Запитання

 

1.     Де розміщувалася і що собою представляла Базавлуцька Січ?

2.     Які акції проти татар здійснили запорожці, допомагаючи австрійцям?

3.     Хто і з якою метою вів переговори на Січі у 1594 р.?

4.     Якими були дії запорожців під час Солоницьких подій?

5.     Якими були наслідки Солоницького погрому для Запорожжя?

6.     Що характеризує усобицю на Запорожжі кінця XVI ст.?

7.     Якими були досягнення С. Кішки?

8.     Яку роль відігравали запорожці у народних повстаннях?

9.     За яких обставин запорожці освоювали річковий маршрут через Самару та Вовчу до Азовського моря?

10. Які морські походи початку XVII ст. були організовані запорожцями? Хто був їх головним керівником?

11. Які звитяги над татарами та турками у нашому краї свідчать про зміцнення Запорожжя?

12. Якими були напрями господарського розвитку запорозьких земель?

13. Чим пояснювалися і в чому проявлялися соціальні конфлікти на Січі?

Розділ і. Наш край у часи формування запорозького козацтва та його боротьби за свої права у складі Речі Посполитої.

 

 

Тема 4. Роль нашого краю в національно-визвольних повстаннях 1620-30-х років.

Запорожжя під час повстання Жмайла. Практично всі повстання починалися у нашому краї, тому що їх ініціаторами і основною бойовою силою були запорожці. В той же час на території краю активних бойових дій майже не велося, оскільки у польської влади протягом тривалого часу не вистачало сил приборкати непокірне Запорожжя.

Вже перше повстання під проводом Жмайла у 1825 р. привело до повної мобілізації сил Запорожжя. Практично все козацтво брало участь у ньому. На Коші, за свідченням сучасника, залишалося не більше 500 чоловік.

Запорожець на варті

 Конфлікт розпочався на волості, і для приборкання козаків у Придніпров’я було направлено коронне польське військо. Наприкінці жовтня воно рушило на Білу Церкву – район основного зосередження козаків. В той же час козацтво ще не об’єдналося для відсічі. На Січі козаки розколилися на два табори. Прихильників поміркованої позиції щодо польських панів очолював Михайло Дорошенко, який вважав, що рано ще підіймати зброю на Польщу. Протилежний табір очолював Марко Жмайло, який був за негайні бойові дії.

Рада Січі

 Суперечки на Запорожжі тривали з перемінним успіхом сторін. Спочатку гетьманом був обраний Дорошенко. Проте після появи коронних військ запорожці обрали гетьманом Жмайла. Загалом козаків на Запорожжі після об’єднання реєстровців із запорожцями налічувалось близько 6 тис. чоловік. Запорожці закликали до себе на підмогу донських козаків.

Тим часом козаки на волості під натиском польського війська відкотилися до Черкас, а звідти попрямували далі на південь, до Запорожжя. Запорозьке військо, разом з артилерією, виступило на допомогу відступаючим козакам. У гирлі річки Цибульника, правої притоки Дніпра, в с. Таборище козацькі війська об’єдналися і повстання вступило у вирішальну фазу. Проте, як і попередні, воно закінчилося поразкою і відступом козаків на Запорожжя.

Атака на козацький обоз польських панцирних гусарів

Похід реєстровців на Запорожжя. Згідно Куруківської угоди, підписаної після поразки повстання під проводом Жмайла, реєстрові козаки зобов’язувались тримати на Запорожжі залогу в 1000 або й більше козаків. Старшина була зобов’язана не допускати морських походів проти турків, спалити човни на Запорожжі і забороняти всілякі зв’язки по Дніпру між волостями і Запорожжям.

