3.4.3. Особливості участі прокурора у кримінальних провадженнях про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів

Кримінальна відповідальність за злочини у зазначеній сфері передбачена у ст.ст. 305–320 КК України, які розміщені в Розділі XIII. Фактично, за особливостями об’єктивної сторони та предмета їх можна поділити на злочини, пов’язані з: незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (ст.ст. 305, 306, 307, 309, 310, 311, 320 КК України); незаконним заволодінням такими засобами і речовинами, та обладнанням, призначеним для їх виготовлення (ст.ст. 308, 312, 313, 318, 319 КК України); незаконним вживанням наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів (ст.ст. 314, 315, 316, 317 КК України).

Як свідчить статистика, більшість суспільно небезпечних діянь цієї категорії є злочинами, відповідальність за які передбачена в ч.ч. 1, 2 ст. 309 КК України, і підтримання державного обвинувачення в яких відбувається без особливих труднощів. Водночас певні труднощі можуть виникати при доведенні складу деяких інших злочинів цієї групи, зокрема передбачених у ст.ст. 305, 306, 307, 320 КК України, що вимагає від прокурора наявності відповідних знань та навичок.

Готуючись до участі у судовому розгляді таких кримінальних проваджень, прокурору необхідно опрацювати положення спеціального законодавства, зокрема: КК України (ст.ст. 305–320), КУпАП (ст.ст. 44, 106-1, 106-2), Законів України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори», «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними», підзаконних актів: Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, Таблиць невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться в незаконному обігу; постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 4 «Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів» (в частині, що діє) тощо. Потрібно також враховувати, що питання проведення контрольованої поставки або оперативної закупки наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів повинні регулюватися відомчими інструкціями із грифом «для службового користування», розроблення та затвердження яких на сьогодні очікується. Враховуючи, що під час судового розгляду можуть виникнути питання щодо належності та допустимості доказів, отриманих за результатами проведення таких дій, законності проведення контрольованої поставки або оперативної закупки, прокурор також повинен знати зміст відповідних інструкцій. Крім того, доцільно ознайомитися з наявними документами методичного характеру (методичними рекомендаціями, листами про позитивний досвід інших прокуратур), а також судовою практикою з цих питань.

Участь прокурора у таких кримінальних провадженнях є обов’язковою, окрім випадків, коли він відмовився від підтримання державного обвинувачення.

Склад суду у кримінальних провадженнях про злочини вказаної категорії формується за правилами, визначеними у ст. 31 КПК України. Так, кримінальне провадження в суді першої інстанції здійснюється професійним суддею одноособово, а щодо злочинів, за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк більше ніж 10 років (до яких на сьогодні належать злочини, передбачені ч. 3 ст. 305, ч.ч. 1, 2 ст. 306, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 308, ч. 3 ст. 312, ч. 3 ст. 313, ч. 3 ст. 314, ч. 2 ст. 315 КК України), – колегіально судом у складі трьох професійних суддів. За такі злочини кримінальним законом не передбачається довічне позбавлення волі, тож за відсутності інших статей обвинувачення здійснення провадження судом присяжних не допускається. Якщо обвинуваченим є неповнолітній або особа, визначена ч. 9 ст. 31 КПК України, склад суду формується за вимогами ч.ч. 9, 10 ст. 31 КПК України відповідно.

Відповідно до правил ч. 1 ст. 52 КПК України у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів (відповідний перелік у зазначеній сфері наведено вище) є обов’язковою участь захисника. Крім того, необхідно перевірити й те, чи немає інших підстав для обов’язкової участі захисника, передбачених у ч. 2 ст. 52 КПК України.

Особливості підготовчого провадження у кримінальних провадженнях цієї категорії полягають у:

1) відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право затвердити угоду або відмовити в її затвердженні. Можливість укладення угоди та її вид (про примирення чи про визнання винуватості) у досліджуваних кримінальних провадженнях залежить від того, у вчиненні якого саме правопорушення обвинувачується особа.

