Запитання

1.     Які Січі й коли існували на території нашого краю?

2.     У яких місцях розташовувалися Січі?

3.     Коли, де і яким чином була створена Томаківська Січ?

4.     Які епізоди запорозько-татарського протистояння у причорноморських степах пов’язані з діяльністю запорожців з Томаківської Січі в 1570-1580 роках?

5.     Які походи здійснювали запорожці з Томаківської Січі?

6.     Які землі та за яких обставин були надані запорожцям польським королем?

7.     Чим пояснювався початок польських репресій проти Запорожжя у 1570-х рр.? Якими були їх наслідки?

8.     Якими були репресивні дії поляків щодо Запорожжя у 1590-х рр. та їх наслідки?

9.     Яку роль відігравав наш край у повстанні К. Косинського? Які події повстання пов’язані з нашим краєм?

10. За яких обставин була зруйнована Томаківська Січ?

Розділ і. Наш край у часи формування запорозького козацтва та його боротьби за свої права у складі Речі Посполитої.

 

 

Тема 3. Наш край у часи зміцнення козацтва (кінець хvi – перша третина хvii ст.).

Базавлуцька Січ. Острів Базавлук лежав приблизно в 20—30 км на південний захід від Томаківки, в тому місці, де у Дніпро впадають три його притоки — річки Чортомлик, Підпільна і Скарбна. Острів нагадував прямокутний трикутник завдовжки 2 км. Він був ближче до правого берега Дніпра.

Січ. Гравюра XVII ст.

Запорожці швидко насипали на острові земляні вали і збудували дерев’яні палісади. Ці укріплення були згодом обкопані глибоким ровом. Вали і палісади з’єднувались вартовими вежами, утворюючи власне Січ (фортецю), із бійниць якої визирали жерла гармат і дула козацьких самопалів.

Козацька зброя

Посередині фортеці був майдан, на якому відбувалися козацькі ради і вирішувалися інші важливі справи. Навколо майдану містилися військові установи — канцелярія, пушкарня, склади, будинки старшини тощо. Там же були кузні й інші майстерні, де лагодили й виготовляли зброю, робили порох.

Козацькі пістолі та пояс XVII ст.

На майдані стояли військові литаври і стовп, біля якого карали провинних. Січовий майдан півколом обступали довгасті низькі будинки — курені, зроблені з обмазаного глиною тину і вкриті конячими шкурами та очеретом. У куренях жили козаки січової залоги, а також новоприбулі на Січ втікачі. Поблизу Січі з часом виникла слобідка, де жили майстри, ремісники, розміщувалися різні крамниці та був базар.

Бунчук та булава

Герб Війська Запорозького

Печать і бунчуки Запорозького Війська

Козацький прапор

Тулумбас

На південний захід від Базавлука русло Дніпра помітно ширшало (до 7 км ), і тут був справжній лабіринт плавнів, острівців та проток між ними. Цей комплекс островів разом з побудованими на них укріпленнями дістав назву Військової Скарбниці. В ній же стояла козацька флотилія, в той час уже досить велика – більше 50 чайок.

Підняття запорозької чайки з дна Дніпра 13 жовтня 1999 р.

Запорозькі суда

Підступи до Запорожжя і дніпровських переправ охороняли козацькі залоги чисельністю до двохсот-чотирьохсот чоловік. В усіх небезпечних місцях були також сторожові і розвідувальні пости.

Тривога

 Виступи запорожців проти татар кінця ХVI ст. Зруйнування Січі переключило енергію запорожців проти татар. Документи кінця XVI ст. наповнені повідомленнями про постійні напади військ запорожців чисельністю від кількох сот до декількох тисяч чоловік на татарські улуси, грабежі там коней і полону, погроми татарських загонів на Дніпрі тощо. Козаки ходили в морський похід до Туреччини, спалили місто Бабу і ще інших три міста і дійшли до самого Стамбулу (були від нього за дві милі). Це перше свідчення про морські походи козаків безпосередньо в межі Туреччини.

Карта Криму та Запоріжжя

Наприкінці 1593 року тритисячний загін запорожців на чолі з Лободою здійснив похід у Придністров’я, де розгромив турецьке місто Юріїв. Початок війни у Європі активізував дії козаків. З ініціативи австрійського цісаря Рудольфа ІІ було досягнуто угоду про допомогу запорожців у боротьбі зі спільним ворогом. На Січі побував посланець цісаря Лясота. У березні 1594 р. запорозьке військо спустошило турецьке місто Білгород.