Навесні 1626 року гетьман Михайло Дорошенко з реєстровими козаками, набраними з різних полків, вирушив на Запорожжя. Він повинен був у присутності представників коронного гетьмана виконати умову Куруківського договору щодо запорожців. Дорошенко добрався до Запорожжя на конях і зупинився навпроти острова, на якому знаходилась Січ. Згідно його звіту, реєстровці спалили чайки, які знайшли на березі. Проте реально були знищені тільки старі і пошкоджені човни. Дорошенко залишив цілими чайки, які були на воді. Уціліли і кораблі ті, на яких запорожці встигли перед тим вибратися в новий похід.

 Незабаром, під тиском запорожців, реєстровці відступили до Хортиці. Залишивши тут залогу у 1000 чоловік на чолі з полковником Іваном Кулагою, Дорошенко з рештою реєстровців повернувся на волость. Турецьке ж та польське начальство він увів в оману, стверджуючи, що реєстровці нібито “тамошніх свавільників” (запорожців) одних побили, других взяли в полон і спалили всі човни”.^.

Запорожжя під час повстання Трясила. Поряд з польсько-козацьким конфліктом, однією з причин повстання 1630-1631 років було відстоювання запорожцями свого права першості у козацькому війську. Вони вибрали гетьманом Левка Івановича, заявляючи, що керівник козаків завжди обирався на Січі.

Тим часом у Придніпров’я було введено польські війська. Різко посилилися репресії проти населення. Обравши гетьманом рішучого Тараса Федоровича (Трясила), козаки з Запорожжя у квітні 1630 р. вирушили у новий похід проти поляків. Військо налічувало близько 10 тис. воїнів і везло з собою гармати. Трясило, татарин за походженням, впровадив козачу кавалерію, і військо було значно боєздатніше.

Топірці, келеп, шаблі, що були на озброєнні козацької кінноти

Ватажок козаків звернувся до українського народу з універсалом, закликаючи його повстати проти поневолювачів і вигнати жовнірів.

Під Переяславом козаки завдали відчутної поразки коронному війську.

Козацький загін іде в атаку

 Проте вони не закріпили своєї перемоги через внутрішній розбрат. Тарас Федорович з 10 тис. козаків, що вимагали продовжити повстання, подався на Запорожжя.

Після збройного конфлікту 1630 року козацький реєстр було збільшено до восьми тисяч чоловік. Проте контроль за Запорожжям мав посилитися – там мала стояти залога у дві тисячі чоловік.

Каральна експедиція на Січ. Навесні 1631 р. Трясило знову повів козаків з Запорожжя на волость. Однак значна частина реєстровців була налаштована проти повстання. Запорожці мусили повернутися на Січ разом з частиною реєстровців.

Навесні 1632 року на Запорожжя вирушила каральна експедиція з 4 тис. реєстровців на чолі з гетьманом Кулагою. Вони захопили Хортицю, вигнавши звідти бунтівних реєстровців, спалили частину човнів і навіть захопив у полон Тараса Трясила. Кулага відновив реєстрову залогу біля о. Хортиці, залишивши там 1500 козаків під орудою полковників Клишка і Коленка.

На певний час Запорожжя було втихомирене. Цьому сприяла і зайнятість запорожців у війні Польщі проти Росії та Туреччини, яка розпочалася 1632 р. В той час як частина запорожців воювала на російських землях у складі польського війська, інша частина на чолі з Сулимою у 1633 р. попустошила передмістя турецької фортеці Азов.

Кодацька фортеця. Щоб приборкати запорожців, польська влада вирішила побудувати у їх володіннях сильну фортецю. Проект сучасної твердині з шести бастіонів був розроблений двома іноземними інженерами й картографами — німцем Фрідріхом Геткантом і французом Гійомом Бопланом. На місце прибув коронний гетьман С.Конєцпольський, який навіть із власних коштів, додатково до державних, оплачував фортифікаційні роботи.

План фортеці Кодак

Для будівництва фортеці у наш край прибуло багато українських селян та козаків з волості. Будівництво тривало від весни до серпня 1635 р. Фортеця мала вигляд чотирикутника з бастіонами загальною довжиною по периметру близько 1800 м. 3 трьох боків її оточував оборонний рів, у дно якого були вбиті загострені дубові палі; з заходу вона круто підносилася над Дніпром. Навпроти єдиних воріт був перекинутий підйомний міст. З боку степу, де природних перепон не було, перед фортецею були розкидані металеві колючки проти кавалерії.

