричі вистрілили з мушкетів. З січової фортеці гримнуло з гармат.

Козацький пояс XVII ст.

Козацькі рушниці XVII ст.

З Хмельницьким в Україну вирішили відрядити лише частину козацтва – близько 8 тисяч. Решта розійшлася по промислах, складаючи резерв козацького війська. Виступаючи з Січі, Хмельницький вислав на Україну гінців з закликами до повстання проти польської влади.