 У середині травня за допомогою турків татари розпочали переправу основного війська через Дніпро. Дніпровські степи спорожніли, оскільки всі татари перейшли за Перекоп і заховалися в Криму. 31 травня тисяча триста козаків на п’ятдесяти чайках на чолі з кошовим отаманом Богданом Микошинським вирушили на пониззя Дніпра, щоб спробувати зірвати переправу татар. В ході двох боїв запорожці захопили декілька турецьких кораблів, проте завадити переправі не змогли і повернулися на Січ 18 червня.

Напад козацьких чайок на турецьку галеру

У липні 1594 р. на Січ прибули представники Наливайка, що в цей час організовував похід на допомогу Австрії. Після переговорів запорожці прийняли рішення - в похід можуть йти всі бажаючі, але без загальної мобілізації. За переговорами на Січі слідкував посланець австрійського цісаря Лясота, який прибув сюди в червні. Коли запорожці згодилися взяти участь у поході, Лясота вручив їм цісарську хоругву, срібні сурми та 8000 червінців.

Солоницька трагедія та Запорожжя. Основні події повстання Наливайка відбувалися за межами нашого краю. Однак події під Солоницею відбувалися недалеко від запорозьких володінь. Запорожці під проводом Підвисоцького пройшли вверх по Дніпру на човнах, однак прорватися до Лубен не змогли, оскільки вздовж Дніпра стояли чисельні польські загони.

Обладунок та частина зброї польського гусара

Польські гусари початку XVII ст.

 Протягом всієї Солоницької битви запорожці стояли разом зі своїми чайками у гирлі р.Сули. Єдиною допомогою оточеним стали масові підпали шляхетських маєтків у Подніпров’ї, здійснені запорожцями.

Після погрому поляками козацького табору на Солониці запорозьким козакам, яких лишилося близько півтори тисячі, на чолі з Кремпським, вдалося пробити собі дорогу з оточення і прорватися до Підвисоцького. За дорученням польського гетьмана Жолкевського черкаський підстароста провів переговори з Підвисоцьким щодо припинення його нападів. Після цього запорожці припинили нищення панських маєтків і попливли разом з Кремпським на Січ. Згідно польських джерел, на Січі Кремпський вів себе спокійно і ніякого “зла” проти влади не задумував.

Після поразки повстання Січ опинилася в ізоляції: запорожцям заборонялось з’являтись у староствах, тобто на волості; при появі їх шляхта та урядники мали негайно збройно виступити проти них як проти ворога і вбивати без будь-якого суду. Запорожці були позбавлені прав, наданих їм королем С.Баторієм, і сейм оголосив їх ворогами Польщі.

Розбрат на Запорожжі. Тяжка поразка викликала розбрат між запорожцями та городовими козаками протягом двох років і навіть військові зіткнення між ними. Влітку 1598 року більш лояльні до влади реєстровці, що стояли залогою на Січі, під проводом гетьмана Тихона Байбузи попрямували на Волощину. Непримиренні до поляків запорожці, обравши своїм ватажком Полоуса, захопили Січ і пограбували майно багатих реєстровців. Частина з них вирушила в морський похід проти турків, а частина – на волость, знову розоряти шляхетські маєтки. Там до них на вимогу рядових козаків приєдналося і військо реєстровців, якому не вдалося прорватися до Волощини. Проте у Подніпров’ї козаків відбили, і вони повернули на Січ.

Повернувшись на Кіш, козаки Байбуза напали на козаків Полоуса і у тяжкій битві (загинуло кілька сотень козаків) розгромили їх і вигнали з Січі. Окопавшись у пониззі, полоусівці розпочали проти байбузівців партизанську війну. Вони, зокрема, знищили посланий проти татар з Січі кінний загін запорожців на чолі з осавулом Скалозубом, а потім перерізали постачання Січі борошном та грошима з волості.

Козаки, що засіли на Січі, виявилися в такому тяжкому становищі, що звернулися до польської влади з проханням призначити собі гетьмана і забрати з Запорожжя гармати – щоб не було бунтів. Проте польська влада відмовилася втручатися у запорозьку усобицю.

Гармати

 Запорожжя під керівництвом С.Кішки. Відновити єдність козаків вдалося лише С.Кішці, який після повернення з турецького полону очолив Запорожжя у 1599 р. На його запрошення на Січ прибуло кілька тисяч козаків з волості, які разом з запорожцями здійснили успішний морський похід проти турків, а трохи згодом – і в Молдавію.