Фортеця була розрахована на проживання 1000 чоловік. У ній було розміщено два ескадрони драгунів (близько 300 чоловік), проте гарнізон і далі поповнювався. Першим комендантом Кодака було призначено французького офіцера Жана Маріона. Комісаром, який мав займатися козацькими справами, став шляхтич Пшиялковський.

Відразу розпочалися репресії проти запорожців – постійні заборони, арешти, катування. Їм забороняли рибалити на найкращих місцях поблизу Кодака, плавати на човнах повз Кодак. Січ голодувала без хліба, підвіз якого був заблокований з України.

Кодацький поріг на Дніпрі

Боротьба козаків проти Кодака. Боротьбу козаків проти Кодака очолив гетьман Іван Сулима. Після смерті М.Дорошенка саме він був безпосереднім організатором боротьби проти татар і турків. 8 січня 1629 р. він відправив з Базавлуцької Січі посольство запорожців доСигизмунда ІІІ відносно підтримки кримського царевича, калги-султана Шахін-Гирея, тобто нового походу на Крим для відновлення на престолі прихильного козакам хана. У 1633 р. Сулима водив козаків на Чорне море, штурмував Кілію, Ізмаїл, Азов.

Навесні 1635 р. запорожці на чолі з Сулимою в союзі з донськими козаками були у морському поході поблизу Керчі. Повернувшись з походу, вони відразу прийняли рішення штурмувати Кодак. Цьому сприяла та обставина, що основні війська Речі Посполитої на чолі з С.Конєцпольським знаходилися у Прибалтиці.

За різними даними, у Сулими було від 800 до 3000 козаків. 3 серпня 1635 р. козацьке військо тихо підійшло до фортеці. Діждавшись темряви, козаки без шуму знищили варту. Хоча один з вартових і встиг подати сигнал, організувати опору польські драгуни вже не змогли, оскільки атакуючі козаки встигли приставнми драбинами видертися на вал ще до того, як туди наспіла основна частина гарнізону. Драгун винищили майже повністю, врятувалось лише 15 чоловік, що були в роз’їзді. З в’язниці Сулима визволив кілька десятків козаків.

Взяття Кодака було дуже значною подією і викликало великий резонанс у Речі Посполитій. Ось як його описує у своїх спогадах А.С.Радзівілл, великий канцлер Литовський: “Козаки, нетерплячі до прикрощів, теж, не привчені до євангельської покори, обрали собі вождем Сулиму. Постерігши, що солдати, які несуть сторожу, поринули в сон, вони в тиші опівночі по приставлених драбинах піднялися на вал і пройшли до самого укріплення. Поява гостей збудила сторожу, але запізно: доки схопилися за зброю і винесли з підземелля укритий там порох, фортеця опинилася у владі козаків”.

Після взяття Кодака Сулима піднявся Дніпром до Кременчука й Крюкова (Курукова), закликаючи до повстання. Проте влада на цей час зреагувала миттєво і змогла ізолювати козаків Сулими від основних регіонів України. Проти повсталих були спрямовані реєстрові полки, і після тяжких боїв Сулима змушений був повернутися до Кодаку.

Облога фортеці тривала кілька місяців. Бої були тяжкими – під час приступів реєстровці втратили близько 1000 чоловік убитими.

Запорозька кремнева рушниця

Становище запорожців теж було тяжким, оскільки в умовах зими не вистачало не тільки харчів, пороху і свинцю, а й дров. Оборонці дуже страждали від голоду й холоду. В цій обстановці заслані реєстровиками під виглядом втікачів заколотники влаштували змову, схопили Сулиму та ще п’ятьох керівників і видали їх реєстровій старшині. Остання відправила керівників повстання у Варшаву, де їх у грудні 1635 р. після тортур було страчено. Інших запорожців після тортур у самій фортеці було заслано на рабські роботи до маєтків Конєцпольського в Гадяч.

