Додаткові матеріали

 

Розташування Микитинської Січі. Традиційно вважається, що Микитинська Січ була збудована на самому Микитиному Розі. Тепер від Микитинської Січі не лишилося практично нічого. Під час однієї великої повені в середині ХІХ століття вона була відрізана від берега протокою, що згодом перетворилась в основне русло ріки. Після підняття води в Каховському водосховищі у середині ХХ ст. прибережний розмив "з’їв" і ці рештки козацьких могил. За лоціями Каховського водоймища, під самим берегом Нікопольського мису тепер значаться великі глибини, від 7 до 12-13 м. Єдине, що нагадує про Микитинську Січ - навпроти місця розташування Січі в Нікополі стоїть пам’ятник Б.Хмельницькому і вкопаний пам’ятний знак.

Проте ряд дослідників вважає, що Микитинська Січ була збудована в іншому місці. Краєзнавець І.Карелін свідчить про те, що "на горе против Никополя близ кладбищенской церкви видны окопаные рвом земляные валы, протяжением в длину 750, а в ширину 500 сажен..." і характеризує їх як польську фортецю. На картах 1764 та 1801 рр. є зображення укріплень, тільки на південний захід від Микитиного Перевозу, а не безпосередньо на Микитиному Розі. Ці укріплення були розташоване на стратегічній височині, звідки можна спостерігати за великою територією від о.Томаківка до Кам"яного Затону та Чортомлицького Рогу. Саме вони зафіксовані у документах XVIII - XIX ст., можуть вважатся Микитинською Січчю. Територія, де вона знаходилась, зараз локалізується між стадіоном "Електрометалург" та Нікопольським будинком відпочинку. Вона частково забудована, частково знаходиться у складі міського парку імені 40-річчя Перемоги.

 

Польський похід запорозькими землями 1647 року. Уривки із спогадів Богуслава Маскевича.

В середу (9 жовтня 1647 р.) над Оріллю. Переправилися через неї вбрід, як і через Ворсклу.

На цьому нічлігу наказав князь (Вишневецький) на дубі, котрий один тільки височів біля князівського намету, вирізати глибоко свій герб з літерами й насипати коло нього могилу для знаку. Там же над Дніпром по праву руку від нас, коли ми йшли (на південь), було видно замочок Арцишевського, що був тільки один у полі.

У неділю ми прийшли до Кодака, власне не до нього самого, але стали за милі від нього у межиріччі між Самарою й Дніпром. …

Князь, переночувавши у таборі, назавтра наказав їхати байдаком до Кодака, взявши з собою свою козацьку хоругву.. Там губернатор кодацький Гродзицький, з почестями прийнявши князя, запросив випити угорського вина…

Всілякі тут, а особливо в замку, де постійно знаходиться 600 душ доброго люду, котрим татари при їх обороні нічого не могли б вчинити, хоч би й у 100 тисяч і більше наступали. Перед заходом сонця вибивали на барабані сигнал і завжди зачиняли браму. Після зачинення брами вже нікого не випускали з замка й не впускали до замку, хоч би й у найважливішій справі. А ті люди, котрі там залишалися, думаю, всі з вогнепальною зброєю, виставляли значну сторожу. Вал був таким високим, що ледве можна було бачити верх замкового будинку. У пана капітана була та повинність, щоб кожного року на лікоть підсипав вали навколо замку. Під валом є глибокий рів, а в самому замку повно було маленьких халупок-мазанок (в деякі доводилося рачки лізти). В цих мазанках жили різні ремісники. Біля валу постійно працювали полонені татари. При обході навколо сторожі вночі не підпускали до себе ті, хто вартував, а і приклавшись до мушкету, питали пароль німецьким способом, а йому треба було відповідати те, що було паролем. У слободці під замком було з 60 будинків, у котрих мешкали прийшлі люди. Землю тут не обробляли через ординську небезпеку, а якщо хто й обробляв, то небагато й обережно. Але дуже добре було й з рибою, а збіжжя їм підвозили байдаками з Києва та інших волостей. Київський полк є вільний від (жовнірських) постоїв з тією умовою, що він дає провіант Кодаку. Над самим Дніпром був базар, де продавали ремені й інші дрібниці.