С.Кішці вдалося і відновити козацькі права. У 1600 р. він досяг домовленості з польським королем про скасування репресій щодо запорожців в обмін на військову допомогу останніх у Лівонській війні. Польський сейм у 1601 р. скасував присуд 1597 р. і повернув козакам їх права. Дотримуючись угоди з поляками, С.Кішка повів запорожців на Лівонську війну, де й загинув у 1602 р.

 

Запорожці у народних повстаннях кінця 1590-х – першої чверті ХVII ст. У 1605 р. запорожці знову ініціювали заворушення в українських землях. З Січі розсилали по Україні універсали, закликаючи народ до повстання і збору коштів для купівлі зброї. Під впливом запорожців масово здійснювалося покозачення українського селянства.

 

 

Монастирський А. Запорожець

 

Особливо активізувався визвольний рух в 1615—1616 рр. Число покозачених селян сягало 40 тис. чоловік. На сеймі у вересні 1616 року було оповіщено, що під владою козаків опинилася значна частина Східної України.

Активність запорожців не обмежувалася Україною. У 1605 р. на Січі з’явився Лжедмитрій І, закликаючи козаків допомогти йому в поході на Москву. Близько 12 тисяч запорожців взяли участь у його виступі, відігравши вирішальну роль у переможному поході Лжедмитрія на Москву. Військо ватажка російських повстанців І.Болотникова також складалося з 10 тисяч донських та запорозьких козаків.

Морські походи запорожців та наш край. З Базавлуцької Січі організовувалися знамениті морські походи запорожців проти турків та татар початку ХVII ст. У зв’язку з цим козаки активно освоювали Присамар’я. Справа в тому, що в пониззі Дніпра турки побудували фортеці, там постійно сторожували турецькі кораблі, а Дніпро був перегороджений ланцюгом. Тому прорватися Дніпром у Чорне море було важко, і запорожці опанували обхідний шлях. Від Січі вони пливли до гирла Самари, потім Самарою до Вовчих Вод, а від Вовчих Вод до ріки Кальміуса (25 км) вони тягли чайки волоком. По Кальміусу вони входили в Азовське, а потім у Чорне море.

Для обслуговування кораблів по річках Самарі й Вовчій запорожці заснували зимівники, а на р. Вовчій була побудована пристань. Вище по ріці знаходився зимівник, у якому жили козаки, що обслуговували Запорозьку гребну флотилію.

Оскільки долати пороги було важко, запорожці часто робили свій флот у самарських лісах – “самарській товщі” (пущі).

Макет козацького човна-чайки

Деревини у самарських лісах було тоді так багато, що нею запорожці успішно торгували з кримськими татарами й ногайськими ордами.

 

Морські походи під керівництвом Сагайдачного. Розвиток нашого краю початку ХVII ст. нерозривно зв’язаний з іменем Сагайдачного.

П. Конашевич-Сагайдачний

 Наприкінці XVI ст. Конашевич з’являється на Січі і швидко стає вожаком запорожців. Першого разу він стає гетьманом у 1606 р., проте через круту вдачу його неодноразово зміщували з посади, знову обираючи в скрутні часи. При ньому Базавлуцька Січ стає потужною базою для формування козацького флоту і підготовки до морських походів на Крим і Туреччину. На Січі постійно було до п’яти тисяч запорожців, готових до морських походів. Тут масово будувалися чайки, оскільки в походах одночасно брало участь до 200 козацьких кораблів та до 8 тисяч запорожців.

Абордаж турецької галери запорожцями

Козацька чайка в бою

На Січі збиралися і навчалися їх команди, сюди ж поверталися кораблі з походів. З 1605 по 1621 р. під керівництвом Сагайдачного були здійснені десятки козацьких походів проти Османської імперії та Кримського ханства. Під ударами козаків не встояв жоден великий центр на узбережжі: Очаків, Кафа (Феодосія), Гезлеве (Євпаторія), Кілія, Ізмаїл, Варна, Трапезунд (Трабзон), Синоп і навіть Стамбул.