Запорожжя у повстанні Павлюка. Незважаючи на репресії, польській владі не вдалося добитися покірності козаків. Не говорячи вже про Січ, навіть і поміж реєстровцями почались заворушення. Частина їх разом з Павлом Бутом (Павлюком) рушила на Запорожжя. Виступивши із Січі наприкінці травня 1637 року, Павлюк із загоном запорожців і реєстровців в результаті стрімкого нападу захопив у Черкасах реєстрові гармати і знову повернувся на Запорожжя, отаборившись у Микитиному Розі.

Вибраний гетьманом, Павлюк звернувся до українського народу з універсалом.

Козаки закликають селян до повстання

Він закликав усіх йти на Запорожжя, вступати в козаки, а панам і урядникам погрожував жорстокою карою за невизнання прав козаків. На початку серпня 1637 року козацьке військо під проводом Павлюка вирушило із Запорожжя на волость. Проте і цей виступ завершився поразкою і важкими умовами мирної угоди.

Козацький рухомий табір

Каральна експедиція на Січ. Невдовзі на Запорожжя знову почали стікатися повсталі селяни та козаки. На початку 1638 р. на Січі під проводом Скидана зібралося близько 5 тис. повстанців. До них з невеликим загоном (500 чоловік) для переговорів прибув польський посланець, проте козаки від переговорів відмовилися. Спроба поляків силою проникнути на Січ завершилася повним розгромом польського загону. Для ізоляції Січі поляки поставили у Кременчуці та Чигирині сильні гарнізони і почали стягувати до Запорожжя війська.

Навесні 1638 року гетьман М.Потоцький направив на Січ каральну експедицію з двох реєстрових полків на чолі з польським комісаром І.Караїмовичем. Вона мала виконати умови угоди, вимушено підписаної запорожцями – спалити чайки, виселити значну частину козаків з Січі і поставити там залогу реєстровиків. На о.Томаківка кошовим Д.Гунею була скликана загальна рада. Запорожці відкинули умови договору і одностайно висловилися за опір карателям. У зв’язку з цим Д.Гуня попередив реєстрове командування, щоб війська не підходили до Січі, бо натраплять на збройний опір. 

 

Грець. (Запорохці викликають ворогів на бій)

 Забравшись на Запорожжя в час весняного розливу і не маючи човнів, реєстровики не могли напасти на Січ. Зупинившись неподалік Січі, польський комісар вимагав від козаків здачі, але безуспішно. Карателі спробували наблизитися до Січі вплав разом з кіньми, проте під шквальним вогнем січової залоги змушені були відступити. Ситуацію ускладнювало те, що реєстровці відмовлялися воювати проти запорожців і навіть почали переходити до них. За словами польського комісара, "легше вовком орати", ніж примусити козаків воювати проти своїх. Він повів свої полки назад.

Запорожжя у повстанні Остряниці. Випереджаючи новий напад карателів, у квітні 1638 року запорожці обрали гетьманом Я.Остряницю,

Яків Остряниця

 покинули Січ і знову вирушили у похід на волость. Частина з них на чолі з Гунею попливла вверх Дніпром, а основне військо пішло повз Самару східним берегом Дніпра. За традицією Я.Остряниця звернувся з універсалом до українського народу з закликом до боротьби з поляками.

Після важких боїв козаки відступили і виявилися оточеними в таборі на Стариці, старому річищі Дніпра. До них спробувала прорватися підмога з Запорожжя, очолювана полковником Філоненком. Проте поляки атакували Запорозьку валку і захопили її.

Підвода козацького обозу

Без боєприпасів та продовольства козаки змушені були просити миру на ще тяжчих умовах.