Частина кримінальних правопорушень, зокрема, й найбільш поширених на практиці (ст.ст. 309, 307, 310 КК України), належать до діянь, в яких шкода заподіюється лише державним чи громадським інтересам, і у таких провадженнях відсутня потерпіла особа. Відповідно, у них може бути затверджений лише такий вид угоди як угода про визнання винуватості. Водночас потрібно пам’ятати, що укладення такої угоди не є можливим у кримінальних провадженнях про особливо тяжкі злочини (ч. 4 ст. 469 КПК України, ч. 5 ст. 12 КК України).

В іншій частині злочинів у зазначеній сфері (ст.ст. 308, 312, 313, 314, 315, 318 КК України) є (може бути) потерпілий, а отже, в таких випадках допускається укладення лише угоди про примирення. Укладення цих угод можливе тільки у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості.

Більш детально питання щодо угод висвітлено у підрозділі 4.2.5.;

2) у підготовчому судовому засіданні суд відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 314 КПК України може прийняти рішення про закриття провадження у випадку встановлення відповідних підстав, зокрема, у зв’язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. Таке закриття можливе у разі направлення прокурором до суду клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності за певною підставою, або ж у разі направлення обвинувального акта, за умови, що у підготовчому судовому засіданні стороною заявлено клопотання про таке звільнення.

Окрім загальних підстав, КК України передбачає спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності за діяння у зазначеній сфері, передбачені у ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311 КК України.

Передумовою звільнення від кримінальної відповідальності згідно з ч. 4 ст. 307 КК України є вчинення діяння у виді незаконного виробництва наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, їх виготовлення, придбання, зберігання, перевезення і пересилання як з метою збуту, так і без неї. Цей перелік є вичерпним. Відтак, незаконний збут зазначених засобів та речовин, а також вчинення відповідних діянь за обставин, що обтяжують покарання, передбачених у ч.ч. 2, 3 ст. 307 КК України, унеможливлює звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 307 КК України. Підставами для застосування зазначеного звільнення є: добровільна здача особою наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів та прекурсорів; указування цією особою на джерело їх придбання або сприяння нею розкриттю злочинів, пов’язаних з їх незаконним обігом. Відповідно до Інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2011 року, незважаючи на те, що в ч. 4 ст. 307 КК України не зазначено про необхідність сприяння особи в розкритті злочинів, в яких вона не обвинувачується, беручи до уваги п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України Суд вважає неправильною практику звільнення від кримінальної відповідальності тих, хто сприяв розкриттю злочинів, у яких обвинувачувався, оскільки «активне сприяння розкриттю злочину» є обставиною, що пом’якшує покарання, а не звільняє від нього.

Аналогічним чином здійснюється звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 311 КК України. У цьому випадку передумовою звільнення є вчинення діяння у виді незаконного виробництва, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення і пересилання прекурсорів з метою їх використання для виробництва або виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин. Підставами для застосування зазначеного звільнення є: добровільна здача особою прекурсорів та указування цією особою джерела їх придбання або сприяння розкриттю злочинів, пов’язаних із незаконним обігом прекурсорів, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів.

Передумовою звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 309 КК України є вчинення цією особою однієї чи кількох дій, передбачених у ч. 1 ст. 309 КК України (незаконного виробництва, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту), а підставою для такого звільнення є добровільність звернення особи до лікувального закладу та початок її лікування від наркоманії. Таке звернення повинно відбутися після вчинення злочину, передбаченого в ч. 1 ст. 309 КК України, у будь-який момент, але до закінчення судового слідства (п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 4), тобто з огляду на положення чинного КПК України до закінчення з’ясування обставин та перевірки їх доказами.