Здобуття Кафи запорожцями під орудою Петра Сагайдачного

Місто Кафа - головний невільничий ринок на Чорному морі. Гравюра Г. Боденера

Зміцнення Запорожжя. За часів Сагайдачного позиції козаків у нашому краї значно зміцнилися. Сам Сагайдачний чимало зробив для посилення бойової могутності козацтва і захисту запорозьких земель. Під керівництвом Сагайдачного відбувся один з найвідоміших боїв козаків з татарами того часу на території краю. Після вдалого морського походу на Трапезунд, Сіноп і Стамбул 1616 р., запорожці, повертаючись на Січ, перетнули дорогу татарам, які пустошили Посамар’я. Підстерігши ординців, Сагайдачний зі своїм військом вдарив по них на світанку. Його дії підтримали полонені, яких ординці гнали в рабство, і після короткого бою вороги були знищені або втекли. Цей бій став основою для однієї з легенд нашого краю під назвою “Кошовий Грицько Сагайдак”, в якій розповідається про мужнього запорожця, який відбив у татар полон, захоплений під час нападу на Самару.

Дума про трьох братів

 У тому ж 1616 році, коли козаки пішли на море, Ібрагім-паша піднявся з турецьким флотом по Дніпру аж до Базавлука. На Січі було всього 300 запорожців, які, не маючи гармат, покинули Січ і засіли в плавнях. Яничари захопили майже пусту Січ, спалили курені й церкву, знайшли кілька несправних гармат, які повезли до Стамбулу як доказ знищення Січі. Проте повертаючись з Січі, турки у Великому Лузі зіткнулися з козаками Сагайдачного, які якраз поверталися з морського походу. У жорстокій битві запорожці оточили ворога і знищили всю каральну експедицію.

Турки женуть полонених

Після цього Сагайдачний вирішив укріпити Січ. Основним місцем для укріплень він обрав Хортицю. У затоці біля Малої Хортиці було влаштовано місце для зимівлі військових чайок. Проти голови Хортиці, очевидно, містилася резиденція гетьмана, це місце й зараз називається Сагайдачне.

 

 Господарство та населення нашого краю на початку ХVII ст. На початку ХVII ст. господарство Запорожжя швидко розширилося. Збільшилась кількість зимівників, а також рибних та інших промислів. Для потреб запорожців на Базавлуцькій Січі вже були організовані і власні кінські заводи - місця утримання коней (одного разу згадуються біля двох тисяч голів), які розміщувалися на островах.

В часи гетьмана Сагайдачного самих козаків в запорозьких землях налічувалося понад 60 тисяч осіб, не рахуючи “постоїв”, “капканників” тощо, тобто людей, які проживали на запорозьких землях, не будучи членами козацького товариства. Хоча Січ ще залишалася осередком лише військових, швидко зростала кількість зимівників та хуторів, де проживали козаки разом з сім’ями.

Козацький постій XVII ст.

Етнічно населення нашого краю було досить різноманітним. Самі козаки були різного походження. На Лівобережжі краю ще постійним явищем було кочування татар. У Січі та поблизу неї було багато прийшлого люду. Існувало спеціальне поселення, де козаки утримували захоплених у полон людей для подальшого обміну. Відомо, що козаки суворо карали винних у брутальному поводженні з полоненими туркенями, татарками і черкешенками – саме вони складали основу козацького полону.

На Січі також було багато торговців. Козаки фактично контролювали торгівлю по Дніпру, розвезення українськими землями товарів, які привозили турецькі кораблі.

Були у нашому краї і іноземні посли. На Базавлук надсилають своїх послів центральноєвропейські держави, сюди приїздило посольство на чолі з дяком Никифором з Московії, в 1617—1620 рр. козаки вели переговори з шахом Ірану Аббасом про створення антитурецької коаліції тощо. У 1626 р. на Січ намагалися пробитися посли шведського короля Густава-Адольфа для створення союзу з запорожцями проти Польщі, проте їх не пропустила московська влада.

 

Соціальні конфлікти на Січі. Пожвавлення господарської діяльності призвело до посилення нерівності серед козаків. Заможні козаки, що міцно осіли в своїх зимівниках і на промислах, широко використовували працю втікачів, які шукали на Запорожжі порятунку. Соціальне розшарування на Січі відмічав у своїх нотатках Лясота, вказуючи, що січову бідноту заможні козаки називали “черню”. Протистояння заможного козацтва та бідноти часом загострювалося і набувало жорстких форм боротьби за владу. Найбільш відомим конфліктом такого роду є протистояння підтримуваного заможними козаками П.Конашевича-Сагайдачного і представника рядового козацтва Яцька Бородавки.