Наслідки поразок повстань для нашого краю. Внаслідок поразки повстання під проводом Я. Остряниці, польська шляхта силою примусила українське козацтво прийняти “Ординацію Війська Запорозького”, ухвалену сеймом Речі Посполитої весною 1638 р. Ординація ізолювала Запорожжя від решти України. Згідно з Ординацією, всі переправи через Дніпро повинні були по черзі охороняти козацькі реєстрові полки. На Запорожжі постійно знаходився реєстровий полк, який заважав згуртуванню козацтва і мав розганяти “свавільні зборища” на островах та річках. Українському населенню і навіть реєстровцям під страхом смертної кари заборонялося з’являтись за порогами без спеціального дозволу (паспорта призначеного замість гетьмана польським урядом комісара). У 1639 р. була відбудована фортеця Кодак, яка контролювала дії запорожців. За вимогою поляків запорожці змушені були перенести Січ з о. Базавлук на менш захищений півострів Микитин Ріг.

 

 

Додаткові матеріали.

 

Січ у кримських усобицях. Похід у Крим наприкінці 1620-х рр.

Неушкоджене Запорожжя продовжувало служити центром консолідації населення, що утікало від панського гніту. Польський урядовець у травні 1929 р. з тривогою повідомляв, що на Запорожжі вже зібралося козаків більше, ніж під Хотином, тобто більше 40 тисяч. Енергія козаків знайшла вихід у поході на Крим 1628 р. на допомогу хану Шагін-Гирею.

Усобиці в Криму спалахнули ще в 1623 р. Запорожці втрутилися в них на стороні Шахін-Гирея. Козацький флот, що в цей час був поблизу Керчі, підтримав війська Шагін-Гирея і забезпечив перемогу останнього. На прохання бунтівного хана козаки зробили два морські походи на Константинополь, а потім разом з татарами взяли Кафу. Причиною підтримки було не лише визнання військових здібностей хана, але й позиція останнього у стосунках з запорожцями. Шахін-Гирей відмовився від зазіхань на запорозькі землі (хани вважали їх своїми аж до Самари) і погодився на кордони з Військом Запорозьким по річці Овечій (у нинішній Херсонській області). Він також був прихильником союзу з запорожцями і виступав проти турецького засилля у Криму.

Восени 1624 р. Шахін-Гирей з подарунками прибув на Базавлуцьку Січ і уклав усну домовленість про взаємодопомогу. З січня 1625 р. було остаточно укладено українсько-кримський союз, і козаки постійно допомагали Шахін-Гирею.

У 1628 р. після невдач у боротьбі з опонентами Шахін-Гирей знову прибув на Січ за допомогою. Його табір стояв неподалік Січі, поки козаки збирали військо. Виступивши у похід, козацько-татарське військо захопило столицю ханства Бахчисарай і оточило Кафу. Лише втручання турецької флотилії і зрада в татарському таборі завадили взяти це місто-порт. В бою під Кафою загинув гетьман М.Дорошенко.

 Козаки відступили разом з Шахін-Гиреєм через Арабатську стрілку на Січ, ще й знищили на зворотному шляху фортецю Іслам-Кермен. Запорожці запропонували польському уряду втрутитися в кримські справи і назавжди ліквідувати татарську небезпеку. Однак уряд відмовився це зробити. Тоді восени запорожці знову вибралися в похід. Відомо, що він розпочався з Микитиного Рогу, недалеко від якого відбулася козацька рада з цього приводу. Було вирішено, що в похід підуть тільки добровольці, оскільки частина відмовлялася від цього через осінні холоди. Козаки дійшли до Перекопу, взяли велику здобич, але пробитися до Криму не змогли.

 Потім запорожці вчинили, ще кілька походів на Крим, пробуючи відновити на престолі Шахін-Гирея, але без особливих успіхів. СамШахін-Гирей покозачився, довго потім перебував на Базавлуцькій Січі, на початку Визвольної війни став корсунським полковником і склав голову за волю українського народу у 1648 р.