Вирішуючи питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності з цієї підстави, суду необхідно з’ясувати, чи дійсно вона страждала на наркоманію і потребувала лікування від неї, чи дійсно вона звернулася до відповідного закладу і розпочала лікування добровільно, а не вимушено, і чи дійсно ставить за мету вилікуватись від наркоманії, а не ухилитись у такий спосіб від кримінальної відповідальності за вчинений злочин (п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4). Тож прокурору рекомендується уважно ознайомитися зі змістом наданої особою довідки з медичного закладу; у разі сумнівів – поставити особі додаткові запитання, за необхідності – клопотати про виклик до суду представника медичного закладу чи лікаря, який видав таку довідку.

Судовий розгляд кримінальних проваджень зазначеної категорії здійснюється у загальному порядку, але водночас має свою специфіку.

При обранні найбільш ефективної тактики участі у судовому розгляді прокурору необхідно враховувати такі обставини:

– розпочинати дослідження обставин кримінального провадження доцільно з фактів, які мають найбільше значення для кваліфікації злочину;

– досліджувати обставини вчинення злочину, якщо можливо, за епізодами.

З огляду на вимоги ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні щодо злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів підлягають доказуванню:

1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення).

Подію кримінального правопорушення становлять обставини, які підпадають під ознаки об’єктивної сторони складу кримінального правопорушення. При доказуванні події необхідно довести, що це діяння є суспільно небезпечним і не може розглядатися як малозначне.

Встановлення часу та способу вчинення кримінального правопорушення у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів не має особливостей порівняно з іншими правопорушеннями.

Водночас місце вчинення правопорушення є ознакою об’єктивної сторони злочинів, передбачених у ст. 305 КК України (митний кордон України), ч. 2 ст. 307, ст. 316 КК України (місце, призначене для проведення навчальних, спортивних і культурних заходів, інші місця масового перебування громадян); у ч. 2 ст. 307 КК України (місця позбавлення волі); у ст. 317 КК України (місце для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів), тож на це необхідно звернути увагу при доказуванні події злочину.

Більшість злочинів зазначеної категорії належать до так званих формальних або усічених складів, тож настання чи ненастання суспільно небезпечних наслідків не впливає на їхню кваліфікацію. Водночас матеріальні склади мають деякі злочини з кваліфікуючими ознаками (наприклад, незаконне введення в організм іншої особи проти її волі наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, якщо це заподіяло середньої тяжкості чи тяжке тілесне ушкодження потерпілому (ч. 2 ст. 314 КК України) або якщо внаслідок таких дій настала смерть потерпілого (ч. 3 ст. 314 КК України). У злочинах з матеріальним складом необхідно встановити, чи відбулось саме суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), чи мало це суспільно небезпечні наслідки, який причинний зв’язок між діянням та наслідками, що настали.

Для більшості складів злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів є обов’язковим встановлення певних даних щодо таких засобів та речовин (їх належність до наркотичних чи психотропних, вид, назва, розмір чи кількість). Походження наркотичного засобу, психотропної речовини (рослинне, синтетичне) загалом не має значення для кваліфікації дій винного (окрім злочину, передбаченого у ст. 310 КК України, де предметом є конкретно визначені рослини – снотворний мак, коноплі). Крім того, кримінальна відповідальність за збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів настає незалежно від їх розміру;

2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення злочину.

Встановивши причетність особи до події правопорушення, необхідно довести, чи має вона ознаки суб’єкта правопорушення, тобто досягла віку кримінальної відповідальності (як правило, 16 років; у випадках вимагання і викрадення наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів шляхом крадіжки, грабежу, розбою – 14 років; є осудною (обмежено осудною) та відповідає визначенню спеціального суб’єкта (зокрема, для таких діянь, як заволодіння наркотичними засобами, психотропними речовинами, їх аналогами, прекурсорами або обладнанням, призначеним для виготовлення таких засобів, речовин чи їх аналогів шляхом зловживання службової особи службовим становищем (ч. 2 ст. 308, ч. 2 ст. 312, ч. 2 ст. 313 КК України); незаконна видача рецепта на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин (ст. 319 КК України); порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (ст. 320 КК України)).