Сагайдачний після невдалого повстання 1619 р. підписав з польською владою угоду, за якою багато козаків-нереєстровців мали знову стати залежними селянами. Наприкінці 1619 року, коли Сагайдачний з більшою частиною реєстрових козаків вирушив на Крим, в Україні вибухнуло повстання невключених у реєстр козаків. Повстанці оголосили Сагайдачного усунутим з посади й обрали гетьманом Яцька Неродича (Бородавку). До повстанців приєдналися реєстрова залога на Запорожжі й запорозькі козаки. Прихильники Сагайдачного утримували Трахтемирів з округою, Бородавка — південну частину Східної України із Запорожжям. Утворилися два ворогуючі табори. Від прямого зіткнення сторони утрималися тільки у зв’язку з насуванням війни з турками. Під Хотином, зрештою, Сагайдачному вдалося взяти верх, і Бородавка був страчений.

Петро Сагайдачний на фоні Хотинської фортеці

 

 

 Додаткові матеріали.

 

Запорожці на службі імператора Рудольфа ІІ. На початку 1590-х рр. серед європейських володарів обговорювалася ідея створення союзу для вигнання турків з Європи. У зв’язку з цим найбільш активні прихильники такого союзу – римський папа та австрійський імператор Рудольф ІІ – вирішили залучити до цього союзу в якості ударної збройної сили запорозьких козаків, відомих своїми успіхами у боротьбі з турками та татарами. Вважаючи козаків підданими московського царя, імператор направив саме до нього свого посланця С.Хлопицького. Зрозумівши, що Січ представляє собою самостійну силу, європейські володарі направили своїх посланців безпосередньо до запорожців.

Від римського папи переговори організовував патер дон А.Комулео. З квітня до середини червня 1594 р. він вів переговори з запорожцями на чолі з Б.Микошинським поблизу Кам’яниці. Козацький ватажок дав письмову згоду боротися проти турків на пропозицію папи римського. Проте проблемою було те, що молдавський господар не хотів пускати запорожців на свої землі, побоюючись чи то помсти турків, чи то бешкетів самих козаків. Переговори з цього приводу затяглися.

В цей же час на острів Базавлук прибув посланець імператора Еріх Лясота. Він подолав шлях від Києва до Січі на човні, пливучи Дніпром разом з московським посланцем В.Никифоровим. Останній теж їхав до запорожців з пропозицією від московського царя взяти участь у боротьбі з турками в Європі.

На Січі Лясота передав запорожцям пропозицію Рудольфа ІІ взяти учать у антитурецькій коаліції. Для обговорення цієї пропозиції козаки зібрали загальну раду, яка кілька днів дискутувала і зрештою прийняла позитивне рішення. З цього приводу імператору було написано листа Війська Запорозького та послано делегацію запорожців для укладення договору. Прямо на козацькій раді (у “Колі”) Лясота вручив запорожцям 8 тисяч дукатів, а ще раніше Хлопицький передав їм прапор імператора та труби.

Від імені імператора запорожці діяли у пониззі Дніпра. Частина козаків також боролася проти турків у союзі з молдавським військом після того, як Комулео все ж таки вдалося схилити молдавського господаря до цього союзу. Уклавши договір з імператором, козаки протягом 1594 та 1595 рр. здійснили три великі походи проти татар та турків.

 

Еріх Лясота про Базавлуцьку Січ. Посланець імператора Рудольфа ІІ залишив дуже цінні нотатки про свою подорож на Базавлуцьку Січ. Детальний опис розпочинається з подолання дніпровських порогів, яке здійснювалося протягом двох днів. Лясота описує лівий берег Дніпра як “татарський”. На нього обов’язково треба висаджуватися при доланні порога Ненаситець, і тут татари нападають на подорожніх. Якраз незадовго перед подорожжю Лясоти тут татари знищили невеликий загін козаків, проте напасти на посольство не наважилися з огляду на виставлену сторожу.

Біля Таволжанського острова, де містилася татарська переправа, Лясота натрапив на засідку 400 запорожців. Останні чатували на татар, переправа яких в цей час очікувалася. З цими козаками Лясота і попрямував далі на Січ. 8 червня посольство прибуло до острова Базавлук, де його зустріла депутація запорозьких старшин і салют з гармат. Козацького гетьмана Б.Микошинського в цей час на Січі не було – він на чолі 1300 запорожців на 50 суднах вирушив у морський похід. Посольство вирішило почекати його повернення, і козаки провели їх до куренів з хмизу, вкритих конячими шкірами.