За півмилі від Кодака стояла висока вежа, з котрої було видно на вісім миль довкола. На цій вежі стояла постійна сторожа: людей з вогнепальною зброєю 100 і кінних 10. Якщо сторожа на цій вежі бачила здалеку якихось людей і не могла зрозуміти, хто вони, то зразу ж кіннотника або двох посилали на роз’їзд по “язика”.

Назавтра, у понеділок (15 жовтня) приплив князь на байдаку до табору, у вівторок, взявши з собою з три тисячі кінноти, рушив у поле до Молочних Вод, поглядаючи над Дніпром спеціально пороги…

Ми повернулися з Запорожжя у неділю, перейшли Самару вбрід, а затрималися там на шість днів. … Назавтра, у вівторок, князь на світанку давши тричі салют з гармат, рушив додому.

 

Могила Сторожова (народний переказ)

У старовину часто бували ворожі набіги. Стоїть, було, козак із віхою на Сторожевій могилі (південніше фортеці у Старому Кодаці) й дивиться навкруг, бо з неї видно скрізь. А як забачить, що йде орда, то він віху об землю — і тікає в Кайдацьку фортецю.

Люди було в степу все поглядають на віху. Побачать, було, що віхи немає — та втікають і собі у фортецю. Віху ту далеко було видно, бо й віха висока й могила висока.

 

Оволодіння Б.Хмельницьким Микитинською Січчю. Дані щодо оволодіння Б.Хмельницьким Микитинською Січчю досить суперечливі. Згідно версії історика М.Костомарова, яку підтримує і Д.Яворницький, ніякого протистояння козаків на о.Буцькому та на Січі не було і обставини оволодіння Січчю носили випадковий характер. Б.Хмельницького хоч і прийняли на о.Буцькому, проте ставилися до нього з недовірою як до представника козацької старшини, що співпрацювала з поляками. Тому опальний сотник перебрався на Микитинську Січ, де його офіційний статус давав надію на кращі стосунки з козацько-польською залогою. Проте невдовзі на Микитинську Січ прийшов наказ Потоцького щодо затримки Б.Хмельницького та його етапування на Україну. Дізнавшись про це, Б.Хмельницький залишив Січ і подався далі вниз, у напрямку татарських земель. З Січі за ним була вислана погоня. Зрозумівши, що втекти не вдасться, Б.Хмельницький вислав до переслідувачів двох своїх товаришів, яким вдалося умовити козаків підтримати бунтівного сотника. Вже разом з козаками, що перейшли на його сторону, Б.Хмельницький повернувся на Микитинську Січ і захопив її.

 

Операція з дезінформації поляків Б.Хмельницького. З перших днів повстання Б.Хмельницький показав себе як умілий стратег. Розуміючи свою вразливість навіть для незначної каральної експедиції поляків, він організував умілу кампанію дезінформації ворога, яка дозволила йому виграти час. Б.Хмельницький публічно задекларував метою свого виступу не збройну боротьбу з поляками, а організацію козацької ради для вибору депутатів на переговори з владою щодо задоволення потреб запорожців. Більше того, козацький ватажок наприкінці грудня 1647 р. написав відповідні листи козацьким та польським керівникам – Барабашеві, Шембергу, Потоцькому, Конєцпольському. У них він вказував, що втік на Січ заради власної безпеки і прагне лише дозволу послати козацьку депутацію до короля для захисту козаків від насильств панів.

Після листування Хмельницькому вдалося зав’язати переговори з гетьманом М.Потоцьким. На Січ приїхав польський ротмістр Хмелецький з пропозицією Б.Хмельницькому під його гарантії безпеки повернутися на Україну і там вирішити всі свої справи. Б.Хмельницький відмовився це зробити, проте Хмелецький на власні очі пересвідчився, що ніякого бунту на Січі немає, оскільки всі запорожці були переконані, що справа йде лише про організацію депутації до польської влади. Польський посланець повернувся до Потоцького з заспокійливою інформацією, і польська влада не поспішала з каральною експедицією на Січ. Це й дало змогу Б.Хмельницькому, знову ж таки в обстановці максимальної секретності, поїхати до Криму і заручитися підтримкою кримського хана. Публічно про свої плани збройного виступу козацький ватажок заявив лише після приходу татарського війська на чолі з Тугай-беєм.

 

Причини та умови підтримки Б.Хмельницького кримським ханом.