Доказуванню підлягає суб’єктивна сторона складу правопорушення (особисте ставлення особи до скоєного нею діяння та до його наслідків). Обов’язковим при цьому є доведення вини. Для злочинів наведеної категорії суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом (окрім злочину, передбаченого у ст. 320 КК України, який може вчинятися як умисно, так і необережно).

При цьому необхідно враховувати, що обов’язковим елементом окремих злочинів цієї категорії є мета (наприклад, мета збуту – ст.ст. 307, 312 КК України; використання прекурсорів для виробництва або виготовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин – ст. 311 КК України; незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів – ст. 317 КК України; мета продовження незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, прекурсорів при використанні доходів (коштів і майна) – ст. 306 КК України). Відсутність мети збуту потрібно встановити для кваліфікації дій, передбачених у ст. 309 КК України.

Так, про умисел на збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів або прекурсорів може свідчити як відповідна домовленість з особою, яка придбала ці засоби чи речовини, так і інші обставини, зокрема: великий або особливо великий їх розмір, спосіб упакування та розфасування; поведінка суб’єкта злочину; те, що особа сама наркотичні засоби або психотропні речовини не вживає, але виготовляє та зберігає їх тощо. При цьому слід мати на увазі, що відповідальність за збут таких засобів і речовин настає незалежно від їх розміру (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 4 «Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів»). Тож прокурор повинен враховувати в суді зазначені рекомендації при доведенні наявності такого умислу.

Серед мотивів досліджуваних злочинів виділяють дві основні групи: мотиви, пов’язані з потягом до вживання зазначених засобів чи речовин, та корисливі мотиви.

Мотив є обов’язковим елементом складу злочину, передбаченого у ст. 319 КК України (корисливий мотив чи інші особисті інтереси), ч. 2 ст. 317 КК України (корисливий мотив). Що стосується незаконного збуту наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів (ст. 307 КК України), то мотив таких дій не відіграє ролі при кваліфікації діяння;

3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; розмір процесуальних витрат.

Зауважимо, що такий елемент предмета доказування, як вид і розмір шкоди стосується діянь, передбачених у ст.ст. 308, 312–315, 318, 320 КК України.

До процесуальних витрат належать, зокрема, витрати, пов’язані із залученням експерта. Оскільки у кримінальних провадженнях досліджуваної категорії проведення експертиз є обов’язковим, прокурору необхідно враховувати, що залучення стороною обвинувачення експертів спеціалізованих державних установ, а також проведення експертизи за дорученням суду здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим установам з Державного бюджету України (ч. 2 ст. 122 КПК України). Водночас у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта (ч. 2 ст. 124 КПК України);

4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання або є підставою для закриття кримінального провадження;

5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Процесуальними джерелами доказів у таких кримінальних провадженнях є джерела, перелічені у ч. 2 ст. 84 КПК України.

З огляду на певні особливості доказової бази у таких злочинах, при висловленні думки щодо обсягу доказів, що підлягають дослідженню, та порядку їх дослідження прокурор повинен враховувати позицію обвинуваченого щодо визнання чи невизнання вини та наявності бажання давати показання, а також вагомість кожного доказу, якиц є у сторони обвинувачення. Так, якщо обставини кримінального правопорушення ніким не оспорюються, прокурору варто запропонувати визнати недоцільним дослідження доказів стосовно цих обставин, обмежившись лише допитом обвинуваченого. У разі повного чи часткового невизнання обвинуваченим вини прокурор обов’язково повинен запропонувати, окрім допиту обвинуваченого, дослідити інші докази: показання потерпілого у разі його наявності (для злочинів, передбачених у ст.ст. 308, 312–315, 318 КК України); свідків; висновки експертів; документи (складені в порядку, передбаченому КПК України, протоколи процесуальних дій та додатків до них; матеріали фотозйомки, звуко-, відеозапису та інші носії інформації тощо); речові докази (вилучені наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги чи прекурсори, обладнання для їх виготовлення, спеціальну літературу, гроші, рецепти тощо). Черговість дослідження доказів доцільно визначати відповідно до виду та особливостей конкретного кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа. У пункті 18 наказу № 4гн прокурорів зобов’язано під час судового розгляду брати активну участь у з’ясуванні обставин кримінального правопорушення та перевірці їх доказами, об’єктивно і неупереджено оцінювати їх з точки зору належності, допустимості, достовірності.