 

Союз запорожців та Кримського ханства. Укладений 1624-25 рр. союз між запорожцями та кримчаками став предметом особливого незадоволення Польщі і був одним із шести звинувачень, висунутих проти козаків під час карального походу Конєцпольського 1625 р. Він показує, що запорожці відчували себе незалежними стосовно Польщі і контроль останньої над Запорожжям був чисто формальним. Союз мав і чисто практичне значення, причому не лише стосовно підтримки однієї з сторін у кримських усобицях. Влітку 1625 р., вже після каральної кампанії Конєцпольського, кримські татари на чолі з ханом вдерлися в Україну. За наказом польського уряду запорожці на чолі з гетьманом М.Дорошенком виступили проти татар. Однак кримський хан через посланця нагадав козакам про укладений мир, і Дорошенко повернув назад. Запорозьке ж військо на чолі з отаманом Олефіром приєдналося до татар і взяло учать у набізі на українські землі. Цей набіг був припинений польськими військами лише біля Білої Церкви.

 

Морські походи запорожців кінця 1620-х рр. Куруківська угода забороняла козацькі морські походи. Проте запорожці вважали, що вона їх не стосується, як і присяга польській короні, прийнята М.Дорошенком від імені городових козаків. Вже в 1625 р. 70 запорозьких чайок вийшло в море, але похід був невдалим: половину кораблів разом з екіпажами захопили турки і відправили до Константинополя.

Найбільш вдалим був похід 1629 р. Запорожці на 300 чайках під проводом майбутнього гетьмана Б.Хмельницького напали на передмістя Константинополя, а потім пограбували гавані в Кілії, Ізмаїлі, Балчику, Варні й Сізеболі. Проти козацького флоту вийшла ескадра з 40 кораблів, проте запорожцям вдалося уникнути бою і щасливо повернутися на Січ.

Навесні 1630 р. запорозький флот знову вийшов у море, проте похід був невдалим. Його зустрів турецький флот на чолі з капудан-пашою (головнокомандувачем турецького флоту). Поблизу Очакова запорожці були розбиті вщент, турки захопили 55 чайок і 800 запорожців, яких відправили до Константинополя.

 

Польські репресії проти Запорожжя початку 1630-х років. У 1634 р. Польща підписала мир і з Росією, і з Туреччиною. При цьому турки зобов’язувалися утримувати татар від нападів на польські та українські землі, а польський уряд зобов’язався припинити морські походи запорожців, а для цього вигнати їх з дніпровських островів.

На польському сеймі проти Запорожжя було прийнято цілий ряд рішень. Під загрозою позбавлення вольностей та привілеїв козакам було заборонено порушувати мир як на воді, так і на суходолі. Запорозька Січ позбавлялася права отримувати лісоматеріали, продовольство, порох, кулі та інші матеріали, які могли бути використані для організації військових походів. Населенню Речі Посполитої заборонялося пускати молодь (“молодь міст наших”) на Запорожжя, всіх людей шляхетського стану. За участь у морських походах запорожців або простодопомагу їм у цьому винні підлягали суворим покаранням.

Однак найбільшим ударом по Запорожжю була постанова сейму щодо будівництва фортеці у їх володінні для розміщення гарнізону, підпорядкованого коронному гетьману. На відміну від попередніх рішень, на цей раз сейм не обійшовся просто балаканиною, а негайно асигнував на побудову фортеці 100 тисяч польських злотих – величезну для тих часів суму.