18 червня 1594 р. Микошинський з товаришами повернувся з походу. Він розповів Лясоті, що намагався перешкодити переправі татар поблизу Очакова, мав з ними дві сутички, проте перед натиском переважаючих сил турків (8 галер, 15 каравел, 150 сандалів) змушений був відступити. Лясота особисто допитав привезеного запорожцями татарського придворного Белека, захопленого в полон під час бою. Останній повідомив, що кримський хан виступив у похід з 80-тисячним військом, а в Перекопській орді залишилося близько 15 тисяч чоловік.

20 червня імператорський посланець розповів на Колі (на загальній раді) про свою місію вербування війська запорожців для війни з турками. Після цього почалося бурхливе обговорення пропозиції, оскільки кожен козак мав право висловити свою думку. Зрештою дійшли згоди прийняти пропозицію імператора, на знак чого рядові козаки кидали вгору свої шапки. Після цього козаки з загальної ради прийшли на старшинську раду, вимагаючи виконання свого рішення. Старшинська рада зразу згодилася з огляду на те, що рядові запорожці погрожували втопити кожного, хто піде проти волі товариства. Було обрано 20 депутатів, з якими посланці імператора і обговорювали умови вербування війська.

Прийняте депутатами рішення знову винесли на обговорення загальної ради. Та приймала то одне, то інше рішення, з огляду на агітацію прихильників та противників походу проти турків. Розгніваний Микошинський прямо на Колі зрікся гетьманства, проте товариство вимагало виконання імператором саме своїх умов, а не тих, з якими приїхав Лясота. Зрештою прийняли рішення послати до імператора делегацію для переговорів, а похід до Перекопа відкласти, після чого Лясота заплатив запорожцям 8 тисяч дукатів. Останнє рішення Лясота виправдовує тим, що ці гроші запорожці вже заробили у боях на очаківській переправі.

2 липня 1594 р. Лясота відплив з Січі на турецькому сандалі разом з двома запорозькими послами під гарматні салюти та бій барабанів. Він детально описує річки та урочища, які пропливала депутація, зокрема зруйновані татарські городища Мамай-сурку, Курцемал, переправу біля Кам’яного Затону, де звичайно відбувається обмін полоненими між козаками та татарами, полювання на ведмедя поблизу Домоткані тощо. 7 липня 1594 р. Лясота переправився через р.Омельник і полишив володіння Війська Запорозького.

 

Наливайко та Запорожжя. Відносини запорожців з Наливайком були ворожими, оскільки останній під час служби у київського воєводи брав участь в утисках низових козаків, а під час походів Косинського прямо боровся проти запорожців. Оскільки зібрати військо для боротьби з турками та татарами без участі Запорожжя Наливайкові було важко, він першим зробив крок для примирення. Після боїв у Молдавії проти татар влітку 1594 р. Наливайко послав на Січ посланців з вибаченнями, пропозицією про співпрацю та подарунок – майже 2 тисяч коней, захоплених у татар. Наливайко запропонував товариству особисто приїхати на Січ і, поклавши посеред Кола власну шаблю, виправдатися перед запорожцями. У випадку неприйняття Колом виправдання Наливайко висловив готовність прийняти від товариства смерть. Ця позиція задовольнила запорожців, і вони спільно діяли з Наливайком і проти турків з татарами, і проти поляків. Проте у скрутний момент Солоницької трагедії давні незгоди знову відродилися, привівши до розбрату між Наливайком та запорожцями і зрештою – до катастрофи.

Щодо масштабів Солоницької трагедії, то джерела подають різні варіанти її завершення. Польський історик Й.Бєльський засвідчує про масову різню, вчинену у козацькому таборі поляками після того, як останні склали зброю. Інші джерела вказують, що масштаби репресій були набагато меншими і стосувалися в основному інцидентів під час пограбування поляками козацького табору. Згідно свідчень секретаря польського сановника Замойського Р.Гейденштейна, ніяких репресій взагалі не було. Враховуючи кількість повсталих (близько 8 тисяч чоловік), гетьман Жолкевський не наважився на репресії і задовольнився виконанням повсталими умов капітуляції – видати призвідців бунту, майно, зброю. Після цього повсталі нібито без перешкод змогли розійтися по домівках, а Кремпський зі своїми козаками подався на Січ.