Тактика допиту обвинуваченого залежатиме від виду кримінального правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується, та від його позиції щодо визнання чи невизнання вини. Зокрема, у кримінальних провадженнях про незаконне вживання наркотичних засобів допит необхідно розпочати зі з’ясування того, чи вживає особа засоби, як давно це відбувається, що саме вживає, чи страждає на наркоманію, чи проходила курс лікування від неї тощо. Це допомагає встановити психологічний контакт із допитуваним і довідатися загальні відомості про нього. Надалі необхідно вже безпосередньо перейти до запитань щодо події злочину. Якщо обвинувачений не визнає вину – особливу увагу необхідно приділити з’ясуванню обставин вилучення у нього чи за місцем його проживання наркотичного засобу, порядку проведення відповідної процесуальної дії, осіб, які її проводили та інших присутніх тощо. Залежно від отриманої інформації прокурор зможе вибудувати подальшу тактику підтримання державного обвинувачення у цьому провадженні.

Якщо ж обвинуваченим, наприклад, є службова особа (для окремих діянь, передбачених у ч. 2 ст. 308, ч. 2 ст. 312, ч. 2 ст. 313, ст.ст. 319, 320 КК України), його допит слід спланувати з урахуванням тактичних рекомендацій щодо допиту обвинуваченого у службових злочинах.

У кримінальних провадженнях зазначеної категорії, зокрема у ст.ст. 307, 309, 317 КК України, частина свідків може належати до осіб, які допускають немедичне вживання наркотичних засобів (психотропних речовин). Якщо такі свідки у судовому провадженні залучені стороною захисту (наприклад, з боку обвинуваченого) і дають показання щодо непричетності обвинуваченого, прокурору під час їх перехресного допиту варто доводити недостовірність показань таких свідків, в тому числі шляхом постановки запитань щодо їх стосунків із обвинуваченим, фактів вживання наркотиків (зокрема й обопільного), наявності діагнозу «наркоманія» (останнє може впливати на перебіг психічних процесів у свідомості свідка, погіршувати його пам’ять, викликати стан пригніченості, агресивності, схильність до вчинення злочинних діянь, обману) тощо.

Особливу увагу необхідно приділити допиту свідків, які виступили понятими під час проведення слідчих (розшукових) дій, заздалегідь ретельно, з урахуванням позиції обвинуваченого, підготувавши перелік запитань щодо їх участі у проведенні відповідної дії. Доцільно акцентувати увагу суду на тому, що такі свідки не є зацікавленими у результатах провадження особами, а відтак, їх показання є достовірними.

Оскільки для встановлення виду, назви і властивостей наркотичного засобу, психотропної речовини, аналога такого засобу, речовини або прекурсора, їх походження, способу виготовлення чи переробки, а також належності до наркотиковмісних рослин необхідні спеціальні знання, у справах зазначеної категорії обов’язково має бути висновок експерта з цих питань (п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 4). Відповідно, такі висновки підлягають обов’язковому дослідженню в судовому засіданні. Експертизами у таких кримінальних провадженнях можуть бути: експертиза наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів; біологічна; хіміко-технологічна; судово-медична; судово-психіатрична; комп’ютерно-технічна; експертиза слідів рук (дактилоскопічна); технічна експертиза документів, почеркознавча тощо.

Відповідно, у кримінальних провадженнях такої категорії може виникнути потреба виклику та допиту в судовому засіданні експерта (експертів), тож прокурор має бути готовим заявити за необхідності відповідне клопотання або ж висловити власну думку в разі заявлення такого клопотання іншим учасником судового провадження.