Згідно угоди, досягнутої навесні 1648 р. між Б.Хмельницьким та кримським ханом Іслам-Гиреєм ІІІ, кримський хан згодився допомагати великим військом на Україні Б.Хмельницькому під час війни з поляками. При цьому татари зобов’язувалися не брати ясиру “по Білу Церкву”, тобто на українських землях, де контроль мав здійснювати Б.Хмельницький. Забезпечення маршрутів просування татарського війська мали здійснювати козацькі підрозділи. Інформування та орієнтування щодо військових дій також мав здійснювати Б.Хмельницький. Метою військового походу ставився вихід до Білої Церкви, де під загрозою подальших військових дій польському уряду мали бути поставлені вимоги повернення козакам їх вольностей та сплати Криму данини, заборгованої за 4 роки.

Причиною підтримки кримським ханом виступу запорожців була постійно зростаюча загроза з боку Речі Посполитої. Починаючи з 1616 р., у Польщі постійно розробляються плани знищення Кримського ханства шляхом колонізації Дикого поля, побудови навколо Криму укріплень, спільних військових походів проти Криму разом з Московською державою тощо. У 1645 велися практичні переговори Польщі з Москвою та Венецією про спільні дії проти Туреччини та Кримського ханства. У 1645 р. турецький султан надіслав кримському ханові дозвіл на ведення воєнних дій проти Польщі, після чого в Криму розпочалася ретельна підготовка до війни. Тому кримський хан з великим ентузіазмом сприйняв пропозицію Б.Хмельницького спільно виступити проти Польщі і підтримував ідею створення козацької автономії, дружньої до Криму. Туреччина в свою чергу підтримувала цю позицію Криму, надіючись використати конфлікт між поляками та запорожцями для встановлення власного протекторату над південними землями Польщі.

 

Проголошення початку збройного повстання на Січі. Сучасники тих подій залишили досить детальний опис загальної козацької ради, на якій було проголошено початок збройного повстання проти польського панування. Б.Хмельницький повернувся на Микитинську Січ після успішних переговорів з кримським ханом у супроводі чотирьох татарських вельмож увечері 18 квітня 1848 р. Після заходу сонця за давнім запорозьким звичаєм пострілами з трьох січових гармат запорозьке товариство було сповіщене про загальний збір на раду.

 Вранці 19 квітня величезна маса людей (запорозьке товариство налічувало 30 тисяч чоловік) зібралася на Січі. Вдарили в котли для скликання загальної ради, проте січовий майдан не зміг вмістити усіх запорожців, що зібралися. Тоді Б.Хмельницький та кошовий вирішили перенести зібрання за межі Січі. Коли товариство розмістилося на новому місці, було оголошено причину ради – початок війни проти поляків для захисту козацького війська та українського народу від утисків та кривд з їхнього боку. При цьому було також проголошено, що справу запорожців підтримує кримський хан і про підхід татарського війська для допомоги у боротьбі з поляками на чолі з Тугай-беєм.

Історичні джерела свідчать про одноголосне громове схвалення запорозьким товариством початку війни з поляками. “Єдиними вустами і єдиним серцем” багатотисячне зібрання підтримало збройний виступ і зажадало обрати Б.Хмельницького своїм гетьманом. За наказом кошового отамана з січової скарбниці винесли військові клейноди (королівську коругву, бунчук, булаву, військову печатку, мідні котли з довбошем, польові гармати). Хмельницький отримав клейноди і був проголошений гетьманом.

Після цього частина війська розійшлася по куренях, а Хмельницький зі старшиною і частиною запорожців пішов до церкви. На січовому майдані в присутності 10 тисяч запорожців було відслужено молебень. Після молебню вдарили в котли і тричі вистрілили з гармат та мушкетів. Потім військо розійшлося по куренях на обід, а Б.Хмельницький зі старшиною зібралися для обговорення подальших дій. Було вирішено відправити в похід 8 тисяч запорожців, а решту тримати в повній бойовій готовності на Січі та на промислах.

Закінчивши нараду, кошовий наказав пострілами з гармат та ударами в котли знову зібрати запорозьке військо. Після оголошення рішення старшини було виділене військо, яке мало йти з Б.Хмельницьким – кінні мисливці, військові мушкетери, сагайдакери (лучники), всього більше 8 тисяч чоловік. Інші запорожці розійшлися по промислах.