 

Кодак у житті Запорожжя. Негативний вплив Кодака на життя Запорожжя визначався передусім його вигідним розташуванням. Фортеця практично контролювала стратегічні пункти запорозького життя – пороги та гирло Самари. Із свідчень того часу стає зрозумілим значення цього контролю. Так, француз Г. де Боплан ясно вказує на величезне значення Самари, особливо її пониззя, для запорожців. Ось його опис лише одного Кінського острова у гирлі Самари: “рясно вкритий лісом, болотистий і навесні затоплюється водою. Є на цьому острові рибалки, які за браком солі зберігають рибу в попелі, засушуючи дуже багато. Вони ловлять рибу в річці Самарі, яка з другого боку впадає у Дніпро, напроти Кінського острова. Річка Самара разом із своїми берегами дуже значна не лише тому, що в ній водиться багато риби; тут є віск, мед, дичина і будівельний ліс, його тут більше, ніж у будь-якій іншій місцевості. Саме звідси брали весь ліс, який використовувався для спорудження Кодацької фортеці... Течія цієї річки дуже повільна через її постійні звивини. Козаки називають її “святою рікою”, мабуть, через тутешні багатства.”

Свідчення А.С.Радзівілла, великого канцлера Литовського, також вказують на стратегічну значущість Кодака. Зокрема, Радзівіллпише: “Конєцпольський, щоб знищити вогнище конфліктів, вибрав найзручніше місце … на річці Бористен, річищем якого звикли пропливати козацькі кораблі на шкоду туркам, й збудував на ньому прекрасну фортецю Кодак, зміцнивши її гарнізоном, званим драгунським, чисельністю в кілька сотень і дав гарнізону командира, старого воїна Маріона, що, пильно стережачи, перешкоджав козакам у переході. Той, власне, не тільки заборонив доступ козакам до ріки поза призначеними кордонами, але й наказав їм утримуватися від полювання та рибальства, а порушників заковував у залізні обручі на ногах і шиї. Льохи (Кодака) вмістили у собі вже 20 порушників, і можна було передбачати, що у майбутньому тут буде більше; Маріон також заборонив солдатам продавати козакам порох, а, підозрюючи нічну торгівлю, замкнув їх у підземному коридорі.”

Фактично побудова Кодака принципово змінила життя на Запорожжі в найбільш суттєвому для козаків пункті – вона ліквідовувала запорозьку вольницю в центрі запорозьких володінь.

 

Бойові звитяга І.Сулими. Іван Сулима народився у селі Рогощі Любецького староства на Чернігівщині десь у другій половині XVI ст. в сім’ї дрібного українського православного шляхтича Михайла Сулими. Є дані про володіння І.Сулимою маєтності поблизу Борисполя, де він служив урядником у коронного гетьмана С.Жолкевського. 1621 року він разом з отаманами Шилом та Яцьком, а також з донськими козаками на чолі з Василем Малигіним ходив в морський похід проти Османської імперії.

Сулима, як і С.Кішка, потрапив у полон, довго плавав, закований в ланцюги, на галері, але потім йому з товаришами теж вдалося звільнитись. Частину турецької команди козаки перебили, а решту пов’язали. Галера під командою Сулими щасливо пристала до італійського берега. І.Сулиму з товаришами запросив до себе папа Павло V, якому ті передали всіх турецьких бранців. Відпускаючи козаків додому, папа дав їм гроші, а І.Сулимі подарував свій портрет, викарбований на золотій платівці.

Восени 1628 р. козаки - випищики з реєстрового війська обрали Сулиму своїм гетьманом. 8 січня 1629 р. він відправив з БазавлуцькоїСічі посольство запорожців до Сигизмунда ІІІ відносно підтримки кримського царевича, калги-султана Шахін-Гирея, тобто нового походу на Крим для відновлення на престолі прихильного козакам хана. У 1633 р. Сулима водив козаків на Чорне море, штурмував Кілію, Ізмаїл, Азов. У середині квітня 1635 р. запорожці Сулими разом з донцями штурмували Керч. Повернувшись з походу і довідавшись, що основні сили Речі Посполитої з С.Конєцпольським знаходяться у Прибалтиці, Сулима і вдарив на Кодак.

Сьогодення Базавлуцької Січі. Зараз Базавлуцька Січ знаходиться на віддалі 2 - 2,5км від берега водоймища. Згідно з поставленими на лоції промірами глибин її перекриває відносно незначна товща води (від 1,2 до 2,9 м). Проте її грунтовних досліджень не проведено.