Показання експерта даються як роз’яснення чи уточнення попередньо отриманого висновку експерта. Тому відомості, повідомлені експертом, мають безпосередньо стосуватися проведеного ним дослідження. Експерту можуть бути поставлені запитання щодо: наявності у нього спеціальних знань та кваліфікації з досліджуваних питань; використання методик та теоретичних розробок; достатності відомостей, на підставі яких готувався висновок; наукового обґрунтування та методів, за допомогою яких він дійшов висновку; можливої застосовності та правильності застосування принципів та методів до фактів кримінального провадження; інші запитання, що стосуються достовірності висновку. Водночас, якщо показання експерта стосуються експертиз, проведених іншими особами, без його участі, вони є недопустимими доказами у кримінальному провадженні. Тож при підготовці запитань експертам прокурору доцільно ознайомитися з текстом Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, а також Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України 8 січня 1998 року № 53/5 (у редакції від 26 грудня 2012 року).

Суд має право призначити одночасний допит двох або більше експертів для з’ясування причин розбіжностей у їхніх висновках стосовно одного і того самого предмета чи питання, які досліджувалися.

За необхідності прокурору доцільно використати надане сторонам ст. 332 КПК України право заявити суду клопотання про доручення проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам за наявності умов, передбачених цією статтею.

Найчастіше слідчі помилки і порушення вимог процесуального закону допускаються саме на етапі проведення початкових слідчих (розшукових) дій. Відтак, особливу увагу необхідно звертати на законність проведених процесуальних дій, під час яких були виявлені джерела доказової інформації, зокрема, огляду особи, житла чи іншого володіння особи, огляду місцевості, обшуку, освідування особи. Для ефективного використання доказів у суді протоколи цих слідчих (розшукових) дій (а також, у разі наявності, носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів вони зафіксовані) повинні відповідати вимогам КПК України.

Якщо у провадженні здійснювалися негласні слідчі (розшукові) дії, то необхідно враховувати, що протоколи щодо їх проведення, аудіо- або відеозаписи, фотознімки, інші результати, здобуті за допомогою застосування технічних засобів, вилучені під час їх проведення речі та документи або їх копії можуть використовуватися в доказуванні на тих самих підставах, що і результати проведення інших слідчих (розшукових) дій (ч. 1 ст. 256 КПК України). У злочинах, пов’язаних із незаконним збутом наркотичних засобів, може йтися передусім про таку дію, як контроль за вчиненням злочину (зокрема, контрольована поставка, оперативна закупка), рішення про проведення якої має право прийняти винятково прокурор. Для використання отриманих відомостей як доказів у суді матеріальні носії інформації мають бути заздалегідь розсекречені.

Відповідно до ч. 2 ст. 99 КПК України матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп осіб, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням вимог Закону України від 18 лютого 1992 року № 2135-XII «Про оперативно-розшукову діяльність», за умови відповідності вимогам ст. 99 КПК України, є документами та можуть використовуватися в кримінальному провадженні як докази.

Дослідження речових доказів проводиться з додержанням вимог ст. 357 КПК України. Речові докази оглядаються судом, а також надаються для ознайомлення учасникам судового провадження, а за потреби – й іншим учасникам кримінального провадження. Прокурор має право клопотати про проведення огляду речових доказів у будь-який момент судового розгляду за необхідності.

Прокурор повинен бути готовим належно обґрунтувати допустимість кожного доказу сторони обвинувачення, а також правильно оцінити докази сторони захисту.

Під час судового розгляду таких кримінальних проваджень прокурор за наявності відповідних підстав може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення чи відмовитися від підтримання державного обвинувачення.

Потреба зміни обвинувачення може виникнути, якщо необхідно змінити правову кваліфікацію та / або обсяг обвинувачення.