 

Самозванці та Базавлуцька Січ. На початку ХVII ст. в Росії розпочалася смута, пов’язана з діяльністю самозванців. Спочатку це був Лжедмитрій І. Перебуваючи у Польщі, той назвався царевичем Дмитрієм і дістав від польського короля дозвіл збирати військо для походу на Москву. Самозванець вирішив опертися на запорозьке козацтво і в 1604 р. послав своїх посланців на Запорожжя з запрошенням козакам поступити до себе на службу. Близько 12 тисяч козаків взяли участь у походах Лжедмитрія І.

Після загибелі останнього запорозькі козаки не залишили території Росії, а в 1607 р. приєдналися до наступного самозванця – Лжепетра, і взяли учать у боях біля Цареборисова, Путивля та Тули. Після страти Лжепетра три тисячі запорожців з його війська перейшли до наступного самозванця – Лжедмитрія ІІ, який знаходився у місті Орлі. Козаки забезпечили успіхи Лжедмитрія ІІ в боях з царськими військами і дійшли аж до Новгорода, водночас “прославившись” небувалою жорстокістю по відношенню до місцевого російського населення. Повернулися запорожці з Росії лише після припинення смути у 1613 р. разом з городовими козаками, очолюваними Сагайдачним.

Намагалися використати запорожців і інші самозванці. У 1625 р. на Базавлуцьку Січ прибув турецький псевдоцаревич Ахія, який попросив у козаків допомоги для завоювання турецького престолу. Запорожці вже приготувалися до походу на Туреччину, коли дістали звістку про виступ проти них гетьмана Конецпольського. Ахія, позбувшись козацького війська, через Росію виїхав за кордон.

 

Козацькі морські походи. Найбільш вдалі походи запорожців відбулися у 1615-1616 рр. під проводом П.Сагайдачного. Навесні 1615 р. запорожці на 80 чайках атакували Константинополь і підпалили дві пристані. – Побачивши дим пожеж, султан кинув на козаків спочатку артилерію, а потім флот. Награбувавши вдосталь, запорожці під тиском турецьких кораблів відійшли до гирла Дунаю. Там відбувся великий морський бій, в якому майже всі турецькі кораблі були потоплені, в полон до козаків потрапив і командувач турецької ескадри. Через гирло Дніпра запорожці успішно повернулися на Січ, спаливши перед Очаковом захоплені у турків кораблі.

У 1616 р дві тисячі запорожців вийшли в море і у Дніпровському лимані розгромили турецький флот Алі-паші. Після цього запорозький флот почав плюндрувати Кримське побережжя і зрештою захопив і спалив Кафу, визволивши безліч невільників. Перепливши Чорне море, запорожці розграбували великі турецькі міста Синоп і Трапезунд, розгромили турецький флот паші Цикала і через Азовське море та Дон повернулися додому, по дорозі ще й розгромивши послане проти них турецьке військо Ібрагім-паші. Похід 1616 р. був настільки дошкульний, що султан після нього стратив великого візира Назір-пашу.

За свідченням сучасників, у запорожців на той час було від 30 до 40 тисяч воїнів і від 200 до 300 чайок, на яких вони тероризували все турецьке побережжя Чорного моря.

Однак далеко не завжди морські походи запорожців були вдалими. Одним з найнещасливіших вважається похід 1621 р. Вже на Дніпрі 18 козацьких чайок було захоплено намісником Очакова Хусейном, на Чорному морі багато кораблів та 200 запорожців, а біля Кафи – ще 300 козаків захопив паша Халіль. Султан Осман ІІ, який з військом в цей час стояв на Дунаї, наказав стратити 200 запорожців. Страта була лютою – козаків чавили слонами, вішали на гаки, садили на палі. Сам султан, їздячи верхи серед катованих запорожців, стріляв у них з лука. Голови забитих козаків засолили та відіслали до Константинополя.

Найбільшої ж поразки козацький флот зазнав 1625 р. у битві при Карагмані (захід Чорного моря). 15 тисяч козаків на 300 чайках вирушили в напрямі Синопа та Трапезунда, проте зіткнулися з ескадрою турецького адмірала Редшід-паші, що налічувала 43 великих кораблі. Незважаючи на хоробрість козаків та допомогу гребців-невільників на турецьких галерах, козацький флот був наголову розбитий, було потоплено 270 козацьких чайок, в полон потрапило 780 козаків, яких прикували на галери довічними веслярами.