Так, на практиці мають місце випадки неправильного визначення кваліфікуючих ознак кримінальних правопорушень на стадії досудового розслідування. Тож зміна правової кваліфікації може відбуватися шляхом перекваліфікації дій з однієї частини на іншу частину статті залежно від наявності чи відсутності кваліфікуючої ознаки (повторності, великого чи особливо великого розміру предмета злочину тощо). Зокрема, вирішуючи питання про необхідність зміни кваліфікації дій винного за ознакою розміру, варто враховувати, що розмір цих засобів (речовин) визначається з огляду на їх загальну кількість. Якщо поряд із такими засобами чи речовинами предметом злочину був ще й прекурсор, неприпустимо об’єднувати їх кількість з кількістю останнього. Можна складати лише кількість прекурсорів різних видів (п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 4 «Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів»).

Підставою для зміни правової кваліфікації може стати встановлення тієї чи іншої ознаки складу кримінального правопорушення (наприклад, відсутність умислу на збут наркотичних засобів (психотропних речовин) призведе до перекваліфікації дій зі ст. 307 на відповідну частину ст. 309 КК України).

Зміна обсягу обвинувачення може стосуватися зміни кількості епізодів обвинувачення, наприклад, виключення епізодів, які не підтвердилися в суді.

Згідно зі ст. 339 КПК України у разі отримання відомостей про можливе вчинення особою іншого кримінального правопорушення, щодо якого обвинувачення не висувалося і яке пов’язане з первісним та їх окремий розгляд неможливий, прокурор після виконання вимог ст. 341 КПК України має право звернутися до суду з вмотивованим клопотанням про розгляд додаткового обвинувачення в одному провадженні з первісним. Водночас необхідно заздалегідь спрогнозувати, чи зможе прокурор вкластися у передбачений у ст. 339 КПК України строк для здійснення усіх необхідних процесуальних дій щодо висунення додаткового обвинувачення (врахувавши, зокрема, чи не виникне потреби у проведенні нових експертиз), і лише потім заявляти в суді відповідне клопотання.

Відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення можлива у випадку, якщо в результаті судового розгляду він дійде переконання, що пред’явлене особі обвинувачення не підтверджується (наприклад, за ознакою розміру наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, якого недостатньо для притягнення до кримінальної відповідальності).

Виступаючи в судових дебатах, прокурору необхідно враховувати таке. Промова прокурора складається зі вступної частини (в якій доцільно наголосити на суспільній небезпечності вчиненого злочину), викладення фактичних обставин кримінального правопорушення (при цьому вказати на мотиви, мету вчиненого діяння); аналізу та оцінки доказів, досліджених у судовому провадженні (потрібно не лише оголосити перелік доказів, а проаналізувати кожен з них, підкресливши при цьому їх властивості – належність, допустимість, достовірність, достатність та взаємозв’язок для прийняття відповідного процесуального рішення); юридичного обґрунтування кримінального правопорушення; аналізу даних, що характеризують особу обвинуваченого, обставин, що пом’якшують та обтяжують його покарання; пропозиції щодо міри покарання, вирішення цивільного позову (за його наявності) та з інших питань, що необхідно вирішити при ухваленні вироку тощо.

Зокрема, при висловленні думки щодо міри покарання слід враховувати позицію Генеральної прокуратури України, викладену в листі від 4 травня 2011 року «Про особливості призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна», а саме: за відсутності корисливого мотиву додаткове покарання у виді конфіскації майна не може бути призначено навіть тоді, коли воно передбачено санкцією статті як обов’язкове. Тож, якщо, наприклад, збут особливо небезпечного наркотичного засобу чи психотропної речовини вчинено за відсутності корисливого мотиву, конфіскацію майна призначати не можна.

Оскільки у провадженнях про злочини вказаної категорії обов’язково проводяться експертизи, у судовій промові прокурор повинен запропонувати, на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі.

У більшості кримінальних проваджень зазначеної категорії наявними є речові докази (зокрема, вилучені наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги або прекурсори, обладнання для їх виготовлення). Прокурор має висловити пропозицію щодо подальшої долі цих речових доказів з урахуванням правил, передбачених у ч. 9 ст. 100 КПК України.